Завдання та труднощі повоєнної відбудови.

Повоєнний стан.

 

Друга світова війна призвела до величезних руйнувань інфраструктури та населення на всій території Євразії. Радянський Союз був спустошений особливо у зв'язку з масовим знищенням виробничої бази, що була побудована в 1930-ті роки.

Початкова заява Сталіна в березні 1946 р. була про 7 млн. загиблих була переглянута у 1956 році Микитою Хрущовим й озвучена числом 20 мільйонів жертв. В кінці 1980-х років, демографи в Державний комітет зі статистики, зробив ще один вид використання демографічних методів і прийшов до числа 26-27 мільйонів.

 

СРСР також зазнав голоду в 1946-48 у зв'язку з військовими руйнуваннями, які спричинили приблизно від 1 до 1,5 мільйона осіб, а також вторинні втрати населення. Тим не менш, Радянський Союз повернув собі можливості виробництва і подолав наслідки війни, ставши країною з наймогутнішою сухопутної армією в історії до кінця війни, маючи найпотужніший військовий потенціал виробництва.

 

Повоєнний період називають Епохою Сталіна - період в історії СРСР, коли його керівником одноосібно був І. В. Сталін. Протягом цього періоду Сталін фактично володів найбільшою владою, хоча формально в 1923-1940 роки він не займав посад в структурах виконавчої влади.

 

Період перебування Сталіна був не однозначним:

 

Позитивні досягнення:

· форсована індустріалізація країни,

· масовий трудовий і фронтовий героїзм,

· перемога у Великій Вітчизняній війні,

· перетворення СРСР на наддержаву із значним науковим, промисловим і військовим потенціалом,

· безпрецедентне посиленням геополітичного впливу Радянського Союзу у світі;

· встановленням прорадянських комуністичних режимів у Східній Європі та ряді країн Південно-східної Азії.

Негативні досягнення:

· встановлення тоталітарного диктаторського режиму,

· масові репресії, спрямованими проти цілих соціальних верств та етносів,

· насильницька колективізація, що призвела на ранньому етапі до різкого спаду в сільському господарстві і голоду 1932-1933 рр.,

· численні людські втрати (в результаті воєн, депортацій, німецької окупації, голоду і репресій),

· поділ світової спільноти на два ворогуючі табори і початком холодної війни.

 

М'яка політична лібералізація, яка відбулася в Радянському Союзі під час війни, швидко скінчилась до кінця в 1945 року.

· 1918—1925 рр. — Російська комуністична партія (більшовиків).

· 1925—1952 рр. — Всесоюзна комуністична партія (більшовиків).

· 1952—1991 рр. — Комуністична партія Радянського Союзу.

 

Православна Церква в цілому безперешкодно залишив після війни і навіть дозволили надрукувати невелику кількість релігійної літератури, а й переслідування релігійних меншин відновилося.

 

Речі, такі як лампочки, автомобіль, літак стверджувалось, що були винайдені росіянами, і мистецтво і наука були піддані суворій цензурі. Колишній було дозволено містити теми соціалістичного реалізму, а другий перебував під сильним впливом шарлатан біології Трохима Лисенка, який відкидав концепцію менделевської генетики. Навіть теорія відносності була звинувачена в "буржуазному ідеалізмі".

 

Грошова реформа 1947 року або «Сталінська» реформа — реформа здійснена урядом СРСР з 16 грудня по 29 грудня 1947 у грошово-фінансовій сфері та спрямованих на ліквідацію відповідних економічних наслідків Другої світової війни 1941—1945.

Грошова реформа привела об'єм грошової маси, що перебувала в обігу, у відповідність з потребами господарства і повністю позбавила можливості використовувати як фальшиві гроші, так і старі радянські, які були вивезені з СРСР. Пільговий обмін заощаджень сприяв швидкому зростанню вкладів населення. Вже в 1960 р. вони зросли в 3 рази, а середній вклад став у 3 рази більшим за середньомісячну зарплату.

Розпочалося періодичне зниження цін, і це позитивно впливало на настрої населення та зміцнення грошової й фінансової стабільності. Якщо ж глибше глянути на реформу 1947 р., то дії Сталіна були зумовлені суворою необхідністю. Адже з розширенням виробництва внаслідок відбудови народного господарства нагромаджувалася надлишкова кількість товарів, які не могло придбати населення, тому що не мало відповідної кількості готівкових грошей. Обмін грошей на нові купюри здійснювався у відношенні 10:1.

Культ особи Сталіна досяг свого апогею в післявоєнний період, коли його зображення з'являлося в кожній школі, на заводі, і державній посади, але він рідко з'являвся на публіці. Післявоєнна реконструкція тривала швидко, але акцент на важку промисловість та енергетику, життя залишалося на низькому, рівні.

 

Найрельєфніше після війни окреслились критичні настрої в середовищі творчої та наукової інтелігенції. З метою приборкати небажані тенденції, влада грубо і некомпетентно почала втручатися у її діяльність. Вона звинувачувала творчих працівників у формалізмі, безідейності та “низькопоклонстві” перед Заходом, а щодо української – і в буржуазному націоналізмі. Під прес критики потрапила преса, кіно, театр, література, наука. Партійні резолюції відкрили кампанію „критики” і „самокритики” на шпальтах газет та на засіданнях у наукових і культурних інститутах та установах. Далі розпочалася галаслива боротьба з космополітизмом, “низькопоклонством” перед Заходом.

