Причини підписання Варшавської угоди.

- Наприкінці листопада 1919 р. уряд і армія УНР опинилися в дуже складному становищі – в оточенні більшовиків, поляків, війська генерала Денікіна. Крім того країни Антанти (найпотужніша міліарна сила на той час) не поділяли прагнення України до суверенності, мріючи про відновлення єдиної та неподільної Росії;

- Наприкінці лютого 1919 р. рада Десяти Паризької конференції погодилася з територіальними претензіями Польщі на Східну Галичину, дозволивши ввести туди польські війська для «охорони від більшовицьких банд»;

- Поразка армії Денікіна (1920 р.),

- Набуття чинності Версальського мирного договору;

- Країни Антанти почали переглядати свою політику щодо Росії(британський прем’єр Ллойд Джордж виступив за підтримку курсу на припинення боротьби з радянською Росією. Збереження територіальної цілісності Росії була наріжним каменем західної політики). Ця догма західної дипломатії не залишало вибору уряду УНР. Лише союз з Ю. Пілсудським надавав можливість продовжити боротьбу;

- сподівання обох українських урядів УНР та ЗУНР на допомогу зовнішніх сил (поляків);

- неузгодженість цілей урядів УНР та ЗУНР в переговорах з Польщею: до Варшави було направлено дипломатичну місію обома урядами. Спочатку приїхав К. Левицький (ЗУНР), а на початку грудня – С. Петлюра (від імені УНР);

- особисті зв’язки між С. Петлюрою та Ю. Пілсудський;

- дипломатичні відносини між УНР (С. Петлюрою) та Ю. Пілсудським: в травні 1919 р. Кабінет Міністрів УНР ухвалив пропозицію С. Петлюри увійти в безпосередні переговори про мир з Польщею. С. Петлюра вислав до Варшави українську дипломатичну делегацію та військову місію до польського головнокомандуюча для укладення військового перемир’я. Наслідком роботи місії було укладення 24.05.1919 р. таємної військово-політичної угоди, яку підписали голова української місії Б. Курдиновський і польський прем’єр-міністр Падеревський. С. Петлюра був готовий отримати допомогу ціною зречення на її користь не тільки Волині, Підляшшя і Холмщини, але також і Східної Галичини. Двома першими статтями Україна зобов’язувалася передати Польщі Східну Галичину і Волинь. Своєю чергою, поляки обіцяли визнати суверенність УНР та надати допомогу у боротьбі проти більшовицьких військ. Українсько-польський мирний діалог періоду весни-літа 1919 р. спричинив припинення збройного конфлікту між УНР та Річчю Посполитою, сприяв зближенню їх позицій у визначенні перспектив боротьби з експансією московського більшовизму на Захід, що однаковою мірою загрожувала існуванню обох новопоставленних держав. У липні 1919 р. Ю. Пілсудський відправляє до С. Петлюри свого особистого емісара з проханням продовжувати переговорний процес. 09.08.1919 р. С. Петлюра вперше звертається з особистим листом до Ю. Пілсудському, в якому називає Пілсудського «…найкращим представником в Польщі широкого демократичного будівництва, паном Начальником Держави Польської». У серпні 1919 р. С. Петлюра вислав до Варшави надзвичайну політичну місію інженера під проводом Пилипчука, яка у світлі провокаційної щодо Східної Галичини діяльності польської преси була відкликана. 1.09.1919 р. між польським та УНР-командуванням було підписане перемир’я. Польща була зацікавлена в тому, щоб армія УНР якомога довше чинила опір силам Денікіна, що не відповідало планам Антанти. За умовами перемир’я С. Петлюра відмовлявся від Сх. Галичини та частини Волині по р. Збруч, не йшлося про визнання суверенності УНР, Польща зобов’язувалася реорганізувати та належним способом озброїти українську армію, більшість членів уряду УНР не підтримували С. Петлюру. 2.12.1919 р. Ю. Пілсудський після звернення А. Лівицького (голова Української місії) до польської делегації дозволив розпочати реорганізацію армії УНР на території України, зайнятій польськими військами, віддав наказ про звільнення українського фронту від польських військ і обсадження його українською армією. Була підписана Декларація про союзні відносини між Польщею та УНР;

- 4.12.1919 р. Ю. Пілсудський запросив С. Петлюру до Варшави, куди отаман прибув 5.12.1919 р., зустрічі С. Петлюри з Ю.. Пілсудським мали місце 7.12.1919 р., 9.12.1919р.;

