Інтеграція професійного спорту до міжнародного спортивного руху

Практично до 1970-х років професійний спорт стояв осторонь від міжнародного спортивного руху. Лише в деяких видах спорту (футболі, боксі, велосипедному спорті, хокеї, баскетболі, тенісі та фігурному катанні) він вийшов за національні та регіональні межі [Гуськов С.,1991]. В 1972 р. відбулася перша серія матчів збірних команд NНL та колишнього СРСР з хокею. Це було не тільки захоплюючим видовищем, а й сприяло взаємозбагаченню європейського та північно-американського хокею. В олімпійському хокеї було введено силову боротьбу по всьому майданчику, а професіонали віддали належне комбінаційній грі.

Останні десятиліття внесли значні корективи у ставлення міжнародних та національних спортивних організацій до професійного спорту. Відбулася ґрунтовна переоцінка його ролі і місця у сучасному суспільстві. Змінилися і погляди на концепцію аматорства та професіоналізму. Старе вузьке тлумачення понять "аматор" і "професіонал" залишилось у минулому. На теренах колишніх країн соціалістичної співдружності, котрі у минулому негативно ставилися до професійного спорту, почали активно розвиватися окремі його види. Створилися об’єктивні передумови до співпраці структур професійного спорту та міжнародних спортивних організацій.

Першість у юридичному об’єднанні зусиль в розвитку аматорського та професійного спорту належить Міжнародному союзу велосипедистів (UCI), який було засновано у 1900 році. До 1965 р. під його егідою розвивався як аматорський так і професійний велоспорт. В 1965 р. в структурі UCI сформовано дві федерації: Міжнародна аматорська федерація велосипедного спорту (FIAC) та міжнародна федерація професійного велосипедного спорту (FIPС). Обидві федерації автономні в технічних, дисциплінарних та адміністративних питаннях лише настільки, наскільки це не вступає у протиріччя зі статутом та регламентами UCI. Їх статути, а також зміни і доповнення до них стають чинними лише після затвердження керівним комітетом UCI, до складу якого входять 10 членів: президент і генеральний казначей та по 4 члени від FIAC і FIPС. Демократичність формування керівного органу UCI та позитивні зміни у ставленні МОК до професійного спорту дозволили Міжнародному союзові велосипедистів на початку 1990-х років розробити спільний календар змагань де залежно від їхнього рейтингу могли брати участь лише гонщики-професіонали або змішані команди, або тільки непрофесіонали. Цим вони узаконили відкриті змагання і створили передумови до вдосконалення спортивної майстерності гонщиків-непрофесіоналів. Окрім організації змагань для кваліфікованих велосипедистів UCI опікується розвитком дитячого та юнацького велосипедного спорту. В статуті UCI відсутній запис, що визначає статус аматорства.

Міжнародна федерація футбольних асоціацій (FIFA) заснована в 1904 р. До її складу входять шість регіональних організацій: Європейський союз футбольних асоціацій (UEFA), Азіатська та Африканська футбольні конфедерації, Конфедерації футболу Північної та Центральної Америки і Карибського моря, Південної Америки, Австралії і Океанії. Федерація займається розвитком аматорського та професійного футболу і на відміну від інших федерацій не поділяє спортсменів на аматорів та професіоналів. Вони класифікуються в міжнародному футболі за віком та рівнем майстерності (футболісти, що виступають у Кубку світу, Олімпійських іграх, молодіжних та юнацьких чемпіонатах світу).

Професійний баскетбол до 1988 р. не мав своєї міжнародної структури. В 1988 р. в США створена Світова баскетбольна асоціація, що об'єднує 7 північно-американських та 8 європейських команд. У 1990-х роках створено Європейську професійну лігу та східно-європейську баскетбольну лігу. Після того як міжнародна федерація баскетболу прийняла рішення про допуск баскетболістів-професіоналів до ігор Олімпіади 1992 р., вона стала цікавитися і професійним баскетболом, провідну роль в якому відіграє Національна баскетбольна асоціація (NBA) США. Слід відзначити, що участь в Олімпійських турнірах професійних баскетболістів сприяв підвищенню рівня олімпійського баскетболу.

