Вступ
Система дошкільної освіти в даний час орієнтована на підхід до дитини як до особистості що розвивається, яка потребує розуміння та повагу її інтересів і прав. Освітня робота з дітьми спрямована на забезпечення умов, які відкривають дитині можливість самостійних дій з освоєння навколишнього світу. При даному підході особливу значимість набуває проблема взаємодії дітей з однолітками.
Формування в дитини з перших років її життя таких взаємовідносин з оточуючими людьми, які походили б з моральних принципів гуманізму за допомогою сюжетно-рольової гри – актуальна проблема сьогодення, як в теорії так і на практиці виховання підростаючого покоління. У нашому суспільстві ці відносини характеризуються дружнім співробітництвом, взаємодопомогою, піклуванням людей один про одного, взаємоповагою.
У взаємовідносинах дітей дошкільного віку починає активно формуватися комунікативна та соціальна компетентність, а взаємодія дитини з однолітками і дорослими набуває особливих рис. При цьому, співпраця розглядається як тип взаємодії в спільній діяльності.
В працях А.П. Усової висвітлено значення різних видів ігор дошкільників в формуванні «дитячого суспільства» – колективу однолітків, в якому дитина здобуває соціальний досвід спілкування, потрібний для формування «якості громадськості». Вона підкреслює, що гра має велике значення для вирішення виховних задач – становлення доброзичливих відносин дітей один до одного, засвоєння норм життя в дитячому колективі, формування характеру і т.д.[28] Проблемі взаємовідносин дітей в різних вікових групах присвячені дослідження В.Г. Нечаєвої («Формування колективних взаємин дітей старшого дошкільного віку, «Моральне виховання в дитячому садку), окремі питання відносин дітей дошкільного віку з однолітками подані в працях А.І. Аржанової, А.В. Булатової, Я.Л. Коломинського, Л.В. Артемової, К.Я. Вольцис та ін. Дослідження показують, що між дітьми дошкільного віку існують доволі складні відносини. Задовго до того, як в процесі організованої вихователем сумісної діяльності складуться ділові контакти, між дітьми виникають особисті відносини, що базуються на почуттях симпатії, антипатії тощо, що впливає на становлення дитячого колективу, взаємовідносин в ньому, формуванню позитивних якостей між його членами, впливає на клімат та настрій дітей.
Особисті взаємовідносини істотно впливають на формування дошкільника. При правильному педагогічному керівництві цими взаємовідносинами шляхом організації сумісного життя та діяльності дітей в дошкільному закладі вони стають важливим засобом формування колективу та вихованню взаємодопомоги між дітьми.
Об’єкт дослідження – міжособистісні відносини.
Предмет дослідження – вплив сюжетно-рольвої гри на формування міжособистісних стосунків між дітьми дошкільного віку.
Мета дослідження – вивчити і науково обґрунтувати міжособистісні відносини дошкільників у сюжетно-рольовій грі.
У відповідності з метою дослідження ставляться такі завдання:
1) Дослідити поняття міжособистісних відносин у психолого-педагогічній літературі.
2) З’ясувати стан взаємин дітей дошкільного віку.
3) Проаналізувати можливості впливу сюжетно-рольової гри як засобу розвитку міжособистісних стосунків дошкільників.
4) Вивчити особливості стосунків дітей дошкільного віку у групі.
Структура роботи: вступ, розділ І, розділ ІІ, висновки, список використаних джерел.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ СЮЖЕТНО-РОЛЬОВОЇ ГРИ НА МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ
Сутність міжособистісних відносин
Відносини, які встановлюються між людьми в процесі їх сумісної практичної і духовної діяльності, визначаються як громадські відносини. Це досить широка категорія,яка включає виробничі, політичні, правові, релігіозні, психологічні відносини. Головними з всіх громадських відносин є економічні і виробничі, вони визначають характер в сіх інших форм відносин. В іншій класифікації відносини поділяють на ділові і особисті. Ділові відносини зв’язані з навчанням і трудовою діяльністю. Особисті стосунки виникають і розвиваються в процесі спілкування.
Міжособистісні відносини – це сукупність об’єктивних зв’язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільне значущу оцінку партнерів по спілкуванню.[23]
Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але всі вони можуть класифікуватись включаючи три компоненти взаємодії. Це сприймання і розуміння один одного, міжособистісна привабливість, взаємовплив і поведінка (в тому числі рольова). Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія – це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання-відштовхування – практична складова цих переживань.[24]
Міжособистісна привабливість-непривабливість може набувати характеру сталих зв’язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних стосунків: приязних, дружніх, товариських, подружніх. У регуляції стосунків беруть участь три мотиваційні аспекти «Я хочу», «Я можу» і «Я треба». Особистого бажання («Я хочу») недостатньо для виникнення стосунків, необхідне узгодження взаємних бажань і можливостей («Я можу»). «Я треба» – найважливіший аспект утворення розвитку або руйнування стосунків так, дружні стосунки можуть зайти в суперечність із виробничими, моральними.
