Сипучі (нерудні) будівельні матеріали.

Рис. 3.2. Бутовий камінь з Західної України: сколівський, ціна: 2,700.00 грн/8.5 м3, мінімальне замовлення – автомобіль КРАЗ 8,5 м3; закарпатський, ціна: 550.00 грн/м3

Колірна гама бутового каменю дуже широка і залежить від породи: роже­вий, персиковий, жовто-сірий (слонова кість), граніт (чорний), кварцит (сіро-червоний), піщаник (сіро-жовтий), базальт (чорний), піщаник (червоний), вап­няк (білий).

Рис. 3.3. Бруківка базальтова, 10×10 (8×18), ціна: 170.00 грн/м2; різновид булижника або буту постелистого.

Завдяки природному забарвленню та сучасним методам і технологіям обробки бу­тового каменю, дизайнери мають можливість створювати цікаві архітектурні ком­по­зиції і яскраві кам’яні мозаїки. Він приваблює потенційних споживачів і своїми високими екс­плуатаційними властивостями:

· міцність і довговічність;

· стійкість до дії навколишнього середовища;

· морозостійкість;

· екологічність;

· простота обробки.

Якісні характеристики дозволяють успішно використовувати його для:

· зведення стін;

· облицювання приміщень, камінів, підлоги і т.ін.;

· мощення доріжок, площ, та підлог тротуарів;

· ландшафтного дизайну (альпінарії, гірки, тераси тощо);

· монтажу сходів, підвіконь з каменю;

· облицювання фасадів будівель, цокольних поверхів, фундаментів та огорож.

Рис. 3.4. Альпінарії – гірки альпійські з бутового каменю

 

Кам’яні огорожі, подібно цегляним, відрізняються довговічністю і міцністю. Вони мо­жуть бути виконана з бутового каменя неправильної форми. У такому випадку ряди кладки не відрізнятимуться правильністю. Звичайно використовують камені середніх ро­змірів, зрідка вставляючи в стіну великі камені, перекриваючі декілька рядів кладки. Хоча б з одного боку камінь повинен мати відносно рівну грань, яка і дивитиметься на­зовні ділянки.

Рис. 3.5. Бутовий камінь: декоративні огорожі, кладки і дамби

Товщина кам’яної кладки не повинна бути менше 40 см. Якщо довжина огорожі перевищує 20 м, то через кожні 8-10 м зводять опорні стовпи. Подібно до цегляних і блокових стін, огорожа з природного каменя вимагає грунтовного стрічкового фунда­менту. Зводять кам’яну огорожу з використанням розчину, кладки, або “насухо”; в ос­танньому випадку товщину стін збільшують, а шви між каменями заповнюють родю­чою сумішшю, в яку висаджують декоративні рослини.

Рис. 3.6. Бутовий камінь: захисні огорожі, кладки і личкування.

Камінь і плитки. Стінові камені отримують з туфів і нізд­рюватих вапня­ків шляхом випилювання механізованим способом з гірської породи або роз­пилювання блоків заготовок. Використову­ють їх для мурування зовнішніх, внут­рішніх стін і перегородок. Ос­новні розміри: 390×190×188, 490×240×188, 390×190×288 мм. Виго­товляють також і стінові блоки, об’ємом не менше 0,1м із туфу, вапняку, доломіту, пісковика або пористого андезиту.

Для зовнішніх стін використовують камені щільністю не бі­льше 2300 кг/м³. Водопоглинання каменю повинно бути не більше 30%, морозостійкість – не менше 15.

Для облицювання цокольної частини монументальних буді­вель використо­вують плити з граніту та інших порід. Використо­вують також плити із марму­ру, ангідриту, гіпсу.

Рис. 3.6. Камінь стіновий: болгарська золота соломка, ціна: 280.00 грн/ м²; соломка – теребовля червона, ціна: 120.00 грн/м²; гранітні нарізки (червона і біла), ціна – відціна 300 грн. за м²

Сипучі (нерудні) будівельні матеріали.

Жодне, навіть саме незначне будівництво не обходиться без сипучих будівельних матеріалів, область застосування яких досить широка. Практично всі будівельні ком­па­нії використовують у своїй діяльності пісок, щебінь, керамзит. Сипучі будівельні ма­теріали, їх ще називають нерудними, використовують як заповнювачі для бетонів, роз­чинів, або як самостійний матеріал для підстав різних споруд, баластового шару за­ліз­ничних шляхів, благоустрою територій і т. д. Застосовують їх, як правило, спільно з в’я­жучими будівельними матеріалами.

Пісок. Один з основних матеріалів, що застосовуються для будівництва, є пісок. Видів будівельного піску досить багато.

Пісок кар’єрний – дрібна суміш зерен різних мінералів 0,15-5 мм, утворена при руйнуванні твердих гірських порід. Він є менш однорідний, залягає ша­рами, часто містить органічні і глинисті домішки. Використовується в дорож­ньому та житловому будівництві для зворотньої засипки. Низька вартість ка­р’єрного піску визначає його широке застосування в роботах нульового цик­лу, при зведенні доріг та ін.

Річковий пісок – з дна річок. Має високий ступінь очищення і практично вільний від сторонніх включень, глинистих домішок, органіки. Універсальний БМ. Широко використовується для бетонного виробництва, у житловому і осо­бливо дорожньому будівництві, наприклад для приготування асфальтобетонних сумішей і укладання доріг.

Щебінь у відповідності з ГО­СТом 8267-93 – це неорганіч­ний зер­нистий сипучий матеріал із зернами крупністю понад 5 мм (до 70), одержуваний подрі­бнен­ням гірських порід, гравію і ва­лу­нів. Також він попутно видо­буває­ться з розкривних і вмі­щуючих порід або некондицій­них відходів гірських підприєм­ств по пере­роб­ці руд і немета­левих копалин ін­ших галузей промисловості з на­ступним роз­сіванням продуктів дро­блення. Широка сфера за­стосування та ве­­лика значимість: у будів­ництві, реконструкції, ут­риманні і ремонті автомобі­ль­них доріг.

Рис. 3.7. Щебінь гранітний

 

 

Розрізняють щебінь гранітний, гравійний, вапняковий.

Гранітний щебінь [1] – міцний і морозостійкий, застосовується в якості дре­нажу, у виробництві асфальту і ЗБВ, при ремонті залізничних насипів і будів­ництві будинків. Буває багатьох відтінків (рис. 3.7).

Вапняковий щебінь [2] ідеально підходить для житлового та промислового ви­робництва, а також в якості наповнювача сумішей. Це унікальний будівель­ний матеріал: він екологічно чистий, володіє рідкісними фізико-механічними характеристиками, зокрема: високою ударостійкістю і стійкістю до температур­них перепадів.

Щебінь гравійний – походить від франц. Gravier, що означає – великий пісок. Це пухка осадова гірська поро­да, яка складається з округлих камін­ців, на відміну від гострокутного гра­ніту. Гравійний щебінь виготовляєть­ся з осадкових гірських порід, що до­буваються у вигляді округлих камін­ців. Застосовують для оформлення ландшафтного дизайну, хоча придат­ний він і для дорожнього виробницт­ва як заповнювач для бетонів. Марка міцності = 800-1000. Гравійний щебі­нь є основним замінником граніту – матеріалом більш дешевим, при до­сить високих показниках.

 

Керамзит – унікальний екологічно чистий утеплювач. Отримують за спе­ціальною технологією, виробляючи випаленням із спученням підготовлених гранул (зерен) з глинистих і піщано-глинистих порід. Залежно від режиму об­робки глини можна отримати керамзит різної насипної щільності (об’ємною вагою) – від 200 до 400 кг/м³. Через характерну форму керамзит часто нази­вають керамзитовом гравієм. Виробляється також у вигляді піску – керамзи­товий пісок.