Міжнародна федерація тенісу (ІТF) заснована в 1912 р. Вона визнає і аматорів, і професіоналів. З 1968 р. розпочалися регулярні зустрічі аматорів та професіоналів. Перший відкритий турнір з тенісу було проведено 21 квітня 1968 р. в англійському місті Борнмут [Laver R.,1971].В цьому ж році став відкритим один з чотирьох турнірів Великого шлему − WIMBLDON. В подальшому всі великі турніри стали відкритими. В 1972 р. провідні тенісисти світу започаткували Асоціацію тенісистів-професіоналів (АТР), а наступного року створена і жіноча асоціація професійного тенісу (WТА). Ці три організації і є флагманами світового тенісу. Тепер ITF, ATP та WTА мають спільний календар змагань.

У професійному боксі на сьогодні немає єдиної організації яка б очолювала його розвиток у світі. До 1980-х років, існувало дві організації: Всесвітня боксерська асоціація (WBA) і Всесвітня боксерська рада (WBC). В 1983 р. з'явилася Міжнародна боксерська федерація (ІВF), а в 1988 р. Всесвітня боксерська організація (WBO) [Левенштейн И., 2003]. Усі вони проводять змагання за своїми версіями. Наявність різних боксерських організацій, розіграші величезної кількості чемпіонських титулів (чемпіони світу, континентальні та інтерконтинентальні чемпіони у 17 вагових категоріях за кожною версією) негативно позначаються на об’єктивності визначення кращих боксерів. Становище ще більше ускладнюється тим, що кожна із провідних міжнародних організацій професійного боксу складає свої рейтинги найсильніших боксерів. Найсильнішими їх можна вважати досить умовно, оскільки на місце у рейтингу певного боксера суттєво впливають авторитетні промоутери (Дон Кінг, Боб Арум та ін.) і телекомпанії, що викупили права на трансляції боксерських поєдинків за певною версією.

В гольфі існує також кілька міжнародних організацій: Асоціація професійних гравців в гольф; Асоціація професійного гольфу для жінок; Асоціація професійного гольфу короткими ключками.

За ініціативи американських спортивних бізнесменів з Національної футбольної ліги (NFL) в 1991 р. створена Світова ліга з американського футболу. До неї входять 6 північноамериканських команд та 4 європейські: з Барселони, Франкфурта, Мілана і Лондона.

Окрім всесвітніх міжнародних професійних організацій існують і регіональні. Це, насамперед, Національна хокейна ліга (NHL), що діє в Північній Америці з 1917 р. і об'єднує американські та канадські команди. NHL на відміну від NFL та NBA, виступає проти створення Всесвітньої хокейної ліги.

Бурхливий розвиток професійного спорту і розуміння того, що аматорський (олімпійський) спорт не відповідає змісту поняття "аматор" кінця ХІХ - початку ХХ ст. змусили керівництво МОК прийняти рішення (1986-1987 рр.) стосовно допуску професіоналів з окремих видів спорту до Олімпійських ігор. Імовірно їх кількість у майбутньому буде збільшуватися.

Аналіз впливу професійного спорту на ідеали олімпізму та напрямів розвитку міжнародного спортивного руху свідчить, що практично до кінця 1980-х років, керівники професійного спорту (за деяким винятком) не висловлювали своєї думки стосовно допуску професіоналів до Олімпійських ігор та ролі професійного спорту в міжнародному спортивному житті. Вони вважали, що чемпіонати і кубки серед професіоналів є вершиною спортивної майстерності. Але в кінці 1980-х років ситуація суттєво змінилася. Практично у всіх провідних професійних лігах з’явилися нові підрозділи, котрі пов’язані з проведенням міжнародних програм, і в першу чергу з маркетингом на Європейському і азіатському ринках. Перш за все це стосується NFL, MLB, NBA та NHL [Гуськов С., 1991 ]. Ставлення керівників окремих видів професійного спорту, насамперед в США, до участі їхніх спортсменів в Олімпійських іграх з негативного змінилося на позитивне. Якщо раніше тільки президент NHL Дж.Зіглєр підтримував цю ідею, наприкінці 1980-х років, її активними прибічниками стали і комісіонери NBA та MLB (відповідно Д.Стерн і Ф.Вінцент). В 1997 р. NHL прийняла безпрецедентне рішення - зробити паузу в регулярному чемпіонаті ліги на період участі хокеїстів-професіоналів у Зимових Олімпійських іграх в Нагано у складах національних збірних команд. Аналогічної домовленості було досягнуто між МОК та NHL і на час проведення Зимових Олімпійських ігор 2002 та 2006 рр.

