Українсько-московський договір 1654 р.

Українсько-московська міждержавна угода - Березневі статті

Переговори в Москві велися з 13 по 28 березня 1654 р.

Внаслідок переговорів проект договору, який мав 23 пункти, скоротили до 1 1.

1. Статті договору передбачали визнання за козацькою Україною створення в межах її території:

політичного устрою;

суду і судочинства;

адміністративного поділу;

армії;

соціально-економічних відносин;

незалежності в проведенні внутрішньої політики.

2. Підтверджено права та привілеї Війська Запорозького на
маєтності та землі.

3. Встановлювався 60-тисячний козацький реєстр.

Збережено за гетьманським урядом права контролю за фінансами та податками.

Залишалися недоторканними права та повноваження місцевих органів влади, права київського митрополита, право об­рання гетьмана козацтвом.

6. Московська держава домоглася того, що:

обмежувалися права України мати зносини з іншими держа­вами, зокрема з Польщею і Туреччиною;

Україна повинна була виплачувати московській скарбниці певну суму грошей від своїх прибутків;

московський цар дістав право тримати в Києві залогу з воєводою.

7. Московська держава зобов'язувалася обороняти Україну від
Речі Посполитої.

Різні погляди щодо юридичної сутності Переяславсько-московського договору

Вчені по-різному пояснюють цей документ.

1. Одні вважають, що договір між Москвою та Україною —
персональна унія (незалежні держави мають власні уряди, визна-
ють владу одного царя).

Цієї думки дотримувався російський історик В. Сергеєвич.

Російський правознавець М. Дьяконов доводив, що погод­жуючись на "особисте підкорення" цареві, українці, безперечно, погоджувалися на поглинання їхніх земель Московським царст­вом, і тому ця угода була "реальною унією".

Треті гадають, що цей договір — форма васальної залежності України від Московської держави. Такої думки дотримувалися російський історик В. М'якотін і український історик М. Гру-шевський, які вважали, що згідно з цією угодою сильніша сторо­на (цар) погоджувалася захищати слабшу сторону (українців), не втручаючись у її внутрішні справи.

Четверті міркують, що договір — тимчасовий перепочинок для України у боротьбі проти Польщі, а мета Б. Хмельницького — бути правителем України.

5. Радянська історіографія наполягала, що договір —
"возз'єднання України з Росією".

Деякі, що договір — це приєднання України

 

думки дотримувалися російський історик В. М'якотін і український історик М. Гру-шевський, які вважали, що згідно з цією угодою сильніша сторо­на (цар) погоджувалася захищати слабшу сторону (українців), не втручаючись у її внутрішні справи.

Четверті міркують, що договір — тимчасовий перепочинок для України у боротьбі проти Польщі, а мета Б. Хмельницького — бути правителем України.

5. Радянська історіографія наполягала, що договір —
"возз'єднання України з Росією".

Деякі, що договір — це приєднання України до Московської держави.

Інші дотримуються думки, що договір — це "автономія Ук­раїни у складі Московської держави".

Є ще думки, що договір — військовий союз між Україною та Московською державою (так уважають О. Оглоблін, В. Ли-пинський).

Аналізуючи договір, слід зазначити, що Б. Хмельницький вважав його звичайним договором протекції: союз із сильним сусідом для боротьби проти ворога.

Такі різні погляди пов'язані з тим, що сам договір не зберігся, а до нас дійшли лише його копії. Різні оцінки договору, але зро­зуміло одне: обидві сторони ставили собі певну мету, причому кожна таку, яка була вигідна їй.

Нині найпоширенішими є думки про те, що це було приєднан­ня або протекторат, або що це конфедерація.