В історії Індії дуже важко провести межу між стародавньою історією та Середньовіччям. Коли в Європі відбувалися серйозні зміни, пов’язані з падінням Західної Римської імперії та становленням феодалізму, Індія продовжувала розвиватися за своїм власним сценарієм.
Ще з стародавніх часів індійське суспільство ділилося на чотири великі групи – варни.
Вищі варни (брахмани і кшатрії) продовжували управляти та воювати, а нижчі (вайші та шудри) працювати на полях і в майстернях.
У середні віки у цьому старинному поділі відбулися зміни. Варни стали дробитися на менші групи людей, які об`єднувалися за професіями або родом занять. Так, на приклад, серед брахманів виділилися аптекарі, лікарі, вчителі тощо. Серед кшатріїв – воїни, чиновники тощо. Європейці назвали ці групи кастами. До Х ст. кількість каст зросла до декількох тисяч.
Кожна каста мала свої особливі знаки, ритуали, прикраси, правила поведінки. Наречену чи нареченого можна була шукати лише у своїй касті, а виховувати дітей лише згідно з традиціями і звичаями касти. Як і варни, касти ділилися на нижчі і вищі. Існувала також особлива каста „недоторканих”.
Представникам вищих каст не можна було навіть знаходитися поряд з нижчими, тим більше прати їжу чи воду з їх рук. Вважалося вищих може „осквернити” навіть тінь „недоторканих”. Тільки представники вищих могли читати і слухати священні тексти. Ті хто порушував ці звичаї і традиції зазнавав жорстоких покарань.
Попри існування кастового поділу представники різних каст об`єднувалися у громади, що були влаштовані як маленькі самодостатні держави, що виступали як єдине ціле щодо державної влади.
Громади були основою індійського суспільства. Вони забезпечували йому внутрішню стабільність. В той час як державна влада була слабкою і обмежувалася збиранням податків з громад.
Між різними кастами у громаді склалася система взаємного обслуговування – обміну продуктами і послугами. Практично всі питання громада вирішувала сама: обирала раду, суддів, сплату податків, виділяла людей для суспільних робіт. Ті, хто порушував правила життя у громаді, міг бути покараним. Найгірше покарання – вигнання з громади.
У середньовічній Індії існувало декілька релігій. На основі стародавньої релігії у І тис. н.е. сформувався індуїзм. На перше місце вийшло поклоніння трьом богам: Вішні, Шиві і Брахмі. На їх честь будували храми і приносили багаті жертви.
Індуси вірили у переселення душ після смерті. Якщо людина при житті не робила нічого. Що порушувало кастові традиції, то він у наступному житті міг відродитися у вищій касті. Якщо відступав, то перероджувався у нижчій або у тварині, рослини, каміння.
Індуси обожествляли тварин. Особливо корів. Їх заборонялося вбивати. Індуси також поклонялися священній річці Ганг.
Другою релігією Індії був буддизм, що виник тут у VІ ст. до н.е. Будда вчив, що все життя людини – це туга і страждання, і тому його душа повинна звільнитися від всього земного і прагнути до вищого спокою. Він закликав забути про багатства. Задоволення, говорити лише правду і не вбивати живі істоти.
З V ст. буддизм в Індії занепадає, але швидко поширюється у Китаї, Японії, Кореї, Монголії, країнах Південно-Східної Азії. Буддизм став ще одною світовою релігією поряд з християнством та ісламом.
З приходом завойовників-мусульман в Індію проник іслам. Найбільшого поширення він набув на півночі півострова.
Крім згаданих релігій в Індії було поширено ще сотні місцевих культів.
Делійський султанат.
Значні зміни в житті Індії почалися з ХІІ ст., коли її північні області було підкорено мусульманами. Вони прагнули підкорити Індію з VІІІ ст., але їхні дії успіху не мали. Зрештою, правитель сусідньої з Індією держави Газневідів, що постала після розпаду Багдадського халіфату, Махмуд Газневі (998-1030 рр.) здійснював систематичні грабіжницькі походи до Індії. Він 17 разів розорював її, просуваючись щоразу далі в глиб країни. Завдяки награбованим багатствам і захопленим рабам він перетворив свою столицю Газні на одне з найкрасивіших міст Сходу.
По його смерті в 1206 р. намісник Кутб-уд-дін Айбек відокремився від Газні й заснував самостійну державу на Півночі Індії із центром у місті Делі. Нова держава отримала назву Делійський султанат. Від кінця XIII ст. султанат досить швидко збільшував свою територію і до початку XIV ст. захопив майже весь півострів Індостан.
Найбільших розмірів султанат досяг за Мухаммеда Туглака (1325-1351 рр.), який навіть виношував плани здійснення завойовницьких походів до Персії та Китаю. Така завойовницька політика підірвала внутрішню могутність держави, яка почала розвалюватися.
