ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
1. Дошкільна освіта Японії 4
2. Початкова освіта в Японії. 9
3. Середня освіта в Японії 12
4. Вища освіта Японії 15
5. Професійно-технічна освіта. 18
6. Підготовка вчителів. 19
ВИСНОВОК.. 21
СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 23
ВСТУП
Усьому світу відомо, що Японія здійснила прорив з епохи Мейдзі в еру комп'ютерної революції завдяки двом ключовим факторам — освіті та науково-технічному прогресу. Населення Японії становить 2,6% населення Землі, у цій країні майже повністю відсутні природні ресурси, і при цьому вона досягла такого рівня розвитку, що на долю її економіки припадає 10% світової економічної потужності. Японія вміло пристосувала всю систему освіти до потреб виробництва в умовах науково-технічної революції. Широке охоплення населення не лише середньою, але й вищою освітою, різноманітні форми після середньої та спеціальної освіти, високий рівень підготовки і професійної мобільності кадрів — такі важливі риси, характерні для японської школи. Усе це базується на міцному фундаменті національних рис та принципів (шанування старших, вірність обов'язку, прагнення до "бездоганності в навчанні"). З раннього віку японцям прищеплюються навички наполегливої праці та поваги до освіти, яка є вищою життєвою цінністю. Феномен працелюбства в крові цього народу. Так, порівняно з американським, японський випускник середньої школи одержує на третину знань більше. Один з міністрів освіти Америки заявляв, що американська молодь просто не витримала б такого інтенсивного навчання.
Дошкільна освіта Японії
Історія розвитку системи дошкільної освіти йде корінням в епоху Мейдзі. У 1876 році в Японії був відкритий перший дитячий сад для заможних сімей. Дитячі садки були покликані створити середовище взаємодії, яка сприяла б розумовому і фізичному розвитку дітей та хоча роль матері у вихованні дітей універсальна, але спілкування дітей одного віку в тому числі і спілкування з вихователем, спільна гра і спільна робота сприяє здоровому і гармонійному розвитку дитини, який неможливо отримати в домашніх умовах. Широке поширення дошкільне виховання на державному рівні отримало тільки після 1961 року. Сьогодні ж практично кожна японська дитина відвідує дитячий садок або центр по догляду за дітьми.
Для японського суспільства характерна доброта і любов до дітей, основним і головним джерелом такої любові є жінка. До недавнього часу в японській сім'ї жінка вважалася берегинею вогнища, турботливою дружиною і люблячою матір'ю в обов'язки якої входило гармонійне виховання дитини. Останнім часом ситуація змінюється, японці все пізніше одружуються і все частіше жінка бажає або змушена працювати. Проте основна частина японських мам виховує дітей до 3-х річного віку в домашніх умовах і потім віддає дитину в дитячий сад для, так званої, соціалізації.
Дошкільна освіта в Японії представлено наступним чином:
· дитячі ясла, центри по догляду за дітьми (保育 所) hoikuen;
· дитячі садки (幼稚園) yōchien;
· спеціальні установи для інвалідів (特別 支援 学校).
Незважаючи на те, що дошкільна освіта не є загальнообов'язковою, проте дитячі садки і дитячі ясла користуються великим попитом і як правило, щоб влаштувати дитину в дитячий сад необхідно завчасно потурбуватися про це. В середньому в черзі на отримання місця в дитячому садку стоять 25 тисяч дітей.
У дитячий сад в Японії дитину можна влаштувати з трьох років або, що буває частіше, з чотирьох, тривалість дошкільного навчання становить 3 роки, потім дитина вступає в початкову школу.
У дитячі ясла (центр по догляду за дітьми) дитину можна влаштувати з трьох місяців, але цей захід дуже непопулярне серед японців, так як у жінки, яка віддала дитину в ясла в такому ранньому віці повинні бути серйозні аргументи. І така жінка з боку суспільства виглядає не досить хорошою матір'ю, а думка оточуючих людей для японців є визначальною. У дитячі ясла в Японії приймають дітей лише працюючих батьків. Для цього в муніципалітет необхідно надати довідки про те, що батьки працюють і що немає інших членів сім'ї, які можуть доглядати за дитиною. Дитячі ясла призначені для нагляду за дітьми, в їх діяльності не передбачені освітні програми і відповідно вони підпорядковуються Міністерству охорони здоров'я, праці і добробуту, а не Міністерству освіти, культури, спорту, науки і технологій, як всі освітні установи.
Влаштувати дитину в садок можна в будь-який час року, але з 1 квітня таких місць стає набагато більше в зв'язку з тим, що починається навчальний рік і частина випускників дошкільнят вступають до початкової школи.