 

Завдання та труднощі повоєнної відбудови.

Уже влітку 1945 p., коли розгорнулася демобілізація воїнів із Радянської армії, вдалося дещо ліквідувати гостру нестачу трудових ресурсів і кваліфікованих спеціалістів (до кінця 1946 р. на виробництво повернулося 1,8 млн. колишніх фронтовиків). Наприкінці 1945 р. ціною величезних фізичних і духовних зусиль було відновлено третину довоєнного індустріального потенціалу республіки.

Уже на початковому етапі відбудови спостерігався поступовий перехід господарства на мирні рейки. На рубежі 1945—1946 pp. проводилася реорганізація органів управління господарством. Зокрема було ліквідовано низку союзних наркоматів важкої промисловості, а натомість утворено наркомати транспортного, сільськогосподарського машинобудування тощо.

Оскільки сталінським керівництвом було відкинуто американський план допомоги постраждалим у війні, так званий «план Маршалла», фінансування намічених економічних планів передбачалося за рахунок внутрішніх резервів і сил. У пошуках коштів на відбудову головний акцент було зроблено на режимі економії, скороченні фінансування сільського господарства, легкої промисловості, соціальної сфери. Не припиняв своєї дії механізм «мобілізації коштів населення», запроваджений радянським урядом ще на початку війни.

Партія мобілізувала всі можливі джерела коштів для вирішення поставлених завдань. Жорстко економили у всьому, використовувалася праця військовополонених на будівництві та прокладання доріг, з переможеної Німеччини надходили репарації та продукція підприємств.

Колишні союзники СРСР з антигітлерівської коаліції запропонували допомогу у вирішенні завдань відновлення по, так званому «плану Маршалла». Ця кабальна допомогу обмовлялася введенням в країні ринкових відносин. СРСР відмовився від такої допомоги.

Труднощі післявоєнної відбудови посилилися неврожаєм в посушливому 1946 році, коли кількість виробленого зерна, м'яса, бавовни та інших продуктів істотно зменшилася.

Це підштовхнуло до вироблення в країні так званого «Плану перетворення природи». Для захисту полів від посухи і суховіїв стали активно створюватися потужні державні лісосмуги. Колгоспи і радгоспи за свій рахунок забезпечували свої поля місцевими деревонасадженнями. Ця робота мала величезні наслідки. Після 1946 року в країні посух більше не було.

Істотно підвищувався рівень добробуту населення. Починаючи з цього часу протягом декількох років навесні відбувалося зниження цін. Хворим питанням було житлове будівництво. Якщо в селах проблеми з житлом вирішувалися відносно просто місцевою владою, то в містах ще не існувало потужної будівельної індустрії і тому будівництво житла відбувалося повільно.

Високі темпи відбудови забезпечувалися також надто низькою часткою заробітної плати робітників, службовців, колгоспників у національному доході та штучно створеним нееквівалентним обміном між містом і селом.

 

Цілком природно, що перехід від війни до миру вимагав заміни адміністративно-командних методів господарювання економічними. Про необхідність змін, зменшення диктату держави розуміли й у вищих ешелонах влади.

Й. Сталін повернувся до сформульованого ще у 1930-х pp. положення про завершення будівництва соціалізму й початок переходу до комунізму. Виступаючи в лютому 1946 р. на передвиборних зборах у Москві, Сталін запропонував збільшити рівень промислового виробництва в СРСР порівняно з довоєнним періодом утроє. Втім досягти високих темпів розвитку економіки вже з першого року п'ятирічки не вдалося. У зв'язку зі скрутним становищем у сільському господарстві у серпні 1946 р. заплановане скасування карткової системи було перенесено на наступний рік.

Уже протягом 1947 р. завдяки мобілізації наявних сил і ресурсів, вливанню 67,0% усіх передбачених капіталовкладень у розвиток важкої промисловості, електростанцій, залізничного транспорту відставання від встановлених показників вдалося ліквідувати.

З метою стабілізації фінансової системи у грудні того ж року було проведено грошову реформу. За рішенням радянського уряду протягом лише одного тижня громадяни, які мали банківські вклади до 3 тис. крб, могли обміняти старі гроші 1 до 1, вклади від 3 до 10 тис. крб скорочувалися на третину, а понад 10 тис. — на дві третини. Для тих, хто зберігав гроші на руках, обмін відбувався у співвідношенні 10:1. Реформа грошей, що мала відверто конфіскаційний характер, звела нанівець особисті заощадження громадян. Водночас вилучення у процесі реформи значної кількості грошей справило оздоровлюючий ефект на повоєнну радянську економіку. Обмеження загальної купівельної спроможності населення створювало потенційні можливості для зниження цін на товари. Cкасування карткової системи в кінцевому результаті призвело до підвищення цін на всі види продуктів і промислових товарів.

 

Недосконалість системи планування й управління, відсутність матеріальних стимулів і примусовий характер праці призвели до втрати інтересу в селян до праці в колективному господарстві.

 

Проте такий жалюгідний стан сільського господарства аж ніяк не турбував Й. Сталіна та його оточення. Виходячи з надуманої теоретиками 1920-х pp. «вторинності» аграрного сектору порівняно з індустріальним, політичне керівництво країни планувало на потреби сільського господарства виділити лише 7% капітальних вкладень (всього за роки четвертої п'ятирічки капітальні вкладення разом із внесками колгоспників становили 15% від загальносоюзних асигнувань).