Методичні поради до вивчення теми.

ТЕМА 7

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ХІМІЗАЦІЇ

Методичні поради до вивчення теми.

По класифікації ФАО до сучасних агрохімікатів відносяться засоби хімізації сільського господарства, що чинять значний вплив на агроценози і їхню продуктивність. До них відносяться мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин, регулятори росту рослин, штучні структуроутворювачі ґрунту і т.п.

Застосування органічних і мінеральних добрив — одна з основних умов підвищення врожайності сільськогосподарських культур, а також важлива ланка технологій їх вирощування. Це і недивно, оскільки саме функціонування агроценозів ґрунтується на систематичному відчуженні великих кількостей біогенних елементів. Так, з урожаями різних сільськогосподарських культур з ґрунту виноситься (з розрахунку на 1 т основної і відповідна кількість побічної продукції) 17–67 кг азоту, 1–27 фосфору і 2–114 кг калію (Дегодюк, 1988, узагальнені дані), тому очевидна необхідність постійної еквівалентної компенсації втрат поживних елементів. Використання добрив (особливо органічних) дозволяє повертати і залучати до круговороту поживні речовини, які вилучені з агроценозів з основною і побічною продукцією, забезпечуючи таким чином певну стійкість продукційних процесів.

Удобрення полів застосовують з давніх часів. Ще в I ст.. н.е. цьому заходу приділяли велику увагу. Так, в Стародавньому Римі були встановлені норми вивозу на поля гною з урахуванням рельєфу місцевості, відповідно до яких на 1/4 га рівного поля слід було вносити близько 18 возів добрив, а на горб — 24 вози.

Представляють інтерес оцінки фахівців США, згідно яким вплив різних чинників на врожайність сільськогосподарських культур ранжирується таким чином(%, В.А. Черніков):

 

Добрива 41

Гербіциди 15–20

Сприятливий ґрунт 15

Гібридне насіння 8

Зрошення 5

Інші фактори 11–16

Статистичні дані свідчать про те, що в даний час за рахунок продукції, що одержується за допомогою добрив, забезпечується їжею кожен четвертий житель нашої планети. Невипадково академік Д. Н. Прянішников порівнював приріст продукції, що одержується завдяки внесенню добрив, з відкриттям нових землеробських континентів.

Кажуть, стародавнім грекам належить вислів: „Не треба сміятися. Не треба плакати. Треба розуміти”. Розглядаючи екологічні аспекти застосування добрив і хімічних засобів захисту рослин в сільському господарстві, слід зазначити, що за останні двадцять років з'явилося немало вітчизняних і зарубіжних публікацій, в яких аргументовано і зважено, а також достатньо конструктивно обговорюється широкий спектр питань, пов'язаних із забезпеченням природодоцільності в процесах хімізації. Як приклад можна послатися, зокрема, на колективну монографію Э. Хайниша і ін. „Агрохімікати в навколишньому середовищі” (1979), капітальна праця Ф. Рамада «Основи прикладної екології» (1981), ґрунтовні книги В. Г. Мінєєва «Екологічні проблеми агрохімії» (1988), «Хімізація землеробства і природне середовище» (1990), «Біологічне землеробство і мінеральні добрива» (1993), цікаву роботу М. С. Соколова і ін. «Екологізація захисту рослин» (1994) і т.д. Разом з тим вийшло в світ і велике число поверхневих публікацій у вигляді «сентенцій-страшилок», в яких взагалі заперечується доцільність хімізації. Як тут не пригадати Д. Н. Прянішникова, який ще в далекому 1937 р. відмітив, що автори, що думають, що вони знають секрет отримання високих урожаїв без застосування добрив (і без знання агрохімії), марно називають себе ученими-матеріалістами. Не обійшлося, зрозуміло, і без думок, в яких підходи до ведення землеробства визначаються гаслом «Хімія або життя!».

