До всіх поетичних картин автор добирав не тільки образи, але й кольори і звуки.

В місячнім світлі Мліють гаї,

В ночі розквітлій Тчуть солов'ї

Співи — узори... О люба зоре!

В ставі сріблистім Чорна верба,

Шепче між листям Вітру журба

Палко і рвійно... Разом помріймо!

(Переклад М. Лукаша)

Окрім того, постійним мотивом творчості Верлена було також злиття станів душі й природи. У поезії П. Верлена природа і внутрішні настрої створили цілісну єдність, а не просто доповнювали один одного. Тому одним із улюблених прийомів Верлена стало олюднення, яке виявлялося в епітетах, метафорах, порівняннях та інших тропах, що, неначе, «оживлювали» усе навкруги.

Та найприкметніша риса Вербенової поезії — її музичність. Для поета світ відкривався переважно через звуки. Він чув мелодію в усьому, що його оточувало. Кожне дерево, пташка, дощова крапля, лист, трава неначе народжували ледь чуттєвий звук, на який відгукувалася душа поета. Музика поезії Верлена полягає у відсутності негармонійних звукосполучень, наявності алітерацій (збігу приголосних) та асонансів (збігу голосних), у дивовижному поєднанні звуків з почуттями, емоціями, а також вона закладена у самій французькій мові, що мала таку велику кількість сонорних звуків. Саме в музичності одна з причин складності перекладу віршів Верлена.

Найперше музика у слові

Бери ж із розмірів такий,

Що плине млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови...

Люби відтінок і півтон,

На барву — барви нам ворожі;

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

У пізній період творчості Верлена помітним став його перехід від зображення особистісних вражень до філософського осмислення світу, моральних істин, усвідомлення загального стану людини «серед часу й простору». Цими мотивами сповнені збірки «Мудрість», «Колись і недавно», «Щастя» та ін. Ліричний герой відчував зміни у своїй душі, яка, пройшовши шлях страждань і розчарувань, стала іншою, прагнучи зрозуміти саму себе й пізнати сенс буття.

Багато віршів, особливо зі збірки «Мудрість», написані у формі молитов, псалмів, проповідей. Ліричний герой відмовився від земного, грішного світу, прагнучи потрапити в царство божественної істини. Але й до Бога ставлення Верлена було суперечливим. Звертання до Бога поступово перетворилося на діалог із власним «я».

У своїй поезії Верлен наблизився до розуміння душі, яка прагнула гармонії, але, не знаходячи її у світі, плакала й страждала, виливаючи весь свій сум у мелодіях ліричних віршів.

Своєрідною «візитною карткою» Верленової поезії в Україні стала знаменита «Осіння пісня» — яскравий зразок природності поєднання звукового ряду й емоції. Цей вірш увійшов до збірки «Сатурнічні поезії».

Хмура осінь. Голосіння

Безвідрадне, світове

Зворушує знов боління,

Моє бідне серце рве.

Проминуло життя втішне;

Ледве зимну, весь поблід.

Спогадавши про колишнє,

Гірко плачу йому вслід.

Що ж? До краю треба плутать,

Вітер лютий дме в кістки,

Мов те листя мене крутить

Та штиря на всі боки.(Переклад М. Лукаша)

У вірші Верлен звернувся до осені, на що прямо вказував заголовок вірша. Проте прикмет осені дуже мало в тексті. У Верлена воєдино зливалися осінній пейзаж і пейзаж душі. Тому осінь у поезії мала іншу семантику: прощальна пісня (осінь — схил життя, близький кінець, за яким небуття). «Осінь» у значенні туга, смуток, холод, самотність, невлаштованість.

Сльози і біль без причин

в серці, якому байдуже...

Тут ані зрад, ні провин:

туга моя без причин.

Чи не найбільше це горе —

навіть не знати, чому

в серце несміливе, хворе

люто закралося горе?

