УРОК № 26
Тема. Воєнно-політичні події 1654-1657 рр.
Мета:
· розповідати про перебіг воєнних дій у 1654-1655 рр.;
· пояснювати, як і чому відбулася зміна зовнішньополітичної орієнтації Б.Хмельницького;
· характеризувати дії українського війська в Польщі в 1657 р.;
· давати оцінку Б. Хмельницькому як людині, політику й полководцю;
· удосконалювати набуті уміння і навички;
· виховувати почуття поваги до історичного минулого Батьківщини.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, зображення історичних пам’яток.
Основні поняття й терміни: Віленське перемир’я.
Основні дати:
· 19-21 січня 1655 р. - битва під Охматовим;
· вересень 1655 р. - битва під Городком, облога Львова;
· 24 жовтня 1656 р. - підписання Московською державою і Річчю Посполитою Віленського перемир’я;
· грудень 1656 - липень 1657 рр. — україно-трансильванський похід у Польщу;
· 27 липня 1657 р. - смерть Б. Хмельницького.
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ІІ. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Історичний диктант
ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Воєнні дії в 1654-1655 рр.
31 грудня 1653 р. Московська держава оголосила війну Польщі.
1654 р. Річ Посполита уклала "вічний" договір із Кримським ханством про взаємодопомогу.
Березень 1654 р. Польська армія перейшла в наступ на Правобережжя (на Поділля і Волинь).
Основна частина московських військ і загони козаків під командуванням І. Золотаренка розгорнули бойові дії під Смоленськом і в Білорусі.
Осінь 1654 р. Польща спрямувала удар на Поділля.
Польсько-татарське військо сплюндрувало край: було зруйновано 270 поселень, убито 10 тис. немовлят, взято в полон 10 тис. душ.
Січень 1655 р. Польсько-татарське та українсько-московське військо зійшлися під Охматовом (на Черкащині). Великі втрати були з обох сторін. Польсько-татарське військо зазнало поразки.
Липень 1655 р. Українсько-московське військо вирушило в Галичину.
19 вересня 1655 р. Під Городком (біля Львова) польські війська
було розгромлено. На допомогу Польщі прийшов кримський хан.
20 листопада 1655 р. Під Озерною татари атакували українсько-московський табір. Все закінчилося переговорами, хан пішов на укладення договору, що передбачав нейтралітет Криму у війні України і Московії проти Речі Посполитої.
Війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території.
Московська держава, будучи суперником Швеції, припинила
війну проти Польщі та за спиною України уклала з нею Віленське перемир'я.
2. Віленське перемир’я.
Зміна зовнішньополітичної орієнтації Б. Хмельницького.
Віленське перемир'я
Між Московською державою і Польщею
24 жовтня 1656 р.
1. Московська держава, налякана успіхами Швеції у Прибалтиці, яка липні 1655 р. виступила проти Польщі і захопила більшість її території, пішла на зближення з Річчю Посполитою.
2. На польсько-московські переговори українську делегацію допущено не було.
Б. Хмельницький сприйняв цю угоду як зраду.
4. Згідно з цією угодою:
воєнні дії між Річчю Посполитою й Москвою припинялися;
обидві країни обіцяли не вступати в переговори про мир зі Швецією;
передбачалися спільні дії проти Швеції та Бранденбургу;
поляки обіцяли московському царю, що після смерті їх короля Яна Казимира московського царя оберуть польським королем.
Висновки
Віленська угода порушувала найважливіші інтереси козацької держави, бо в односторонньому порядку припинила війну з Річчю Посполитою, що грубо порушувало Березневі статті.
Москва ставала фактично союзницею Речі Посполитої і нехтувала інтересами України. Вона руйнувала державницькі плани Б. Хмельницького, оскільки визволенню українських земель союз з Московською державою тільки перешкоджав.
Угода призвела до загострення українсько-московських відносин у 1656-1657 рр.
Вона стала поштовхом до зміни Б. Хмельницьким зовнішньополітичної лінії.
3. Зміна зовнішньополітичної орієнтації Богдана Хмельницького
Віденське перемир'я було сприйнято козаками як зрада з боку московського царя
Б. Хмельницький почав шукати союзників проти Москви і Речі Посполитої.
Він уклав угоди зі шведським королем Карлом X Густавом і семиградським князем Юрієм II Ракоці.
Б. Хмельницький намагався створити союз коаліції за участі Швеції, Семиграду, Молдови, Волощини, Литви.
