Поняття, види та принципи управління в галузі екології.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО ТА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

«Затверджую»

Завідувач кафедри господарського та екологічного права

д.ю.н, доцент

___________________М.Л.Шелухін

«_____»___________________2012

ЛЕКЦІЯ

Тема 2.. Правове регулювання управління в галузі природокористуванням і охорони навколишнього середовища.

Обговорені та схвалені

На засіданні кафедри господарського та екологічного права

Протокол №

«______»____________________2012

Донецьк 2012

П Л А Н

Вступ.

1. Поняття, види та принципи управління в галузі екології.

2. Система державних та громадських органів управління в галузі екології та їх компетенція.

3. Функції управління щодо природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

4. Участь громадськості в управлінні природокористуванням і охороні довкілля.

Висновок.

Нормативно-правові та літературні джерела

1. Конституція України - К.; Просвіта, 1996.

2. Закон України “Про екологічну експертизу” // Відомості Верховної Ради України-1995.-№ 8.

3. Закон України “Про охорону атмосферного повітря” // Відомості Верховної Ради України.-1992- №50.

4. Основи законодавства України “Про охорону здоров'я” // Голос України.- 1992.- 15 грудня.

5. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” // Відомості Верховної Ради України-1991.- № 41.

6. Закон України “Про природно-заповідний фонд” // Відомості Верховної Ради України-1992- № 34.

7. Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України- 1991.- № 21.- 1992- № 13.

8. Закон України “Про тваринний світ” // Відомості Верховної Ради України-1993-№ 18.

9. Цивільний Кодекс України.- ОВУ. – 2003. - № 11. – Ст. 461.

10. Водний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради України-1995-№24.

11. Гаериш С. Б. Уголовно-правовая охрана окружающей среди Украйни. Проблемы теории и развитие законодательства.- Харьков, 1994.

12. Дмитренко І. А. Екологічне право України: Навч. посіб.- К., 1996.

13. Дмитренко І. А. Екологічне право України.-К., 1999.вів, 1995.

14. Козьірь О.М. Правовые вопросы охраны окружающей среды от загрязнения агрохимикатами.- М.: Изд-во Московского универси-тета, 1989.

15. Кравченко С. М., Костицький М. В.Екологічна етика і психологія людини.-Львів: Світ, 1992.

16. Малишко М. 1. Основи екологічного права України.-К.: МАУП, 1999-152с.

17. Николас А., Робинсон. Правовое регулирование природоис-пользования й охраны окружающей среды в США- М.: Прогресе, 1990.

18. Петров В. В. Экологическое преступленне: понятие и состав-1991.-№ 35-36.

19. Петров В. В. Зкологическое право России. Учебник для вузов.-М.: БЕК, 1995-557 с.

20. Попов В. К., Шульга М. В, Розметав С В. Екологічне право України (загальна частина): Навч. посібник. - Харків, 1995.

21. Розметаєв С. В. Право собственности на природные ресурси в Украйне.-Харьков.-1996.

22. Шемшученко Ю. С. Правові проблеми екологіі. - К.: Наукова думка.-1989.

23. Государственное управленим охраной окружающей среды в союзной республике- Под ред. Ю. С. Шемшученко.- К.: Наукова думка, 1990.

Вступ

Однією з основних умов, яка гарантує ефективне вирішення екологічних проблем, є адекватний щодо їх рівня і значення організаційний (управлінський) механізм.

Процес управління взагалі — це цілеспрямований вплив з метою впорядкування, функціонування будь-яких систем, підтримка режиму їх діяльності, спрямована на реалізацію завдань і цілей даної системи.

Управління в галузі екології — це цілеспрямована діяльність компетентних органів та уповноважених посадових осіб, мета якої — реалізація екологічного законодавства і забезпечення виконання його вимог. Це процес регулювання за допомогою правових норм правовідносин у галузі екології, спрямований на забезпечення раціонального і ефективного використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій щодо охорони навколишнього природного середовища, попередження погіршення екологічного стану, запобігання екологічним правопорушенням та захисту екологічних прав всіх суб'єктів.

