Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Інозин пранобекс складається із двох компонентів: інозину – активного компонента, що є метаболітом пурину, і солі 4-ацетамідобензойної кислоти з N,N-диметиламіно-2-пропанолом – допоміжного компонента, який підвищує доступність інозину для лімфоцитів. Активний та допоміжний компоненти знаходяться у молярному відношенні 1:3.

Активна речовина інозин пранобекс чинить пряму противірусну та імуномодулювальну дію. Пряма противірусна дія обумовлена зв’язуванням із рибосомами вражених вірусом клітин, що уповільнює синтез вірусної матричної РНК (mRNK) та призводить до пригнічення реплікації РНК- та ДНК-геномних вірусів; опосередкована дія пояснюється індукцією інтерфероноутворення.

В ході відомих дослідженнь in vivo виявлено, що інозин пранобекс активує знижений синтез матричної РНК (mRNK) білків лімфоцитів і ефективність процесу трансляції з одночасним гальмуванням синтезу вірусної РНК в таких механізмах: включення зв’язаної з інозином оротової кислоти в полірибосоми, гальмування приєднання поліаденілової кислоти до вірусної матричної РНК (mRNK) і реструктуризація лімфоцитарних внутрішньомембранних плазмових часток (IMP), що майже втричі збільшує їх щільність.

Імуномодулювальний ефект обумовлений впливом на Т-лімфоцити (активація синтезу цитокінів) та підвищенням фагоцитарної активності макрофагів. Інозин пранобекс посилює диференціацію пре-Т-лімфоцитів, стимулює індуковану мітогенами проліферацію Т- і В-лімфоцитів, підвищує функціональну активність Т-лімфоцитів, у тому числі їх здатність до утворення лімфокінів, нормалізує співвідношення між основними регуляторними субпопуляціями CD4+/CD8+ та сприяє нормалізації утворення Т-клітин пам’яті.

Інозин пранобекс значно посилює продукцію інтерлейкіну-2 (IL-2) лімфоцитами та сприяє експресії рецепторів до цього інтерлейкіну на лімфоїдних клітинах; стимулює також активність натуральних кілерів (NK-клітин); стимулює активність макрофагів до фагоцитозу, процесингу та презентації антигену, що сприяє збільшенню кількості клітин, що продукують антитіла, вже з перших днів лікування. Інозин пранобекс регулює також механізми цитотоксичності Т-лімфоцитов та NK-клітин.

Інозин пранобекс стимулює синтез інтерлейкіну-1 (IL-1), мікробіцидність, експресію мембранних рецепторів, здатність реагувати на лімфокіни та хемотаксичні фактори.

В ході відомих досліджень in vivo відмічалося значне підвищення продукції ендогенного гамма-інтерферону (IFN-γ) та зменшення продукції інтерлейкіну-4 (IL-4).

При герпетичній інфекції значно прискорюється утворення специфічних протигерпетичних антитіл, зменшуються клінічні прояви та частота рецидивів.

Інозин пранобекс запобігає поствірусному послабленню клітинного синтезу РНК та білка в інфікованих клітинах, що особливо важливо для клітин, зайнятих у процесах імунного захисту організму. В результаті такої комплексної дії зменшується вірусне навантаження на організм, нормалізується діяльність імунної системи, значно активізується синтез власних інтерферонів, що сприяє стійкості до інфекційних захворювань та швидкій локалізації вогнища інфекції у випадку його виникнення.

Фармакокінетика.

Кожна частина активної речовини має окремі фармакологічні властивості.

Всмоктування. Після перорального прийому інозин пранобекс швидко і повністю всмоктується (≥ 90 %) із шлунково-кишкового тракту і з'являється в крові. Крім того, 94-

100 % внутрішньовенних значень компонентів ДІП [N, N-диметиламіно-2-пропанолу] і ПАБК [р-ацетамідобензойної кислоти] відновлюються в сечі після перорального прийому у тварин.

Розподіл. Після призначення препарату тваринам мічені молекули речовини виявляються в нижчеперелічених органах в порядку зменшення питомої активності: нирки, легені, печінка, серце, селезінка, яєчка, підшлункова залоза, головний мозок і скелетні м'язи.

Метаболізм. У людини після прийому внутрішньо 1 г інозину пранобексу були виявлені такі концентрації ДІП і ПАБК в плазмі відповідно: 3,7 мкг/мл (2 години) і 9,4 мкг/мл (1 година). У дослідженнях переносимості у людини максимальне підвищення концентрації сечової кислоти після прийому препарату як показник вмісту інозину в препараті не є лінійним значенням і може варіювати в межах ± 10 % в період між 1 і 3 годинами.

Екскреція. 24-годинна екскреція ПАБК і її основного метаболіту в рівноважних умовах при призначенні 4 г препарату на добу становила близько 85 % від введеної дози. 95 % радіоактивності ДІП-похідних у сечі відновлювалися у вигляді незміненого ДІП і ДІП-N-оксиду. Період напіввиведення ДІП становить 3,5 години, ПАБК – 50 хвилин. Основні метаболіти в організмі людини: N-оксид для ДІП і о-ацилглюкуронід для ПАБК. У зв'язку з тим, що інозинова частина руйнується в рамках пуринового метаболізму з утворенням сечової кислоти, експерименти з міченими молекулами у людини неможливі. У тварин до

70 % введеного інозину відновлюється у вигляді сечової кислоти в сечі після прийому внутрішньо таблетованої форми, а залишок – у вигляді нормальних метаболітів, ксантину та гіпоксантину.

Біодоступність/ площа під кривою «концентрація – час» (АUC). Відновлення в сечі ПАБК і її метаболіту в рівноважних умовах складало ≥ 90 % від очікуваного значення. Відновлення ДІП і його метаболіту складало ≥ 76 %. AUC в плазмі становила ≥ 88 % для ДІП і ≥ 77 % для ПАБК.

Кумуляції в організмі не виявлено. Повне виведення метаболітів відбувається через 48 годин.