Підтримувані парадигми програмування

Об'єктно-орієнтовані, логічні, функційні, структурні…

Імперативні мови базуються на ідеї змінної, значення якої змінюється присвоєнням. Вони називаються імперативними (лат. imperative — наказовий), оскільки складаються із послідовностей команд, які звичайно містять присвоєння змінних <назва_змінної> = <вираз>, де вираз може посилатися на значення змінних присвоєних попередніми командами.

Способи реалізації мов

Мови програмування можуть бути реалізовані як компільовані та інтерпретовані.

Програма на компільованій мові за допомогою компілятора (особливої ​​програми) перетвориться (компілюється) в машинний код (набір інструкцій) для даного типу процесора і далі збирається в виконавчий модуль, який може бути запущений на виконання як окрема програма. Іншими словами, компілятор переводить вихідний текст програми з мови програмування високого рівня в двійкові коди інструкцій процесора.

Якщо програма написана на скриптовій мові, то інтерпретатор безпосередньо виконує (інтерпретує) вихідний текст без попереднього перекладу. При цьому програма залишається мовою оригіналу і не може бути запущена без інтерпретатора. Процесор комп'ютера, в зв'язку з цим, можна назвати інтерпретатором для машинного коду.

Поділ на компільовані і інтерпретовані мови є умовним. Так, для будь-якої традиційно компілючої мови, як, наприклад, Паскаль, можна написати інтерпретатор. Крім того, більшість сучасних «чистих» інтерпретаторів не виконують конструкції мови безпосередньо, а компілюють їх в деяке високорівневе проміжне представлення (наприклад, з розіменуванням змінних і розкриттям макросів).

Для будь-якої інтерпритуючої мови можна створити компілятор — наприклад, мова Лісп, початково інтерпретована, може компілюватися без обмежень. Створюваний під час виконання програми код може так само динамічно компілюватися під час виконання.

Як правило, скомпільовані програми виконуються швидше і не вимагають для виконання додаткових програм, так як вже переведені на машинну мову. Разом з тим, при кожній зміні тексту програми потрібно її перекомпіляція, що уповільнює процес розробки. Крім того, скомпільована програма може виконуватися тільки на тому ж типі комп'ютерів і, як правило, під тією ж операційною системою, на яку був розрахований компілятор. Щоб створити виконуваний файл для машини іншого типу, потрібна нова компіляція.

Інтерпретовані мови володіють деякими специфічними додатковими можливостями (див. вище), крім того, програми на них можна запускати відразу ж після зміни, що полегшує розробку. Програма на скриптовій мові може бути найчастіше запущена на різних типах машин та операційних систем без додаткових зусиль.

Однак інтерпретовані програми виконуються помітно повільніше, ніж компільовані, крім того, вони не можуть виконуватися без програми-інтерпретатора.

Деякі мови, наприклад, Java та C #, перебувають між компільованими і інтерпретованими. А саме, програма компілюється не в машинну мову, а в машинно-незалежний код низького рівня, байт-код. Далі байт-код виконується віртуальною машиною. Для виконання байт-коду зазвичай використовується інтерпретація, хоча окремі його частини для прискорення роботи програми можуть бути трансльовані в машинний код безпосередньо під час виконання програми за технологією компіляції «на льоту» (Just-in-time compilation, JIT). Для Java байт-код виповнюється віртуальною машиною Java (Java Virtual Machine, JVM), для C # — Common Language Runtime.

Подібний підхід у деякому сенсі дозволяє використовувати плюси як інтерпретаторів, так і компіляторів. Слід згадати, що є мови, які мають і інтерпретатор, і компілятор (Форт (Forth)).

Процедури та функціі

Підпрограми діляться на процедури та функціі: Синтаксично процедури та функціі складаються з заголовка (що містить ключове слово procedure або function, ім'ям, за яким може слідувати опис передаваних параметрів в дужках, тип повертаного значення через символ двокрапки для функцій і крапки з комою для процедур), після заголовка слідує ' тіло', після якого ставиться символ;.

program mine(output); var i: integer; procedure print(var j: integer); function next(k: integer): integer; begin next:= k + 1 end; begin writeln('Всього: ', j); j:= next(j) end; begin i:= 1; while i <= 10 do print(i) end.

Тіло процедури, як і програми, у свою чергу може містити описи процедур і функцій. Таким чином, процедури і функції можуть бути вкладені один в одного як завгодно глибоко, при цьому тіло програми — саме верхнє в ланцюжку.

Причому вміст секцій опису змінних, типів, констант, зовнішнього тіла (процедури, функції, програми), розташованих перед описом процедури/функції, доступні усередині неї. Також, в більшості діалектів з процедури можна звертатися до параметрів зовнішньої процедури.

Услід за заголовком процедур/функцій замість тіла може поміщатися ключове слово forward, це робиться в тому випадку, якщо опис процедури/функції розташовується в програмі після її виклику, і пов'язано з підтримуваною в Паскалі можливістю компіляції програми за один прохід.

Процедури відрізняються від функцій тим, що функції повертають якесь значення, а процедури — ні.