КОМПЛЕКСНО-ПРАКТИЧНЕ
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
з дисципліни
“ Стратегічна стійкість підприємства”
на тему:
«Вертикальна інтеграція та її роль у зміцненні стійкості підприємства АПК»
Виконав:
Студент групи ЕПП-31 Мисько А. Б.
Перевірив:
Кандидат економічних наук,
доцент
Куц Л. Л.
Тернопіль-2016
План
Вступ
1. Періоди розвитку вертикальної інтеграції.
2. Переваги та ризики вертикальної інтеграції.
3. Висновки.
Список використаної літератури
Вступ
Постановка проблеми. З отриманням незалежності в Україні почались трансформаційні зміни, а саме перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. В результаті таких структурних процесів проводилась приватизація та відбувалась зміна організаційно-правової форми підприємств, об’єднань з метою формування нових виробничих структур.
Здійснення такої політики призвело до тяжкого становища національної економіки країни, аграрного сектора економіки зокрема. Реструктуризовані підприємства не були адаптовані до нових, ринкових умов, оскільки було порушено та розбалансовано налагодженні та зміцнені зв’язки, інтереси між підприємствами різних підкомплексів агропромислового комплексу, набуті за часів планової економіки для здійсненні господарської діяльності.
З початком ведення ринкової економіки, такі зв’язки потрібно було реконструювати або проводити пошук й заново забезпечувати себе співпрацею з партнерами. Таким чином, реформування супроводжувались рядом дестабілізуючих факторів, які зруйнували систему господарських зв’язків між підприємствами, погіршилось фінансове становище підприємств агропромислового комплексу, а також посилився диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію та ін. Такий стан зумовив підприємства самим шукати шляхи мінімізації затрат на виробництво та ринки збуту своєї продукції. Одним з таких шляхів є вертикальна інтеграція підприємств, яка передбачає послідовний перехід сільськогосподарської продукції від виробника до споживача через значну кількість ланок агропромислового виробництва й торгівлі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Над проблемами розвитку теорії вертикальної інтеграції працювали відомі західні вчені, представники, як неоінституційної, так і інституційної школи – Р. Коуз [11], О.І. Уільямсон [13], Дж. Бьюкенен [10], Д. Норт [12] та ін. Серед вітчизняних науковців, які вивчали інтеграційні процеси в аграрній сфері, – В.Г. Андрійчук [1], В.В. Зіновчук [3], М.Й. Малік [6], В.П. Рябоконь [7], П.Т. Саблук [8] та ін.
В їх наукових працях розглядаються різні аспекти розвитку вертикальної інтеграції в окремих галузях та сферах агропромислового комплексу. Незважаючи на значні напрацювання, як в теоретичних так і в методологічних засадах даного дослідження, спостерігається суттєва розбіжність та суперечливість вихідних позицій як вітчизняних, так і зарубіжних вчених досліджуваної проблеми, що й робить дану тему актуальною.
Постановка завдання. Завданням дослідження є теоретичне обґрунтування етапів та умов розвитку вертикальної інтеграції в агропромисловому комплексі, як у дореформеному так і постреформеному періоді. Виклад основного матеріалу дослідження. В кінці 90-х років ХХ ст. почалась відбуватись стабілізація економічних показників та спостерігався початок економічного росту.
Одним із рішень з урегулювання дестабілізації в агропромисловому комплексі є розвиток вертикальної інтеграції.
Інтеграція забезпечує цілісність агропромислового комплексу та посилює міжгосподарські зв’язки сільського господарства з переробними та збутовими підприємствами.
В основі такої інтеграції є поглиблення та удосконалення економічних взаємозв’язків між сільським господарством та промисловістю лежить розподіл праці.
Чим вищий рівень громадського розподілу праці та диференціації виробництва, тим більше стає взаємозалежність сільського господарства з промисловістю, і тим ефективніше інтеграція [4].
Відтак, розвиток інтеграційних процесів може відбуватись в умовах високої концентрації, індустріалізації та спеціалізації сільськогосподарського виробництва та переробної промисловості, тому дане ствердження підкреслює актуальність даного дослідження.