Таким чином, у зв'язку зі створенням міжнародних спортивних організацій у професійному спорті та допуском професіоналів до участі в Олімпійських іграх, професійний спорт не тільки юридично, але й фактично стає невід'ємною складовою частиною міжнародного спортивного руху. Процес інтеграції, перш за все американського професійного спорту, зумовлений низкою об’єктивних чинників. З одного боку - економічні закони змушують функціонерів ліг вести пошук нових ринків збуту своєї “продукції”, оскільки можливості внутрішнього ринку не безмежні. З іншого - Олімпійські ігри наприкінці ХХ ст. набули такої популярності, що успішні виступи в них професіональних спортсменів стають додатковою безкоштовною рекламою для відповідної ліги. У свою чергу, зростанню популярності, а отже і економічної ефективності Олімпійських ігор, сприяє участь у них видатних професіональних спортсменів. Позитивні зміни у ставленні МОК до професійного спорту зумовлені також зростанням його соціальної значущості та комерціалізацією самого олімпійського руху. Останнім часом провідні професійні спортивні ліги, клуби та окремі спортсмени все ширше беруть на себе обов’язки з розвитку відповідного виду спорту, здійснюють різноманітні програми доброчинної діяльності [Линець М., 2003].

Отже, професійний спорт дедалі більше стає складовою частиною міжнародного спортивного та олімпійського руху. Аналіз його розвитку в США, Англії, Італії, Франції та інших країнах показує наявність закономірної тенденції: професійний спорт успішно розвивається там, де є міцна основа аматорського спорту. Проте, якщо раніше їхні взаємовідносини часто були антагоністичними, то тепер ці протиріччя поступово згладжуються.

У недалекому майбутньому імовірно відбудуться структурні зміни в існуючих і будуть створені нові міжнародні спортивні організації.

4. Держава і професійний спорт

Сьогодні вже ні в кого не виникає сумніву стосовно впливу держави на формування та розвиток спорту у тій чи іншій країні. Це витікає з того, що спорт є невід’ємною частиною життя сучасного суспільства. Мотиви і зони впливу держави на спорт досить різноманітні і зумовлюються низкою факторів. Це тип державного устрою та історичні традиції держави, політичні і соціально-економічні умови, система суспільних і культурних цінностей, демографічні та освітні чинники, релігія тощо. Проте головним фактором є домінуюча у певній країні соціальна філософія, яка багато в чому визначає існуючу модель спорту і організаційну структуру спортивного руху [Гуськов С., 1996].

Cтавлення держави (влади) до розвитку професійного спорту в багатьох країнах є більш складним і неоднозначним, чим ставлення до спорту взагалі. Воно складалося під впливом спочатку англійської, а потім олімпійської концепції "аматорства". Практично до середини 1970-х років в більшості країн світу спостерігалося негативне ставлення до професійного спорту. Воно підтримувалося урядами багатьох країн і передусім країн колишньої соціалістичної співдружності.

У другій половині 1970-х років процес комерціалізації спорту значно активізувався, а в 1980-і роки став незворотнім. Ставлення до професійного спорту з негативного почало змінюватися на позитивне. Рішення МОК про допуск до Олімпійських ігор професійних спортсменів остаточно змінило ставлення до нього, насамперед, колишнього СРСР і східноєвропейських країн.