Перелік рекомендованої літератури 14 страница

Уповноважений має право:

1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданнями: а) про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина; б) про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах;

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Конституційне подання Уповноваженого – акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Подання Уповноваженого – акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою.

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз’яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду. Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову в прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала.

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина. За щорічною та спеціальною (спеціальними) доповідями Уповноваженого Верховна Рада України приймає постанову.

Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. У науковій літературі зазначається, що Уповноважений, не маючи владних повноважень змінити або скасувати прийняті рішення, завдяки таким характеристикам, як відкритість, доступність, об’єктивність і неупередженість щодо «позивача і відповідача», неформальність використовуваних методів діяльності є досить авторитетним і результативним засобом забезпечення прав і свобод людини і громадянина – реальним і діючим[92].

Як свідчить політико-правова практика, інститут омбудсмена (уповноваженого з прав людини) може ефективно існувати лише у країнах з усталеними конституційними традиціями і високою правовою культурою населення. Тому в Україні даний інститут поки що малоефективний, хоча певні здобутки вже є. Зокрема, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини ініціював процес опублікування в українських офіційних джерелах Європейської Конвенції захисту прав і основних свобод з відповідними протоколами, а нині активно займається вирішенням проблеми торгівлі українськими дітьми та жінками, захищає права українських морських екіпажів, арештованих у закордонних портах та ін.

Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного Герба України та своїм найменуванням; його місцезнаходженням є місто Київ.

Повноваження Уповноваженого припиняються у разі:

1) відмови його від подальшого виконання обов’язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;

4) складення присяги новообраним Уповноваженим;

5) смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.

Верховна Рада України приймає рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, у разі:

1) порушення присяги;

2) порушення вимог щодо несумісності діяльності;

3) припинення громадянства України;

4) неспроможності протягом більше чотирьох місяців поспіль виконувати обов’язки через незадовільний стан здоров’я чи втрату працездатності.

Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповноваженого повинна дати тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України.

Верховна Рада України за наявності зазначених підстав розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї чверті народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформляються відповідною постановою Верховної Ради України.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Органи і посадові особи, які забезпечують діяльність Уповноваженого:

1. Представники Уповноваженого, яких він призначає у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України. Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим.

2. Секретаріат Уповноваженого, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов’язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. На працівників секретаріату поширюється дія Закону України «Про державну службу». Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов’язаних з діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим.

На сьогодні в секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини працює 25 осіб, хоча повинно бути втричі більше.

Структура секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

– Керівник секретаріату;

– Заступник Керівника секретаріату;

– Перший помічник Уповноваженого;

– Консультативна рада, яка створюється при Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

– Секретар консультативної ради;

– департаменти та їх керівники;

– управління, відділи та їх керівники;

– інші працівники секретаріату.

Фінансування діяльності Уповноваженого здійснюється за рахунок Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком, для чого Уповноважений розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат. Фінансова звітність подається Уповноваженим у порядку, встановленому законодавством України.

Міністерство економіки та Міністерство фінансів під час підготовки актів Кабінету Міністрів України про розподіл асигнувань, передбачених у державному бюджеті на капітальні вкладення, повинні враховувати за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини необхідні асигнування на створення матеріально-технічної бази, необхідної для діяльності Уповноваженого, та будівництво житла. Законодавчо закріплюється обов’язок Верховної Ради України і відповідних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування створювати необхідні умови для діяльності Уповноваженого, його секретаріату та представників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2064 «Про умови оплати праці Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, представників Уповноваженого та працівників його секретаріату» були встановлені посадові оклади Уповноваженому, його представникам і керівним працівникам секретаріату, а також було визначено, що посадові оклади інших працівників, спеціалістів та службовців секретаріату Уповноваженого встановлюються на рівні посадових окладів відповідних працівників апарату Кабінету Міністрів України.

За особливий характер роботи та інтенсивність праці Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини передбачається виплата надбавки в розмірі 100 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за ранг та вислугу років. Вказана постанова надає право Уповноваженому встановлювати надбавку за особливий характер роботи та інтенсивність праці представнику Уповноваженого в розмірі до 90 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за ранг, керівним працівникам і спеціалістам секретаріату в розмірі до 80 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за ранг. Передбачаються також доплати Уповноваженому, його представникам, керівним працівникам і спеціалістам його секретаріату, які мають звання «Заслужений юрист України».

З метою забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, реалізації матеріальних та інших гарантій Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 29 листопада 1999 р. № 2164 «Про забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його секретаріату», згідно з якою було встановлено, що за умовами матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного та транспортного обслуговування, а також забезпечення засобами зв’язку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини прирівнюється до Голови Конституційного Суду України, а представники Уповноваженого, керівник секретаріату – до членів Кабінету Міністрів України, заступник керівника секретаріату – до заступника Міністра Кабінету Міністрів України, секретар консультативної ради, перший помічник Уповноваженого, керівники департаментів – до керівників структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, інші працівники секретаріату – до відповідних категорій працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється. Уповноважений не зобов’язаний давати пояснення по суті справ, які закінчені або перебувають у його провадженні.

Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено лише Генеральним прокурором України. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваженого, його представників та працівників секретаріату винні особи притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Життя та здоров’я Уповноваженого і його представників, які працюють на постійній основі, підлягають обов’язковому державному страхуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання ними службових обов’язків. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Після спливання терміну діяльності Уповноваженого йому надається робота (посада), на якій він працював до призначення і яка зберігається за ним на час виконання обов’язків Уповноваженого, а в разі неможливості надання цієї роботи (посади) – інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за його згодою, іншому підприємстві, в установі, організації.

Глава 3

Організація роботи народних депутатів України

§1. Основи правового статусу народних депутатів України

Згідно із Законом України «Про статус народного депутата України», народні депутати України є представниками Українського народу у Верховній Раді України і уповноважені ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами України.

Мандат (від лат. mandatum – повноваження, доручення) народного депутата України є вільним, що означає:

1) мандат є загальним всенародним, – хоча депутати і можуть обиратися по виборчих округах, вони представляють усю націю;

2) мандат є не імперативним, а факультативним – його здійснення вільне від примусу, депутат жорстоко не зв’язаний думкою своїх виборців;

3) мандат не підлягає відкликанню;

4) мандат при своєму здійсненні не потребує схвалення дій мандатарія (від. лат. mandataire – той, кого уповноважено, носій мандата) – презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню.

Правову основу діяльності народних депутатів України складають наступні нормативно-правові акти:

– Конституція України від 28 червня 1996 р.;

– Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р.;

– Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. № 2766-ІІІ;

– Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII (в ред. Закону від 22.03.2001 р. №2328-ІІІ);

– Постанова Верховної Ради України. «Про забезпечення діяльності народних депутатів України» від 26 липня 1994 р № 122/94-ВР (із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України від 20.04.2000 р. № 1679-ІІІ);

– Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховної Ради України № 575-XIV від 08.04.1999 р.);

– Положення про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 378/95-ВР;

– Положення про посвідчення народного депутата України і нагрудний знак «Народний депутат України», затверджене Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1993 р. № 3038-XII;

– Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними, затверджене Постановою Верховної Ради України від 11 липня 1995 р. № 286/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з постановами Верховної Ради України № 83/96-ВР від 06.03.1996 р., № 215/98-ВР від 14.04.1998 р., № 729-XIV від 04.06.1999 р.).

Народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою строком на чотири роки.

Народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг віку 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Центральна виборча комісія реєструє осіб, обраних народними депутатами України, і відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» видає їм тимчасове посвідчення народного депутата України. Особа для її реєстрації народним депутатом України зобов’язана подати до Центральної виборчої комісії не пізніш як на 20-й день з дня офіційного оприлюднення результатів виборів документ про її звільнення з роботи (посади), несумісної з депутатським мандатом, та (або) копію зареєстрованої заяви про припинення дії іншого представницького мандата, поданої до відповідної ради.

Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу. Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги і припиняються в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Після складання обраними народними депутатами України присяги Центральна виборча комісія не пізніш як на сьомий день видає їм депутатські посвідчення встановленого зразка.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Народний депутат зобов’язаний протягом одного місяця після складання присяги залишити попереднє місце роботи і передати трудову книжку до Секретаріату Верховної Ради України.

Народний депутат не має права:

– бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;

– мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;

– обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

– займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов’язків народного депутата час;

– залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;

– входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку.

Народний депутат України зобов’язаний також дотримуватись інших вимог та обмежень, які встановлюються законодавством про боротьбу з корупцією. Зокрема, народним депутатам заборонено вчиняти діяння, визнані ст.1 Закону «Про корупцію» корупційними:

а) незаконно одержувати матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги, у тому числі приймати чи одержувати предмети (послуги) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх дійсної вартості;

б) одержувати кредити або позички, цінні папери, нерухомість або інше майно з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Вчинення корупційних діянь народним депутатом України тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і дострокове припинення депутатських повноважень. Таким особам забороняється балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи протягом 5 років з дня припинення депутатських повноважень. Питання про кримінальну, цивільно-правову та матеріальну відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов’язані з корупцією, вирішуються відповідно до вимог чинного законодавства.

В разі відкриття валютного рахунку в іноземному банку народний депутат України зобов’язаний у 10-денний строк письмово повідомити про це податкову службу із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження іноземного банку. Відомості про доходи, цінні папери, нерухоме та цінне рухоме майно і вклади в банках народних депутатів та членів їх сімей підлягають щорічній публікації в офіційному виданні Верховної Ради України – газеті «Голос України».

