У людині все має бути прекрасним:
і обличчя, і одяг, і душа, і думки …
А. П. Чехов
Ніхто з нас не може заперечувати, що будь-яку людину судять за її вчинками, тобто за поведінкою у суспільстві і в родині, за її ставленням до тих, хто її оточує в повсякденному житті. Щодо поведінки – то це здатність людини до діяльності в соціальній, інтелектуальній та матеріальній сферах нашого життя. Все це передбачає якусь активну діяльність, що може мати певний результат і оцінку оточуючих. Поведінка людини, якою б вона не була, буде оцінена суспільством і самою людиною. А першим ділом люди оцінюють саме вчинки.
Взяти, наприклад, звичайну людину на вулиці. Вона вдягнена в костюм з сорочкою і краваткою, тримає в руках дипломат, читає газету. Відразу стає зрозуміло, що людина займає високу посаду і у оточуючих автоматично виникає якесь почуття поваги до її високого статусу. Але тут людину зачіпають і вона починає моторошно лаятися і грубіянити, вживаючи в мові лайки і мат. Повага відразу пропадає і створюється негативне враження про її виховання.
Це приклад того, що вчинок є відображенням людського внутрішнього світу та його морального і духовного розвитку. Людина з почуттям високої гідності ніколи не вчинить підлості і буде прийнята людьми так само.
Відомий російський літературний критик В. Г. Бєлінський колись сказав: «Людина завжди був і буде самим цікавим явищем для іншої людини». І я повністю згоден з цим висловом та вважаю, що автор повністю правий. Адже протягом усього життя головним, що в ньому є, більшість з нас вважає знайомство з новими людьми, спілкування і дружба з ними.
Досить часто кожному з нас доводиться зустрічатися з освіченими і розумними людьми, які цікавляться історією, політичним і громадським життям, які прочитали гори книг, які являють собою справжню скарбницю знань у всіх сферах людської діяльності.
Такі люди у більшості своїй цілеспрямовані і вони завжди знають, на що направити свою енергію, свої сили і свій розум. Як писав Л. М. Толстой: «Люди – як ріки, вода у всіх однакова і скрізь одна і та ж, але кожна річка буває то вузька, то швидка, то широка, то тиха, то чиста, то холодна, то каламутна, то тепла. Так і люди. Кожна людина носить у собі зачатки всіх властивостей людських і іноді проявляє одні, іноді інші, і буває часто зовсім не схожа на себе, залишаючись тим часом єдиною і неповторною, залишаючись самою собою».
Щоб викликати інтерес оточуючих, в людині повинні бути присутні і розум, і краса. Та це далеко не все, чим ми можемо приваблювати інших. Я вважаю, що на перше місце в людині треба поставити її душу, її внутрішній світ. Не менш важливо і те, чого людина уникає і чого прагне, що вважає своїм ідеалом і що засуджує, чому співчуває, про що жалкує, чому радіє і як ставиться до оточуючих. Адже людина з багатим внутрішнім світом обов’язково про щось мріє і має високі прагнення. Саме це піднімає її в очах оточуючих людей. А ось без мрій і цілей життя людини становиться схожим на життя тварини. Саме цілі і мрії змушують нас постійно рухатися уперед, наповнювати життя змістом, відбудовувати його і досягати світлих цілей.
Якби кожен з нас міг при першому ж знайомстві зазирнути у внутрішній світ людини і одразу ж зрозуміти, про що мріє ця людина, що вона відчуває і чим живе, то ми могли б більш краще розуміти своїх нових знайомих. Та нажаль, такої можливості у нас немає. І кожна людина для іншого розкривається лише в процесі спостереження за її справами і вчинками, в процесі спілкування. Адже саме поведінка – це дзеркало в якому найточніше відбивається людина і її душа. І саме за поведінкою людини і її вчинками ми можемо визначати, наповнене життя цієї людини змістом чи вона просто пливе за течією, чи є в її житті глибокий і корисний зміст, чи вона звичайна оболонка, чи цікава ця людина, чи нудна. Але завдяки цьому більш цікаво дізнаватися про того, хто з’являється поруч з тобою, більш цікаво відкривати його душу не одразу, а поступово.
Особисто мені хочеться, щоб усі відкриття людей, які я зустріну на своєму життєвому шляху, були тільки цікавими і приємними. І тут доречно знову звернутися до класиків: «У кожній людині природа сходить або злаками, або бур’яном, хай же вона своєчасно поливає перші і винищує другі» – так колись писав видатний англійський філософ, письменник і політичний діяч Френсис Бекон. Я розумію ці слова так: кожна людина повинна постійно працювати над тим, щоб наповнювати свою душу і свій внутрішній світ змістом. Бо тільки тоді вона придбає не тільки внутрішню, а й зовнішню красоту, тільки тоді людина стане цікавою і приваблюючою у всіх сенсах.
