| Екологічні обмеження | Спосіб контролю, джерело інформації |
| Заборонені всі способи внесення фосфорних добрив в ґрунт на території першого поясу зони санітарної охорони джерел господарського водопостачання | Візуальний контроль, аналіз картографічних матеріалів і проектно-кошторисної документації |
| Не допускається внесення фосфорних добрив на території другого поясу зони санітарної охорони джерел господарсько-питного водопостачання в період безпосередньої загрози паводку | Візуальний контроль, аналіз картографічних матеріалів і інформації Гідрометеослужби |
| Дотримання гранично допустимих концентрацій хімічних речовин в ґрунті після проведення фосфоритування | Лабораторний контроль, ГОСТи |
Евтрофування водоймищ здорожує очищення води. Так, в 1985 р. збиток від перевитрати коагулянту в системах водоочистки Дніпровських водосховищ складав близько 650 тис. дол., а збиток рекреації від цвітіння води в цих водосховищах оцінюється приблизно в 3 млн 900 тис. дол. в рік. При збереженні прийнятої в системі АПК транзитної системи використання фосфорних ресурсів і збільшенні виробництва фосфорних добрив частка непридатних для практичних потреб водних об'єктів може зрости в 3–4 рази і досягти 24–32% (Коплан-Дікс, 1985).
Враховуючи відмінності в тривалості природного відновлення вод в природі (300 років — для підземних вод, 3,5 роки — для проточних озер, 0,5 місяця — для річкових вод), а також можливість надходження різних домішок, що містяться у фосфорних добривах, в харчові ланцюги, необхідно строго дотримувати апробовані рекомендації по внесенню фосфорних добрив і брати до уваги наступні чинники:
- сировинні матеріали, використовувані, як добрива;
- гранично допустимі рівні забруднення ґрунтів важкими металами, радіонуклідами і іншими токсичними елементами (сполуками), присутніми в добривах;
- необхідні операції по внесенню фосфорних добрив в ґрунт (терміни проведення робіт, місцерозташування площ, що удобрюються, наявність умов для проведення відповідних робіт), а також дотримання екологічних обмежень при фосфоритуванні ґрунтів.
Як альтернативу слід розглядати перехід від транзитної системи використання поживних речовин до циклічної, а також застосування фосфорозберігаючих технологій.
Калійні добрива. До найпоширеніших калійних добрив відносять хлорид калію, сульфат калію, сирі природні калійні солі, головним чином сильвініт, і ін. Ці добрива також можуть негативно впливати на навколишнє природне середовище. Наприклад, при переробці сильвініту утворюються галітові відвали, глинисто-сольові шлами, а також пило-газові викиди. Солевідвали займають значні площі і є джерелом засолення ґрунтів і підземних вод. Під дією атмосферних опадів утворюються розсоли, вміст солей в яких досягає 300 г/л. Вони потрапляють в підземні води, з яких в процесі випаровування поступають в поверхневі шари ґрунту.
Сильне забруднення викликає продукт збагачення сильвінітових руд — глинисто-сольові шлами. Їх звичайно ховають на глибині 20–40 м і оточують греблями. У місцях розташування таких «сховищ» відбуваються заболочування і засолення ґрунтів.
Калійні добрива містять і так звані баластні елементи (Cl, Na), які можуть накопичуватися в ґрунті при систематичному застосуванні підвищених доз добрив, знижуючи його родючість. Ці елементи потрапляють в ґрунтові води, підвищуючи в них концентрацію солей. Збільшення вмісту С1 в добривах, що вносяться в дерново-підзолистий ґрунт, в 4–5 разів підвищує його концентрацію в соломі зернових і сіні конюшини на 50–70%, в бульбах картоплі і сіні вико-вівсяної суміші — на 50–100%. У орному шарі ґрунту вміст С1 при цьому зростає на 60–290% залежно від виду культури, умов зволоження і інших чинників.
Чималу небезпеку викликають метали (Cd, Hg, Pb, Al), що містяться в калійних добривах, які можуть накопичуватися в живих організмах, проникати в ґрунтові, води і т.д. (табл.).