Програмним твором поета став вірш «Поетичне мистецтво», у якому відобразились естетичні погляди П. Верлена. У своєму вірші поет визначив основні принципи імпресіонізму та символізму. Саме цей твір Верлена якнайтонше відобразив особливості його творчого методу, а також був сприйнятий символістами за свій поетичний маніфест. Головне для поета — інтуїтивне пізнання таємничого світу людських почуттів, природи, думок, мрій.

На думку П. Верлена, музичність повинна була стати новим засобом вираження поетичного світовідчуття, найтонших вражень, найпотаємніших емоцій. За допомогою музичності поет прагнув відчути духовний ореол особистості — те, що її хвилює:

АРТЮР РЕМБО (1854—1891) – славнозвісний французький поет, юнак, який у неповних 17 років написав вірш «П'яний корабель», вірш, що приніс славу Франції і поету, збагатив світову поетичну думку.

Рембо вважав себе бунтівником, П. Верлен називав його «ангелом і демоном». Юний поет усвідомлював свій поетичний шлях як «вічне блукання й поривання у нетрях духу». Рембо намагався віднайти своє «я» серед багатоликого світу і, як не дивно, серед себе самого. Поет був уважним до внутрішнього світу, відчував у собі людину і не терпів ніяких моральних пут, норм, законів, які нав'язувало йому соціальне середовище.

Поетичний талант Рембо формувався під впливом романтичної традиції французької поезії. Його улюбленими поетами з дитинства були В. Гюго, Ш. Бодлер. Усього близько п'яти років, у віці від 16 до 20 віддав Артюр Рембо поезії. Усе, створене ним за ці роки, можна поділити принаймні навпіл — до і після 1871 року, коли в листах до свого колишнього викладача Жоржа Ізамбару і ровесника, молодого поета Поля Демені, він виклав суть своєї теорії «поезії ясновидця».

Щоб перетворити себе на поета — ясновидця, Рембо посилено експериментував над собою, зокрема, культивуючи тривале безсоння, голод, наркотики, демонстративно асоціальний спосіб життя. Водночас він захищав своє право бути собою в поезії, зберегти свою індивідуальність і свободу, взагалі демонстрував незалежність від усіляких «правил»: зберігаючи часом риму, він вживав асонанси, вкорочені рядки, часом не дотримувався пунктуації, властивий віршуванню звукопис доповнював кольорописом.

З 1874 р. Рембо відмовився від колишнього способу життя, а з 1875 до 1880 р. розпочав період божевільних мандрів Європою, Азією, Африкою. За цей час він поміняв понад 30 професій. Іноді, щоб заробити кілька франків, йому доводилося розвантажувати кораблі чи працювати у каменоломнях на березі Середземного моря. У 1880 р. Рембо подався в Африку, торгував кавою і дешевими тканинами, мускатом і зброєю. До поетичної творчості він більше ніколи не повертався. У 80-х роках почали друкуватися решта творів А. Рембо вже без його участі поетами-символістами, які вважали його своїм літературним учителем.

У 1891 р., важко занедужавши в Ефіопії, А. Рембо повернувся на батьківщину і помер у марсельській лікарні від раку кісток.

Естетичні погляди А. Рембо:

• Поет стверджував волю духу людини, проголошував необхідність творити у «вільному злеті слів і асоціацій».

• Роль поета на землі — бути пророком, ясновидцем. Поет мав пізнати велику таємницю Всесвіту і оповісти про неї людям.

• Поет не мав права бути буденним, йому визначено побачити «вічне життя, тому його душа мала триматися якнайдалі від загалу».

• Поезія — магічна сила, інтуїція, багата фантасмагорія.

• «Поезія завжди мала йти вперед до незвіданих висот і невідкритих глибин...»

Яскравим зразком символістської лірики став знаменитий сонет «Голосівки». Успадкувавши бодлерівську ідею про загальні «відповідності» у природному храмі, Рембо використав її у своїй концепції «ясновидіння». Поет розглядав природу і світобудову, ігноруючи причинно-наслідкові зв'язки та об'єктивні закономірності.