Пулярність як теплоізоляційний матеріал, керамзит отримав за­вдяки комп­лексу унікальних властиво­стей: високі показники тепло- і звукоізо­ляції, мала вага, висока міцність, довго­вічність. Сфера застосування керам­зиту досить ши­рока: для озеленення пло­ских дахів, як легка добавка для тепло­ізоляційних цегляних стін, для легкого бетону – керамзитобетон; як насипний матеріал для теплоізоляції грунту (гідропоніка), газонів на терасах, теп­лоізо­ляції і дренажу у земляних насипах доріг, які прокладають у водонаси­че­них грунтах, а також для створення оптимального мікроклімату для кореневої си­стеми рослин. Особливо часто це роблять у декоративних цілях, в домашніх умовах при вирощуванні кімнатних рослин – керамзит не дає випаруються волозі, тим самим кон­тролю­ючи водний баланс рослини.

Рис. 3.8. Щебінь гравійний

 

Недолік: легко вбирає, але погано віддає воду – за рахунок керамічної тве­рдої оболонки навколо дуже пористої гранули – це добре для гідропоніки, але погано як для утеплювача, і неопалюваних, промерзаюючих керамзитобетонів. Через це, якк утеплювач, рекомендується використовувати лише для засипки, без бетонування.

 

Питання 2

 

До групи стінових виробів з кераміки відносяться: цегла ке­рамічна звичай­на і так звані ефективні матеріали (цегла з порожнинами, по­ристо-порож­ниста, порожнисті камені, великорозмірні блоки і пли­ти із цегли та керамічних каменів). Керамічні цеглу і камінь виготовляють із легкоплавких глин з доміш­ками або без них.

За теплотехнічними властивостями і щільністю (об’ємною масою) цегла і камені у висушеному до постійної маси стані поділяються на три групи:

· звичайна цегла,

· ефективні матеріали, які по­ліпшують теплотехнічні властивості стін,

· ефективні матеріали які, дозволяють зменшити їх товщину у порівнянні з товщиною стін, виконаних із звичайної цегли.

Звичайна цегла – це рівномірно випалений штучний камінь у формі пара­лелепіпеду розміром 250×120×65 мм (рис. 3.9 а).

Рис. 3.9. Номенклатура стінових виробів з кераміки – цегла звичайна та ефективні керамічні стінові матеріали: а) цегла звичайна; б) потовщена; в) модульна – камінь: г) зви­чайний; д) укрупнений; е) модульний; ж), з) з горизонтальним розташуванням пустот.

Ефективні керамічні стінові матеріали – цегла потовщена (250 ×120×88 мм) (б), модульна цегла (288×138×63 мм) (в), камінь (250×120×138 мм) (г), камінь модульних розмірів (288×138×138 мм) (е), камінь укрупнений (250×250 ×138 мм) (д), камені з горизонтальним розташуванням порожнин (250× 250×120 або 250×200×80 мм) (ж, з).

Керамічна цегла виготовляється повнотілою і пустотілою, а камінь лише пустотілим. Форми та розміри цегли і каменів подані на рис. 3.9.

Рис. 3.10. Пустотіла (легка) цегла – розмірна і колірна номенклатура

 

Цегла, яка випускається для облицьовування або фасадних робіт, має вищі показники естетичних властивостей. Як правило, це цегла з порожнинами, різ­ного кольору, грані такої цегли більш гладенькі, а форми точніші. Не допуска­ються у ній трі­щини і розшарування поверхні. Шляхом підбору складу кераміч­них мас, часу і температури випалювання одержують найрізнома­нітніші кольо­ри. Випускається така цегла як із гладенькою поверх­нею, так і фактурною (ре­льєфною). Це може бути просто витісне­ний рельєф, або обробка під мармур, дерево, стилізована під дав­нину (фактурна з потертими або спеціально нерівни­ми гранями – рис. 3.11).

Фасонна цегла має округлені кути і ребра, скошені сторони або криволі­нійні грані (рис. 3.12). Різновидом фасонної цегли є лекальна (вико­нана за ле­калами). Вико­ристовується вона для зведення арок, круглих колон, оздоблення фасадів. Є також спеціальні елементи для підві­коння і карнизів.

Цеглу облицювальну випускають глазуровану і ангобовану.

Глазурована цегла (покрита глазурями – легкоплавким склом) використо­вується для мозаїчних панно.

Ангобована цегла одержується в результаті нанесення анго­бу (білої рідкої глини з барвником рідкої конси­стенції) на висушений сирець і обпалю­ється лише один раз. Анго­бована цегла може бути широкої кольо­рової гами.

Розміри цегли і каменів повинні задовольняти вимоги станда­ртів. У за­лежності від межі міцності при стисканні і вигинанні вони бувають ма­рок – 300, 250, 200, 175, 150, 125, 100, 75. Міцність цегли і каменів з горизонтально роз­ташованими по­рожнинами вс­тановлюють за згодою споживача з урахуван­ням за­стосування цих виробів.

За морозостійкістю керамічна цегла і камені поділяються на марки: М 15, 25, 35, 50.

Водопоглинання цегли і каменів, висушених до постійної маси, повинне бу­ти: для повнотілої цегли не менше 8 %, для пусто­тілих виробів – не менше 6 %.

Цегла і камені в стані максимального насичення водою по­винні витриму­вати без будь-яких ознак видимих пошкоджень (шарування, розтріскування, фарбування) не менше 25, 35 і 50 ци­клів поперемінного заморожування й роз­морожування в залежно­сті від марки за морозостійкістю.

Цегла і камені повинні відповідати вимогам: пустотілі пови­нні бути ефек­тивними чи умовно-ефективними і мати марку за мі­цністю не менше 100, а повнотілі не менше 150; морозостійкість виробів повинна бути не менше 25. Основні вимоги до якостістінових матеріалів наведені в нормативно-технічній документації:

ДСТУ БВ.2.7-61-97. Цегла та камені керамічні рядові і лицьові; ДСТУ БА 1.1.-38-94. Будівельні вироби із пористої кераміки. Те­рміни та визначення.

 

Питання 3

 

Для укладання стін та перегородок використовуються і шту­чні кам’яні невипалювані матеріали. На відміну від керамічних матеріалів їх не випалю­ють, бо вони переходять у каменеподібний стан в результаті затвердіння в’яжу­чого матеріалу при звичайній або відносно невеликій температурі – до 200º С (після прогріванням па­рою в автоклавах). До цієї групи відносяться вироби на основі гіп­су, вапняку та порцеляни.

Матеріали на основі гіпсу включають плити і панелі для пе­регородок.

Переваги: при порівняно малій щільності гіпсові вироби є досить міцними, мають ма­лу теплопровідність і високу звукоізольованість, вони легко піддають­ся меха­нічній об­робці і добре забарвлюються в різні кольори. Недоліки: мала водостійкість, зниження міц­ності виробів у вологому стані, збільшення плас­тичних деформа­цій при змінних навантажен­нях.

Плити для перегородок виготовляють з гіпсового тіста (гіп­сові) або із гіп­сових розчинів бетону з мінеральними чи органіч­ними наповнювачами (гіпсо­бетонні). Розміри плит 800×400 мм і 1500×400 мм (з органічними наповнюва­чами), товщина їх 80-100 мм. Панелі для перегородок відрізняються від плит більшими розмірами і більшою місткістю гіпсового бетону. Великорозмірні гіпсові панелі використовують в вигляді плит товщиною 80-120 мм, і висотою, яка дорівнює висоті поверху, і довжиною на довжину кімнати. Для санвузлів використовують гіпсобетонні панелі розміром 2510х1700 мм.