Незважаючи на погрози Москви, Б. Хмельницький спільно зі шведським королем Карлом X і семиградським князем Юрієм II Ракоці продовжив війну з Польщею.
4. Дії українського війська в Польщі 1656-1657 р.
Початок 1657 р. Україна й Семиграддя (Трансільванія) почали воєнні дії проти Польщі.
На допомогу Ю. Ракоці гетьман вислав допоміжний корпус — 20-тисячне військо під проводом А. Ждановича.
Цей корпус пройшов з військом князя по всій Польщі, навіть захопив Краків та Варшаву.
Утім згодом ситуація змінилася.
Польща дістала допомогу від татар і австрійців.
Семиградського'князя Юрія II Ракоці скинули з престолу.
Швеція вийшла з коаліції через власну війну з Данією.
Семиградські війська капітулювали, а українські відступили на свою територію.
Воєнна катастрофа підірвала здоров'я Б. Хмельницького.
27 липня 1657 р. Б. Хмельницький помер у Чигирині. Поховано гетьмана в Іллінській церкві у Суботові.Український гетьман посів гідне місце серед лідерів європейських держав.
5. Б. Хмельницький — людина, політик і полководець.
Самостійна робота за підручником – стор 132-133
ІV. ПІДСУМКИ УРОКУ
Воєнна кампанія 1654-1655 рр. була дуже важкою для української армії. Її перебіг поглибив переконаність Хмельницького в тому, що жоден із його союзників не бажає зміцнення Української гетьманської держави.
Укладення польсько-московської Віленської угоди спонукало Хмельницького до спроби зміни напрямки зовнішньої політики.
Поразка трансільвансько-українського походу 1657 р. унеможливила здійснення плану гетьмана об’єднати українські землі в межах однієї держави.
Історичне значення діяльності Б. Хмельницького, попри допущені ним помилки і прорахунки, важко переоцінити.
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. §19
2. Закінчити складання таблиці «Національно визвольна війна українського народу середини XVII ст.».
3. Читати додатковий матеріал
4. Готуватись до заліку – стор135
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ
Особливості Національно-визвольної війни
1. Тісний взаємозв'язок і взаємовплив національно-визвольної, релігійної та соціальної боротьби.
2. Значний розмах селянської боротьби у 1648-1652 рр., що сприяло утвердженню в козацькій Україні нової моделі соціально-економічних відносин.
3. Провідну роль відігравало козацтво.
4. Домінування збройної боротьби, яка час від часу набувала надзвичайно жорстокого характеру.
Основні досягнення під час Національно-визвольної війни
1. Ліквідація національного гніту — здобуття української національної державності.
2. Послаблення соціального гніту — ліквідація магнатського землеволодіння (фільварків), поширення козацького (хутірського, фермерського) землеволодіння.
3. Було ліквідовано кріпацтво, люди дістали особисту свободу.
4. Ліквідація релігійного гніту — відновлення в правах Української православної церкви, самостійне існування православної церкви.
5. Зміцнилися традиції боротьби проти чужоземного, соціального, національного і релігійного гніту, розвинувши в українському народові почуття самосвідомості.
6. Національно-визвольна війна — приклад для наступних поколінь у їхній боротьбі за свою незалежність, зразок мужності і героїзму заради свободи і створення незалежної Української держави.
Причини невдач Національно-визвольної війни українського народу
1. Соціальні протиріччя, повстання, різні конфлікти під час Національно-визвольної війни, що значно ослаблювали сили повсталих.
2. Відсутність у лідерів чітких політичних орієнтирів, чіткої мети (погляди Б. Хмельницького під час Національно-визвольної війни змінювалися від "автономізму" до створення самостійної держави).
3. Слабкість новоствореної держави та відсутність надійних важелів управління суспільними процесами.
4. Численні прорахунки керівництва, відсутність єдності дій, боротьба між різними старшинськими групами за владу, переважання особистих, групових і станових інтересів над національними, державними.
5. Постійний зовнішній тиск із боку Речі Посполитої, Туреччини, Московської держави, Кримського ханства.
6. Постійне втручання цих держав у внутрішні справи України.
Історичне значення Національно-визвольної війни
1. Привела до створення національної держави, частина якої на території Лівобережної України (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до 80-х років XVIII ст.
2. Пришвидшила формування національної державної ідеї, що стала для наступних поколінь українців прапором у боротьбі за незалежність.
3. Сприяла розвиткові національної свідомості українців.