Стилістичне використання синтаксичних засобів мови

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДОПОВІДЬ

«СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ СИНТАКСИСУ»

студентки 6 курсу

факультету української філології

та історії

Салі О.В.

Ізмаїл - 2015

Стилістичний синтаксис

Синтаксис виконує важливу роль у спілкуванні людей у повсякденному житті. Лексика перебуває у безпосередньому зв’язку з предметно-понятійною сферою, в ній виділяються одиниці з постійними стилістичними ознаками, що суттєво впливають на створення стилістичного фону офіційності, урочистості, інтимності, іронічності, фамільярності тощо. Граматичним одиницям (якщо їх відокремити від лексичної семантики) стилістичне значення як постійна і невід’ємна ознака не властиве. Синтаксис вивчає у різних аспектах синтаксичні одиниці, їх смисл, синтаксичну семантику і формально-граматичну структуру. Стилістичні можливості синтаксичних структур виявляються у їх протиставленій за одним типом ознак. Так, при зіставленні односкладних речень з двоскладними, неповних із повними, простих зі складними виявляються їх стилістичні функції. Наприклад: … Свято Петра і Павла — ленива. А там і Маковія: святили квіти та мак. Мельна, мамине село. Хата дідова па горбі, білим піском висипані доріжки. Пахнуть печені паляниці. Катруся вносить велику чорну макітру. Ломить паляниці. У малій макітрі терти мак. Медом пахне. А ми випрошуємо кусочки ламанців. Катруся свариться: «Завтра Маковія. Потерпіть. Нині не молена їсти — на те лиш час завтра.»… Як перебути ту ніч? Красне свято Маковія, як Святий вечір! (Р. Кобальчинська).

Номінативні речення використовуються як зачини або
кінцівки експресивних зв’язних текстів, що передають спогади, роздуми, схвильовану розповідь і подібне: На майдані пил спадає, замовкає річ. Вечір. Ніч (П. Тичина); Зима. На фронт … А на пероні люди (В. Сосюра).

Інфінітивні речення використовуються здебільшого для вираження напруженої, емоціогенної ситуації, безособові — у пейзажних описах тощо. Мовна система має здатність до передачі одного змісту
співвідносними, але протиставними за певною ознакою (протилежними) синтаксичними структурами: Дощ. Дощ іде. Іде дощ. Задощило; Настав вечір. На землю тихо спустився вечір. Повечоріло. Вечір. М. Рильський у поезії так художньо зобразив вечір цілим реченням: У яблуневому саду зоря вечірня грала,
мережку яснозолоту на землю закидала, лягали смуги голубі на пагорби рожеві, у тихій радості-журбі вклонявся вечір дневі. Наявність різних синтаксичних структур з різною синтаксичною семантикою для передачі однієї логеми (судження, пропозиції) створює передумови для вибору потрібних одиниць і подальшої їх стилістичної спеціалізації, тобто закріплення за певним типом мовлення, з певним стилістичним значенням.

У синтаксичному матеріалі стилістика живиться двома основними джерелами: синтаксичною синонімією, наявністю співвідносних варіативних рядів та лексичним наповненням синтаксичних компонентів (способи вираження членів речення). Синтаксис через свій конструктивний характер (здатність до
побудови нових структур з нового матеріалу) повинен би мати більші, ніж лексикологія, стилістичні потужності, бо включає в себе і стилістичні можливості лексики та морфології. О. Потебня зазначав:«… елементарна поетичність мови, тобто образність окремих слів і постійних сполучень, хоч би яка була вона
помітна, незначна порівняно із здатністю мов створювати образи із сполучення слів…». Номінація і метафоризація, інтелектуально- та емоційно-експресивне, офіційно-ділове і інтимно-ліричне забарвлення слів, закріплені в суспільній
мовній практиці, специфічні фігури вислову, мовно-образна символіка, різноманітні лексико-фразеологічні новотвори, нарешті, індивідуальна мовотворчість мовців — все це проходить через горнило синтаксису, переплавляється в комунікативну одиницю і лише тут завершує своє суспільно-лінгвістичне призначення.

Отже, стилістичні засоби національної мови формуються на
її фонетичному, лексико-граматичному матеріалі, стилістична система спирається на лексико-граматичну. Цей чинник зумовлює тісний зв’язок стилістики з усіма лінгвістичними дисциплінами, які вивчають структуру і систему мови. Щоб оволодіти стилістикою української літературної мови, відчувати її у всіх
підсистемах, треба ґрунтовно опанувати звуковим ладом, збагатитись словниковим і фразеологічним матеріалом, знати граматичну будову цієї мови.

