Лекции.Орг
 

Категории:


Искусственные сооружения железнодорожного транспорта: Искусственные сооружения по протяженности составляют в среднем менее 1,5% общей длины пути...


Построение спирали Архимеда: Спираль Архимеда- плоская кривая линия, которую описывает точка, движущаяся равномерно вращающемуся радиусу...


Объективные признаки состава административного правонарушения: являются общественные отношения, урегулированные нормами права и охраняемые...

Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація



Список літератури

Bloomfield в журн. "Language", I, стор 30; IV, стор 99. Див також його книгу "Language", стор 359-360.

"International Journal of American Linguistics", XIX, 1953, стор 31 і cл.

Clement М. Dоke, Bantu, International African Institute, 1945).

"Bulletin de la Societe Linguistique de Paris" (BSL), XI V11I, 1952.

В. Соllinder. La parente linguistique et le calcul des probabilites, "Uppsala Universitets Arsskrift", 13, 1948, стор 24.

Kroeber et Chretien. B "Language", XV, стор 69.

Trubetzkoy, Gedanken uber das Indogermanenproblem, "Acta Linguistica I, 1939, p. 81 і cл.

Sapir, The Takelma language of South-Western Oregon, "Handbook of Amer. Ind. Languages", II.

Р. N. Finсk, Die Haupttypen des Sprachbaus, вид. З, 1936.

Sарir, Language, 1921, гл. V.

Е. Бенвеніст. Класифікація мов.

ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ —класифікація мов за типом, що характеризує осн. властивості структури мови. У Т. к. м. тип є особливим методол. засобом, завдяки якому можна відтворити теор. модель реально існуючої мови. Тип виступає як абстр. еталон, особливий ідеальний об’єкт, який не реалізується у дійсності в чистому вигляді, бо конкр. мова може поєднувати в своїй структурі риси різних мовних типів. Оскільки кожна мова по суті багатотипологічна, слід зважати на ступінь наявності в ній того чи ін. типу, отже, типол. характеристика мови набуває і кількісної інтерпретації.

Є різні методи типології, яка визначає істотні риси мовної структури, виявляє її взаємозумовлені і взаємовиключні характеристики на основі вивчення структури окр. мов світу та їх зіставлення. Це, зокрема, змістова, або семантична, типологія, яку розробив Е. Сепір, спираючись на дещо механічне сполучення форм. і змістових критеріїв. Удосконалив її Дж. Грінберг, запропонувавши зважати на кількісну оцінку властивостей мови, виражену типол. індексами. Інша типологія — характерологічна (розробив В. Скалічка) досліджує внутрішньоструктурні закономірності, за якими в одній мові сполучаються і взаємно зумовлюються окр. типол. ознаки. Структурна типологія, започаткована Ф. де Соссюром і розроблена ін. лінгвістами — Р. Якобсоном, Ч.-Ф. Вьоглином, Т. Мілевським, А. Мартіне, спирається на аналіз відношень між елементами мовної системи. Є ще типологія мовних рівнів (морфологічна, фонологічна і т. д.), типологія окр. мовних категорій (типологія стану, відмінка і т. д.).

Т. к. м. виникла на основі морфол. класифікації А.-В. Шлегеля, Ф. Шлегеля, В. Гумбольдта та ін., яка, визнаючи базовими у мові поняття слова і морфеми, враховувала їх співвідношення, спосіб вираження грамат. значення, характер морфем, об’єднаних у слові, а також спосіб їх об’єднання (аглютинація чи фузія) та позицію словотв. або словозм. морфеми відносно кореневої. Відповідно до цих критеріїв встановлювалися 4 типи мов: ізолюючий, аглютинативний, флективний та полісинтетичний (інкорпоруючий). Ізолюючі мови не знають словозміни, складаються з кореневих морфем, грамат. значення виражається переважно порядком слів. До мов цього типу належать китайська, в’єтнамська, йоруба та ін. Аглютинативні мови мають незмінний корінь і варіанти словозм. афіксів, які добираються за характером звучання кореня і сполучаються з ним аглютинацією, словозм. афікси тут однозначні та є єдиними виразниками грамат. значення (це явище гаплосемії); до таких мов належать тюркські, уральські, дравідські, більшість конго-кордофанських. У флектив. мовах корінь може виступати в кількох варіантах, а словозм. афікси бувають синтетосемічними і сполучаються з коренем фузійно, одне грамат. значення може виражатися різними афіксами. До флектив. мов належить українська, як і всі слов’ян., герм., балт. та ін. індоєвроп. мови, а також мови афразійської родини. Полісинтетичні (інкорпоруючі) мови відзначаються складними утвореннями, що є водночас і словами, і реченнями, слово-речення має у своєму складі різні компоненти, що передають зміст осн. і другорядних членів речення. До цього типу мов належать деякі палеоазіатські та індіанські мови Америки.

