Спорт як соціальний інститут вирішує три основні задачі: 1) служить „клапаном безпеки” для глядачів і учасників змагань, через який виходить негативна енергія та напруженість і ворожість, що накопичується у повсякденному житті, в суспільно прийнятній формі; 2) спортсмени служать моделлю, зразком для виховання молоді; 3) спорт це духовний, майже релігійний інститут, який використовує ритуали і церемонії для підтримування цінностей суспільної поведінки [Edwards H., 1973; Пономарев Н., 1995; Eitzen D., 1997 та ін.].
Досліджуючи будь-яке соціальне явище, фахівці передусім концентрують увагу на його значущості для суспільного життя. Спорт не є винятком. Це соціальний інститут, що міцно ввійшов у життя і розглядається переважно в сенсі його позитивного впливу на суспільство. У США, наприклад поширена точка зору, що популярність спорту пояснюється його відповідністю основній системі цінностей, що існує в американському суспільстві, а також його внеском в розвиток цього суспільства. Її прихильники розглядають спорт як певний соціальний стимул. У той же час існує інша думка, прихильники якої вважають, що популярність спорту є вираженням інтересів владних структур. Саме влада зацікавлена у розвитку спорту для того, щоб відволікати населення країни від соціальних проблем суспільства. Саме на цій точці зору тривалий час акцентували увагу радянські вчені [Серебряков А., Пономарев Н., 1987].
Обидва ці підходи хоч і дають досить широке уявлення про спорт як соціальне явище, але недостатньо повне. Спорт може впливати на суспільство і його цінності не тільки позитивно. Він може виконувати і протилежні функції, тобто порушувати соціальні норми і руйнувати систему суспільних цінностей, негативно впливати на мотивацію людей, їх поведінку, перешкоджати досягненню позитивних цілей, вносити розбрат у відносини між людьми, створювати конфлікти тощо. Наприклад, у 1969 р. виник збройний конфлікт між Сальвадором і Гондурасом під назвою „футбольна війна”. Що правда між цими країнами і до цього були напружені стосунки як в економічному, так і в територіальному аспектах. Приводом же до початку бойових дій стала поведінка сальвадорських вболівальників, які під час матчу відбіркового турніру чемпіонату світу у Сан-Сальвадорі між національними збірними зазначених країн (з рахунком 3:2 виграли футболісти Сальвадору) глумилися над гімном і державним прапором Гондурасу. Політичні суперечки між цими країнами внаслідок „футбольної війни” було усунено лише у 1992 р. рішенням Гаагського міжнародного суду стосовно спірних територій.
У сучасному суспільстві існує система поглядів, що відображає переважно позитивний вплив спорту на особистість. Поширена думка, що спорт формує характер і дає вихід агресивній енергії; спортивна команда служить основою єдності і солідарності в колективі; спорт сприяє встановленню дружніх відносини між окремими спортсменами, організаціями, расовими групами, націями. Автори численних досліджень доводять, що спорт виховує повагу до влади, законослухняність, консерватизм поглядів, сприяє подоланню існуючих в суспільстві соціальних бар’єрів, навіює ідею рівних можливостей.[Гуськов С, 1988, 1996; Пономарев Н., 1995; Еіtzen D., 1997].
Отже спорт – це не тривіальний аспект сучасного життя суспільства, а соціальне явище, яке активно впливає на нього. Проникаючи у різні сфери діяльності суспільства, він стає невід’ємною часткою способу життя людей.
Спорт набуває того чи іншого змісту, характеру, спрямованості, значущості в залежності від конкретних історичних умов, структури суспільства, в межах якого він розвивається, від способу життя і свідомості людей, які його організовують і використовують у своїх цілях. У його організаційній структурі, функціях і цілях відбивається сучасне суспільство з його внутрішніми конфліктами і протиріччями. Яскравим підтвердженням цьому служить професійний спорт.
Роль і місце професійного спорту в суспільстві у всі часи і у всіх країнах розглядалися передусім з точки зору його впливу на суспільні цінності і виховання підростаючих поколінь. Ставлення до нього особливо у ХХ ст.. залежало від задач, які суспільство вирішувало на даний час. Люди захоплюються спортом, і передусім професійним, ймовірно, тому, що він сприяє формуванню і розвитку рис, що облагороджують особистість, таких, як дружба, чесність, благородство, повага до противника та інші. Однак це характерне для нього доти, поки в спорті духовні цінності мають перевагу над матеріальними. Саме позитивний аспект втрачає спорт останнім часом. У той же час такі якості, як конкуренція, заповзятливість, агресивність і прагнення якомога більше і швидше заробити, виходять на передній план.
Спорт в сучасному суспільстві можна розглядати і як засіб самоствердження особистості, оскільки в країнах з ринковими відносинами спостерігається різко виражена потреба бути першим. Спорт, як жодний інший вид діяльності, дає своєрідне почуття свободи, де сам спортсмен вирішує питання своєї участі в спорті, виражає власне „Я”, переживаючи це почуття у спортивних результатах, що досягаються, і передусім у перемозі.
Аналіз взаємозв’язку спорту з системою суспільних цінностей показує, що численні риси властиві професійному спортові, підтримують ідеологію системи приватного підприємництва, в основі якої лежить прагнення до успіху, наполеглива праця, суперництво, індивідуальна боротьба, дисципліна тощо.
