Тема 9. Видатки бюджету на соціальний захист населення і соціальну сферу
9.1. Система видатків на соціальний захист населення
9.2. Пенсійне забезпечення
9.3. Державна допомога сім’ям із дітьми
9.4. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям
Система видатків на соціальний захист населення і соціальне забезпечення
Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах ринкової економіки, є питома вага сукупних витрат держави у валовому внутрішньому продукті. Цей показник визначає місце держави в системі ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави. Нині найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних держав мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави. Соціальний сектор у частині соціального захисту населення як збірне поняття включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення добробуту громадян за рахунок соціальної допомоги і соціального страхування.
Соціальне забезпечення громадян має відповідати вимогам Європейського кодексу соціального забезпечення, котрий містить мінімальні стандарти захисту, які держави зобов’язані надавати у зв’язку з традиційними соціальними ризиками: хворобою, безробіттям, старістю, трудовим каліцтвом, професійною хворобою, материнством, інвалідністю, втратою годувальника, утриманням дітей.
У світовій практиці існують такі джерела фінансового забезпечення соціальних гарантій населення:
- кошти держави;
- грошові доходи підприємств, установ, організацій, фірм, інших комерційних та некомерційних структур;
- кошти фондів соціального, майнового та особистого страхування;
- грошові кошти населення.
Для фінансування соціальних гарантій створюються відповідні фонди на рівні держави, підприємств, населення.
Основні принципи системи соціального захисту в Україні закладені в Конституції України, зокрема згідно статті 46: „Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом”.
В Україні відносини у сфері соціального захисту та соціального забезпечення громадян регулює законодавство (закони України „Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ (редакція від 09.12.2012 р.), „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21.11.1992 р. № 2811-ХІІ (редакція від 01.07.2014 р.), „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам” від 16.11.2000 р. № 2109-ІІІ (редакція від 28.07.2013 р.), „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 01.06.2000 р. № 1768-ІІІ (редакція від 01.01.2014 р.), „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” від 24.01.1995 р. № 20/95-ВР (редакція від 19.04.2014 р.), нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України та ін.).
Законодавством передбачаються рівні умови надання громадянам допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності і господарювання. Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується застрахованій особі за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залежно від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу.
Видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення в Україні фінансуються за рахунок коштів держави, підприємств, за допомогою послуг фінансових посередників, коштів спонсорів та власних заощаджень громадян. Проте основним джерелом фінансування соціальних гарантій населенню є державні фінанси як складова фінансової системи держави.
Видатки на соціальний захист населення та соціальне забезпечення охоплюють:
1) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);
2) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; заходи, пов’язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресивних позовів шахтарів);
3) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;
4) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
5) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;
6) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.
Здійснення місцевих програм соціального захисту населення відбувається на основі рішень органів місцевого самоврядування. Їх фінансування проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів.
У табл. 9.1 наведені дані, що характеризують обсяг та структуру видатків державного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення населення в 2012-2013 рр.
Таблиця 9.1