Вимоги до гіпсових перегородок відображено в ДСТУ БВ.2.7-111-2001. Плити гіпсові для перегородок та внутрішнього облицювання стін.

Силікатна цегла. Виготовляється із суміші кварцового піс­ку (92-94%), вапняку (6-8%), води (7-9%) шляхом пресування під тиском (15-20 МПа) і зат­вердіння в автоклаві. Вона має світло-сірий, а також інші кольори в за­лежності від введеного лугостійкого пігменту. Випускають цеглу двох видів: одинарну 250×120×66 мм і модульну 250×120×88 мм (з порожнинами).

В залежності від міцності на стискання і вигинання силікат­на цегла має марки: 100, 125, 150, 200 та 250.

Щільність силікатної цегли (без порожнин) – 1800-1900 кг/м³, тобто вона є важча за звичайну глиняну цеглу. Водопоглинання лицьової цегли – 14%, зви­чайної – 16%. Марки морозостій­кості для лицьової цегли: 25, 35, 50, для зви­чайної – 15. Вимоги до силікатної цегли наводяться в ДСТУ БВ 2.7-80-98. Цег­ла та каме­ні силікатні.

Вапняно-шлакова і вапняно-зольна цегла. Перша виготовляється із сумі­ші вапняку і гранульованого шлаку, а друга – із суміші вапняку із золою. Фор­му­ють таку цеглу на пресах, як і силікатну, і запарюють в авто­клавах. Щіль­ність шлакової і зольної цегли 1400-1600 кг/м³. Зале­жно від міцності при стис­канні шлакова і зольна цегла можуть бу­ти трьох марок: 75, 50 і 25.

Морозостійкість шлакової цегли така ж, як і силікатної, а зо­льної – менша.

Стінові матеріали на основі азбоцементу. До них відносять: хвилясті листи, плоскі великоформатні листи, панелі і плити екструзійні, панелі стінові зовнішні на дерев’яних або азбоцементних каркасах.

Матеріалом для їх виготовлення є азбоцемент – штучний ком­позиційний кам’яний будівельний матеріал, який отримують в результаті затвердіння су­міші, яка складається з цементу, азбесту і води. Процес формування виробів мо­же бути мокрий, напівсухий і сухий. Затвердіння проходить в закритих примі­щеннях, а заключ­ний етап – в автоклаві.

Хвилясті листи використовують для стінових конструкцій промислових будівель (ангари, цехи, склади тощо).

Плоскі великоформатні листи (довжиною 1200-1500 мм, то­вщиною 4-12 мм) використовують як обшивку стінових панелей і для виготовлення конст­рукцій перегородок.

Плита і панелі екструзійні використовуютьяк стінові конс­трукції і перего­родки, а в якості утеплювача застосовують напів­жорсткі мінеральні плити.

Панелі азбоцементні стінові зовнішні на дерев’яному каркасі можуть бути гладенькі або рельєфні, мати природний сірий і білий колір або бути кольоро­вими. Використовують їх для зовнішніх стін.

Вимоги до листів аз­боцементних плоских, хвилястих відображаються в нормативно-технічній документації: ДСТУ БВ.2.7.-53-95. Будівельні матеріа­ли. Листи азбоцементні; ДСТУ БВ.2.7.-52-96 (ГОСТ-18124-95) Листы асбоцемент­ные плоские. Технические условия; ДСТУ БВ.2.7.-53-96 (ГОСТ 30340-95) Лис­ты асбоцементные волнистые. Технические условия.

 

Питання 4

Дерев’яні конструкції і вироби із дерева широко використо­вуються у бу­дівництві. Для стін і перегородок використовують стругані і шпунтовані дош­ки та бруски. Бруски мають товщину і ширину більше 100 мм. Товщина дошки до 100 мм, а ширина – біль­ша від подвійної товщини.

Стругані і шпунтовані дошки мають гладко тесану поверх­ню, на бічних кро­мках вибрана чверть, виріз в половину товщини дошки або шпунт та гре­бінь.При з’єднанні таких дощок між собою по довжині отримують щільне та міцне з’єднання. Шпунт може бути прямокутної, трапецеподібної або конічної форми. Тесані та шпунтовані дошки і бруски використовують для облашту­ван­ня підлоги, стелі, перегородок, обшивання стін і т. д. Якість їх залежить від на­явності дефектів деревини і обробки лицьової поверхні. Поділяють їх на три сорти: 1, 2 і 3-й. Довжина цих матеріалів повинна бути не менша за 3 м. Ви­готовляють їх з хвойних порід, рідше – з листяних (бука, берези, вільхи, тополі і ін.).

Деталі збірних конструкцій. Виготовляють їх заводським способом і випускають у готовому вигляді, з обробленою поверх­нею. Відходи, що їх от­римують при обробці, використовуються для виготовлення стружкових і во­локнистих плит. До деталей збірних конструкцій відносяться балки із зчіпними брусками, щити дощаті для на­кату і перегородок, плити і столярні вироби.

Балки із зчіпними брусками використовують як перекриття житлових та інших будівель, Виготовляють їх з хвойних порід, дов­жиною 6,5 м, висотою 0,2/0,24 м і шириною більше за 0,1 м. Отри­мують їх і зі звичайних брусків, до нижньої кромки яких прибива­ють брусок висотою 40 мм і шириною 50 мм; по цьому бруску і на­стеляють перекриття стелі. Брусок прибивають з однією або двох сторін, тому балки ділять на односторонні (БО) і двосторонні (БД).

Щити дощаті складаються з двох або трьох шарів дошок, скріплених між собою цвяхами. На одну сторону щита набива­ють штукатурну дранку. Упопе­рек дошки скріпляють спеціаль­ними планками або накладками. Розрізняють щити для перегоро­док і для накату. Щити для накату укладають по балках із зчіпними брусками. Довжина їх 2000 мм, ширина 500-900 і товщина 40-50 мм. Довжина щитів для перегородок дорівнює висоті поверху 2650-3450 мм, ши­рина 400-600 мм і товщина 50-80 мм. Дощаті щити входять і в комплекти збірних будинків.

Плити фанерні – це багатошарова клеєна фанера з бе­резового шпона. Випускаються вони довжиною 600-2200 мм, шириною 1220-1525 мм і товщи­ною 8-45 мм, трьох марок ПФ-А, ПФ-Б, ПФ-В. У пли­тах марки ПФ-А суміжні шари мають взаємно перпендикулярне розта­шування волокон деревини, в мар­ках ПФ-Б через кожні 5 аналогіч­них шарів розміщений шар з перпендику­ляр­ним напрямом, а у плитах марки ПФ-В тільки центральний шар має поперечний напрям волокон деревини. При такому розташуванні волокон деревини змен­шується деформація і зростає міцність плит. Використовують їх для зведення пере­городок або для оздоблення. Перегородки можна відразу обклеювати шпалерами або фарбувати.

 

Питання 5

 

Перегородки є основним архітектурним елементом для прос­торового вирі­шення приміщення.

Сучасні конструкції перегородок дозволяють не тільки роз­ділити загальний про­стір, обмежений ка­пітальними стінами, на окремі приміщення, але і, при необхіднос­ті, забезпечувати візуальний зв’язок між ними (завдяки застосу­ванню скління). Крім того, можна швидко і легко змінювати пла­нування, використовуючи збірно-розбірні конструкції. Перегоро­дки, що трансформуються (розсувні, складні), дають можли­вість використовувати те саме приміщення для різних функцій.