Для формування успішного майбутнього дитини, батьки дотримуються послідовної політики у виборі дошкільних і навчальних закладів, починається це з влаштування дитини до престижного дитячого садка, потім в кращу початкову школу, в середню і так поки не виросте дитина. Для того, щоб дитина отримала в результаті гідну професію і відповідну заробітну плату, батьки практично з самого її народження змушені вкладати в освіту великі гроші.
Якщо ж сім'я з яких-небудь причин не віддає дитину в дитячий садок, то мама повинна сама навчити її всьому, що потрібно для вступу в школу. Більше 80% у системі дошкільної освіти в Японії складають приватні дитячі садки та центри нагляду за дітьми.
Великої різниці між державною і приватною дошкільною освітою Японії не існує. Система і підхід до освітнього процесу будується на одних принципах відповідно до Основного закону про освіту 2006 року. Так само оплата за утримання дитини в дитячому саду державної або приватної форми власності залежить тільки від доходу батьків – чим вищий дохід сім'ї, тим вище буде плата за дитячий садок. В середньому оплата коливається від 100 доларів, для малозабезпечених, до 500 доларів для заможних сімей. Для дитячих ясел (центрів нагляду) має значення ще й вік дитини, чим молодша дитина, тим вища вартість. Але все ж оплата за приватний садочок вища і крім щомісячної оплати включає в себе вступний внесок, який може доходити до 1000 доларів. Так само доведеться заплатити за форму, яка є обов'язковою в усіх дитячих садках. Кожен дитячий садочок має свою форму: однакові штанці, спіднички, кофтинки, сорочки, капелюшки і ранці. Носіння форми є обов'язковим. Наповнюваність груп так само дуже різна і коливається від 8 до 30-40 чоловік.
Години роботи дошкільних установ Японії різні, так наприклад державні дитячі сади бувають двох видів – дитячий садок на повний день, режим роботи такого садка щоденний плюс субота (неповний день). У такий сад дитина може бути прийнятий в разі, якщо обоє батьків працюють більш ніж 4 години на день. Ранок в садах, як правило, починається о 8 годині, забрати дитину можна в будь-який час до 5 годин, за додаткову плату за дитиною можуть доглянути до 7 години вечора. І другий різновид дитячого садка в який приймають дітей на півдня. У разі непередбачених ситуацій, наприклад оголошення штормового попередження, батьки зобов'язані забрати дітей з дошкільного закладу.
У дитячих яслах практикується ведення зошитів, в яких вихователь робить записи про діяльність дитини протягом дня: як спав, їв, як себе почував і так далі, у відповідь реакцію чекають і від батька. Педагоги і батьки записують цікаві спостереження і свою думку про виховання конкретної дитини. Весь процес виховання дітей побудований на тісній співпраці педагога і батька. Але треба зазначити, що педагог (вихователь) в даному процесі провідна сторона. Він може вказати на недоліки і упущення, які на його думку допускають батьки у вихованні дітей і його слова не просто повинні бути прийняті до уваги, а є керівництвом до дії. Педагогічним колективом дошкільних установ проводиться навчання батьків методам виховання дітей, регулярно проходять батьківські збори. Мами дітей, як правило, часто спілкуються між собою, створюють "мамським" комітети для вирішення різних питань, відвідують спортивні дні, дні спостережень і інші заходи, що організовуються в дитячих установах.
Але перш за все дошкільне виховання японських дітей починається з будинку, саме батьки прищеплюють своїм дітям певну манеру поведінки, своїми діями і вчинками вчать дітей доброті, ввічливості, чуйності і самостійності.
Основи виховання, закладені в сім'ї розвиваються в умовах колективної співпраці дітей. Вихователь, навчаючи дітей взаємодії створює невеликі групи – хан, в цих групах діти вчяться навичкам комунікації та самостійності. Дітей вчать висловлювати свою думку при цьому прислухаючись і зважаючи на думку інших учасників групи, діти самі створюють затишок і порядок в своїх групах, прибирають, доглядають за квітами, навіть готують собі самостійно обід. Таким чином дітей навчають групової поведінки. У разі сварки або бійки між учасниками групи вихователь не поспішає втручатися, так як вважає, що дитина сама повинна навчитися вирішувати конфлікти і це допоможе їй стати сильніше.
В процесі дошкільного виховання відбувається постійна зміна груп і вихователів. Це необхідно для того, щоб дитина не звикала до одних людей, до однієї обстановки, а вчилася жити в суспільстві. Діти в садах навчаються письма, читання, але найголовніше в відвідування дитячого садка це соціалізація дитини.