Поняття, види та принципи управління в галузі екології.

Управління в галузі екології – урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян[1].

Управління у галузі екології повинно здійснюватись на науково-обгрунтованих засадах, з обов'язковим врахуванням об'єктивних екологічних законів, оскільки порушення механізму їх дії може спричинити порушення екологічного балансу природних систем і тим самим призвести до неповоротних змін та руйнування екологічного благополуччя.

Саме тому зміст управління в галузі екології характеризують нижче вказані принципи:

— принцип законності в регулюванні природокористування та охорони навколишнього природного середовища — передбачає точне та неухильне дотримання всіма державними та громадськими органами і організаціями, посадовими особами і громадянами вимог нормативно-правових актів з питань екології, а також прийняття єдино правильного рішення у випадку колізії застосовуваного законодавства;

— принцип пріоритету охорони навколишнього природного середовища — передбачає прийняття рішення, обумовленого інтересами збереження екологічного благополуччя, тобто максимального збереження екологічних систем і використання їх не на шкоду іншим системам чи природним об'єктам;

— принцип плановості, цілеспрямованості і системності в управлінні природокористуванням та охороною навколишнього природного середовища — сприяє впорядкуванню діяльності управлінських структур, виключенню її дублювання, стихійності прийняття рішень та видачі розпоряджень;

— принцип узгодження різних рівнів і форм управління в галузі екології, яке забезпечувало б його дієвість та ефективність, відповідність нормативних управлінських актів спеціального характеру актам загального характеру.

Управління в галузі екології здійснюється з різних підходів:

з позицій безпосередньої чи представницької демократії або з позицій владного розпорядження держави як єдиного і повноважного виразника волі народу — власника всіх природних багатств країни.

Виходячи з цього, розрізняють громадське управління та державне управління в галузі екології.

Громадське управління передбачає впровадження і зміцнення демократичних начал в регулюванні природокористування та охорони навколишнього природного середовища, максимальне залучення громадян суспільства до вказаної діяльності і здійснюється громадськими об'єднаннями та організаціями.

Управління в галузі екології покликане вирішувати багаторівневі проблеми охорони навколишнього природного середовища. Тому залежно від їх значення для суспільства та обумовленого цим рівня розв'язання екологічних проблем державне управління може здійснюватись на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їх виконавчі і розпорядчі органи на місцях, а також спеціально уповноважені на те державні органи, такі як Міністерство охорони навколишнього природного середовища України і його органи на місцях, інші державні органи, до компетенції яких законодавством віднесено здійснення зазначених функцій.

Державне регулювання здійснюється в різних правових формах:

— правотворчій — прийняття рішень, що мають форму закону і його значення;

— правозастосовній — розробка і прийняття нормативних актів, що забезпечують реалізацію правотворчих нормативних актів;

— право забезпечувальній (правоохоронній) — застосування санкцій, визначених правовими нормами, у випадку порушення норм екологічного законодавства.

Повсякденне управління в галузі екології має форму оперативного господарського розпорядження. Здійснюється воно за допомогою адміністративних методів:

— метод наказів і приписів — передбачає точне і неухильне виконання управлінського рішення;

— метод рекомендацій — винесення управлінських рішень, реалізація яких передбачає можливість коригування їх з врахуванням місцевих та об'єктних умов або особливостей;

— метод санкціонування, який ще називають методом обмеженого самоуправління, що передбачає можливість для підпорядкованого органу самостійного прийняття рішення, але виконання його лише після затвердження вищестоящим компетентним органом;

- метод дозволу — повного делегування права прийняття управлінського рішення.

Висновок до першого питання

З розвитком ринкових відносин все більшого поширення набувають економічні методи управління природокористуванням та забезпеченням охорони навколишнього природного середовища.

Управлінський механізм в галузі екології включає в себе дві групи системо утворюючих інструментів:

1) інституціональних, які складають систему державних органів управління природокористування та охороною навколишнього природного середовища;

2) функціональних — форм і засобів впливу на природокористування та забезпечення охорони навколишнього природного середовища.