У громадських спорудах (насамперед в офісах) часто вини­кає необхідність ро­з­міщення в перегородках електричного розве­дення, комп’ютерних, телефонних мереж тощо. Причому досить часто потрібно швидко і без капітального ремонту перене­сти ро­бочі місця (підвести мережі, встановити нові розетки). Багато конструкти­вних рішень перегородок передбачають і таку можли­вість.

Перегородки повинні забезпечувати надійну звукоізоляцію, бути міцними, по можливості легкими, витримувати необхідні консольні навантаження (слу­жити опорою для навісного устатку­вання), мати невелику товщину. Крім того, вони повинні відпові­дати санітарно-гігієнічним і протипожежним вимогам.

Ще однією особливістю збірно-розбірних перегородок є те, що вони мо­жуть зводитися не тільки до плити перекриття, але і до рівня підвісної стелі. Однак в цьому випадку варто пам’ятати, що при необхідності підвищення зву­коізоляції приміщень потрібно вживати додаткових заходів, наприклад, об­лаштування гіпсокартонної перешкоди в міжстельному просторі (через який звук може легко поширюватися).

Інша розповсюджена назва даної групи перегородок – модульні. Це пов’я­зано з тим,що в деяких конструкціях закладений принщ модульності, тобто технологія виробництва оптимізована під певні розміри. Причому всі типи модулів взаємозамінні і легко з’єднуються один з одним. Модуль будь-якого типу за допомогою невеликого набору декоративних елементів можна змінити, напри­клад, на базі однієї і тієї ж основи-каркаса. При використанні мо­дульних систем виникає необхідність застосовувати дотичні модулі в місцях прими­кання до капітальних конструкцій будинку. З їх­ньою допомогою можна легко компенсувати нерівності поверхні, відхилення від вертикалі, недотримання про­ектних розмірів і т. д.

Перегородки можуть мати високі показники щодо звукоізо­ляції і вогне­стійкості, які залежать від особливостей конкретної конструкції. При виборі вогнестійких перегородок необхідно ке­руватися пожежним сертифікатом.

Офісні перегородки можуть бути не тільки з нерухомими се­кціями, але і з розсувними і навіть мобільними (невеликої висоти, не закріплені жорстко до пе­вного місця в приміщенні).

Виробництвом перегородок збірно-розбірних конструкцій займаються як фірми, що спеціалізуються тільки на даному виді продукції, так і компанії, що випускають величезну номенклатуру так званих системних профілів, з яких мо­жна зібрати не тільки пе­регородки, але і вікна, двері, фасадні конструкції, вхід­ні групи тощо.

На українському ринку представлені різні конструктивні си­стеми збірно-розбір­них перегородок, розроблені як вітчизняними, так і західними компаніями: АТЕРІ (Росія), ІРЛАЙН (Росія), СТРОЙМОДА (Росія, за технологією голландського заводу MAA­RS), BENE (Австрія), CHICAGO METALLIC (Бельгія), CLIPS (Франція, представ­ляє фірма ІНТЕР-РОСС), DECO (Да­нія), NAYADA (Росія), MOVINORD (Іспанія, пред­ставляє ком­панія АЛЬКОН), TIASO (Франція, представляє компанія АЛЬКОН), SAB-Intemational (Франція, представляє група ком­паній РАСТРО), TRIPLAN (Данія) й ін.

Системні металеві профілі випускає величезна кількість фірм – найбільш ві­домі в країнах СНД такі західні компанії (за абе­ткою): ALUVAR (Франція), HUECK (Ні­ме­ччина), REYNAERS (Бельгія), SCHUCO (Німеччина) тощо.

Для того, щоб зробити вибір на користь тієї чи іншої торго­вої марки кон­структивної системи, необхідно спочатку точно сформулювати функціональні і естетичні вимоги до них.

Конструкції збірно-розбірних перегородок повинні:

• відповідати вимогам щодо звукоізоляції, вогнестійкості, сейс­мостійкості (підтвердження сертифікатами), у т.ч. і для скляних перегородок;

• забезпечувати необхідний повітрообмін;

• організовувати простір, створюючи приміщення будь-якої кон­фігурації (для цієї мети розроблені спеціальні кутки, у т.ч. для повороту під будь-яким градусом, елементи у вигляді закругле­них кутів і т.п.);

• дозволяти зводити перегородки на необхідну висоту приміщен­ня;

• монтуватися у приміщеннях з нерівними поверхнями підлоги, стелі чи стін у новому будинку, де ще продовжуються усадкові процеси;

• інтегруватися в конструктивне рішення приміщення (способи кріплення до стін, підлоги);

• дозволяти прокладати інженерні мережі, забезпечувати простий доступ доних і можливість легкої зміни місця розташування розеток;

• давати можливість установлювати двері з різних матеріалів, у т.ч. розсув­ні (ковзні, складні, маятникові і т д.);

• відповідати загальному дизайну інтер’єра (дизайн профілів пе­регородок, номенклатура оздоблювальних матеріалів, спосіб навішування глухих панелей – стик в стик з металевими накла­дками);

• можливість обробки стін тими ж матеріалами, що застосовува­лися для перегородок, для вирішення інтер’єра в єдиному стилі;

• можливість установлення навісного устаткування;

• охороняти низ перегородок від ушкодження.

Несучим елементом збірно-розбірних перегородок є каркас, який може бу­ти виконаний з алюмінієвих, сталевих, комбінованих (несучий елемент – сталь, зовнішні видимі накладки – алюмінієві) та ПВХ-профілів.

Зазвичай виробники пропонують кілька систем перегородок з різного за дизайном і шириною видимим профілем. Металеві де­талі елементів перегоро­док мають захисно-декоративне покриття під срібло, золото, стару бронзу, “дерево” або фарбуються порош­ковими емалями різних кольорів (найчастіше білого кольору, але за бажанням замовника можуть бути пофарбовані в широку гаму кольорів). Необхідно відзначити, що застосовувані в даному випадку профілі для каркасів істотно відрізняються від тих, що використо­вуються для каркасних стаціо­нарних перегородок.

Заповнення каркаса може бути цілком світлопрозорим, глу­хим і комбіно­ваним. Вибір матеріалу залежить від вимог щодо те­пло-, звукоізоляції та по­бажань дизайнера.

Як глухе заповнення в перегородках використовують гіпсо-картонні панелі з вініловою обробкою різних кольорів і текстур, ламіновані ДСП, різні види пластиків, дерево, алюміній, панелі типу сендвіч й інші декоративно-оздоблю­вальні матеріали, які мають декоративне покриття. Глухі панелі, як правило, заповню­ються звукоізолювальним матеріалом (мінеральною ватою).

Оздоблювальні панелі можуть навішуватися на зібраний ка­ркас різними способами:

• за допомогою різних притискних профілів, виконаних з оцин­кованої сталі чи алюмінію з декоративним покриттям;

• з відкритими стиками (ширина стику – 6-17 мм);

• впритул за допомогою спеціальних кліпсів.

Склопрозорі секції можуть бути з одинарним і подвійним склінням, у тому числі тонованим і матованим. Існують також конструкції скляних перегородок з ущільнювачами з неопрену, що дозволяють виконувати скління з заокруглени­ми кутами.

Перегородки з подвійним склінням дозволяють встановлю­вати в них го­ризонтальні чи вертикальні жалюзі із зовнішнім або навіть з вбудованим меха­нізмом управління. Ефектно виглядають перфоровані жалюзі і з нанесеним зоб­раженням, наприклад, з ло­готипом.