Найбільш характерною та перспективною формою організації інтеграції в агропромисловому комплексі є вертикальна, коли досягається об’єднання сільськогосподарських і промислових підприємств, а також допоміжних сфер діяльності, що сприяє єдності і безперервності виробництва при єдиному технологічному процесі в регіоні (районі, області тощо), значно вищому рівні організації виробництва [6], й обігу, зокрема виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку і реалізацію кінцевого продукту [2].
Визначення суті вертикальної інтеграції дає В.В Зіновчук, який зазначає, що «це об’єднання сільськогосподарських товаровиробників, їх зусиль з метою просування у суміжні з сільськогосподарським виробництвом сфери діяльності для забезпечення контролю за рухом створеної у власному господарстві продукції й отримання від цього відповідного зиску» [3].
Отже, поняття «вертикальна інтеграція» має таке значення, у загальному вигляді, – об’єднання, поглинання, злиття чи контрактні відносини підприємств у виробництві, які здійснюють послідовні стадії виробничого циклу сільськогосподарської продукції та включають етапи використання ресурсів, виробництво сировини та готових товарів, реалізації готової продукції кінцевим споживачем.
Розвиток вертикальної інтеграції в Україні, зокрема її розвиток в агропромисловому комплексі, має свою історію та передумови.
А саме, економічні і виробничо-організаційні передумови поєднання і сільськогосподарського виробництва та переробки, виникають після досягнення певного рівня розвитку факторів виробництва. З огляду на це, логічним є аналіз історичного досвіду країною вертикальної інтеграції.
Початок активізації вертикальної інтеграції припадає на другу половину ХІХ – початок ХХ ст. Основною формою розвитку була сільськогосподарська кооперація.
Основними факторами кооперування, які зазначає В.В. Зіновчук, є: вигода від участі у великих за обсягом ділових операціях; можливість отримати прибуток не тільки від виробництва; вихід на ринки збуту, постачання і послуг; поділ ризику; отримання ринкової влади [3].
Отже, кооперативи займались не тільки виробництвом, а і переробкою сільськогосподарської продукції та виступили одним з найважливіших чинників розвитку ринкових відносин на селі.
Другий історичний період 1917–1991 рр. Початок цього періоду характеризується несприятливими обставинами для розвитку кооперативного руху, в результаті чого – встановлення нееквівалентного обміну між державним промисловим сектором і сільським господарством, звуженням демократичних основ в колгоспно-радгоспним виробництвом, формального впровадження госпрозрахунку тощо [9].
Друга половина періоду характеризується розвитком інтеграційних процесів в агропромисловому комплексі. Відбувається створення міжгосподарських та міжгалузевих формувань, спеціалізованих комплексів у різних галузях. Кінець періоду (епоха «перебудови») ознаменував нову стадію розвитку інтеграції. Формується ціла сфера, котра охопила сукупність галузей агропромислового комплексу країни, та міцно пов’язала їх між собою. Основними формами прояву вертикальної інтеграції даного періоду були: агрофірми, комбінати, агропромислові об’єднання, науково-виробничі системи та розвиток міжгосподарського кооперування. Важливими передумовами даного періоду є: забезпечення високого рівня концентрації та спеціалізації; використання новітньої техніки та поглиблення рівня використання сировини та відходів.
Третій період розвитку вертикальної інтеграції (1991 р. по теперішній час), має такий прояв як зростання економічної свободи. З проголошенням України як незалежної та самостійної країни, відбувається погіршення та навіть спадання економічної стабільності у всіх галузях, оскільки країна опинилась у діаметральній протилежності щодо попередньої економічної системи. Переробні підприємства займають монопольне становище щодо виробників сільськогосподарської продукції. Проявом такого становища був диктат умов переробних підприємств виробникам, щодо обсягів, термін поставок та якості сировини. При виконані таких умов виробники сировини часто втрачали свою економічну вигоду. Також значної уваги потребує те, що користуючись правовою безконтрольністю, ціни за якими переробні підприємства закуповували сировину у виробників, значно занижувались. З цього приводу І. Лукінов зазначив: «… переробна промисловість, що випускає кінцеві продукти споживання, маючи суттєве технологічне відставання від своїх західних конкурентів, на жаль, втрачає взаємозацікавлені економічні зв’язки з виробниками і постачальниками сировини. Почуваючи себе монополістом, ця промисловість штучно занижує ціни сільськогосподарської сировини проти рівня їх реальної вартості, підриваючи доходи своїх партнерів» [5].