1. Потебня О. О. Естетика і поетика слова. — К., 1985. — С. 15.

Стилістичне використання синтаксичних засобів мови

Стилістика як окрема й особлива галузь знань про мову, про найдоцільніше використання всіх мовних одиниць з властивою їм функцією (функціями) найповніше виявляється на синтаксичному рівні, в елементах синтаксичної будови кожної мови, котра сформувалась із таких складових мовних одиниць, як словосполучення, члени речення, речення і слова-речення, тобто своєрідні функціонально-стилістичні замінники речень (Так; Ні; Хіба!; Геть!, Ой!).

Отже, в стилістичному синтаксисі розглядаються функції мовних структур. їх прийнято називати синтаксемами. Будь-яка синтаксична конструкція, навіть однослівна, — це завжди певне впорядковане ціле: Сонце. Надвечір’я — граматична, передовсім синтаксична організованість обох односкладних номінативних речень полягає в обов’язковій для них формі називного відмінка. З весною! — еліптична структура, але: 3 весною вітаю вас; Я вітаю вас з весною — обидва речення повні, перше з них односкладне, друге — двоскладне; 3 весною! — речення неповне (еліптичне); повнозначне слово в орудному відмінку з прийменником з створює морфолого- синтаксичну облаштованість речення, яка своєрідна також і стилістично, бо слугує максимально стислою й узвичаєною формою вираження вітань, побажань. Синтаксична конструкція - Чудовий ранок — речення (односкладне, поширене), але не будучи інтонаційно оформленою як речення, вона є підрядним словосполученням з узгоджувальним зв’язком, тобто потенційною, тільки можливою стилістичною одиницею, не зорієнтованою комунікативно: чудовий ранок.

На відміну від окремих слів і фразеологізмів, речення не поділяють на стилістично марковані (які закріплені тільки чи переважно за якимсь окремим стилем мови) і стилістично немарковані (які нейтрально чи за певною емоційною ознакою вживаються в усіх мовних стилях) і не класифікують за стилями мови, тобто на речення офіційно-ділові (офіційно-ділового мовлення), розмовно-побутові, наукові, художньо-літературні чи публіцистичні. Водночас певний сенс у такому поділі незаперечний, якщо зважити на найтиповіші ознаки синтаксису кожного із стилів, жанрів мови, на оформлення структури речень у кожному з них. Наприклад, заява має, як правило, усталені початкову і завершальну форми. Однак немає речень загальновживаних і таких, які використовуються тільки в якомусь одному стилі. Навіть початкове речення заяви, будучи типовою структурною ознакою офіційно-ділового стилю, може без синтаксичної зміни вживатися в інших стилях. Речення не поділяються також на речення із зменшувальним значенням, речення із значенням пестливості чи згрубілості або зневажливості, непошанованості. Цих та інших значень, функцій може набувати речення будь- якої структури — двоскладне речення й односкладне, повне й неповне, поширене й непоширене, а також речення різної комунікативної сутності, зорієнтованості — розповідне, питальне чи спонукальне. За словами О. Пономарева, «можна говорити лише про певні обмеження у вживанні окремих конструкцій чи зворотів у якомусь різновиді мовлення, а не про пов’язаність цих конструкцій з одним функціональним стилем».

Синтаксична будова мови, будучи безмежно розгалуженою як структурно, так і функціонально, переважно виявляється у порівняно нечисленних структурних типах синтаксичних конструкцій — однослівних, дво-, кілька- і багатослівних речень. Саме в структурі всіх різновидів речення найбільше зреалізо- вується те, що прийнято називати стилістичним синтаксисом. Його мета полягає в тому, щоб виявити стилістичну спроможність кожного із структурних типів синтаксичних одиниць — словосполучень, членів речення, речень, функціональних замінників речення.

http://lib.misto.kiev.ua/UKR/VPRAVA/MOVA/STILISTIKA/stilistichne_vikoristanna_sintaxichnih_zasobiv_movi.txt

Стилістика членів речення

Важливу стилістичну функцію виконує член речення — мінімальна і найпоширеніша синтаксична одиниця, яка виражає в реченні певне поняття, називає особу (особи), предмет, дію, стан людини або явища, ознаку, ознаку ознаки (прислівники) або кількість. Своєрідної комунікативної функції, самостійності й особливої вагомості член речення набуває тоді, коли трансформується, перетворюється на окреме речення.