- Уряд ЗУНР був занепокоєний долею українського населення, яке могло зазнати польських утисків;

- 28.10.1919 р. розпочалися переговори української місії з представниками польським урядомщодо налагодження стосунків з Польщею, але вони не мали успіху. 30.10.1919 р. відбулася зустріч голови Української місії А. Лівицького з Очильником Польської Держави Ю. Пілсудським, на якій останній прихильно поставився до прагнення української держави до суверенності, але підкреслив обмеженості в зовнішньополітичних діях польського уряду. Офіційні переговори були перервані. Українська делегація у Варшаві перебрала на себе функції як постійного представництва УНР у Польщі, так і управлінського осередку дипломатії УНР і Голови Директорії УНР.

 

2. Варшавська угода між УНР та Річчю Посполитою (відновленою) міжнародний політичний та військовий союз (в ніч з 21 на 22.04.1920 р.)[1]

 

- Головні завдання: отримання військової допомоги від Польщі та створення на її території відповідної бази для організації збройних сил УНР, відтворення міліарної бази УНР; формування політичного та військового союзу УНР та Польщі для боротьби з московсько-радянською загрозою; встановлення торгівельних відносин з Європою; прорвати фронт блокади України Антанти.

- Непорозуміння між дипломатичними місіями УНР та ЗУНР: делегація УНР, за свідченням очевидців, намагалася переконати делегацію ЗУНР погодитися на встановлення польської влади на західних землях. Галицькі делегати не погоджувалися;

- Самовільність дипломатичної місії УНР у вирішенні переговорних питань: члени дипломатичної місії УНР 2.12.1919 р. передали польському урядовідекларацію, в якій виклали свою позицію;

- В ніч з 21 на 22.041920 р. у Варшаві у Бельведері був підписаний Договір між урядами УНР та Польської Республіки;

- Основні положення Варшавської угоди: Польща визнавала Директорію на чолі з Головним Отаманом С. Петлюрою як верховну владу УНР; польський уряд зобов’язувався не укладати жодних міжнародних угод проти України; до Польщі відходили Галичина, Полісся, Підляшшя, 7 повітів Волинської губернії в т.ч. Ковельський, Луцький, Лубенський, Рівенський, частина Кременецького; С. Петлюра повинен був активізувати антирадянські настрої серед населення УНР, провести активну та швидку мобілізацію добровольців до армії УНР;

- 24.04.1920 р. була підписана військова конвенція, яка встановлювала військовий союз між Польщею та УНР, - додаток до Варшавської угоди – таємна угода про надання військової, економічної, медичної допомоги УНР у спільній війні з Радянською Росією.

3. Причини поразки Директорії УНР

 

1) Несприятливе для самостійності УНР зовнішньополітичне становище Директорії;

2) Несприятливі зовнішньополітичні умови ускладнювалися відмовою Антанти допомогти Директорії;

3) Нерішучість та непослідовність Директорії у проведенні внутрішньої політики (не вдалося створити ефективно працюючий державний апарат, систему законодавчих, виконавчих органів, як в центрі, так і на місцях; не вдалося створити боєздатну армію, органи охорони суспільного порядку, приборкати анархізм отаманщини);

4) Суперечливість та непослідовність аграрної політики Директорії (з одного боку видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, а з іншого не змогла цей закон реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі, а польські маєтки в Україні взагалі залишалися в недоторканості);

5) Військова перевага Червоної Армії та ідеологічна сила її командування;

6) Відсутність єдності серед членів Директорії (частина Директорії: В. Винниченко, В. Чеховський, М. Шаповал) виступала за союз із більшовиками, а інша частина, на чолі з С. Петлюрою – за союз з Антантою проти більшовиків);

7) Особисте суперництво між В. Винниченком та С. Петлюрою;

8) Не усвідомлення широкими масами українського населення загальнонаціональних інтересів, необхідності створення й зміцнення незалежної української держави;

9) Підтримка русифікованими робітниками міст України більшовиків;

10) Низький рівень освіти селянства.

[1] Зінкевич Р.Д. Передісторія підписання Варшавського договору 1920 р. С. Петлюра та Ю. Пілсудсдький [Електронний ресурс]. – 2013. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/21413/1/14-73-81.pdf