Жорсткість та гнучкість ринку праці

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками та роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким. До 70-х рр. ХХ ст. у промислово розвинутих країнах, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, незначна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Осно­вною ознакою такого ринку є державне регулювання та значний вплив профспілок.

Жорсткому ринку праці притаманні такі характерні риси:

– гарантія зайнятості (забезпечувалася політикою повної зайня­тості та добре розробленою системою соціального страхування);

– стабільність зайнятості (за рахунок розробки правил, що су­воро регламентують звільнення, встановлення значних витрат для підприємців при звільненні працівників, кваліфікація яких не відповідає вимогам виробництва, та виплати їм великих сум вихідної грошової допомоги);

– стабільність доходів працівників (шляхом узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розроблення систем оподаткування та допомоги, що гальмували процес поляризації доходів);

– стабільність змісту роботи (шляхом суворого дотримання вста­новлених класифікацій робіт та відповідності змісту робіт та­рифікації працівників);

– безпека роботи (дотримання правил техніки безпеки на робочо­му місці, регулювання режиму роботи).

Вченими виділено шість основних чинників, що пояснюють жор­сткість ринку праці:

– структура податків та соціальних виплат стримували пропо­зицію робочої сили, не стимулювали винахідливості та прояву ініціативи;

– зростання витрат підприємств на соціальні заходи, щодо за­хисту зайнятості. Це негативно відображалося на конкурентоздатності підприємств та перешкоджало найму;

– жорсткість системи оплати праці через монопольну владу проф­спілок та положень трудового законодавства, що стримували зниження заробітної плати та не дозволяли здійснювати до­датковий найм робочої сили;

– відсутність у працівників достатньо високої кваліфікації або доступу до профпідготовки, що уможливлювало би пристосо­вування до структурних та технологічних змін;

– обмеження у сфері організації власного бізнесу, що стримува­ли розширення контингенту осіб, які працюють на себе, і тим самим сприяли розвитку тіньової економіки;

– жорсткі правила тарифікації робіт, що гальмували мобільність робочої сили, водночас зумовлювали збільшення витрат на ро­бочу силу, на одиницю продукції, зниження конкурентоздатності товарів

Як бачимо, на ринку праці існувало багато обмежень щодо поло­жень законодавства про працю, укладання колективних угод, практики встановлення розмірів мінімальних тарифних ставок, структури надтарифних елементів заробітної плати, регулювання режиму роботи, форм працевлаштування, процедур найму та звільнення, соціального забезпечення, умов створення власного бізнесу. Всі перераховані чин­ники врешті-решт сприяли появі низки негативних наслідків, серед яких: високі витрати на робочу силу (прямі та непрямі); гальмування мобільності робочої сили; перешкоджання встановленню раціональних режимів роботи (тривалості робочого часу, графіків роботи, викорис­тання змінної та понадурочної роботи).

Структурна перебудова економіки в умовах жорсткого ринку праці супроводжувалася кризовими явищами на виробництві та зростанням безробіття. На думку західних економістів, саме жорсткий ринок праці став однією з головних причин загострення ситуації. Тому з початком кризи виробництва та кризи зайнятості (в 1974-1975 рр.) увага на­уковців і практиків сконцентрувалася на детальному вивченні ринку праці, виявленні негативних тенденцій у його розвитку, аналізі зако­номірностей та розробці системи заходів щодо стимулювання зайня­тості. Дослідження довели, що розвиток ринку праці має відбуватися у напрямі більшої гнучкості. Це зумовило розробку та поширення концепції гнучкого ринку праці, який можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки.

Під гнучкістю ринку праці розуміють комплекс заходів соціально-економічного, виробничого та юридичного характеру спрямований па пристосування діяльності підприємства до мінливих умов госпо­дарювання.

У зв’язку з цим гнучкість ринку праці передбачає:

– оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції та цін, що проявляється, відповідно, у зміні обсягу структури, якості й ціни робочої сили;

– територіальна та професійну мобільність працівників;

– гнучкість підприємства, яка виявляється у своєчасному регулюванні обсягів продукції, що випускається, за умов зміни зовнішніх умов, у використанні нових форм організації ви­робництва і праці, управління кадрами;

– різноманітність форм наймання і звільнення; професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

 

– гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу; режимів роботи та розподілу робочого часу; диференціації заробітної плати;

– різноманітність методів і форм зайнятості та соціальної допомоги.

На підприємствах зазначені вимоги забезпечуються, зокрема, вве­денням режимів неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких режимів робочого часу, а також наймом тимчасових працівників.

Посиленню гнучкості ринку праці сприятимуть заходи щодо:

– перегляду положень законодавства про працю, що перешкоджа­ють роботодавцям наймати нову робочу силу, та скасування жорстких правил регулювання найму і звільнення працівників;

– скасування монопольної влади профспілок;

– зменшення сфери державного регулювання зайнятості та ринку праці;

– децентралізації в напрямі укладання колективних договорів, тобто виключення національного і галузевого рівнів з договір­ного процесу;

– заміни колективних переговорів на рівні підприємств інши­ми формами відносин між працівниками та роботодавцями, зокрема контрактами, індивідуальними трудовими угодами тощо (індивідуалізація трудових відносин);

– зближення регламентації умов праці та оплати в державному секторі з правилами, що регламентують трудові відносини в приватному секторі щодо права на організацію профспілок і права на страйки;

– обмеження різних систем соціального забезпечення та стра­хування працівників. Цей захід зумовлений тим, що витрати на соціальне забезпечення постійно зростають і спричинюють суттєвий перерозподіл національного доходу в більшості роз­винених країн (у цілому вся система соціального забезпечення поглинає в середньому близько третини ВНП). Крім того, со­ціальне забезпечення вимагає значного перерозподілу ресурсів між здоровими та хворими людьми, молоддю та людьми похи­лого віку, працівниками та безробітними. Це викликає суттєві протиріччя та невдоволення працівників.

– заходи щодо скорочення сфери використання стандартних умов найму та режимів робочого часу, зокрема: зменшення обсягу допустимих понадурочних робіт, установлення 30-40-годинного робочого тижня, введення п’ятитижневої оплачуваної відпустки, збільшення декретної відпустки;

– стимулювання використання нестандартних форм зайнятості та режимів робочого часу, зокрема надання субсидій підпри­ємствам, що використовують такі форми, а також субсидій окремим особам для організації власного бізнесу.