В. Г. Мінєєв (1998), підкреслюючи безальтернативність розумного використання всіх видів добрив і хімічних меліорантів, сформулював наступні функціональні завдання, що вимагають вирішення:

- оптимізація живлення культурних рослин біогенними макро- і мікроелементами з урахуванням посилення діяльності фізіологічних бар'єрів, перешкоджаючих надходженню токсичних елементів в рослини, особливо в генеративну їхню частину, що становить продукцію рослинництва;

- відтворення родючості, поліпшення властивостей і гумусового стану ґрунтів;

- підтримка активного балансу і малого круговороту біогенних елементів в землеробстві з урахуванням оптимального їх співвідношення в агроекосистемі;

- створення оптимальних культурних агрогеохімічних ландшафтів для різних природних регіонів відповідно до їхньої спеціалізації;

- зниження негативних наслідків від глобального і локального техногенного забруднення агроекосистем важкими металами і іншими токсичними елементами;

- поліпшення радіаційно-екологічної ситуації в агроекосистемі;

- регулювання біологічних показників агроекосистеми;

- поліпшення хімічного складу і поживної цінності рослинницької продукції.

Цілком очевидна як агрохімічна, так і екологічна заданість приведених завдань, що формують системний каркас оптимальної і в господарському, і в природоохоронному відношенні хімізації землеробства.

Визнаючи виключно важливу роль агрономічної хімії в збільшенні виробництва продуктів харчування для людини і кормів для тварин, поліпшенні якості продукції, а в цілому і в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва не можна не відзначити, що ті ж самі хімічні засоби при неправильному їхньому використанні можуть чинити і чинять негативний вплив на навколишнє середовище. Власне безграмотне використання засобів хімізації, порушення існуючих регламентів служать джерелом негативних наслідків, що спостерігаються.

Основними причинами забруднення навколишнього середовища добривами вважають недосконалість організаційних форм, а також технологій транспортування, зберігання, тукозмішування і застосування добрив, порушення агрономічної технології їхнього внесення в сівозміні і під окремі культури (зокрема непомірне або незбалансоване), недосконалість самих добрив, їхніх хімічних, фізичних і механічних властивостей.

Д. Н. Дурманов і Л. Л. Шишов (1988) звертають, зокрема, увагу на настійну необхідність якісного розвитку хімізації і вдосконалення діагностики структури живлення культивованих рослин, що дозволить виключити або хоч би мінімізувати вірогідність виникнення екологічних конфліктів. Основним показником слід вважати приріст урожаю або підвищення вмісту того або іншого елементу в ґрунті, а не кількість добрив, внесених на 1 га поля. Ця вимога об'єктивно диктує закон граничної врожайності (Рамад, 1981), відповідно до якого підвищення врожайності має тенденцію до уповільнення, у міру того як росте кількість добрива, що вноситься.

Доповнюючи сказане, думається, незайве процитувати учня Н.У. Тімофєєва-Ресовського, видного фахівця з проблем біосфери, професора А.Н. Тюрюканова (1988): „–Хто підмінив слова „мінеральні солі” і „отрутохімікати” „добривами” і „агрохімікатами” — незрозуміло. Але ця нешкідлива заміна слів таїть в собі небезпеку. Класики агрохімії говорили про мінеральні солі. Хто підмінив це слово словом „добрива”? Незрозуміло, та зате виглядає добренький. Класики агрохімії, і особливо Д. Н. Прянішников, говорили, що вдобряти треба рослину, а не ґрунт. У нас удобрюють ґрунти. А це веде до різко завищених доз добрив, що вносяться, і завдає шкоди якості біопродукції”.

Несприятливий вплив добрив на навколишнє природне середовище, ті або інші компоненти агроценозів може бути найрізноманітнішим (забруднення ґрунтів, поверхневих і ґрунтових вод, посилення евтрофування водоймищ, ущільнення ґрунтів; порушення круговороту і балансу поживних речовин, погіршення агрохімічних властивостей і родючості ґрунту; погіршення фітосанітарного стану посівів і розвиток хвороб рослин, зниження продуктивності сільськогосподарських культур і якості одержуваної продукції і т. п.).

Більшість мінеральних добрив характеризуються фізіологічною кислотністю, тому їхнє застосування в надмірних кількостях обумовлює розвиток процесів підкислення ґрунтів. Про це можна побічно судити, зокрема, по дозах вапна, використовуваного як нейтралізатор (СаСО_3, т на 1 т добриво, В.А. Черніков, 2000р.):

Аміак рідкий 1,47

Амонію хлорид 1,39

Амонію сульфат 1,13

Амонію-натрію сульфат 0,90

Сечовина (карбамід) 0,83

Селітра аміачна 0,74

Амофос 0,65

Аміак водний 0,36

Суперфосфат 0,10

Крім того, це приводить до зниження суми поглинених основ, посилення процесів мінералізації, порушення співвідношення рухомих форм макро- і мікроелементів в ґрунті і елементного складу рослин. Так, внесення високих доз азотних добрив під капусту приводить до порушення обміну і надходження сірки в рослини, що негативно позначається на якості урожаю. В результаті підкислення ґрунтового розчину фосфати фіксуються ґрунтом, що погіршує фосфорне живлення рослин; крім того, при цьому вивільняються іони алюмінію, які токсичні для ґрунтової біоти і рослин.

