Літературно-художній та стилістичний аналіз

Аналіз хорового твору - кантати

«Дніпро реве»

Слова О. Чайченка, музика Д. Січинського

 

 

Виконала: студентка ІV НПМ курсу

Пукіш М.С.

Викладач: Головчин Т.І.

 

Калуш 2013

ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ТА СТИЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ

1.1. Короткі відомості про авторів музики та тексту, загальна характеристика їх творчого стилю.

Денис Володимирович Січинський народився 2 жовтня 1865 р. в селі Клювинцях Гусятинського (колишнього Копичинецького) району Тернопільської області. Його батько, Володимир, за професією вчитель, працював тоді як управитель місцевого панського маєтку. Осиротівши ще в дитинстві, Денис Січинський зміг закінчити Тернопільську гімназію тільки у 1887 році. В цей час (1879-87 рр.) привернув увагу своїм музичним талантом і його навчали теорії музики та грі на фортепіано безкоштовно. Найбільшу роль у становленні майбутнього композитора мав В. Вшелячинський, піаніст і органіст, опісля професор Львівської консерваторії.

Від того часу життя Д. Січинського було постійним пошуком заробітку. До 1888 р. він працював як дрібний урядовець в намісництві у Львові, як вчитель музики, зокрема, гри на цитрі в Коломиї, як учасник мандрівного вокального квартету. Від 1886 р. почав писати твори для хору, голосу з фортепіано, цитри, фортепіано. У 1888-90 рр. був студентом юридичного і теологічного факультетів Львівського університету. Вирішивши остаточно обрати музику своєю професією, він вступив до львівської (польської) консерваторії, але фактично у 1890-92 рр. навчався приватно гармонії і контрапункту у проф. Карла Мікулі, учня Шопена.

Рівночасно провадив активну музично-громадську роботу: диригував хорами, увійшов до складу першого правління "Бояна" у Львові. У 1892 р. за кантату "Дніпро реве" отримав І-у премію на конкурсі цього товариства. У 1893 р. Січинський організував товариства "Боян" в Коломиї і працював у ньому диригентом. Від кінця 1893 до 1895 рр. заробляв у Львові приватними лекціями, переписуванням нот, аранжуванням популярних творів, як також працею рахівника, або бухгалтера. Саме тоді Січинський познайомився з І. Франком, почав виступати як музичний критик. Пошуки заробітку приводять його у 1895 р. до Перемишля. Тут Січинський став головним організатором музичного життя як диригент "Бояна" і хорів в навколишніх селах. У 1896 р. був капельмейстером і вчителем музики у закладі для сиріт в Дроговижі біля Стрия.

Останні 10 років життя (1899-1909) працював з невеликими перервами у Станиславові. Тут був диригентом "Бояна" і вчителем фортепіано у новоствореній музичній школі, організував музичне видавництво, хори в кількох селах. Всі ці види діяльності були в основному громадською роботою, а для заробітку він аранжував чужі твори.

У 1907 р. отримав замовлення на оперу "Роксоляна" і протягом року писав її головно у Лапшині під Бережанами. Виснажений знедоленим життям і хворобою, Денис Січинський помер у Станиславові (від раку горла) 26 травня 1909 року. Його могила з пам'ятником М. Зорія знаходиться тепер у центральному сквері Івано-Франківська.

Найбільш цінним є внесок Січинського у вокальний жанр. Його звернення до хорової творчості у великій мірі зумовлене національною традицією, а також його практичною діяльністю. Почавши від хорових обробок народних пісень, композитор поступово переходить до написання таких оригінальних творів, як "Лічу в неволі" на слова Т. Шевченка і цілої низки хорових мініатюр, переважно на тексти цього ж поета та І. Франка.

Крім хорових, у Січинського є обробки народних пісень для голосу з фортепіано. У 1904 році в Ляйпціґу були видані дві збірки обробок народних пісень для фортепіано, які він написав протягом двох тижнів на замовлення. Це "152 українські народні і патріотичні пісні" і така ж збірка для дитячих голосів. І хоч обробки композитора є елементарно прості, видання такої першої народнопісенної збірки (яка, до речі, відкривається гімном "Ще не вмерла Україна") мало велике популяризаторське значення.

Жанр сольової пісні займає. поруч з хоровим, найважливіше місце у творчості Січинського. Саме в солоспівах знайшли своє найяскравіше втілення його талант лірика і романтичні риси стилю. Джерелом цього жанру в українській музиці є з одного боку народна, з другого - міська побутова пісня. Солоспіви Січинського, маючи всі згадані риси, виділяються незвичайною, гнучкою, невідривно пов'язаною з відтінками тексту, мелодикою.

Їх музична мова неповторно своєрідна. Більшість великих композиторів мріяли б про такий мелодичний дар. Неможливо не захопитись нескінченним політним розспівом "Бабиного літа" - одного з останніх солоспівів Січинського. Та початком у цьому жанрі було звернення Січинського до української історичної тематики. Ще у 1888 році виникла пісня "У гаю, гаю" на текст з "Гайдамаків" Шевченка. Композитор знайшов для його втілення просту, виразну мелодію широкого подиху, близьку до народної пісні.

Кожен солоспів Січинського творить неповторний, єдиний у своєму виразі образ, з індивідуально знайденою мелодикою і її розвитком. Вірш Франка "Як почуєш вночі край твойого вікна..." втілений у драматичному монолозі, в якому музика безупинно слідує за текстом у наскрізній формі. Душевне хвилювання, глибокий смуток і біль прибитої горем людини передаються гнучким речитативом, майже мовленням, аж до найвищого напруження, крику розпуки, нарешті, спаду і примирення.

Близьким був композиторові настрій вірша Лесі Українки "Не співайте мені сеї пісні". На його текст він написав ліричну мініатюру, яка захоплює простою і виразною мелодикою. Глибоким почуттям безнадійного суму і жалю пройнятий солоспів "Finale" ("Розжалобилася душа"). Написаний в останні роки життя, він є одним з кращих зразків вокальної лірики композитора.

У вокальних творах Січинського, хорових, і особливо у солоспівах, слід відзначити дві істотні риси: це відбиття у них найсуттєвіших рис як вдачі, так таланту автора, його напруженої, наболілої, неспокійної душі; і, з другого боку, це впровадження в цей жанр української музики розкриття психологічного змісту поезії, з цілою гамою виражальних відтінків.

Цілком інакшим є підхід композитора до театральної музики. Він, щоправда, збирався написати оперу за одноактною побутовою драмою І. Франка "Будка № 17№", але наміру цього не здійснив. Його театральна музика, що виникла на початку сторіччя, писалася до комедій: "Нахмарило", "Свекруха", "Заволока". Можливо, що це було викликане замовленням.

Подібному зовнішньому поштовху завдячує своє виникнення опера "Роксоляна". Але вона відбивала також національно-патріотичний рух, що посилився в той час в Галичині. Композитор, зрештою, потрактував цей сюжет як ліричну драму, створивши музику в притаманному йому стилі хорів і солоспівів. В основі сюжету опери лежить історія про українську дівчину-бранку Роксоляну, яка полонивши своєю вродою і шляхетністю турецького султана Сулеймана Великого, використала свій вплив на нього для полегшення долі українських невільників у Туреччині.

Своїми талановитими творами композитор збагатив музичне мистецтво. Кращі з них, пройняті чудовою мелодикою українських пісенних інтонацій, задушевні і романтичні піднесені, заслуговують постійного місця в репертуарі, тому насамперед вимагають публікації.