Внутрішня та зовнішня політика Сталіна.

Зовнішня політика.

У звільнених Радянською Армією державах східної Європи при відкритій підтримці Сталіна до влади прийшли прорадянськи орієнтовані комуністичні сили, пізніше увійшли до економічний і військовий союз з СРСР у його протистоянні з США і блоком НАТО. Повоєнні протиріччя між СРСР і США на Далекому Сході призвели до Корейській війні, в якій взяли пряму участь радянські льотчики і зенітники.

При визначенні зовнішньої політики партії і Радянської держави, підкреслювалася необхідність активної боротьби з агресивними діями імперіалістичних держав. Підтверджувалася лінія на мирне співіснування з капіталістичними країнами. Новим напрямком діяльності КПРС і Радянської держави була робота встановлення теплих братніх відносин з виниклими країнами Народної Демократії, всебічного зміцнення зв'язків між ними.

Поразка Німеччини та її сателітів у війні докорінно змінила співвідношення сил в світі. СРСР перетворився в одну з провідних світових держав, без якої, за словами Молотова, не повинен був тепер вирішуватися жодне питання міжнародного життя.

Однак за роки війни зросла ще більше і могутність США. Їх валовий національний продукт піднявся на 70%, а економічні та людські втрати були мінімальні. Перетворившись за роки війни в міжнародного кредитора, США отримали можливість розширити свій економічний і політичний вплив на інші країни і народи.

Все це вело до того, що замість співпраці в радянсько-американських відносинах наступала епоха взаємної конкуренції та протистояння. Радянський Союз не могла не турбувати ядерна монополія США в перші післявоєнні роки. Америка ж бачила загрозу своїй безпеці в зростанні впливу СРСР у світі. Все це і привело до початку «холодної війни».

З початком “холодної війни” радянська пропаганда створила образ нового ворога – США. Ця країна стала уособленням імперіалізму, що тепер був головним супротивником комунізму. Фобія зовнішніх ворогів у Радянському Союзі мала важливе значення. Вона культивувалася в народі з метою викликати в суспільстві набагато глибші наслідки – фобію їхніх агентів – “ворогів внутрішніх”.

Ніякі соціальні невдачі чи особисті недоробки не здавалися випадковими, а сприймалися як результат підступів ворогів. “Шпигунофобія” сприяла поширенню у суспільстві масового психозу, позбавляла багатьох можливості критично оцінювати події суспільно-політичного життя. За психологічною настановою влади США та інші західні країни були “хижими вовками”, які переслідували одну мету: заподіяти шкоду СРСР. Одночасно радянська пропаганда формувала образ СРСР як наймиролюбнішої країни.

У 1950 р. розпочалася кампанія по збору підписів під Стокгольмською відозвою про заборону ядерної зброї, а у 1951 р. розпочався збір підписів під Зверненням Всесвітньої Ради Миру про укладання Пакту миру між п’ятьма великими державами. Новий міф працював на ідею єдності народу, незважаючи на окремі критичні настрої.

Внутрішня політика.

Після війни на деякий час були проведені репресії серед вищого командного складу Збройних сил СРСР. Так, в 1946-1948 роках за т. зв. «трофейного справи» був арештований і відданий суду цілий ряд великих воєначальників з найближчого оточення Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова, серед яких - Головний маршал авіації А. А. Новиков, генерал-лейтенант К. Ф. Телєгін.

Цілі наукові напрямки, такі, як генетика і кібернетика, були оголошені буржуазними і заборонені, що загальмувало розвиток даних галузей науки в СРСР на десятиліття. На думку істориків, багато вчених, наприклад, академік Микола Вавилов і інші найбільш впливові «антилисенкоісти», були репресовані за прямої участі Сталіна. Ідеологічні нападки на кібернетику також могли позначитися на розвитку тісно пов'язаної з нею області інформатики, однак опір догматиків в результаті було подолано завдяки позиції військових і членів АН СРСР.

Розвиток радянських природних наук і техніки при Сталіні можна охарактеризувати як «зліт». Створена мережа фундаментальних і прикладних науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро і вузівських лабораторій, а також тюремно-табірних конструкторських бюро охопила весь фронт досліджень.

У повоєнний час, виходячи з очевидних військових потреб, найбільшу увагу приділялося ядерній фізиці.

Підкреслювалося, що наукові установи повинні будувати і контролювати свої дослідження з найбільш важливих питань відповідно до планів розвитку народного господарства.

Ждановщина - це ідеологічний наступ, тиск на інтелігенцію в СРСР, яке здійснювалося на чолі з А.Жданова. Головною метою «ждановщини» було залякування інтелігенцію - самого свідомого, а тому схильного до демократії шару суспільства, і добитися від неї повної покори (або змусити замовкнути).

5 березня 1953 року помирає Сталін. Після цього розпочинається боротьба між Л.Берією та М.Хрущовим за владу. В цій боротьбі переміг М.Хрущов. Берію було репресовано й розстріляно. Микита Хрущов заявив в 1956 році, що імперіалізм і капіталізм можуть співіснувати без війни, оскільки комуністична система стала сильніше. Саміт Женеві в 1955 році між Англією, Францією, Радянським Союзом і Сполученими Штатами, підняв надії на співробітництво між Сходом і Заходом.

 

У 1963 році Сполучені Штати і Радянський Союз підписали деякі угоди, і в 1967 році президент Ліндон Джонсон зустрівся з радянським прем'єр-міністром Олексієм Косигіним.

Серед з таких кроків до співпраці, однак, були ворожі дії, які загрожують більш широкого конфлікту, такі як час кубинського ракетного кризи в жовтні 1962 р. і радянського вторгнення в Чехословаччину в 1968 році.

 

У 1957 р. Хрущов розпочав реформу управління, за якою створювалися раднаргоспи – територіальні ради народного господарства. Мета полягала у тому, щоб поєднати надмірно централізоване планове керівництво із самостійністю республік, країв та областей, демократизувати й скоротити управлінський апарат. Спочатку реорганізація управління стосувалася тільки промисловості й будівництва, згодом (1962 р.) і аграрного сектора. Розпочалася також перебудова усіх державних, партійних, громадських організацій за виробничо-територіальною ознакою, із поділом на промислові і сільські.

В найкоротший термін було відновлено народне господарство, транспорт, житловий фонд, зруйновані населені пункти на колишній окупованій території.

Органи держбезпеки жорсткими заходами придушили націоналістичні рухи, активно проявлялися на території Прибалтики, Західної України.

Здійснені заходи привели до зростання врожайності зернових на 25-30%, овочів - на 50-75%, трав - на 100-200%. Однак, зі смертю Сталіна в 1953 виконання плану було згорнуто.