Надлишок мінеральних добрив викликає порушення в біологічній компоненті ґрунту, унаслідок чого порушуються процеси трансформації органічної речовини. Крім того, збільшується частка мікроскопічних грибів (серед яких багато патогенів) в структурі мікробного ценозу. Це загрожує небезпекою утворення мікотоксинів в ґрунті, продуктах харчування і т.д.

Азотні добрива. Азот, як відомо, — основний елемент живлення рослин, тому цілком закономірно, що азотні добрива відносяться до базисних компонентів хімізації землеробства. Проте при незбалансованості елементів живлення, порушенні водного режиму, недостатній освітленості і інших несприятливих умовах високі дози азотних добрив можуть привести до зниження ґрунтової родючості і забруднення продуктів харчування нітратами. За даними Б. Коммонера (автора знаменитих «чотирьох законів екології»), в США рослини поглинають в середньому приблизно половину азоту, що вноситься з добривами. Решта його кількості випаровується в атмосферу, скидається у водоймища і накопичується в ґрунті, викликаючи забруднення навколишнього природного середовища.

Азотні добрива відносяться до найбільш енерговитратних серед мінеральних туків. Так, в США енерговитрати на виробництво і використання азотних добрив складають близько 35% від загального об'єму енергоспоживання в сільському господарстві, а в країнах Західної Європи досягають 42%.

Азотні мінеральні добрива випускають і застосовують в твердому і рідкому видах.

За формою азоту тверді азотні добрива підрозділяють на:

- амонійні (NН₄): сульфат амонію, хлорид амонію;

- амонійно-нітратні (NH₄NO₃): аміачна селітра, сульфат-нітрат амонію;

- нітратні (NО₃): нітрат натрію (натрієва селітра), нітрат кальцію (кальцієва селітра);

- амідні (NН₂): карбамід (сечовина), ціанамід кальцію.

З рідких азотних добрив достатньо широко застосовують аміачні (NH₃), в яких весь азот знаходиться у вигляді аміаку (водного або безводного).

Важливим джерелом накопичення нітратів в ґрунті є нітрифікація. Під впливом мікроорганізмів-нітрифікаторів, присутніх в будь-якому ґрунті, відбувається мінералізація органічної речовини (гумусу) і внесених органічних добрив (гною, торфу, перегною), в результаті утворюються нітрати. Ще одне джерело — азотні добрива. Під впливом тих же нітрифікуючих мікроорганізмів амонійний і амідний азот в ґрунті поступово переходить в нітратний. За умов, що сприяють нітрифікації, весь внесений в ґрунт азот може протягом двох-трьох днів повністю перетворитися на нітратний. Тому при внесенні високих доз азотних добрив, що навіть не містять нітратного азоту, в ґрунті може накопичуватися велика кількість нітратів. Це природний фізіологічний процес. Нітратний азот в ґрунті дуже рухомий і при рясних поливах або в дощову погоду легко вимивається за межі кореневмісного шару, особливо на легких ґрунтах.

Разом з амонійним азотом нітрати є основним джерелом азотного живлення рослин.

Останніми роками виразно простежується тенденція збільшення виробництва сільськогосподарської продукції (особливо овочевої) з підвищеним вмістом нітратів. Сам факт наявності нітратів в сільськогосподарській продукції не викликає побоювання, оскільки вони представляють одну з форм існування азоту — природного складового елементу біосфери, присутнього в ній ще до появи людини. Важливо інше — в яких кількостях присутні ці сполуки.

Накопичення нітратів в рослинах відбувається в результаті того, що поглинений азот не повністю витрачається на синтез амінокислот і білків (тобто не всі поглинені нітрати відновлюються до аміаку). У порушенні фізіології цього процесу важливу роль грають ферменти азотного обміну — нітрат- і нітритредуктази, а також вуглеводне живлення рослин.