Дошкільна освіта в Японії включає в себе п'ять напрямків це:
· соціальні відносини;
· здоров'я, безпеку;
· мову;
· довкілля;
· вираження почуттів.
Принципи дошкільного виховання в Японії покликані виростити здорового, самостійного, всебічно розвиненого члена суспільства, який знає і любить свою культуру і країну.
Початкова освіта в Японії.
Початкова освіта представлена початковою школою та особливими школами для інвалідів. До закладів початкової освіти вступають діти віком від 6 років. Початкова освіта є обов'язковою.
Навчання в початковій школі триває 6 років. Навчальний план включає рідну мову, суспільствознавство, природознавство, мораль, математику, музику, малювання, ручну працю, фізкультуру і (починаючи з 5-го класу) домоводство для дівчаток і хлопчиків:
· при навчанні письму учні освоюють національну фонемну азбуку (кана), вивчають близько 1 тис. ієрогліфів (для читання газети необхідно знати близько 2,5 тис);
· на уроках суспільствознавства учні одержують відомості з географії, історії, правил поведінки в суспільних місцях;
· на уроках природознавства – елементарні відомості про живу і неживу природу і людину;
· на заняттях по математиці вивчають арифметичні дії, елементарні відомості по геометрії.
Тижневе навантаження – від 24 до 29 ч. залежно від року навчання. В деяких приватних школах додатково викладають релігієзнавство, світську етику, валеологію тощо. Загальнодержавних підручників не існує. Відповідні підручники, доступні в широкому асортименті, обирають освітні комітети муніципальних районів або керівництво школи. Носіння форми і прибирання школи учнями є обов'язковим.
Станом на 2008 рік в країні нараховувалося 22 476 початкових шкіл. З них 73 були державними, 22 197 — публічними і 206 — приватними. В них навчалося 7 121 781 дітей віком від 6 до 12 років[2]. В державних і публічних школах навчання хлопчиків і дівчаток проходить разом. В деяких приватних школах — окремо. В більшості шкіл учні мають обід, оплачуваний батьками.
На відміну від українських шкіл, початкові школи в Японії називаються за назвами місцевостей, в яких розташовані, а не номерами. Школи будуються з залізобетону на підвищеній місцевості через небезпеку землетрусів і цунамі. Більшість будинків мають стандартну архітектуру.
Навчальний рік в Японії починається з 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. Він поділяється на триместри: з 1 квітня по 20 липня, з 1 вересня по 23 грудня і з початку січня до кінця березня з двохтижневими канікулами. В середньому школярі відвідують заняття 240 днів на рік. Курс шкільного навчання займає 12 років, і половина його приходиться на навчальну школу. Це пояснюється складністю вивчення японської мови. Учні молодших класів, наприклад, мають опанувати 1850 ієрогліфів — мінімум, який встановлений Міністерством освіти Японії. Насправді, для читання книжок і газет потребується знати набагато більше ієрогліфів — до трьох тисяч.
Діти щодня приходять в клас о 8-30. Після четвертого уроку (о 12-30) у школі починається велика перерва на обід, яка продовжується майже 60 хв. Учні, які намагаються поїсти під час уроків, караються. Кожного понеділка перед початком уроку дітей збирають на лінійку і протягом 15 хвилин перед ними виступає директор школи. В інші дні цей час відводиться для проведення загальних шкільних оголошень. Тривалість уроків в початковій школі — 45 хв. Між уроками в школах оголошують невеличкі перерви — від 5 до 10 хв. За розкладом у початковій школі не більше 4-ох уроків на день. Крім уроків, діти приймають участь у засіданні різних комітетів і клубів. У початковій школі дітям не задають домашніх завдань.
Влітку та взимку (до і після Нового року), а також весною (після екзаменів) учні відпочивають на канікулах. У сільських школах, як правило є фермерські сезонні канікули, які надаються учням за рахунок скорочення літних канікул. Найбільш тривалі канікули — літні, які розпочинаються з 21 липня і продовжуються до 1 вересня. Зимні канікули починаються у грудні місяці і тривають два тижні, весняні — один тиждень наприкінці травня. Під час літніх канікул заняття в школах не проводяться. Проте практично всі школи працюють з дітьми: набирають спеціальні групи з плавання, організують спортивні змагання, створюють клуби для активного відпочинку школярів. Таким чином, учні зустрічаються практично кожний день.