При виконанні своїх функцій і повноважень народні депутати України мають керуватися Конституцією України, законами України, а також загальновизнаними нормами моралі.

Державно-правова доктрина України сприйняла загальновизнаний у країнах західної демократії принцип «вільного депутатського мандата», тобто невизнання будь-якої юридичної залежності депутата від виборців, які його обрали. Принцип вільного депутатського мандату прямо не закріплюється в Конституції України, але випливає із загального принципу парламентаризму, який отримав визнання у ст.75 Основного Закону. Крім того, Конституція не передбачає таких складових імперативного мандата, як накази виборців та відкликання виборцями.

В юридичній літературі цілком обґрунтовано зазначається, що вільний мандат не означає повну свободу дій парламентарія, оскільки він «залежить від настанов партійного керівництва у фракції, пов’язаний бажанням знову балотуватись на наступних виборах до парламенту у своєму виборчому окрузі»[93]. Однак юридично його право голосувати при вирішенні того чи іншого питання нічим не обмежене, крім Конституції, законів і власної совісті.

Повноваження народних депутатів припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Дострокове припинення повноважень народних депутатів можливе за рішенням Верховної Ради України або на підставі рішення суду.

За рішенням Верховної Ради України, повноваження народного депутата припиняються достроково:

– за особистою заявою народного депутата про складення ним депутатських повноважень;

– у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

– у разі визнання народного депутата судом недієздатним або безвісно відсутнім;

– у разі припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

– у разі смерті народного депутата.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата з названих підстав приймається у 10-денний строк за поданням комітету, до компетенції якого входять питання депутатської етики, більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі рішення суду за поданням Голови Верховної Ради України, яке він надсилає у 10-денний строк з моменту одержання висновку комітету, до компетенції якого входять питання депутатської етики.

§2. Організація роботи народного депутата у Верховній Раді України

Діяльність народного депутата у Верховної Раді України включає в себе:

– участь у засіданнях Верховної Ради України,

– участь у засіданнях комітетів, комісій, підкомісій і робочих груп,

– виконання доручень Верховної Ради України та її органів,

– роботу над законопроектами, документами Верховної Ради,

– виконання інших депутатських повноважень у складі фракцій або індивідуально.

Робота народного депутата України у Верховній Раді України здійснюється згідно з планом роботи сесії парламенту. Депутат може брати участь у засіданнях парламентських комітетів, підкомісій та робочих груп, виконувати доручення Верховної Ради України та її органів (за винятком виконання невідкладних доручень), працювати над законопроектами лише у період між засіданнями Верховної Ради. Робочі дні поза сесійним часом і часом відпустки депутати використовують на свій розсуд для підвищення своєї кваліфікації, обміну досвідом, роботи у виборчому окрузі та іншої діяльності, пов’язаної з виконанням депутатських повноважень.

Участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, виконання доручень Верховної Ради та її органів є підставою для відкладення депутатом усіх інших службових справ. Депутат зобов’язаний зареєструватися і бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до яких його обрано. Депутат не має права не брати участь у голосуванні, в тому числі й таємному, за винятком випадку, коли Верховна Рада прийме окреме рішення щодо нього персонально, та інших випадків, передбачених законодавством.

Депутат забезпечується персональним місцем у залі засідань Верховної Ради України. Депутат зобов’язаний зареєструватися і бути присутнім на засіданні Верховної Ради й органів, до складу яких він обраний.

Відсутність народного депутата на засіданнях Верховної Ради України та її органів допускається тільки з поважних причин. Поважними причинами визнаються: виконання доручень Верховної Ради або її органів; тимчасове відсторонення від роботи у зв’язку з хворобою чи доглядом за дитиною; одруження, траур, документально підтверджені транспортні перешкоди. У кожному випадку Верховна Рада України вирішує питання про визнання причин відсутності поважною після розгляду висновку Комітету з питань Регламенту та депутатської етики.

Депутат, що не міг взяти участь у засіданнях, повинен письмово повідомити Голову Верховної Ради України через Секретаріат Верховної Ради. За дні відсутності без поважних причин депутату не виплачується заробітна плата. Після закінчення сесії Верховної Ради за поданням Секретаріату Верховної Ради в газеті «Голос України» мають друкуватися відомості про відсутність депутатів без поважних причин (що на практиці не виконується).

Дані про відсутність депутатів на засіданнях Верховної Ради та її органів без поважних та з невідомих причин щомісячно передаються Секретаріатом Верховної Ради до Комітету з питань Регламенту та депутатської етики. На вимогу цього комітету депутат зобов’язаний дати пояснення причини своєї відсутності. Пропущені депутатом засідання Верховної Ради чи її органів, щодо яких немає відповідного рішення Верховної Ради, вважаються пропущеними депутатом без поважних причин.