Члени речення, будучи структурно-синтаксичними одиницями, поділяються на головні і другорядні, їх прийнято розрізняти за певною синтаксичною функцією і морфологічними показниками, а також стилістично.

До головних членів речення належать:

ü підмет двоскладного речення: Сонце сяє; Народ — безсмертний;

ü присудок двоскладного речення: Настало літо; Киів — столиця України; Я хочу відпочивати;

ü головний член односкладного речення: Працюю; «Заповіт» Т. Шевченка знають і поза межами України; Смеркає; Ніч.

Другорядними членами речення є:

ü означення (з прикладкою): Настало тепле літо; моя Батьківщина — це поле без меж (М. Рильський); гомонить Дніпро ріка;

ü додаток: Ми мостимо дороги людям грядущих золотих століть (Д. Павличко);

ü обставина: Вдалину лине пісня дзвінка (П. Тичина); 3 самого ранку в лісі точився бій (О. Гончар); Кайдаш спересердя грюкнув дверима (І. Нечуй-Левицький).

Член речення, як і окреме словосполучення чи сполучення слів поза реченням, є тільки особливою мовно- синтаксичною абстракцією, поняттям-уявленням, лексико-граматичною моделлю слова чи сполучення слге. Тільки в реченні кожне слово набуває й виражає частинку тієї комунікативної функції, яка в повному обсязі виявляється в усій структурі речення. Це стосується й однослівних речень. Наприклад, словом зима тільки названо певне явище природи, пору року (на відміну від весна, літо, осінь). Стилістична функція всіх чотирьох слів, узятих окремо, майже нульова. Кожне з них створює тільки певне знання-уявлення і таку ж почуттєву налаштованість, але тільки внаслідок життєвого досвіду людини. Кожна з назв пір року сама по собі не зорієнтована на комунікативність, на передавання інформації. А реченням Зима мовець стверджує, повідомляє про наявність чи відсутність якогось конкретного природного явища (саме такого, а не іншого). У реченні Зима сконденсовано, найстисліше (однослівно) виражено думку-судження, яку розчленовано й синонімічно можна було б сформулювати, зокрема, так: Те, що ми в цю мить спостерігаємо (бачимо, відчуваємо), — зима. Або: Зима — це холодна пора року та ін. Тільки речення і слова-речення (Так!, Еге ж!, Ні, Хіба?, Геть!, Ой!) мають предикативність, модальність, бо їх зміст пов’язаний з дійсністю, щось конкретне в один і той самий момент і називає, і комунікативно виражає, репрезентує, а тому усвідомлюється як що-небудь реальне (найчастіше) або ірреальне (нереальне). Саме предикативністю й модальністю (сприйманням висловленого в реченні в певному способі й часі, здебільшого і в особі) в поєднанні з іншими визначальними для речення ознаками (відносною закінченістю змісту речення, його логічною сутністю, граматичною організованістю, інтонаційною завершеністю і внаслідок цього — комунікативністю) формується речення.

Тільки в реченні слово (змінюване чи незмінюване), кожна із форм повнозначного слова стає членом речення або ж і окремим реченням — повним чи неповним, отже, й виконує внаслідок цього конкретну стилістичну функцію. З погляду стилістичного немає речень функціонально досконаліших і менш досконалих (певна річ, за умови дотримання їх нормативності в межах літературної мови). Усе визначається конкретною ситуацією мовлення, задля досягнення якої й утворюється речення.

Структурна різноманітність речень породжує безмежну варіативність їх стилістичних функцій. Речення двоскладної, як і односкладної, синтаксичної будови спроможне виконувати не одну, а кілька чи багато стилістичних функцій, стаючи внаслідок цього щоразу і витвором людського розуму, етичності й естетичності, а не тільки суто комунікативною одиницею. Кожен з мовців певною мірою інтуїтивно прагне до найбільшої досконалості свого мовлення, але, звісно, не розмірковує про те, якою структурою речення скористатись у конкретному випадку. Речення будь-якої синтаксичної будови можуть відрізнятись одне від одного більшою чи меншою «стилістичністю», зокрема образністю, емоційністю, — залежно від конкретно-неповторної, індивідуальної ситуації мовлення.

Двоскладне речення, як відомо, формується двома головними членами — підметом і присудком, навколо яких найчастіше групуються другорядні члени речення. Найбільш формально й стилістично розлогим головним членом двоскладного речення є присудок. Він повніше, ніж підмет, поширюється другорядними членами, кожен з яких також завжди стилістично вагомий. Підметом виражається предмет думки, присудком — його ознака, тому за змістом обидва члени речення здебільшого становлять не тільки синтаксичний, а й логіко-семантичний центр висловлювання або ж усе висловлювання, якщо двоскладне речення синтаксично непоширене, тобто в ньому немає жодного другорядного члена речення.