А чорне, біле Е, червоне І, зелене У,

синє О, — про вас я нині б розповів:

А — чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

 

Е— шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І— пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп'яніле каяття або нестримний гнів;

 

У— жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —

Печать присвячених алхімії ночей;

 

О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

(Переклад Г. Кочура)

Сонет «Голосівки» парадоксальний на тлі традиції, котра вважала ознаками сонета стриманість, строгість у виборі тем, чіткість ритму. Вірш Рембо написано категорично, він пропонував нове бачення, нові засади формування образу, коли збігалися звуки, колір і душевний стан. Навколишній світ у сонеті диференціювався залежно від його кольорового забарвлення. У ньому виділимо п'ять сфер, які відрізнялися переважанням чорного, білого, червоного, зеленого і синього кольорів. Предмети і явища зовнішнього світу, охоплені однією із цих сфер, у свідомості Рембо водночас асоціювалися з голосними звуками (А, Е, І, У, О) і певним душевним станом, який відповідає кожній конкретній літері.

Пафос розриву з усіма усталеними нормами, що обмежували свободу митця, стихійність, розкріпаченість, свавільність виражені у вірші «П'яний корабель», написаному перед від'їздом у Париж 17-річним поетом, котрий досі ніколи не бачив моря. Опублікований без відома автора у 1883 р. У ньому Рембо проголосив свій розрив з поетичною групою «Парнас» і перехід до нового етапу творчості — символізму.

У «П'яному кораблі» поет у символічній формі ототожнив себе з кораблем без стерна і вітрил — безпорадною іграшкою стихій, що з веління хвиль мчав бурхливим морем.

З тих днів купаюсь я в гучній поемі моря,

Таємним сяєвом настояній зірок,

Ковтаю вод блакить, де часом у просторі

Зринає втопленик, який увесь промок.

 

І де, залишивши враз всіх диких марень вири

І в'ялий ритм морський дна золотом п'янким,

Міцніш, ніж алкоголь, і гомінкіш, ніж ліри,

Любовний бродить сік із присмаком гірким.

 

Я знаю небеса, роздерті блискавками,

І смерчі, й течії, і бачив я зірки

З очима голубів, що мріють вечорами,

І навіть те, чого не бачить рід людський.

(Переклад М. Терещенка)

2. У Росії символізм почав формуватися у 90-ті роки ХІХ ст. Головним художнім елементом і російських символістів є символ. «У символах, – писав російський символіст Іванов, – була знайдена всесвітня правда. Вона розкрилася, немво забута мова богоосягнення. Символ ожив і заговорив про неособисте, про первісні таємниці».

Дослідники виділяють в російському символізмі дві основні тенденції:

Перша, містична, була теоретично обгрунтована у відомій доповіді Д. Мережковського «Про причини занепаду та нові течій у сучасній російській літературі».

Друга була представлена передусім творчістю В.Брюсова, що розглядав символізм як засіб самовираження мистецького «я», а відтак наголошував на індивідуалізмі та естетизмі.