Існує також фонол. типологія мов, за якою мови світу поділяють на мови фонемної будови (осн. фонол. одиницею єфонема) і мови складової будови (осн. фонол. одиницею є склад або його ініціаль чи фіналь); серед мов фонемної будови розрізняють мови вокаліч. та консонант. типів.

Інколи форм. типології протиставляють контенсивну, маючи на увазі пошуки зв’язків і зумовленостей форм, плану мови її змістовим планом. Сучас. контенсивна типологія вивчає різний характер вираження у мовах суб’єктнооб’єктних відношень. Вона висуває поняття мовного типу як системної сукупності певних структур. ознак мови. За концепцією Г. Климова, є щонайменше 4 мовні типи: класний, активний, ергативний і номінативний. Мови класної будови відзначаються передусім численними класами іменників і наявністю багатьох класно-особ. афіксів у дієвідмінюванні. У мовах акт. будови іменники поділяються на активні й неактивні, певною мірою аналогіч. поділ характеризує і дієслова цих мов (активні й стативні). У синтаксисі розрізняють акт. й неакт. конструкції речення, а також ближчий і дальший додатки. Дієсл. морфологія цього типу відзначається двома рядами особ. афіксів — активними і неактивними, розрізненням серед форм акт. дієслів форм відцентрової і невідцентрової версій, а також способу дії. В іменній морфології розрізняють відчужувану та невідчужувану належність (власність). У мовах ергатив. будови протиставляються агентивні та фактитивні дієслова, ергативна та абс. конструкції речення, прямий і непрямий додатки, ергативний та абс. відмінки, ергативний та абс. ряди особ. афіксів. Агентивне дієсл. не протиставляє форм акт. і пас. стану. Мови номінат. будови характеризуються протиставленням перех. і неперех. дієслів, номінат. конструкцією речення, наявністю наз. і знах. в., суб’єктного (інколи й об’єктного) ряду особ. афіксів у дієвідмінюванні.

В сучас. мовознавстві існує тенденція до заміни великої кількості незіставлюваних або важкозіставлюваних парціальних типологій єдиною всеохоплюючою типологією, що підходить до мови як до цілісної системи систем. Пор.Генеалогічна класифікація мов, Соціолінгвістична класифікація мов.

 

Літ.: Кузнецов П. С. Морфол. классификация языков. М., 1954; Гринберг Дж. Квантитат. подход к морфол. типологии языков. В кн.: Новое в лингвистике, в. 3. М., 1963; Морфол. типология и проблема классификации языков. М. — Ленинград, 1965; Успенский Б. А. Структур, типология языков. М., 1965; Журинская М. И. Лингв. типология. В кн.: Общее языкознание. Внутр. структура языка. М., 1972; Климов Г. А. Принципы контенсивной типологии. К., 1983; Истор. типология славян. языков. К., 1986.

 

