Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками та роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким. До 70-х рр. ХХ ст. у промислово розвинутих країнах, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, незначна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Основною ознакою такого ринку є державне регулювання та значний вплив профспілок.
Жорсткому ринку праці притаманні такі характерні риси:
– гарантія зайнятості (забезпечувалася політикою повної зайнятості та добре розробленою системою соціального страхування);
– стабільність зайнятості (за рахунок розробки правил, що суворо регламентують звільнення, встановлення значних витрат для підприємців при звільненні працівників, кваліфікація яких не відповідає вимогам виробництва, та виплати їм великих сум вихідної грошової допомоги);
– стабільність доходів працівників (шляхом узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розроблення систем оподаткування та допомоги, що гальмували процес поляризації доходів);
– стабільність змісту роботи (шляхом суворого дотримання встановлених класифікацій робіт та відповідності змісту робіт тарифікації працівників);
– безпека роботи (дотримання правил техніки безпеки на робочому місці, регулювання режиму роботи).
Вченими виділено шість основних чинників, що пояснюють жорсткість ринку праці:
– структура податків та соціальних виплат стримували пропозицію робочої сили, не стимулювали винахідливості та прояву ініціативи;
– зростання витрат підприємств на соціальні заходи, щодо захисту зайнятості. Це негативно відображалося на конкурентоздатності підприємств та перешкоджало найму;
– жорсткість системи оплати праці через монопольну владу профспілок та положень трудового законодавства, що стримували зниження заробітної плати та не дозволяли здійснювати додатковий найм робочої сили;
– відсутність у працівників достатньо високої кваліфікації або доступу до профпідготовки, що уможливлювало би пристосовування до структурних та технологічних змін;
– обмеження у сфері організації власного бізнесу, що стримували розширення контингенту осіб, які працюють на себе, і тим самим сприяли розвитку тіньової економіки;
– жорсткі правила тарифікації робіт, що гальмували мобільність робочої сили, водночас зумовлювали збільшення витрат на робочу силу, на одиницю продукції, зниження конкурентоздатності товарів
Як бачимо, на ринку праці існувало багато обмежень щодо положень законодавства про працю, укладання колективних угод, практики встановлення розмірів мінімальних тарифних ставок, структури надтарифних елементів заробітної плати, регулювання режиму роботи, форм працевлаштування, процедур найму та звільнення, соціального забезпечення, умов створення власного бізнесу. Всі перераховані чинники врешті-решт сприяли появі низки негативних наслідків, серед яких: високі витрати на робочу силу (прямі та непрямі); гальмування мобільності робочої сили; перешкоджання встановленню раціональних режимів роботи (тривалості робочого часу, графіків роботи, використання змінної та понадурочної роботи).
Структурна перебудова економіки в умовах жорсткого ринку праці супроводжувалася кризовими явищами на виробництві та зростанням безробіття. На думку західних економістів, саме жорсткий ринок праці став однією з головних причин загострення ситуації. Тому з початком кризи виробництва та кризи зайнятості (в 1974-1975 рр.) увага науковців і практиків сконцентрувалася на детальному вивченні ринку праці, виявленні негативних тенденцій у його розвитку, аналізі закономірностей та розробці системи заходів щодо стимулювання зайнятості. Дослідження довели, що розвиток ринку праці має відбуватися у напрямі більшої гнучкості. Це зумовило розробку та поширення концепції гнучкого ринку праці, який можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки.
Під гнучкістю ринку праці розуміють комплекс заходів соціально-економічного, виробничого та юридичного характеру спрямований па пристосування діяльності підприємства до мінливих умов господарювання.
У зв’язку з цим гнучкість ринку праці передбачає:
– оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції та цін, що проявляється, відповідно, у зміні обсягу структури, якості й ціни робочої сили;
– територіальна та професійну мобільність працівників;
– гнучкість підприємства, яка виявляється у своєчасному регулюванні обсягів продукції, що випускається, за умов зміни зовнішніх умов, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;
– різноманітність форм наймання і звільнення; професійно-кваліфікаційної перепідготовки;
– гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу; режимів роботи та розподілу робочого часу; диференціації заробітної плати;
– різноманітність методів і форм зайнятості та соціальної допомоги.
На підприємствах зазначені вимоги забезпечуються, зокрема, введенням режимів неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких режимів робочого часу, а також наймом тимчасових працівників.
Посиленню гнучкості ринку праці сприятимуть заходи щодо:
– перегляду положень законодавства про працю, що перешкоджають роботодавцям наймати нову робочу силу, та скасування жорстких правил регулювання найму і звільнення працівників;
– скасування монопольної влади профспілок;
– зменшення сфери державного регулювання зайнятості та ринку праці;
– децентралізації в напрямі укладання колективних договорів, тобто виключення національного і галузевого рівнів з договірного процесу;
– заміни колективних переговорів на рівні підприємств іншими формами відносин між працівниками та роботодавцями, зокрема контрактами, індивідуальними трудовими угодами тощо (індивідуалізація трудових відносин);
– зближення регламентації умов праці та оплати в державному секторі з правилами, що регламентують трудові відносини в приватному секторі щодо права на організацію профспілок і права на страйки;
– обмеження різних систем соціального забезпечення та страхування працівників. Цей захід зумовлений тим, що витрати на соціальне забезпечення постійно зростають і спричинюють суттєвий перерозподіл національного доходу в більшості розвинених країн (у цілому вся система соціального забезпечення поглинає в середньому близько третини ВНП). Крім того, соціальне забезпечення вимагає значного перерозподілу ресурсів між здоровими та хворими людьми, молоддю та людьми похилого віку, працівниками та безробітними. Це викликає суттєві протиріччя та невдоволення працівників.
– заходи щодо скорочення сфери використання стандартних умов найму та режимів робочого часу, зокрема: зменшення обсягу допустимих понадурочних робіт, установлення 30-40-годинного робочого тижня, введення п’ятитижневої оплачуваної відпустки, збільшення декретної відпустки;
– стимулювання використання нестандартних форм зайнятості та режимів робочого часу, зокрема надання субсидій підприємствам, що використовують такі форми, а також субсидій окремим особам для організації власного бізнесу.