В. Брюсов: «Дзеркало в дзеркало, зістав дві дзеркальності, і між ними постав свічку. Дві глибини без дна, забарвлені пломенем свічки, самозаглибляться, взаємно поглиблять одна іншу, збагатять полум’я свічки й поєднаються з ним в одно. Це образ вірша. Два рядки співучо відходять у невизначеність і безцільність, один з одним не пов’язані, та забарвлені однією римою, і глянувши одне в одне, самопоглиблюються, зв’язуються, й творять одне, променисто-співуче, ціле. Цей закон тріади, поєднання двох через третє, є основний закон нашого Всесвіту. Глянувши глибоко, спрямувавши дзеркало в дзеркало, ми всюди знайдемо риму, що співає. Світ є всеголоса музика. Увесь світ є викарбуваний вірш. Праве й ліве, верх і низ, висота й глибина. Небо вгорі і Море внизу, Сонце вдень і Місяць вночі, зорі на небі й квіти на полі, громові хмари й огроми гір, неозорість рівнини й безмежність думки, грози в повітрі й бурі в душі, оглушливий грім і ледь чутний струмок, жаский колодязь і глибокий погляд – увесь світ є відповідність, стрій, лад, заснований на подвійності, яка то розпливається на безкрай голосів і барв, то зливається в один внутрішній гімн душі, в одиничність окремого гармонійного споглядання, у всеохопну симфонію одного Я, що прийняло в себе безмежне розмаїття правого й лівого, верху й низу, вершини і прірви. Наша доба розпадається на дві половини, в ній день і ніч. У нашому дні дві яскраві зорі, вранішня й вечорова, ми знаємо в ночі подвійність сутінок, вони згущуються й розряджаються, і, завжди спираючись у своєму бутті на подвійність початку, змішаного з кінцем, від зорі до зорі ми йдемо в чіткість, яскравість, роздільність, широчінь, у відчуття множинності життя й різниці окремих частин світобудови, а від сутінок до сутінок, чорною оксамитовою дорогою, всипаною срібними зорями, ми йдемо і входимо у великий храм безмовності, у глибину споглядання, в усвідомлення єдиного хору, всеєдиного Ладу. У цьому світі, граючись у день і ніч, ми зливаємо два в одно, ми завжди перетворюємо подвійність на єдність, котра злучає своєю думкою, творчим її дотиком, кілька струн ми сполучаємо у звучання одного інструмента, два великі одвічні шляхи розходження ми зливаємо в одне прагнення, як два окремі вірші, поцілувавшись у римі, єднаються в одну нерозривну звучність».

Особливість російського символізму полягає в постійній увазі до особистості, її ролі в історії, зв’язку з Вічністю.

Засновники символізму в російській літературі – В. Я. Брюсов, К. Д. Бальмонт, В. С. Соловйов, З. М. Гіппіус, Ф. К. Сологуб та Ін. Анненський. До символізму також відносяться: А.Бєлий, О.Блок, В.Пяст та інші. Їх творчість характеризується, у першу чергу, увагою до історії і зв’язку сучасності з минулим. Ці зв’язки, на їх думку, визначають майбутнє. Мистецтво вони ставлять понад усе. Воно для них важливіше, ніж життя.

Юноша бледный со взором горящим,

Ныне даю я тебе три завета.

Первый прими: не живи настоящим,

Только грядущее - область поэта.

Помни второй: никому не сочувствуй,

Сам же себя полюби беспредельно,

Третий храни: поклоняйся искусству,

Только ему, безраздумно, бесцельно.

Так Брюсов визначив своє поетичне кредо. На естетичні погляди символістів мала великий вплив філософія В. Соловйова, який вважав, що існує взаємозв’язок у космічному і земному житті, єдність усіх проявів життя з Богом. У його віршах ця ідея виявилась так:

Милый друг, иль ты не видишь,

Что все видимое нами –

Только отблеск, только тени

От незримого очами?

Особливого значення у творчості символістів набуває музичність вірша, яка сприймається ними як відображення музики космосу. Ось як її відчув К. Д. Бальмонт:

Как живые изваяния, в искрах лунного сияния,

Чуть трепещут очертанья сосен, елей и берез;

Вещий лес спокойно дремлет, яркий блеск луны приемлет

И роптанью ветерка внемлет, весь исполнен тайных грез.

Російський символізм, як уже говорилося заявляє про себе в першій половині 1890-х років. Відправними точками його історії зазвичай називають кілька публікацій; в першу чергу це: «Про причини занепаду...», літературно-критична робота Д. Мережковського і альманахи «Російські символісти», випущені за свій рахунок студентом Валерієм Брюсовим в 1894 році. Ці три брошури (остання книжка вийшла в 1895 році) були створені двома авторами (часто виступаючими в рамках цього видання як перекладачі): Валерієм Брюсовим і його студентським товаришем – А. Л. Миропільським.

Таким чином, Мережковський і його дружина, Зінаїда Гіппіус, перебували біля витоків символізму в Петербурзі, Валерій Брюсов – у Москві. Але найбільш радикальним і яскравим представником раннього пітерського символізму став Олександр Добролюбов, що «декадентським способом життя» в студентські роки послужив створенню однієї з найважливіших біографічних легенд Срібного століття.