За бажанням замовника може бути встановлене скло будь-якого типу – віт­­ринне, тоноване, покрите світловідбиваючою, де­коративною чи захисною плівкою, одинарне або подвійне (товщи­ною 4, 5 чи 6 мм), загартоване, трип­лекс і т.д. Велика розмаїтість відтінків скла досягається за рахунок нанесення на нього тонувальних плівок.

У протипожежній модифікації перегородки використовуєть­ся вогнестій­ке скло.

У збірно-розбірні перегородки можна встановлюватитакітипи дверей (в залежності від можливостей конструкції перегоро­док) – відкидні, засувні (як навісні, так і такі, що рухаються усере­дину модуля), а також складані. Форма дверей може бути різною, деякі фірми пропонують можливість установлення навіть напів­круглих дверей. Виробники перегородок оснащують свої системи не тільки дверима різних конструкцій, але і з різних матеріалів: ламінованими, алюмінієвими, з дерева з обробкою пла стиком, а також повністю скляними (з ударостійкого скла або з подвійним склом з убудованими жалюзі).

Більшість конструкцій перегородок дозволяють інтегрувати в систему на­вісне устаткування (шафи-купе і т.п.) і навіть необ­хідні елементи для устатку­вання касових кабін (відкидні і засувні вікна з замком і без нього).

Як правило, системи збірно-розсувних перегородок дозво­ляють облицьо­вувати стіни тими ж матеріалами, що використовувалися для перегородки (наприклад: гіпсо­картонні аркуші зі зно­состійким вініловим покриттям різних кольорів, яке миється, чи ламіновані ДСП). Застосовувані для цієї мети профілі можуть бу­ти або ті ж, що ви­користовуються для зведення каркаса перегоро­док, або спеціальні полегшені.

Різновидом перегородок є система мобільних перегородок. Дані системи створені, насамперед, для поділу приміщення на фу­нкціональні зони і форму­вання робочих місць. Мобільні перего­родки забезпечують візуальний поділ простору. Вони не кріпляться до підлоги і стін, доста­вляються в приміщення у вигляді повністю готових модулів і встановлюються на місці в лічені хвилини. В основі конструкції мобільних перегородок лежить каркас, виконаний із сис­теми алюмінієвих профілів і заповнений панелями, обробленими різними ви­дами полімерних покрить або драпірувальними тканинами.

Система мобільних перегородок дозволяє формувати виді­лені кабінети і робочі місця, оснащувати їх дверима різних конс­трукцій, навісним офісним ус­таткуванням. Мобільні перегородки можна легко трансформувати, рухати, перебудовувати, змінювати їхню конфігурацію, пересувати з приміщення в приміщення.

Найбільш часто застосовуються два основних типорозміри – висотою 1,5 і 2,1 м. Перегородки висотою 1,5 м візу­ально ізолюють сидячу людину і вироб­ляються глухими, частково і повністю заскленими. Перегородки висотою 2,1 м зручні у вико­ристанні в приміщеннях зі значною висотою стелі для виділення ок­ремих “зон-офісів” при збереженні загального обсягу примі­щення.

Мобільні перегородки виготовляються з різних матеріалів: деревоволок­нистих, деревостружкових і столярних плит, які об­лицьовуються пластиком, шпоном цінних порід дерев, обробля­ються полімерними плівками або фарбую­ться.

Розроблений також особливий тип перегородок, що транс­формуються: складні м’які перегородки, які можуть рухатися назустріч одна одній чи пере­міщуватися в одному напрямку. Спеці­альний механізм дозволяє фіксувати перегородку в будь-якому положенні. Поверхня може бути виконана із шкіро­замінника, тек­стилю тощо.

Особливе місце в асортименті трансформних перегородок займають повні­стю скляні перегородки. Їхнє призначення – зону­вання простору, забезпечення звукової ізоляції й у тойже час за­безпечення візуального взаємозв’язку при­міщення.

Такі перегородки можуть складатися з рухомих і стаціонар­них частин (сту­лок, модулів) або тільки з рухомих. Перегородка, у якої всі модулі є рухомими стулками, доцільна тільки в тому ви­падку, якщо мають дві мети – простір зро­бити таким, що трансфо­рмується, а інтер’єр оригінальним. Надійної звукоізо­ляції в дано­му випадку домогтися неможливо.

Як каркас найчастіше використовується алюмінієвий про­філь, який покри­вають порошковими емалями, полімерними плів­ками (або анодують), ПВХ. Дерев’яний профіль найчастіше вико­ристовують для перегородок, призначених для житлових примі­щень, барів, ресторанів.

Скло потрібного формату, малюнку, кольору, прозорості за­кріплюють у рамі за допомогою гумових прокладок. Щоб перего­родка була максимально ефективна з погляду звуко- і теплоізоля­ції, застосовують склопакети.

Для житлових будинків і квартир найкраще підходять пере­городки, які мають каркас не з холодного металу, а з дерева. Поді­бні перегородки вироб­ля­ють деякі з фірм, що спеціалізуються на виробництві дверей. Крім того, да­ний сегмент ринку освоюють і компанії, які займаються збірно-розбірними пере­городками.

Для розмаїтості дизайну перегородок застосовуються різні методи. Напри­клад, використовується нова технологія матування скла (нанесення міцного полімерного матового покриття з колорантами), що дозволяє створювати ве­лику кількість колірнихрі­шень, відтінків і ступенів прозорості. Часто також використовується метод фьюзингу (спікання скла).

облицю вальну випускають глазуровану і ангобовану.

Глазурована цегла (покрита глазурями – легкоплавким склом) використо­вується для мозаїчних панно.

Ангобована цегла одержується в результаті нанесення анго­бу (білої рідкої глини з барвником) на висушений сирець і обпалю­ється лише один раз. Анго­бована цегла може бути широкої кольо­рової гами.

Розміри цегли і каменів повинні задовольняти вимоги станда­ртів. У за­лежності від межі міцності при стисканні і вигинанні вони бувають марок — 300, 250, 200, 175, 150, 125, 100, 75. Міцність цегли і каменів з горизонтально розташованими по­рожнинами встановлюють за згодою споживача з урахуван­ням за­стосування цих виробів (нанесення білої глини з барвником рідкої конси­стенції). За морозостійкістю керамічна цегла і камені поділяються на марки: М 15, 25, 35, 50.

Водопоглинання цегли і каменів, висушених до постійної маси, повинне бу­ти: для повнотілої цегли не менше 8 %, для пусто­тілих виробів – не менше 6 %.

Цегла і камені в стані максимального насичення водою по­винні витриму­вати без будь-яких ознак видимих пошкоджень (шарування, розтріскування, фарбування) не менше 25, 35 і 50 ци­клів поперемінного заморожування й роз­морожування в залежно­сті від марки за морозостійкістю.

Цегла і камені повинні відповідати вимогам: пустотілі пови­нні бути ефек­тивними чи умовно-ефективними і мати марку за мі­цністю не менше 100, а повнотілі не менше 150; морозостійкість виробів повинна бути не менше 25. Основні вимоги до якостістінових матеріалів наведені в нормативно-технічній документації:

ДСТУ БВ.2.7-61-97. Цегла та камені керамічні рядові і лицьові; ДСТУ БА 1.1.-38-94. Будівельні вироби із пористої кераміки. Те­рміни та визначення.

 

Питання 3

 

Для укладання стін та перегородок використовуються і шту­чні кам’яні невипалювані матеріали. На відміну від керамічних матеріалів їх не випалю­ють, бо вони переходять у каменеподібний стан в результаті затвердіння в’яжу­чого матеріалу при звичайній або відносно невеликій температурі – до 200º С (після прогріванням па­рою в автоклавах). До цієї групи відносяться вироби на основі гіп­су, вапняку та порцеляни.