Наприкінці XIV ст. Делійський султанат займав територію меншу, ніж на початку XIII ст. Йому вже доводилося відбивати вторгнення могутніх сусідів, що постали після розпаду султанату.
Постійні війни ослабили і розорили султанат та його сусідів. Цим скористалися монголи, які почали здійснювати систематичні рейди в Північну Індію, грабуючи міста і населення.
У 1398 р. в Індію спрямував свій похід Тимур. Головною метою його походу було пограбування, а не приєднання Індії до своїх володінь.
120-тисячна армія Тимура вогнем і мечем пройшла містами Північної Індії. Хоча Тимур був мусульманином, він особливо не розбирав, хто траплявся на його шляху,— індус чи мусульманин. Місто Делі, яке здалося на милість переможців, теж стало об’єктом пограбування і вбивств.
У 1399 р. Тимур повернувся до свого Самарканда, куди було зігнано полонених в Індії ремісників для будівництва соборної мечеті на честь перемоги.
Після походів Тимура і міжусобної боротьби між двома десятками держав, що постали після розпаду Делійського султанату, Індія виявилася ослабленою і незахищеною перед загрозою європейського проникнення, що почалося з XVI ст., та вторгнення моголів на чолі з Бабуром (1526 р.).
Причини завоювань Індії:
значні природні багатства країни;
відсутність етнічної і релігійної єдності;
міжусобні війни правителів;
традиційна міцність селянської громади.
Культура Індії.
Протягом XIII—XV ст. в розвитку Індії були два суттєві моменти. По-перше, на півночі Індії тривав процес поєднання елементів мусульманської та індійської цивілізацій. По-друге, у цей час досить інтенсивно розвивалося міське життя, яке було пов’язане з розбудовою резиденцій різних правителів і залученням Індії до міжнародної торгівлі за посередництвом арабських купців. Швидко зростали такі міста, як Гоа, Калікут, Камбай, Агра, Паніпат, Лахор, Мультан, Делі.
Спираючись на попередні досягнення, культура Індії продовжувала розвиватися, збагачуючи своїми здобутками світову культуру. Так, уже на початку нашої ери в Індії користувалися десятковою системою чисел, яка тепер застосовується в усьому світі. Індійські математики вміли обчислювати площі фігур та об’єми тіл, виконувати дії з дробами, відносно точно визначати число pπ.
Вагомими були здобутки в медицині. Індійські лікарі досконало знали внутрішню будову тіла, робили складні операції, використовуючи близько 200 хірургічних інструментів, готували ліки від усіляких хвороб. Вони славилися своїми знаннями і вміннями в усіх країнах Сходу.
До наших днів збереглося багато споруд за часів Середньовіччя. Шедеврами архітектури цієї доби є буддійські храми, витесані у скелях: Аджант, Еллор, о. Елефант.
Храм в Аджанті — це цілий комплекс споруд, печер, що будувалися протягом дев’яти століть. 30 залів храму були розписані фресками (збереглися фрески лише в 16 печерах), що відображають життя тодішньої Індії, сцени з життя Будди. Фарби, якими написані фрески, не втратили яскравості й дотепер. Їхньою головною властивістю є те, що вони світяться в темряві.
Крім храмів у скелях, зводилися храми у вигляді башт. В Оріссі було споруджено ціле храмове містечко й обнесене могутнім муром. Усередині храми майже не прикрашали, проте ззовні вони були суцільно вкриті рельєфами, статуями і майстерно виконаним різьбленням по каменю. Скульптори відтворювали сцени з легенд і оповідей. Вони вміли добре зображувати людей і тварин у русі.
Починаючи з ХІІІ ст. на архітектуру Індії значний вплив справляла мусульманська культура. Найбільш вражаючим став велетенський мінарет Кутб-Мінар у Делі. Його висота сягає 70 метрів.
Література середньовічної Індії створювалася переважно санскритом (найдавніша літературна мова аріїв). Ця мова виконувала ту саму роль, що й латина в Європі. Знаменитим поетом і драматургом тогочасної Індії був Калідаса. Після мусульманських завоювань індійські поети почали використовувати народну мову, арабську та перську.
ІV. Підсумки уроку
У середні віки продовжився розвиток цивілізації народів Індії, яка зберегла всі притаманні їй риси. У той же час на півночі Індії відбувалося поєднання елементів мусульманської та індійської цивілізацій, що привело до утворення своєрідної культури. Також у цей період Індія була втягнута у світову торгівлю, а наприкінці епохи Середньовіччя стала об’єктом європейської експансії.
VІ. Домашнє завдання
§ 5-1
Робота з документом
З записок китайського мандрівника Сюань Цзань (VІІ ст.).
М`ясники, рибалки, прибиральники сміття, знахарі, пралі, мандрівні артисти, гробарі, кати і подібні їм живуть за межами міста. На вулицях ці люди або зовсім не з`являються, або тримаються лівої сторони, поки не дійдуть до потрібного місця. Їх помешкання оточені стінами і розташовані за межамі міста.
Запитання