Причиною порушення процесів асиміляції нітратів в рослині можуть служити до 20 чинників, серед них такі, як терміни, форми і дози внесення добрив, метеорологічні умови, сортові відмінності, терміни посадки і густота стояння рослин, якість вапнування, наявність і співвідношення різних поживних речовин і т.п. Наприклад, в шпинаті, вирощеному при освітленості 5–6 тис. лк, містилося на 60–80% більше нітратів, ніж при освітленості 6–7 тис. лк. При збільшенні густоти стояння моркви з 491 до 923 рослин на 1 м² вміст нітратів зростав на 43%. Нестача магнію і сірки в рослині, молібдену і марганцю в ґрунті, а також зниження температури повітря, яке приводить до падіння активності нітратредуктази, також сприяють накопиченню нітратів.

Як вже наголошувалося, надмірне накопичення нітратів в рослинах обумовлене комплексом чинників. При цьому найбільш важливу роль відіграють дози добрив, що вносяться.

Збільшення доз азотних добрив приводить не тільки до підвищення вмісту нітратів в виробленій продукції, але і до зниження в ній вмісту вітаміну С, цукрів і інших речовин, а отже, і її біологічної цінності.

Значну роль в накопиченні нітратів в овочах грають також форми використаних добрив, терміни збирання врожаю і т.д.

Вміст нітратів різниться і залежно від органу рослин. Їх більше там, де превалюють ксилема і тканини, в клітинах яких добре розвинені вакуолі, тобто в частинах, по яких здійснюється транспорт поживних речовин в рослинах. Так, в корені, стеблі і черешках листя нітратів значно більше, чим в листовій пластинці. У генеративних органах нітрати відсутні або містяться в набагато менших кількостях, ніж у вегетативних.

Азотні добрива забруднюють природні води. Винесення азоту у водні об'єкти визначається як природними чинниками (клімат і погода, гідрологія і рельєф), так і антропогенними (ступінь сільськогосподарського використання території, застосовані системи землеробства, дози добрив і т.п.). Наприклад, через технологічні порушення в процесі зберігання, підготовки і застосування азотних добрив від 3 до 20% (а можливо, і більше) кількостей, що вносяться, потрапляє у водні об'єкти, що приводить до тих або іншим негативним наслідків.

Процес вимивання нітратів з ґрунту прискорюють розорювання лугів, збільшення частки зернових і просапних культур в сівозміні, повна або часткова відмова від вирощування проміжних культур.

Згідно з даними, одержаними в США, співвідношення кількостей азоту, що виноситься в процесі інфільтрації з ґрунтів під травами, зерновими і пáром, складає 1: 6: 30. Винесення ж азоту з полів з поверхневим стоком при терасній системі землеробства приблизно в 12 разів менше, ніж при контурній.

У районах інтенсивного виробництва овочів, плодово-ягідних культур і винограду спостерігається забруднення нітратами ґрунтових вод.

Зважаючи на небезпеку нітратного забруднення питної води ВОЗ встановила для неї наступні ГДК нітратів: помірні широти — 22 мг/л, тропіки — 10 мг/л. (У Росії аналогічний показник складає 10 мг/л, як в Польщі і США, у ФРН — 20 мг/л.)

Для зведення до мінімуму непродуктивних втрат азоту, запобігання і зниження забруднення нітратами рослинницької продукції, водоймищ і т.д. необхідно чітко витримувати існуючі регламенти по транспортуванню, зберіганню і застосуванню мінеральних і органічних добрив.

Внесенню добрив повинне передувати вапнування ґрунтів, яке знижує ґрунтову кислотність і активізує процес відновлення нітратів.

Терміни проведення підживлення також грають важливу роль в накопиченні нітратів. Не рекомендується застосовувати підживлення в період масового дозрівання коренеплодів і качанів.

Виключно важливим прийомом зниження (запобігання) нітратного забруднення сільськогосподарської продукції є внесення достатньої кількості повноцінного органічного добрива (гній, компости, сидерати). Як свідчить досвід низки країн, органічні добрива доцільно вносити в поєднанні з мінеральними в співвідношенні 4:1. Наприклад, в Голландії застосування високих доз мінеральних добрив, близько 300 кг/га орних земель, на фоні 40 т/га органічних добрив не приводить до нітратного забруднення. Гній слід заздалегідь прокомпостувати з соломою або торфом і внести в ґрунт з осені.