Матеріали на основі гіпсу включають плити і панелі для пе­регородок.

Переваги: при порівняно малій щільності гіпсові вироби є досить міцними, мають ма­лу теплопровідність і високу звукоізольованість, вони легко піддають­ся меха­нічній об­робці і добре забарвлюються в різні кольори. Недоліки: мала водостійкість, зниження міц­ності виробів у вологому стані, збільшення плас­тичних деформа­цій при змінних навантажен­нях.

Плити для перегородок виготовляють з гіпсового тіста (гіп­сові) або із гіп­сових розчинів бетону з мінеральними чи органіч­ними наповнювачами (гіпсо­бетонні). Розміри плит 800×400 мм і 1500×400 мм (з органічними наповнюва­чами), товщина їх 80-100 мм. Панелі для перегородок відрізняються від плит більшими розмірами і більшою місткістю гіпсового бетону. Великорозмірні гіпсові панелі використовують в вигляді плит товщиною 80-120 мм, і висотою, яка дорівнює висоті поверху, і довжиною на довжину кімнати. Для санвузлів використовують гіпсобетонні панелі розміром 2510х1700 мм.

Вимоги до гіпсових перегородок відображено в ДСТУ БВ.2.7-111-2001. Плити гіпсові для перегородок та внутрішнього облицювання стін.

Силікатна цегла. Виготовляється із суміші кварцового піс­ку (92-94%), вапняку (6-8%), води (7-9%) шляхом пресування під тиском (15-20 МПа) і зат­вердіння в автоклаві. Вона має світло-сірий, а також інші кольори в за­лежності від введеного лугостійкого пігменту. Випускають цеглу двох видів: одинарну 250×120×66 мм і модульну 250×120×88 мм (з порожнинами).

В залежності від міцності на стискання і вигинання силікат­на цегла має марки: 100, 125, 150, 200 та 250.

Щільність силікатної цегли (без порожнин) – 1800-1900 кг/м³, тобто вона є важча за звичайну глиняну цеглу. Водопоглинання лицьової цегли – 14%, зви­чайної – 16%. Марки морозостій­кості для лицьової цегли: 25, 35, 50, для зви­чайної – 15. Вимоги до силікатної цегли наводяться в ДСТУ БВ 2.7-80-98. Цег­ла та каме­ні силікатні.

Вапняно-шлакова і вапняно-зольна цегла. Перша виготовляється із сумі­ші вапняку і гранульованого шлаку, а друга – із суміші вапняку із золою. Фор­му­ють таку цеглу на пресах, як і силікатну, і запарюють в авто­клавах. Щіль­ність шлакової і зольної цегли 1400-1600 кг/м³. Зале­жно від міцності при стис­канні шлакова і зольна цегла можуть бу­ти трьох марок: 75, 50 і 25.

Морозостійкість шлакової цегли така ж, як і силікатної, а зо­льної – менша.

Стінові матеріали на основі азбоцементу. До них відносять: хвилясті листи, плоскі великоформатні листи, панелі і плити екструзійні, панелі стінові зовнішні на дерев’яних або азбоцементних каркасах.

Матеріалом для їх виготовлення є азбоцемент – штучний ком­позиційний кам’яний будівельний матеріал, який отримують в результаті затвердіння су­міші, яка складається з цементу, азбесту і води. Процес формування виробів мо­же бути мокрий, напівсухий і сухий. Затвердіння проходить в закритих примі­щеннях, а заключ­ний етап – в автоклаві.

Хвилясті листи використовують для стінових конструкцій промислових будівель (ангари, цехи, склади тощо).

Плоскі великоформатні листи (довжиною 1200-1500 мм, то­вщиною 4-12 мм) використовують як обшивку стінових панелей і для виготовлення конст­рукцій перегородок.

Плита і панелі екструзійні використовуютьяк стінові конс­трукції і перего­родки, а в якості утеплювача застосовують напів­жорсткі мінеральні плити.

Панелі азбоцементні стінові зовнішні на дерев’яному каркасі можуть бути гладенькі або рельєфні, мати природний сірий і білий колір або бути кольоро­вими. Використовують їх для зовнішніх стін.

Вимоги до листів аз­боцементних плоских, хвилястих відображаються в нормативно-технічній документації: ДСТУ БВ.2.7.-53-95. Будівельні матеріа­ли. Листи азбоцементні; ДСТУ БВ.2.7.-52-96 (ГОСТ-18124-95) Листы асбоцемент­ные плоские. Технические условия; ДСТУ БВ.2.7.-53-96 (ГОСТ 30340-95) Лис­ты асбоцементные волнистые. Технические условия.

 

Питання 4

Дерев’яні конструкції і вироби із дерева широко використо­вуються у бу­дівництві. Для стін і перегородок використовують стругані і шпунтовані дош­ки та бруски. Бруски мають товщину і ширину більше 100 мм. Товщина дошки до 100 мм, а ширина – біль­ша від подвійної товщини.

Стругані і шпунтовані дошки мають гладко тесану поверх­ню, на бічних кро­мках вибрана чверть, виріз в половину товщини дошки або шпунт та гре­бінь.При з’єднанні таких дощок між собою по довжині отримують щільне та міцне з’єднання. Шпунт може бути прямокутної, трапецеподібної або конічної форми. Тесані та шпунтовані дошки і бруски використовують для облашту­ван­ня підлоги, стелі, перегородок, обшивання стін і т. д. Якість їх залежить від на­явності дефектів деревини і обробки лицьової поверхні. Поділяють їх на три сорти: 1, 2 і 3-й. Довжина цих матеріалів повинна бути не менша за 3 м. Ви­готовляють їх з хвойних порід, рідше – з листяних (бука, берези, вільхи, тополі і ін.).

Деталі збірних конструкцій. Виготовляють їх заводським способом і випускають у готовому вигляді, з обробленою поверх­нею. Відходи, що їх от­римують при обробці, використовуються для виготовлення стружкових і во­локнистих плит. До деталей збірних конструкцій відносяться балки із зчіпними брусками, щити дощаті для на­кату і перегородок, плити і столярні вироби.

Балки із зчіпними брусками використовують як перекриття житлових та інших будівель, Виготовляють їх з хвойних порід, дов­жиною 6,5 м, висотою 0,2/0,24 м і шириною більше за 0,1 м. Отри­мують їх і зі звичайних брусків, до нижньої кромки яких прибива­ють брусок висотою 40 мм і шириною 50 мм; по цьому бруску і на­стеляють перекриття стелі. Брусок прибивають з однією або двох сторін, тому балки ділять на односторонні (БО) і двосторонні (БД).

Щити дощаті складаються з двох або трьох шарів дошок, скріплених між собою цвяхами. На одну сторону щита набива­ють штукатурну дранку. Упопе­рек дошки скріпляють спеціаль­ними планками або накладками. Розрізняють щити для перегоро­док і для накату. Щити для накату укладають по балках із зчіпними брусками. Довжина їх 2000 мм, ширина 500-900 і товщина 40-50 мм. Довжина щитів для перегородок дорівнює висоті поверху 2650-3450 мм, ши­рина 400-600 мм і товщина 50-80 мм. Дощаті щити входять і в комплекти збірних будинків.

Плити фанерні – це багатошарова клеєна фанера з бе­резового шпона. Випускаються вони довжиною 600-2200 мм, шириною 1220-1525 мм і товщи­ною 8-45 мм, трьох марок ПФ-А, ПФ-Б, ПФ-В. У пли­тах марки ПФ-А суміжні шари мають взаємно перпендикулярне розта­шування волокон деревини, в мар­ках ПФ-Б через кожні 5 аналогіч­них шарів розміщений шар з перпендику­ляр­ним напрямом, а у плитах марки ПФ-В тільки центральний шар має поперечний напрям волокон деревини. При такому розташуванні волокон деревини змен­шується деформація і зростає міцність плит. Використовують їх для зведення пере­городок або для оздоблення. Перегородки можна відразу обклеювати шпалерами або фарбувати.