С. В. Семчинський

Класифікація мов,1) генетична До. я. — за ознакою спорідненості, тобто загального походження (див. Генеалогічна класифікація мов ) . Спорідненість яких-небудь мов визнається доведеною, якщо виявлено загальне походження значної частини морфем цих мов, всіх граматичних афіксів (якщо вони є) і багатьох коріння (в т.ч. в тих частинах лексики, які зазвичай відрізняються особливою стійкістю: займенники, назви деяких частин тіла, слова із значенням «вода», «вогонь», «сонце», «бути», «дати», «є», «пити» і пр.). Загальне ж походження коріння і афіксів підтверджується наявністю в них регулярних міжмовних фонетичних відповідностей. Якщо створена порівняльно-історична фонетика, що дозволяє приблизно реконструювати коріння мови-предка і прослідити (по строгих правилах) їх перетворення коріння мов-нащадків, спорідненість останніх встановлена. У цьому сенсі безперечно наступних сімей мов в Старому Світлі: індоєвропейською, уральською (з угро-фінською і самодійськой гілками), тюркською, монгольською, тунгусо-маньчжурською, дравідійськой, картвельськой, семіто-хамітськой (афразійськой). У 60-і рр. 20 ст зроблена спроба строгого доказу древньої спорідненості між вказаними 8 сім'ями мов, що об'єднуються в ностратічеськую (борейськую) мовну сім'ю: удалося побудувати порівняльну фонетику цих мов, прослідивши регулярні фонетичні відповідності більш ніж в 600 корінні і афіксах. Є підстави передбачати ностратічеськоє походження також юкагирського мови (можливо, що належить до уральських), чукотсько-камчатських, нівхського, корейського, японського, може бути еськимосо-алеутських, можливо, також еламського і етруського. Неясне положення абхазо-адігейської і нахсько-дагестанської сімей мов Кавказу: багато лінгвістів об'єднують їх разом з картвельськимі в іберійсько-кавказьку мовну сім'ю, проте існування останньої ще не доведене (тобто не встановлені регулярні звукосоответствія, виявлено мало загальнокавказького коріння). Спірним залишається генетичне положення хурріто-урартськой сім'ї мов, яку одні лінгвісти пов'язують з ностратічеськимі мовами, інші — з нахсько-дагестанськимі. Частина дослідників дотримується думки про існування алтайської сім'ї мов, об'єднуючої тюркські, монгольські, тунгусо-маньчжурські, а на думку багатьох, — також корейська і японська мови. Хоча наявність безлічі загального коріння і регулярних відповідностей в цих мовах незаперечно, для остаточного визначення характеру стосунків між алтайськими мовами залишається з'ясувати, чи досить великий та кількість загальноалтайського коріння і афіксів, міжмовні збіги в яких нез'ясовні ні запозиченням, ні загальною ностратічеським спорідненістю. Найважливіші мовні сім'ї Південній і Південно-східній Азії: австроазіатськая, таї-кадайськая, мяо-яо, австронезійськая (малайсько-полінезійська) — деякими лінгвістами об'єднуються в гіпотетичну сім'ю австрічеських мов. Серед мов Євразії поза названими гіпотетичними угрупуваннями залишаються сім'я китайського Тибету мов, енісейськая, андаманськая сім'ї, ізольовані мови: баскський, бурушаськи, айнський і деякі мови старовини: шумерський, касситський, хаттський і ін. На сході Індонезії існує ізольована северно-хальмахерськая мовна сім'я. Серед неавстронезійських мов Нової Гвінеї і сусідніх островів (збірно іменованих папуаськими) виділяються, за новітніми даними, 13 мовних сімей і, крім того, багато ізольованих мов. Особливу сім'ю мов складають австралійські. Невідома генетична приналежність майже не вивчених вимерлих тасманійських мов. Всі багаточисельні мовні групи Африки (окрім семіто-хамітських) американський лінгвіст Дж. Грінберг об'єднав в 3 гіпотетичних сім'ї: нігеро-кордофанськую (що включає мови банту), Ніло-Сахару і койсанськую. Проте об'єднання в ці сім'ї, аргументоване лексичними паралелями, до встановлення регулярних звукосоответствій залишається лише правдоподібною робочою гіпотезою. Про класифікацію мов Америки див.(дивися) Індіанські мови .