Перспективною альтернативою мінеральному азоту в живленні рослин є біологічний азот.

За розрахунками академіка Е.Н. Мішустіна (1985), при посівній площі колишнього СРСР, яка складала 220 млн га, фіксація біологічного азоту в результаті діяльності азотфіксуючих мікроорганізмів досягає 7,5 млн т (близько 3 млн т фіксують азотфіксатори — симбіонти бобових культур і 4,5 млн т — вільно живучі). Для порівняння слід зазначити, що в 1976р. хімічна промисловість поставляла сільському господарству в перерахунку на азот 7,25 млн т азотних мінеральних добрив.

В даний час широко вивчаються бактерії роду Rhizobium, їх специфічність по відношенню до окремих бобових культур. За допомогою методів генної інженерії ведуться пошуки найбільш продуктивних штамів. Досліджується також можливість використання асоціативних азотфіксуючих бактерій, мікоризи, а також різних комбінацій цих мікроорганізмів, що часто виявляється набагато ефективнішим, ніж застосування будь-якого з них окремо.

Для кожної сільськогосподарської культури і кожного сорту, а також різних ґрунтових умов реально підібрати специфічну комбінацію азотфіксуючих мікроорганізмів, при якій процес постачання азотом протікатиме найбільш продуктивно. За допомогою інокуляції ефективними азотфіксуючими мікробіологічними препаратами можна підвищити врожайність сільськогосподарських культур без додаткового внесення азотних мінеральних добрив.

Як вже мовилося, ефективність застосування добрив визначається складним комплексом біотичних і антропогенних чинників, серед яких істотне, а нерідко і вирішальне значення належить кліматичним і погодним умовам. Врахування агрометеорологічних умов є важливою передумовою оптимізації використання мінеральних добрив, а отже, сприяє зменшенню вірогідності забруднення навколишнього середовища надмірними хімічними речовинами. Результати фундаментальних досліджень професора А. П. Федосєєва («Агротехніка і погода», 1979; «Погода і ефективність добрив», 1985) дозволяють з успіхом враховувати метеорологічну складову при вирішенні задач хімізації.

Параметри структури і щільності ґрунту досить добре відображають умови життя рослин (комплекс фізико-хімічних властивостей ґрунту, доступність вологи, газообмін і біологічні процеси).

Ефективність добрив істотно варіює залежно від типу і щільності ґрунтів, а також їхнього зволоження.

При внесенні різних доз азотних добрив зволоження позначається не тільки на абсолютних приростах урожаю зерна, але і на вмісті в ньому білка.

Як відомо, для кожної ґрунтово-кліматичної зони або агрохімічного району експериментальним шляхом встановлені середні норми внесення органічних і мінеральних добрив. Разом з тим не можна не враховувати, що ефективність добрив, особливо азотних, значно варіює залежно від погодних умов, які впливають як на кількість доступних поживних речовин в ґрунті, так і на їхню дію на рослини.

Розраховану на запланований урожай кількість фосфорних і калійних добрив коректують відповідно до доз азотних добрив.

Якщо за прогнозом очікується посушливе літо, співвідношення між азотом, фосфором і калієм змінюють у бік збільшення частки фосфорно-калійних добрив.

Ефективність підживлення посівів вирощуваних культур неабиякою мірою залежить від особливостей агрометеорологічних умов, що складаються. Врахування цих особливостей дозволяє підвищити доцільність і економічну ефективність використання добрив.

Фосфорні добрива. Використовувані в сільському господарстві фосфорні добрива представлені в основному найбільш легко засвоюваними рослинами водорозчинними видами: суперфосфат і подвійний суперфосфат, а також складними добривами — амофос, діамофос, нітроамофоска, карбоамофоска.

Фосфор відноситься до найважливіших біогенних елементів. Хоча потреба живих організмів у фосфорі приблизно в 10 разів менше, ніж в азоті, він не тільки є важливим джерелом живлення для рослин, але і відіграє основну роль в процесах масо- і енергообміну, а також в процесі розмноження.