 

Питання 5

 

Перегородки є основним архітектурним елементом для прос­торового вирі­шення приміщення.

Сучасні конструкції перегородок дозволяють не тільки роз­ділити загальний про­стір, обмежений ка­пітальними стінами, на окремі приміщення, але і, при необхіднос­ті, забезпечувати візуальний зв’язок між ними (завдяки застосу­ванню скління). Крім того, можна швидко і легко змінювати пла­нування, використовуючи збірно-розбірні конструкції. Перегоро­дки, що трансформуються (розсувні, складні), дають можли­вість використовувати те саме приміщення для різних функцій.

У громадських спорудах (насамперед в офісах) часто вини­кає необхідність ро­з­міщення в перегородках електричного розве­дення, комп’ютерних, телефонних мереж тощо. Причому досить часто потрібно швидко і без капітального ремонту перене­сти ро­бочі місця (підвести мережі, встановити нові розетки). Багато конструкти­вних рішень перегородок передбачають і таку можли­вість.

Перегородки повинні забезпечувати надійну звукоізоляцію, бути міцними, по можливості легкими, витримувати необхідні консольні навантаження (слу­жити опорою для навісного устатку­вання), мати невелику товщину. Крім того, вони повинні відпові­дати санітарно-гігієнічним і протипожежним вимогам.

Ще однією особливістю збірно-розбірних перегородок є те, що вони мо­жуть зводитися не тільки до плити перекриття, але і до рівня підвісної стелі. Однак в цьому випадку варто пам’ятати, що при необхідності підвищення зву­коізоляції приміщень потрібно вживати додаткових заходів, наприклад, об­лаштування гіпсокартонної перешкоди в міжстельному просторі (через який звук може легко поширюватися).

Інша розповсюджена назва даної групи перегородок – модульні. Це пов’я­зано з тим,що в деяких конструкціях закладений принщ модульності, тобто технологія виробництва оптимізована під певні розміри. Причому всі типи модулів взаємозамінні і легко з’єднуються один з одним. Модуль будь-якого типу за допомогою невеликого набору декоративних елементів можна змінити, напри­клад, на базі однієї і тієї ж основи-каркаса. При використанні мо­дульних систем виникає необхідність застосовувати дотичні модулі в місцях прими­кання до капітальних конструкцій будинку. З їх­ньою допомогою можна легко компенсувати нерівності поверхні, відхилення від вертикалі, недотримання про­ектних розмірів і т. д.

Перегородки можуть мати високі показники щодо звукоізо­ляції і вогне­стійкості, які залежать від особливостей конкретної конструкції. При виборі вогнестійких перегородок необхідно ке­руватися пожежним сертифікатом.

Офісні перегородки можуть бути не тільки з нерухомими се­кціями, але і з розсувними і навіть мобільними (невеликої висоти, не закріплені жорстко до пе­вного місця в приміщенні).

Виробництвом перегородок збірно-розбірних конструкцій займаються як фірми, що спеціалізуються тільки на даному виді продукції, так і компанії, що випускають величезну номенклатуру так званих системних профілів, з яких мо­жна зібрати не тільки пе­регородки, але і вікна, двері, фасадні конструкції, вхід­ні групи тощо.

На українському ринку представлені різні конструктивні си­стеми збірно-розбір­них перегородок, розроблені як вітчизняними, так і західними компаніями: АТЕРІ (Росія), ІРЛАЙН (Росія), СТРОЙМОДА (Росія, за технологією голландського заводу MAA­RS), BENE (Австрія), CHICAGO METALLIC (Бельгія), CLIPS (Франція, представ­ляє фірма ІНТЕР-РОСС), DECO (Да­нія), NAYADA (Росія), MOVINORD (Іспанія, пред­ставляє ком­панія АЛЬКОН), TIASO (Франція, представляє компанія АЛЬКОН), SAB-Intemational (Франція, представляє група ком­паній РАСТРО), TRIPLAN (Данія) й ін.

Системні металеві профілі випускає величезна кількість фірм – найбільш ві­домі в країнах СНД такі західні компанії (за абе­ткою): ALUVAR (Франція), HUECK (Ні­ме­ччина), REYNAERS (Бельгія), SCHUCO (Німеччина) тощо.

Для того, щоб зробити вибір на користь тієї чи іншої торго­вої марки кон­структивної системи, необхідно спочатку точно сформулювати функціональні і естетичні вимоги до них.

Конструкції збірно-розбірних перегородок повинні:

• відповідати вимогам щодо звукоізоляції, вогнестійкості, сейс­мостійкості (підтвердження сертифікатами), у т.ч. і для скляних перегородок;

• забезпечувати необхідний повітрообмін;

• організовувати простір, створюючи приміщення будь-якої кон­фігурації (для цієї мети розроблені спеціальні кутки, у т.ч. для повороту під будь-яким градусом, елементи у вигляді закругле­них кутів і т.п.);

• дозволяти зводити перегородки на необхідну висоту приміщен­ня;

• монтуватися у приміщеннях з нерівними поверхнями підлоги, стелі чи стін у новому будинку, де ще продовжуються усадкові процеси;

• інтегруватися в конструктивне рішення приміщення (способи кріплення до стін, підлоги);

• дозволяти прокладати інженерні мережі, забезпечувати простий доступ доних і можливість легкої зміни місця розташування розеток;

• давати можливість установлювати двері з різних матеріалів, у т.ч. розсув­ні (ковзні, складні, маятникові і т д.);

• відповідати загальному дизайну інтер’єра (дизайн профілів пе­регородок, номенклатура оздоблювальних матеріалів, спосіб навішування глухих панелей – стик в стик з металевими накла­дками);

• можливість обробки стін тими ж матеріалами, що застосовува­лися для перегородок, для вирішення інтер’єра в єдиному стилі;

• можливість установлення навісного устаткування;

• охороняти низ перегородок від ушкодження.

Несучим елементом збірно-розбірних перегородок є каркас, який може бу­ти виконаний з алюмінієвих, сталевих, комбінованих (несучий елемент – сталь, зовнішні видимі накладки – алюмінієві) та ПВХ-профілів.

Зазвичай виробники пропонують кілька систем перегородок з різного за дизайном і шириною видимим профілем. Металеві де­талі елементів перегоро­док мають захисно-декоративне покриття під срібло, золото, стару бронзу, “дерево” або фарбуються порош­ковими емалями різних кольорів (найчастіше білого кольору, але за бажанням замовника можуть бути пофарбовані в широку гаму кольорів). Необхідно відзначити, що застосовувані в даному випадку профілі для каркасів істотно відрізняються від тих, що використо­вуються для каркасних стаціо­нарних перегородок.

Заповнення каркаса може бути цілком світлопрозорим, глу­хим і комбіно­ваним. Вибір матеріалу залежить від вимог щодо те­пло-, звукоізоляції та по­бажань дизайнера.

Як глухе заповнення в перегородках використовують гіпсо-картонні панелі з вініловою обробкою різних кольорів і текстур, ламіновані ДСП, різні види пластиків, дерево, алюміній, панелі типу сендвіч й інші декоративно-оздоблю­вальні матеріали, які мають декоративне покриття. Глухі панелі, як правило, заповню­ються звукоізолювальним матеріалом (мінеральною ватою).