Тому виникла така ситуація, в якій виробник втрачав частину прибутку, навіть не відшкодувавши своїх витрат на виробництво. Внаслідок цього, сільськогосподарські виробники втрачали економічну зацікавленість у співпраці з переробними підприємствами. Посилення інтеграційної діяльності в агропромисловому комплексі відбулося кінці ХХ ст. на початку ХХІ ст. Така зацікавленість обумовлена не тільки прагненням інтеграторів знизити трансакційні витрати, забезпечити виконання контрактів, але і пошуком шляхів фінансового оздоровлення сільськогосподарських підприємств. На підтвердження цього можна навести такі аргументи, які підкреслюють формування правового поля для ефективного та стратегічного розвитку вертикальної інтеграції в країні: Закон України «Про фермерське господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства».
Все сказане дає змогу зробити висновок, що розвиток вертикальної інтеграції в ринкових умовах обумовлений не тільки підвищенням конкурентоспроможності, але стабільною співпрацею всіх складових інтеграційного процесу.
Особливостями сучасних процесів вертикальної інтеграції в агропромисловому комплексі є: наявність різноманіття форм власності; розвиток сучасних ринкових відносин; відносна незалежність господарюючих суб'єктів від держави; переважання економічних стимулів при створенні агропромислових формувань.
Концепція розвитку вертикальної інтеграції в сучасних умовах ґрунтується на нових принципах і механізмах взаємодії. Розглянувши періодизацію вертикальної інтеграції, перейдемо до переваг та ризики вертикальної iнтеграцiї. Звернемо увагу на табл. 1., в якій визначені об’єктивні переваги та ризики вертикальної інтеграції в ринкових умовах.
Будучи складовою інтеграційного формування, підприємства мають можливість скоротити операцiйнi витрати та збільшити його прибутки, і це є однією з головних переваг.
Значними превагами вертикальної інтеграції є: зменшення витрат, пов’язаних з укладанням та виконанням комерційних контрактів та мiнiмiзацiї втрат від опортуністичної поведінки контакторів; гарантії стабільних поставок сировини та матерiалiв; створення потужного механізму уникнення цінового та податкового регулювання шляхом виконання операцій між пiдроздiлами однієї компанії та забезпечення можливості збільшити монополістичну владу на пов’язаних ринках, що позитивно впливає на ціну та, вiдповiдно, збільшує прибутки підприємства.
Незважаючи на потенційні переваги, вертикальна інтеграція також становить серйозну небезпеку для успішного розвитку конкурентного середовища. У перехідних економіках слабке інституційне середовище та м’які бюджетні обмеження посилюють стимули підприємства, щодо вертикальної інтеграції, тоді як потенційні негативні ефекти вертикальної інтеграції на регуляторну політику, приватизаційні процеси та встановлення жорстких бюджетних обмежень залишаються.
Вертикальна інтеграція призводить до зменшення залежності компанії від постачальників або дистриб’юторів.
Таблиця 1
Переваги та ризики вертикальної інтеграції.
Інтеграційні формування, які формуються на основі вертикальної інтеграції, створюють сприятливі умови для задоволення інтересів різних господарських суб’єктів, тим самим посилюється зацікавленість партнерів за поліпшення якості кінцевих результатів роботи.
В процесі створення вертикально інтеграційного формування визначається інтегратор всього Вхідна логістика Операції з сировиною Вихідна логістика Маркетинг І сфера об’єднання, як правило, ним є переробне підприємство, так як воно є однією з головних ланок у ланцюзі виробництва, здійснює органічне поєднання 5 сфер агропромислового комплексу, координаційні дії щодо закупівлі сировини, технології виробництва та реалізації готової продукції кінцевим споживачам. Розглянемо рис. 1., на якому зображене функціонування вертикальної інтеграції в АПК.