Стилістична індивідуальність підмета й присудка визначається їх семантикою, структурою і місцем у реченні. Функції члена речення зрідка набуває і службове слово, напр.: Тільки «так» чи «ні», «за» чи «проти» мало сьогодні сенс (П. Загребельний). Своєрідні однорідні підмети в цьому реченні виражені службовими словами, що зумовило стилістичну незвичність сказаного.

Від синтаксичної будови висловлюваного залежить його стилістична сутність, пор.: Минуло шість років (саме шість) і Минуло років шість (приблизна кількість); 3 десять скирт хліба палало заразом (І. Нечуй- Левицький) і Десять скирт хліба палало заразом (у другому варіанті речення кількість скирт визначається точно); Інженер — мій друг (підмет — означення — присудок, тобто Інженер є моїм другом). Мій друг — інженер (означення — підмет — присудок, Мій друг є інженером). Це паралельні двоскладні конструкції, які мають відтінки в значенні.

Отже, неоднакова стилістика речень також суттєво визначається таким синтаксичним засобом, як порядок слів. Його зміна в реченні нерідко неможлива, бо призводить до зміни семантики висловлюваного: Трактор тягне плуг (а не навпаки).

Стилістично, певною мірою й семантично, інколи й синтаксично можуть розрізнятись двоскладні речення за способом вираження в них певного члена речення, зокрема підмета: Вчителі зі своїми учнями прийшли на вечір і Вчителі та учні прийшли на вечір. З першого речення випливає, що ініціаторами були вчителі (підмет), учнями (додаток), у другому реченні два однорідні підмети, більша чи менша активність їх у тій самій дії синтаксично не позначена (обидва двоскладні речення синонімічні, але стилістично не адекватні); Штабний офіцер з молдаванином-перекладачем допитував перших полонених (О. Гончар). З речення зрозуміло, що допит вів офіцер, друга особа тільки перекладала. Це передано формою присудка допитував (а не допитували), отже, участь двох осіб в реалізації дії (в допиті) неоднакова, через що з перекладачем — додаток, а молдаванином — прикладка до нього; Мати з дитинкою ішла вулицею: підмет — мати, з дитинкою — додаток (дитинка самостійно не пересувалась), але: Мати з дитинкою йшли вулицею (дитинка також ішла), мати з дитинкою — складений підмет, пор.: Мати і дитинка йшли вулицею — два однорідні прості підмети. Усі три конструкції синонімічні, стилістично неадекватні. А в реченні Своїми ногами Микола Миколайович разом з дружиною сходив увесь Київ (М. Рильський) більш стилістично виправданою була б множинна форма присудка — сходили.

Особливо розгалужені стилістично форми присудка двоскладного речення: Книги, як і взагалі всі твори людського духу, неоднакову мають долю (П. Тичина). Простий присудок у цьому реченні виражено фразеологізмом, який становить одне образне поняття. Парубки погомоніли-погомоніли та й розійшлись (Марко Вовчок) — присудком передано збільшену тривалість дії; До кімнати увійшла жінка офіцера (йдеться про дружину певної особи), офіцера — неузгоджене означення (чия жінка?), пор.: До кімнати увійшла офіцерська жінка, означення офіцерська є узгодженим, а все словосполучення напівнормативне, нешанобливе.

Другорядні члени у реченнях Пташка підлетіла (до чого? куди?) до дерева і Пташка сидить (на чому? де?) на дереві є обставинами місця, це підтверджується можливістю вставлення в речення очевидної обставини: Пташка сидить угорі, на дереві і Пташка сидить на дереві, вгорі — в обох реченнях по дві обставини місця; На полонині багато гірських квітів і На яблуні з’явиться перший цвіт — до члена речення на полонині цілком природним є питання де? і майже не допускається питання на чому?, це пояснюється значно ширшим лексично-просторовим значенням іменника полонина порівняно з іменником яблуня; Ваза з квітами стоїть на вікні: ваза (яка?) з квітами — неузгоджене означення, стоїть (де? на чому?) на вікні — обставина місця.

Синтаксично неоднакове трактування певних слів у реченні стосується стилістики всього речення, бо з кожним членом речення завжди пов’язана певна семантика, а з нею і якийсь стилістичний відтінок, емоційність висловлюваного або її відсутність.