Спорт розвиває риси, що необхідні особистості і суспільству, такі, як фізична працездатність, мужність, чесність, терплячість, ініціатива в поєднанні з належною повагою до влади, швидкість мислення, упевненість в собі, самоконтроль, оптимізм, справедливість, розуміння важливості суспільної солідарності. Відомий тренер з баскетболу Дж. Вуден [1987] підкреслює, що той хто уміє грати в спортивній команді зможе принести і в інших сферах життя велику користь для себе і для суспільства. Віце-президент США С.Агню вважав спорт одним з небагатьох цементуючих чинників, які не дають суспільству розпастися, одним з небагатьох видів діяльності, що дають молодим людям можливість йти широкою дорогою з ясною перспективою, де бажання добитися перемог не тільки вирішуване, але і вітається.
| Спорт розвиває риси, що необхідні особистості і суспільству, такі як працездатність, мужність, чесність, терплячість, конкурентоспроможність, ініціативність у поєднанні з належною повагою до влади, швидкість мислення, упевненість в собі, самоконтроль, оптимізм, справедливість, розуміння важливості суспільної солідарності. |
Питання для самоконтролю
Що є критерієм професіоналізму у спорті?
В чому полягає мета професійного спорту як соціального явища?
Які провідні завдання професійного спорту у сучасному суспільстві?
Чим відрізняються загальні та специфічні функції професійного спорту?
В чому полягають оздоровча, виховна, освітня, видовищна, рекламна та комунікативна функції професійного спорту?
В чому полягають специфічні функції професійного спорту: "клапана безпеки", моделювання поведінки, духовності, підтримання надії, індивідуалізації, відволікання, інтеграції?
Які є міжнародні спортивні організації у професійному спорті?
Як ставиться МОК до професійного спорту?
Що спонукало професійний спорт до об’єднання з міжнародним спортивним рухом?
Яка роль і місце професійного спорту у сучасному міжнародному спортивному русі?
Як змінювалося ставлення більшості розвинених країн світу до професійного спорту у другій половині ХХ ст.?
Як впливала влада США на розвиток професійного спорту?
Як ставилася влада до професійного спорту у європейських країнах?
В чому полягає особливість взаємовідносин влади і професійного спорту в Китаї, Нігерії та Японії?
Які основні соціальні задачі вирішує спорт у сучасному суспільстві?
16.Які основні соціальні цінності спорту у сучасному суспільстві?
Література
1. Вуден Д. Современный баскетбол: Пер. с анг. – М.: физкультура и спорт, 1987.– 256с.
2. Гуськов С.И. О современной концепции любительства и профессионализма в спорте // Теория и практика физич. культуры – 1987, – N 8. – С. 53-55.
3. Гуськов С.И. Воспитательные функции профессионального спорта в США. // Философско-социологическое исследование. - М.: Физкультура и спорт – 1988 –. Вып. 1. – С. 202-212.
4. Гуськов С.И. Профессиональный спорт и международное спортивное движение //Теория и практика физич. культуры. – 1991. – N 8. – С. 56-59.
5. Гуськов С.И. Государство и спорт. – М. – 1996. – 176с.
6. Кулешов А.П. Бизнес на спорте / Новое в жизни, науке, технике. – N 4. – М.: Знание, 1984. – 64 с.
7. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта: Пер. с венгер. Под. общ. ред. В.В. Столбова. – М.: Радуга, 1982. – 400с.
8. Левенштейн И. Профессиональный бокс: персоны, факты, цифры // Команда- плюс. – 2003. – №3. – С. 58-62.
9. Линець М.М. Професійний спорт як соціальне явище // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. – 1998. – N 2. – С. 131-133.
10. Линець М.М. Професійний спорт і міжнародний спортивний рух // 3б. наук. праць „Актуальні проблеми організації фіз. виховання студентської та учнівської молоді Львівщини”. – Львів: ЛДФЕІ, 2003. – С.86-87.
11. Петровский В.В., Матвеев С.Ф., Драгунов Л.А. Профессиональный спорт. Метод. рекомендации. Вып. 1. – 1994. – 23 с. (Укр. Гос. Ун-т физ. воспитания и спорта).
12. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: Учебник. – К.: Олимпийская литература, 1997. – Т.1. – 494с.
13. Пономарев Н.И. Профессиональный спорт как субкультура //Теория и практика физич. культуры. – 1995. – N 8. – С. 56-58.
14. Профессиональный спорт: Учебник для вузов / С.И.Гуськов, В.Н.Платонов, М.М.Линец, Б.Н.Юшко. – К.: Олимпийская литература, 2000. – 392 с.
15. Серебряков А.В., Пономарев Н.И. Социология спорта США на службе капитализма. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 224 с.
16. Сигов Ю. Болезни НБА //Спорт за рубежом. – 1989. – N 5. – С. 12-13.
17. Суник Александр Российский спорт и олимпийское движение на рубеже ХІХ – ХХ веков. Изд. 2-е, исправл. и дополн. – М.: Советский спорт, 2004. – 764с.
18. Тейлор Ф. Профессионалы: Футбол против футбола: Пер. с англ. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 112 с.
19. Фомин Ю.А. Профессионализация большого спорта и рыночные отношения // Теория и практика физ. культуры. – 1991. – N 9. – С. 32-34.
20. Edwards H. Sociology of sport. – Illinois: Homewood, 1973.
21. Eitzen D. Stanley. Sociology of North American sport / D. Stanley Eitzen, George H. Sage. – Medison, WI: Brown & Benchmark, 1997.
22. Hickok R. New Encyclopedia of sport. – N.Y.: Me Graf, Hill Books Co., 1977. – 675p.
23. Rod Laver. The education of a tennis player. - New York. – 1971. – 2004 p.