2) Типологічна До. я. (див. також Морфологічна класифікація мов ) виникла на підставі даних морфології незалежно від генетичної або просторової близькості, спираючись виключно на властивості мовної структури. Типологічна До. я. прагне охопити матеріал всіх мов світу, відобразити їх схожість і відмінності і при цьому виявити можливих мовних типів і специфіку кожної мови або групи типологічно схожих мов. Сучасна типологічна До. я. спирається на дані не лише морфології, але і фонології, синтаксису, семантики. Підставою для включення мови в типологічну До. я. є тип мови, тобто характеристика основоположних властивостей його структури. Проте тип не реалізується в мові абсолютно; реально в кожній мові представлено декілька типів, тобто кожна мова політіпологичен. Тому доречно говорити, в якій мірі в структурі даної мови наявний той або інший тип; на цій підставі робляться спроби дати кількісну інтерпретацію типологічної характеристики мови. Основною проблемою для типологічної До. я. є створення описів мов, витриманою в єдиній термінології і що спираються на єдину концепцію мовної структури і системи несуперечливих і достатніх критеріїв типологічного опису. Найбільш прийнята наступна типологічна До. я.: ізолюючий (аморфний) тип — незмінні слова при граматичній значущості порядку слів, слабке зіставлення значимого і службового коріння (наприклад, старокитайський, в'єтнамський, йоруба); тип, що аглютинує (агглютінатівний), — розвинена система однозначних афіксів, відсутність граматичних чергувань в корені, однотипність словозміни для всіх слів, що належать до однієї частини мови, слабкий зв'язок (наявність виразних кордонів) між морфамі (наприклад, багато угро-фінських мов, тюркські мови, мови банту); флектірующий (флективний) тип об'єднує мови з внутрішньою флексією, тобто з граматично значимим чергуванням в корені, і мови із зовнішньою флексією, фузієй, тобто з одночасним вираженням декількох граматичних значень одним афіксом (наприклад, руками — орудний відмінок, множини), сильним зв'язком (відсутністю виразних кордонів) між морфамі і різнотипністю відмін і відмінювань (в деякій мірі — сомалі, естонський нахськие мови); у древніх і деяких сучасних індоєвропейських мовах поєднуються внутрішня флексія і фузія. Ряд тіпологов виділяє також інкорпоруючі (полісинтетичні) мови, де є «слова-пропозиції», складні комплекси: до складу дієслівної форми включаються (інколи в усіченому вигляді) іменні основи, відповідні об'єкту і обставинам, суб'єктові, а також деякі граматичні показники (наприклад, деякі мови індійців Америки, деякі палеоазіатські і кавказькі мови). Ету типологічну До. я., у основі своїй морфологічну, не можна вважати остаточною головним чином із-за її нездатності відобразити всю специфіку окремої мови з врахуванням його структури. Але в ній міститься в неявній формі можливість її уточнення шляхом аналізу ін. сфер мови. Наприклад, в ізолюючих мовах типа класичного китайського, в'єтнамського, гвінейських спостерігається односкладова слова, рівного морфемі, наявність політонії і ряд ін. взаємозв'язаних характеристик.

Літ.: Сепір Е., Мова, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1934; Ковалів П. С., Морфологічна класифікація мов, М., 1954; Нове в лінгвістиці, ст 3, М., 1963; Реформатський А. А., Аглютинація і фузія як дві тенденції граматичної будови слова, в кн.: Морфологічна типологія і проблема класифікації мов, М-код.—Л., 1965; Успенський Би. А., Структурна типологія мов, М., 1965; Клімов Р. А., Кавказькі мови, М., 1965; Ілліч-Світич Ст М., Матеріали до порівняльного словника ностратічеських мов, в кн.: Етимологія. 1965, М., 1967; його ж, Досвід порівняння ностратічеських мов, М., 1971; Типи лінгвістичних структур, в кн.: Загальне мовознавство, 3 видавництва, М., 1972; Schmidt W., Die Mon-khmer-völker, Braunschweig, 1906; Les langues du monde, nouv. éd., t. 1—2, P., 1964; Lewy Е., Kleine Schriften, B., 1961; Collinder B., Hat das Uralische Verwandte?, Uppsala, 1965; Greenberg J., The languages of Africa, Bloomington — The Hague, 1966; Home K. М., Language typology 19-th and 20-th century views, Wash., 1966; Pottier B., La tipologie, в кн.: Encyclopédie de la Pléiade. Le langage, P.,1968; Veenker W., Verwandschaft zwischen dem Finnougrischen und entfernteren Sprachgruppen?, «Ural-altaische Jahrbücher», 1969, Bd 41.

А. Б. Долгопольський, М. А. Журінськая.

Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація





Дата добавления: 2017-01-21; просмотров: 337 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.002 с.