Для створення умов, що сприяють отриманню повноцінного урожаю, необхідна наявність в ґрунті достатньої кількості доступного фосфору. Проте приблизно 1/3 посівній площі характеризується низьким і дуже низьким вмістом цього елементу, що створює найбільш серйозні проблеми в поліській зоні, оскільки тут переважно поширені дерново-підзолисті ґрунти, що відрізняються низькою природною родючістю. Крім того, якщо дефіцит азоту можна компенсувати внесенням органічних добрив або фіксацією атмосферного азоту, то нестачу фосфору можна усунути тільки внесенням мінеральних добрив. Забезпечення високої потреби у фосфорних добривах є об'єктивною необхідністю. При цьому, однак, не можна випускати з уваги ряд природоохоронних аспектів проблеми фосфорного живлення.

З фосфорними добривами в ґрунт потрапляють численні токсичні елементи, малорухливі в ґрунтовому середовищі. Досить високим вмістом забруднюючих речовин відрізняється, наприклад, суперфосфат (В.А. Черніков, 2000):

 

Домішка	Вміст, мг/кг
As	1,2–2,2
Se	0,0–4,5
Co	0–9
Ni	7–32
Cu	4–79
Pb	7–92
W	20–180
Cd	50–170
Cr	66–243
Zn	50–1430

 

Крім того, у фосфорних добривах містяться токсичні сполуки фтору. Більша частина фосфору, яка використовується як добриво, залишається в ґрунті, оскільки зв'язується з Са, А1, Fе, які містяться в ньому. Результати досліджень, що проводилися, свідчать про наявність в природних фосфатах радіоактивних елементів — урану, радію. Згідно наявним оцінкам, на 1 т Р₂О₅ в деяких фосфорних рудах припадає 30–40 кг ⁹⁰Sr^.

За існуючими кислотними способами переробки природної фосфатної сировини основна частина фтору (2– 3 млн т), а також весь стронцій залишаються в добривах і потрапляють разом з ними в ґрунт. Тривале внесення суперфосфату, який звичайно містить 1,5% F, приводить до швидкого накопичення в ґрунті доступної для рослин форми цього елементу. На Рамонській дослідній станції відмічалося майже двократне збільшення вмісту фтору в ґрунті, що удобрюється фосфатами, в порівнянні з контрольним. Фізіологічна роль фтору в рослинах вивчена поки недостатньо. Він інгібірує активність ряду ферментів, що негативно позначається на процесах фотосинтезу і біосинтезу білків.

За даними М. С. Коплан-Дікса і ін. (1985), 665 тис. т Р₂О₅ зі всього фосфору, що використовується в землеробстві Нечорноземної зони Росії, накопичується у водних об'єктах, в які він поступає:

- в результаті втрат при транспортуванні і зберіганні добрив (34% всіх надходжень);

- через поверхневий стік і вимивання з ґрунтів в розчиненому вигляді і з продуктами ерозії (21% всіх надходжень);

- унаслідок „випадання” фосфору з аграрного круговороту, обумовленого майже повною відсутністю утилізації органічних речовин в комунальному господарстві і зниженням до 50%-го рівня утилізації органічних речовин в тваринництві (45% всіх надходжень).

Збільшення вмісту Р₂O₅в природних водах привело до евтрофування водних об'єктів: біомаса водоростей у ряді озер і водосховищ в даний час перевершує валову сільськогосподарську продукцію в тих же регіонах.

Встановлено, що на 1 кг фосфору, що поступив у водоймища, утворюється 100 кг фітопланктону, а коли концентрація фосфору у воді перевищить 0,01 мг/ л, починається цвітіння води, обумовлене масовим розвитком водоростей, який досягає оптимуму при його вмісті 0,9–3,5 мг/л (Мінєєв, 1990).

Цвітіння води приводить не тільки до погіршення умов безпосереднього водоспоживання, але і до збільшення вмісту в ній органічної речовини в розчинній формі, що пояснюється збільшенням рН води при масовому розвитку водоростей. З цим явищем пов'язують, зокрема, спалахи захворювання холерою Эль-Тор в 1970–1971 рр., що охопив 35 країн. Людина, як правило, уникає користуватися водою квітучих водоймищ, оскільки вона істотно відрізняється на смак і запах. Проте використання в їжу риби, що накопичує в своїх тканинах токсини, приводить до серйозних захворювань. Тварини ж часто вимушені користуватися такою водою. Цим пояснюються випадки масової загибелі великої рогатої худоби і інших сільськогосподарських тварин в різних регіонах світу.