Середня освіта в Японії
Після закінчення навчальної школи учні продовжують навчатися в молодшій середній школі. Молодша середня представлена середньою школою та особливими школами для інвалідів. До закладів молодшої середньої освіти вступають діти віком від 12 років. Учні можуть відвідувати школу заочно з 15 років. Молодша середня освіта є обов'язковою. На відміну від наших шкіл, в Японії за кожним класом закріплюється свій кабінет, тому не учні, а вчителі ходять між уроками з кабінету в кабінет. Кабінет, приписаний до класу, підписується відповідною табличкою (1-1, 1-2, 2-1).
Навчання в середній школі триває 3 роки. До обов'язкових предметів входять: державна мова, гуманітарні науки (географія, історія, суспільство), математика (алгебра, геометрія), природничі науки (фізика, хімія, біологія, геологія), музика (опанування музичних інструментів і спільний виступ), образотворче мистецтво, фізкультура, праця, англійська мова. В деяких приватних школах додатково викладають релігієзнавство, світську етику, валеологію тощо. Існує також класна година, присвячена вивченню історії краю, пацифізму, шкільним заходам. Загальнодержавних підручників не існує. Відповідні підручники обирають освітні комітети муніципальних районів або керівництво школи. Носіння форми і прибирання школи учнями є обов'язковим.
Станом на 2005 рік в країні нараховувалося 11 035 середніх шкіл. З них 76 були державними, 10 238 — публічними і 721 — приватними. В них навчалося 3 626 415 дітей віком від 12 до 15 років[3]. В державних і публічних школах навчання хлопчиків і дівчаток проходить разом. В деяких приватних школах — окремо.
Після закінчення уроків учні відправляються на заняття в різні гуртки та клуби при школах, де залишаються приблизно до 6 вечора. У школі є купа гуртків, де школярі займаються майже кожен день після уроків, а десь навіть і по суботах. Але вибрати з усіх гуртків треба або один спортивний, або два творчих. Кожен гурток прагне затягнути до себе якомога більше першокласників (1 клас середньої або старшої шкіл), для чого влаштовуються показові заняття, пропонується спробувати позайматися разом, все це дуже яскраво і привабливий.
Наступна сходинка на шляху до вузу — старші середні школи. Ці навчальні заклади поділяються на денні (строк навчання — три роки), а також вечерні і заочні (тут навчаються на один рік довше). Хоча випускники вечірніх і заочних шкіл одержують однакові свідоцтва про навчання, 95% учнів віддають перевагу школам денного типу.
До предметів старшої середньої школи входять: державна мова (сучасна, стародавня), гуманітарні науки (географія, історія Японії, всесвітня історія), суспільство (соціологія, етика, політологія, економіка), математика (алгебра, геометрія), природничі науки (фізика, хімія, біологія, геологія), мистецтво (музика, образотворче мистецтво, каліграфія, ремесла), фізкультура, праця, англійська мова, праця, інформатика. Спеціалізованими предметами на вибір є агрономія, промисловість, торгівля, рибальство, медогляд, добробут, іноземні мови тощо. В приватних школах додатково викладають інші предмети. Існує також класна година, присвячена вивченню історії краю, пацифізму, шкільним заходам. Загальнодержавних підручників не існує. Відповідні підручники обирають освітні комітети муніципальних районів або керівництво школи. Носіння форми і прибирання школи учнями є обов'язковим. Після уроків учні беруть участь в позакласній діяльності, вивчаючи кендо, дзюдо, кюдо, каліграфію, атлетику, політекономію тощо. У 12 класі учні мають обрати для себе один з профілів навчання. Такі школи можна поділити на загальні, академічні, технічні, природознавчі, комерційні, мистецькі. Біля 70% учнів вибирають загальний навчальний план освіти.
Прийом учнів до старших середніх шкіл здійснюється на підставі документу про закінчення молодшої середньої школи і проходження конкурсу за результатом вступних екзаменів.
Станом на 2005 рік в країні нараховувалося 5418 вищих середніх шкіл. З них 15 були державними, 4082 — публічними і 1321 — приватними. В них навчалося 3 605 242 дітей віком від 15 до 18 років[4]. В державних і публічних школах навчання хлопчиків і дівчаток проходить разом. В деяких приватних школах — окремо.
Дзюку
Крім всіх перерахованих етапів шкільного навчання існують дзюку – спеціальні приватні школи, що пропонують додаткові заняття для школярів різного віку – від початкової до повної середньої школи. Дзюку відвідують учні, які прагнуть краще засвоїти шкільну програму, надолужити згаяне через хворобу або невідвідування школи з інших причин, підготуватися до іспитів. Дзюку бувають 2 видів – академічними і неакадемічними. У неакадемічних дзюку школярі навчаються грі на музичних інструментах, мистецтвам, плавання або роботі на традиційних японських рахунках – соробан.