Оцінка міжособистісних відносин передбачає проведення їхньої класифікації. Так, виділяють стосунки знайомства, приятелювання і дружби. Коли один з партнерів сприймає ці стосунки тільки як знайомство, а інший – як дружбу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистісні стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певного типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М.М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних відносин: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любові, подружні, родині, деструктивні. Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків. Головним критерієм розрізнення міжособистісних взаємин є рівень включення особистості в стосунки. У структурі особистості виділяють такі рівні: загально видові, соціокультурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включення індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Стосунки знайомства і приятелювання обмежуються включенням у взаємодію переважно видових та соціокультурних особливостей особистості.[23]
Наступний критерій – вибірковість щодо партнерів – можна визначити кілька ознак, що мають значення для встановлення та відтворення відносин. Найбільшу вибірковість виявляють стосунки дружби, подружні, кохання, найменшу – знайомства. Середня кількість осіб введених у стосунки знайомства особистості, 150 - 500, приятелювання – 70-150, стосунки дружби охоплюють 2-3 особи.
Функції стосунків виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів. Додатковими критеріями розрізнення міжособистісних стосунків є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми стосунків, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така – з поглибленням стосунків скорочується дистанція, збільшується частота контактів.
В концепції М.І. Лисіної спілкування виступає як особлива комунікативна діяльність направлена на формування взаємовідносин. Аналогічно розуміють співвідношення цих понять інші автори (Г.М. Андрєєва, К.А. Абульханова, Я.Л. Коломинський, Т.А. Рєпіна). В той же час відносини є не тільки результатом спілкування, але і його збудником, який викликає той чи інший вид взаємодії. Відносини не тільки формуються, але й реалізуються, проявляються в взаємодії людей. Разом з тим відносини один до одного, на відміну від спілкування, далеко не завжди має зовнішні прояви. Відносини можуть проявлятися і в відсутності комунікативних актів його можна відчувати і до відсутнього і навіть вигаданого, ідеального персонажа воно може існувати і на рівні свідомості чи внутрішнього душевного життя (в формі переживання, уявлень, образів і т.д.). Якщо спілкування здійснюється в тих чи інших формах взаємодії за допомогою деяких зовнішніх способів, то відносини – це аспект внутрішнього душевного життя, це характеристика свідомості, яка не припускає фіксованих засобів вираження. Але і в реальному житті відносини до іншої людини проявляються перш за все в дії, направленої на неї, в тому числі і в спілкуванні. Таким чином відносини можна розглядати як внутрішню психологічну основу спілкування і взаємодії людей.[15]
У відношенні людини до інших людей завжди проявляється і заявляє про себе його Я. Воно не може бути тільки пізнавальним; воно завжди відображає особливості особистості самої людини. У відношенні до інших завжди виражаються головні мотиви і життєві принципи людини, її очікування і уявлення, її сприйняття себе і відношення до себе. Саме тому у міжособистісних відносинах (особливо з близькими людьми) практично завжди відчувається емоційна напруга і прояв найяскравіших переживань (як позитивних, так і негативних).
М.І. Лисіною і її учнями був намічений новий підхід до аналізу образу себе. Згідно цього підходу, самосвідомість людини включає два рівня – ядро і периферію, або суб’єктні чи об’єктні складові. В центрі ядра розміщується безпосереднє переживання себе як суб’єкта, як особистості, в ньому бере початок особистісна складова свідомості, яка забезпечує людині переживання постійності, цілісне відчуття себе як джерела своєї волі, своєї активності. У відмінності від цього периферія включає власні, конкретні уявлення суб’єкта про себе, своїх здібностей, можливостей і особливостей. Периферія образу себе складається з набору конкретних і кінцевих якостей, які належать людині і утворюють об’єктну (предметну) складову свідомості.
Той самий суб’єктно-об’єктний зміст мають і відносини до інших людей. З однієї сторони, можна відноситися до іншого як до унікального суб’єкта, який володіє абсолютною цінністю і недоторканністю до своїх конкретних дій та якостей, а з іншої – сприймати і оцінювати його зовнішні поведінкові характеристики (наявність у нього предметів, успіхів в діяльності, його слова і вчинки та ін.).
Таким чином, відносини людей засновані на двох протилежних початках – об’єктному (предметному) і суб’єктному (особистісному). В першому типі відносин людина сприймається як подія в житті людини; він є предметом співставлення з собою або використання в своїх інтересах. В особистісному типі відносин другий принципово не зводиться до яких-небудь кінцевих, визначених характеристик; його Я унікальне, безцінне; він може бути тільки суб’єктом спілкування і звернення. Особистісне відношення породжує внутрішній зв'язок з іншим і різні форми співпереживання. Предметний початок намічує границі особистого Я і підкреслює його відмінності від інших і уособленість, що породжує конкуренцію.[29]
В реальних людських відносинах ці два початки не можуть існувати в чистому виді і постійно «перетікають» одне в одне. Очевидно, що людина не може жити без порівняння себе з іншими і використання інших, але в той же час людські відносини не можуть бути зведені тільки до змагання і взаємного використання. Головну проблему людських відносин складає ця подвійність положення людини серед інших людей, в якій людина злита з іншими і внутрішньо прив’язана до них, і в той же час постійно оцінює їх, порівнює з собою і використовує за власними інтересами.
Отже, міжособистісні відносини є найбільш значущими для особистості. Неофіційність, особиста значущість, емоційна насиченість становить основу для впливу міжособистісних стосунків на особистість