Дослідники російських поетів-символістів поділяють на дві категорії:

«старше покоління символістів»: Д. Мережковський, О.Добролюбов, З.Гіппіус, К.Бальмонт, Ф.Сологуб, В.Брюсов

«молодше покоління»: О.Блок, А.Бєлий, В.Соловйов та ін.

У символістів були свої видавництва – «Скорпіон», «Гриф», а також власні журнали: «Терези» та «Золоте руно».

Характерною рисою російського символізму є і те, що поети-символісти обєднувалися у певні співтовариства.

У Москві «Російські символісти» видаються за свій рахунок і зустрічають «холодний прийом» критики; Петербургу більше пощастило з модерністськими виданнями – вже наприкінці століття там діють «Північний вісник», «Світ мистецтва»... Однак Добролюбов і його друг і однокурсник по гімназії, В. В. Гіппіус, перші цикли віршів також видають на власні кошти; приїжджають до Москви і знайомляться з Брюсовим. Брюсов не був високої думки про мистецтві віршування Добролюбова, але сама особистість Олександра справила на нього сильне враження, залишило слід у його подальшій долі. Вже в перші роки двадцятого століття, будучи редактором найбільш значного символістського видавництва «Скорпіон», Брюсов опублікує вірші Добролюбова. За власним, більш пізнім, визнанням, на ранньому етапі своєї творчості, найбільший вплив з усіх сучасників Брюсов сприйняв від Олександра Добролюбова та Івана Коневського (молодий поет, чия творчість отримало високу оцінку Брюсова; загинув на двадцять четвертому році життя).

 

Самостійно від усіх модерністських угруповань – особняком, але таким, що не можна не помітити, – створював свій особливий поетичний світ і новаторську прозу Федір Сологуб (Федір Кузьмич Тетерніков). Роман «Важкі сни» писався Сологубом ще 1880-і роки, перші вірші позначені тисячі вісімсот сімдесят вісім роком. Вже в двадцятому столітті Сологуб став автором одного з найвідоміших російських романів цієї епохи – «Дрібний біс» (1907), що вводить в коло російських літературних персонажів моторошного вчителя Передонова; а ще пізніше в Росії його оголошують «королем поетів».

Але, можливо, таким, що найбільш читається, найзвучнішим і музичним на ранньому етапі російського символізму вважається Костянтин Бальмонт. Вже в кінці дев'ятнадцятого століття К. Бальмонт найвиразніше заявляє про властивий символістам «пошук відповідностей» між звуком, сенсом і кольором. Захоплення Бальмонта звукописом, барвистими прикметниками, що витісняють дієслова, призводить до створення майже «безглуздих», на думку недоброзичливців, текстів, але це цікаве в поезії явище призводить з часом до появи нових поетичних концепцій (звукопис, мелодекламація); Бальмонт дуже плідний автор – більше тридцяти книг віршів, переклади (У. Блейк, Е. По, індійська поезія та інша), численні статті.

Я – изысканность русской медлительной речи,

Предо мною другие поэты – предтечи,

Я впервые открыл в этой речи уклоны,

Перепевные, гневные, нежные звоны.

У Петербурзі початку століття на звання «центру символізму» найбільше, мабуть, підходить «Вежа» Вяч. Іванова, – знаменита квартира на розі Таврійської вулиці, серед мешканців якої в різний час були Андрій Білий, М. Кузмін, В. Хлєбніков, А. Р. Мінцлова, яку відвідували А. Блок, Н. Бердяєв, А. В. Луначарський, А. Ахматова, «міріскусстнікі» і спіритуалісти, анархісти і філософи. Знаменита й загадкова квартира: про неї розповідають легенди, дослідники вивчають тут проходили збори таємних спільнот (Гафізіти, теософи та ін.). Жандарми влаштовували тут обшуки та стеження, в цій квартирі вперше публічно прочитали свої вірші більшість знаменитих поетів епохи, тут протягом декількох роківодночасно жили відразу троє абсолютно унікальних літераторів, чиї твори нерідко представляють захоплюючі загадки для коментаторів і пропонують читачам несподівані мовні моделі – це незмінна «Диотима» салону, дружина Іванова, Л. Д. Зінов'єва-Аннібал, композитор Кузмін (автор романсів спочатку, пізніше – романів і поетичних книг), і – звичайно господар. Самого господаря квартири, автора книги «Діоніс і діонісійство», називали «російським Ніцше». При безсумнівною значимості і глибині впливу в культурі, Вяч. Іванов залишається «напівзнайомим континентом»; частково це пов'язано з його тривалим перебуванням за кордоном, а почасти – зі складністю його поетичних текстів, крім усього, що вимагають від читача рідко надзвичайної ерудиції.

