Проблема структури правової норми в кримінальному праві вже давно обговорюється науковцями. Структура взагалі є невід’ємною частиною існуючих на землі явищ, яка в нормах кримінального права виявляється в їх внутрішній логічній побудові. Структура кримінально-правової норми виступає об’єктивно існуючою організацією їх її змісту.
Структурою норми кримінального права є сукупність стійких зв’язків елементів змісту, що дозволяє зберегти цілісність норми, дозволяє логічно викласти необхідний матеріал, який є зрозумілий та послідовний.
У науці кримінального права є різні підходи до визначення структурних частин кримінально-правової норми. Цей факт пояснюється насамперед неоднозначним розумінням самої кримінально-правової норми та статті кримінального закону, а також їх взаємного співвідношення.
Взагалі традиційно до структури будь-якої правової норми відносять гіпотезу (яка містить положення про те, за яких умов норма вступить у дію), диспозицію (у якій встановлюється саме правило поведінки, права і обов’язки) та санкцію (у якій визначаються заходи державного примусу, що застосовуються при її порушенні).
Відтак, науковці вважають, що будь-яка правова норма, в тому числі й кримінально-правова, містить у собі три необхідні компоненти: гіпотезу (яка описує умови, за яких поведінка суб’єкта буде мати кримінально-правове значення та можуть настати кримінально-правові наслідки), диспозицію (модель необхідної, дозволеної або забороненої поведінки) і санкцію (що містить вказівку на кримінально-правові наслідки зазначеної у диспозиції поведінки).
П. Л. Фріс підкреслює, що у кримінальному законодавстві гіпотези у своїй більшості включені в диспозиції правових норм, будучи одночасно їх складовими. Загальною гіпотезою для кожної правової норми Особливої частини КК України виступає норма ст. 2 КК України, яка встановлює загальні підстави кримінальної відповідальності.
Проте існують і інші думки науковців з цього питання. Так, деякі науковці вважають, що структура правової норми є двоєдиною і складається із гіпотези і диспозиції. У зв’язку з цим вони стверджують, що і структура кримінально-правової норми складається із гіпотези і диспозиції, яку іноді називають санкцією.
Таким чином сама гіпотеза передбачає юридичний факт, який породжує кримінально-правові відносини, а саме: ознаки злочину як підстави кримінальної відповідальності. Диспозиція встановлює повноваження суду, які стосуються визначення обмежень прав і свобод особи, що вчинила злочин, шляхом притягнення особи до кримінальної відповідальності або звільненням від її застосування. Розглядаючи таким підхід, можна підсумувати, що ознаки і гіпотези, і санкції можуть мати закріплення не тільки в статтях Особливої частини КК, а й в Загальній частині.
Схожу думку поділяє і Є. В. Благов. Автор зокрема зазначає, що норма кримінального права у своєму бутті єдина. Норма Особливої частини кримінального права діє і застосовується лише у єдності й сукупності із нормами Загальної частини, і навпаки.
Поширеною думкою в науці кримінального права є наявність двоелементної структури кримінально-правової норм, що складається з гіпотези та санкції.
Автор статті «Структурні елементи норм кримінального права та їх ефективність у запобіганні злочинам» І. Рощина вказує, що автори, які обмежують структуру норми кримінального права двома елементами, як правило, ототожнюють кримінально-правову норму і статтю Особливої частини КК і тим самим виключають із змісту норми кримінального права всі положення загального характеру, визначені у Загальній частині, та допускають, всупереч реальності, існування єдиної стабільної структури статті закону. Основним аргументом прихильників цієї концепції виступає положення про злиття диспозиції і гіпотези в силу специфіки характеру суспільних відносин, які регулюються нормами кримінального права.
Тут слід погодитись з П. О. Недбайлом, що норма права не тотожна зі статтею закону або іншого нормативного акта. Норма права – це правило, а стаття законодавчого акта – це форма викладу думки законодавця й форма виразу його державної волі. Стаття закону може бути частиною норми або навіть частиною її елементу. Тому одна й та сама норма може бути виражена у декількох статтях закону або навіть у декількох законодавчих актах. У той же час в одній статті може бути декілька норм. Це питання зручності і законодавчої техніки.
Як вказує Є. В. Шевченко, автор статті «До питання про структуру кримінально-правової норми», якщо звернутися до статей Особливої частини КК, в них ми побачимо безпосереднє законодавче викладення лише 2-х структурних елементів – диспозиції і санкції. Автор підкреслює, що під диспозицією норми законодавець розуміє ту її частину, в якій більш-менш повно описуються ознаки конкретного суспільно-небезпечного діяння (злочину), від учинення якого особа повинна утримуватись, і наявність яких тісно пов’язана з виникненням кримінально-правових відносин, тобто в буквальному тлумаченні – заборона на певну поведінку як вимога поведінки правомірної.
Цікаво, що при розгляді питання щодо структури кримінально-правової норм, у жодного науковця не виникає питання про наявність у ній такого елементу як санкції, що є логічним підходом. Великі питання виникають при дослідженні саме гіпотези. Це можна пояснити неоднозначністю її розуміння.
На мою думку, найбільш прийнятною є концепція трьохелементної структури кримінально-правової норм, яка включає в себе і гіпотезу, і диспозицію, і санкцію. Не завжди ці частини містяться в одній статті Кримінального кодексу України, а тому вони розміщені асиметрично, проте є взаємозалежними і містяться як в Загальній, так і в Особливій частинах КК.
З огляду на таку позицію можна підкреслити нерозривний та взаємозалежний зв’язок між двома частинами – Загальною та Особливою, які лише у своїй єдності дозволять правильно виконувати завдання, поставлені Кримінальним кодексом України.
Список використаних джерел:
1. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів вищих навчальних закладів /П. Л. Фріс. – К.: Атіка, 2004. – 488 с.
2. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності: монографія / Ю. В. Баулін. – К.: Атіка, 2004. – С. 25; Наден О. В. Теоретичні основи кримінально-правового регулювання в Україні: монографія / О. В. Наден. – Х.: Право, 2012. – 296 с.
3. Шевченко Є.В. До питання про структуру кримінально-правової норми// Проблеми боротьби зі злочинністю. – 2012. - № 118. - с. 125 – 133
4. Рощина І. Структурні елементи норм кримінального права та їх ефективність у запобіганні злочинам // Часопис Академії адвокатури України. – 2010. - №6. – с. 1- 7
5. Благов Е. В. Применение уголовного права (теория и практика): монография / Е. В. Благов. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 503 с.
6. Недбайло П.О. Норми права: конспект лекцій / Недбайло П.О. –Х.:Харків. юрид. ін-тут, 1966. – 48 с.
Науковий керівник:
В’юник М. В.