Оздоблювальні панелі можуть навішуватися на зібраний ка­ркас різними способами:

• за допомогою різних притискних профілів, виконаних з оцин­кованої сталі чи алюмінію з декоративним покриттям;

• з відкритими стиками (ширина стику – 6-17 мм);

• впритул за допомогою спеціальних кліпсів.

Склопрозорі секції можуть бути з одинарним і подвійним склінням, у тому числі тонованим і матованим. Існують також конструкції скляних перегородок з ущільнювачами з неопрену, що дозволяють виконувати скління з заокруглени­ми кутами.

Перегородки з подвійним склінням дозволяють встановлю­вати в них го­ризонтальні чи вертикальні жалюзі із зовнішнім або навіть з вбудованим меха­нізмом управління. Ефектно виглядають перфоровані жалюзі і з нанесеним зоб­раженням, наприклад, з ло­готипом.

За бажанням замовника може бути встановлене скло будь-якого типу – віт­­ринне, тоноване, покрите світловідбиваючою, де­коративною чи захисною плівкою, одинарне або подвійне (товщи­ною 4, 5 чи 6 мм), загартоване, трип­лекс і т.д. Велика розмаїтість відтінків скла досягається за рахунок нанесення на нього тонувальних плівок.

У протипожежній модифікації перегородки використовуєть­ся вогнестій­ке скло.

У збірно-розбірні перегородки можна встановлюватитакітипи дверей (в залежності від можливостей конструкції перегоро­док) – відкидні, засувні (як навісні, так і такі, що рухаються усере­дину модуля), а також складані. Форма дверей може бути різною, деякі фірми пропонують можливість установлення навіть напів­круглих дверей. Виробники перегородок оснащують свої системи не тільки дверима різних конструкцій, але і з різних матеріалів: ламінованими, алюмінієвими, з дерева з обробкою пла стиком, а також повністю скляними (з ударостійкого скла або з подвійним склом з убудованими жалюзі).

Більшість конструкцій перегородок дозволяють інтегрувати в систему на­вісне устаткування (шафи-купе і т.п.) і навіть необ­хідні елементи для устатку­вання касових кабін (відкидні і засувні вікна з замком і без нього).

Як правило, системи збірно-розсувних перегородок дозво­ляють облицьо­вувати стіни тими ж матеріалами, що використовувалися для перегородки (наприклад: гіпсо­картонні аркуші зі зно­состійким вініловим покриттям різних кольорів, яке миється, чи ламіновані ДСП). Застосовувані для цієї мети профілі можуть бу­ти або ті ж, що ви­користовуються для зведення каркаса перегоро­док, або спеціальні полегшені.

Різновидом перегородок є система мобільних перегородок. Дані системи створені, насамперед, для поділу приміщення на фу­нкціональні зони і форму­вання робочих місць. Мобільні перего­родки забезпечують візуальний поділ простору. Вони не кріпляться до підлоги і стін, доста­вляються в приміщення у вигляді повністю готових модулів і встановлюються на місці в лічені хвилини. В основі конструкції мобільних перегородок лежить каркас, виконаний із сис­теми алюмінієвих профілів і заповнений панелями, обробленими різними ви­дами полімерних покрить або драпірувальними тканинами.

Система мобільних перегородок дозволяє формувати виді­лені кабінети і робочі місця, оснащувати їх дверима різних конс­трукцій, навісним офісним ус­таткуванням. Мобільні перегородки можна легко трансформувати, рухати, перебудовувати, змінювати їхню конфігурацію, пересувати з приміщення в приміщення.

Найбільш часто застосовуються два основних типорозміри – висотою 1,5 і 2,1 м. Перегородки висотою 1,5 м візу­ально ізолюють сидячу людину і вироб­ляються глухими, частково і повністю заскленими. Перегородки висотою 2,1 м зручні у вико­ристанні в приміщеннях зі значною висотою стелі для виділення ок­ремих “зон-офісів” при збереженні загального обсягу примі­щення.

Мобільні перегородки виготовляються з різних матеріалів: деревоволок­нистих, деревостружкових і столярних плит, які об­лицьовуються пластиком, шпоном цінних порід дерев, обробля­ються полімерними плівками або фарбую­ться.

Розроблений також особливий тип перегородок, що транс­формуються: складні м’які перегородки, які можуть рухатися назустріч одна одній чи пере­міщуватися в одному напрямку. Спеці­альний механізм дозволяє фіксувати перегородку в будь-якому положенні. Поверхня може бути виконана із шкіро­замінника, тек­стилю тощо.

Особливе місце в асортименті трансформних перегородок займають повні­стю скляні перегородки. Їхнє призначення – зону­вання простору, забезпечення звукової ізоляції й у тойже час за­безпечення візуального взаємозв’язку при­міщення.

Такі перегородки можуть складатися з рухомих і стаціонар­них частин (сту­лок, модулів) або тільки з рухомих. Перегородка, у якої всі модулі є рухомими стулками, доцільна тільки в тому ви­падку, якщо мають дві мети – простір зро­бити таким, що трансфо­рмується, а інтер’єр оригінальним. Надійної звукоізо­ляції в дано­му випадку домогтися неможливо.

Як каркас найчастіше використовується алюмінієвий про­філь, який покри­вають порошковими емалями, полімерними плів­ками (або анодують), ПВХ. Дерев’яний профіль найчастіше вико­ристовують для перегородок, призначених для житлових примі­щень, барів, ресторанів.

Скло потрібного формату, малюнку, кольору, прозорості за­кріплюють у рамі за допомогою гумових прокладок. Щоб перего­родка була максимально ефективна з погляду звуко- і теплоізоля­ції, застосовують склопакети.

Для житлових будинків і квартир найкраще підходять пере­городки, які мають каркас не з холодного металу, а з дерева. Поді­бні перегородки вироб­ля­ють деякі з фірм, що спеціалізуються на виробництві дверей. Крім того, да­ний сегмент ринку освоюють і компанії, які займаються збірно-розбірними пере­городками.

Для розмаїтості дизайну перегородок застосовуються різні методи. Напри­клад, використовується нова технологія матування скла (нанесення міцного полімерного матового покриття з колорантами), що дозволяє створювати ве­лику кількість колірнихрі­шень, відтінків і ступенів прозорості. Часто також використовується метод фьюзингу (спікання скла).

[1] Граніт (від італійського Granito – зернистий; на Русі граніт називали “дикий камінь”) – це тверда гірська порода зернистої будови (марка міцності = 1200-1400). Граніти – най­по­ши­реніші на Землі гірські породи, характерні для верхньої частини кон­тинентальної земної ко­ри. Вони фор­мувалися протягом всієї геологічної історії нашої планети. Власне, – це викиди магми на поверхню землі, яка охолола й затверділа. Найдавніші породи гранітного складу да­туються 3,8 млрд. років, а наймолодші – 1-2 млн. років. Граніт складається з добре сфор­мованих кристалів польового шпату, кварцу, слюди і т. д. На колір граніту впливає розмір польових шпатів і слюди. Залежно від їх складів граніт може бути червоним, рожевим або сірим. На підставі цих квітів гранітний щебінь може мати безліч відтінків.

[2] Вапняк – це осадова гірська порода, що складається переважно з кальциту СаСО3. Во­на утворилася у морських басейнах в основному із залишків тваринного світу (зоогенні по­роди), а також за рахунок хімічних осадів. Вапняки залягають зазвичай пластами. Вони бу­ва­ють білого кольору або в залежності від домішок (глини, кварцу, окису заліза та ін.) жовту­ва­того, сірого, червоного, бурого і ін. Мар­ка міцності = 400-800.