На рис. 1., зображено функціонування вертикальної інтеграції в агропромисловому комплексі, до складу якого входить п’ять сфер, а саме: виробництво засобів виробництва для сільського господарства – І сфера; власне сільське господарство – ІІ сфера; підприємства переробної і харчової промисловості – ІІІ сфера; торгівля сільськогосподарською продукцією і продовольством – IV сфера; виробнича інфраструктура – V сфера [2].
До вхідної логістики відносимо – отримання та зберігання сировини, контроль та планування транспортних перевезень. Операції з сировиною, включають обробку, упаковку, обслуговування устаткування, тестування й усі інші дії, що створюють цінність, які перетворюють внески в остаточний продукт. Вихідна логістика – дії, які необхідні для доставки кінцевого продукту споживачеві: зберігання на складах, перевезення, управління дистрибуцією. Маркетинг – дії пов’язані з обслуговуванням покупців та дій, які призводять покупців до купівлі даного продукту, включає: вибір каналу збуту, рекламу, просування і т.д. Як бачимо, всі сфери агропромислового комплексу економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою та мають динамічну систему, яка дозволяє формувати, моделювати міжгалузеві взаємозв’язки. При порушені роботи однієї з сфер виникає ланцюгова реакція, яка впливає на ефективність функціонування інших сфер. Це в свою чергу призводить до зміни стабільного ведення господарської діяльності переробного підприємства, яке є головним осередком виробництва кінцевої продукції для споживання.
Висновки
Створення міжгалузевої інтеграції різних ланок агропромислового виробництва на основі взаємовигідних економічних відносин між їх підприємствами є: головною передумовою забезпечення високоефективного виробництва предметів споживання; сільськогосподарські та переробні підприємства (інші галузі) є складовими функціонування АПК й національної економіки в цілому; вертикальної інтеграції – механізм адаптації до неефективного інституційного середовища; можливість використовувати різні форми координації дій та інтересів, управлінських мотивацій учасників об’єднання, відкриваючи тим самим реальні перспективи підвищеної ефективності виробництва.
Список використаної літератури
1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-е вид., доп.
і перероб. / В.Г. Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.
2. Андрійчук В.Г. Капіталізація сільського господарства: стан та економічне
регулювання розвитку / В.Г. Андрійчук: Монографія. – Ніжин: ТОВ
„Видавництво „Аспект-Поліграф”, 2007. – 216 с.
3. Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу /
В.В. Зіновчук. – Друге видання, доповнене і перероблене. – К.: Логос, 2001.
– 380 с.
4. Зінчук Т., Романчук В.. Интеграционные процессы в контексте
формирования аграрного рынка / Под ред. П. Тиллака, В. Зиновчука. –
Галле, 2003. – 236 с.
5. Лукінов І. Економічні трансформації. – К.: Ін-т економіки НАН України,
1997. –243 с.
6. Малік М.И., Горлатий М.К., Федієнко П.М. Інтеграція – як фактор
підвищення ефективності реформованих сільськогосподарських підприємств
/ М.И. Малік, М.К. Горлатий, П.М. Федієнко. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – 40 с.
7. Рябоконь В.П. Наукові основи формування і розвитку агропромислового
комплексу. Економіка АПК. – 1999. - № 6. с. 52.
8. Саблук П.Т., Коваленко Ю.С. Рекомендації по удосконаленню організації
сільськогосподарського ринку на основі інтеграційних процесів / П.Т.
Саблук, Ю.С. Коваленко. – К.: ІЕА УААН. 1996. – 50 с.
9. Янків М.Д. Організаційно-економічні механізми розвитку і функціонування
АПК України / М.Д. Янків. – Монографія. Львів: Коопосвіта. – 2000. – 450 с.
10.Бьюкенен Дж. М. От плана к рынку: будущее посткоммунистических
республік. – М.: Catallaxy, 1993.
11.Коуз Р. Фирма, рынок, право. Пер. Б. Писк ера под ред. Р. И. Каплюшнткова.
– М.: Catalaxy, 1993.
12. Норт Д. Институты, институциональные изменения функционирования
экономики. – М., 1997.
13. Уільямсон О.Е. Економічні інституції капіталізму: Фірми, маркетинг,
укладання контрактів / Уільямсон О.Е. – К.: Вид-во „АртЕк”, 2001. – 472 с.