У Москві 1900-х років авторитетним центром символізму без коливань називають редакцію видавництва «Скорпіон», де незмінним головним редактором зробився Валерій Брюсов. У цьому видавництві готували випуски найвідомішого символістського періодичного видання – «Терези». Серед постійних співробітників «Терезів» були Андрій Білий, К. Бальмонт, Юргис Балтрушайтис; регулярно співпрацювали й інші автори – Федір Сологуб, А. Ремізов, М. Волошин, А. Блок і т. д., видавалося багато переказів з літератури західного модернізму. Існує думка, що історія «Скорпіона» – це історія російського символізму, але, ймовірно, це все ж перебільшення.

Символізм збагатив російську поетичну культуру безліччю відкриттів. Символіcти надали поетичному слову невідому доти рухливість і багатозначність, навчили російську поезію відкривати в слові додаткові відтінки і грані сенсу. Розширилися ритмічні можливості російського вірша, різноманітніше стала строфіка.

Символізм намагався створити нову філософію культури, прагнув, пройшовши болісний період переоцінки цінностей, виробити новий універсальниий світогляд. Подолавши крайності індивідуалізму і суб'єктивізму, символісти на зорі нового століття по-новому поставили питання про суспільну роль художника, почали рух до створення таких форм мистецтва, переживання яких могло б знову об'єднати людей. При зовнішніх проявах елітарності і формалізму символізм зумів на практиці наповнити роботу з художньою формою нової змістовністю і, головне, зробити мистецтво більш особистісним, персоналістичним.

Основні риси російського символізму:

· Ідея двох світів (реального і потойбічного)

· Відображення дійсності у символах

· Особлива увага до інтуїції як посередника в осягненні та зображенні світу

· Розробка звукопису як особливого літературного засобу

· Містичне осягнення світу

· Поетика багатоплановості змісту (натяки, іносказання)

· Релігійні пошуки (вільні релігійні почуття)

· Заперечення реалізму

· Індивідуалізм

· Ідеалізм

· Усвідомлення трагічності світу, кризи російської дійсності

· Романтичні пошуки смислів

· Поетично-філософські міфологеми

· Образи-домінанти

· Грайливий образ творчості та життя

 

Семінар №2

Теоретичний блок

1. Життя та творчість «старших символістів»

а) Д. Мережковський

б) З. Гіппіус

в) О.Добролюбов

г) К.Бальмонт

д) Ф.Сологуб

е) В.Брюсов

2. Творчий шлях та культурно-мистецьке значення «младосимволістів»

а) А. Бєлий

б) О. Блок

в) В. Соловйов

Доповіді обовязково ілюстувати конкретними літературними творами, їх уривками, цитататми тощо.

Практичний блок

1) Прочитати та здійснити аналітичний конспект твору Д. Мережковського «Про причини занепаду…» Твір доступний за посиланням: http://dugward.ru/library/merejkovskiy/merejkovskiy_o_pichinah_upadka.html

2) Написати есе: «Російський символізм та питання релігії». Роздуми будувати довкола конкретних літературних творів

3) Самостійно опрацювати статтю: Зіневич В.В. «Український символізм: теоретичний обрис». Стаття для скачування доступна за посиланням: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Mik_2012_15_7_61