Необхідність міжнародного регулювання міграційних процесів.

Особливості діяльності міжбанківського і біржового валютних ринків.

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції. Це множина великих комерційних банків та інших фінансових закладів, пов'язаних складною мережею сучасних засобів зв'язку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою і платіжними документами в іноземних валютах. За суб'єктами, які здійснюють операції з валютою, валютний ринок поділяється на: а) міжбанківський (прямий та брокерський) - це сегмент валютного ринку, на якому за терміновістю валютних операцій виділяють три основні складові: 1)- спот-ринок - ринок торгівлі з негайним постачанням валюти, на який припадає 65 % від всього обороту валюти; 2)- форвардний - строковий ринок, на якому здійснюється до 10 % валютних операцій; 3)- своп-ринок - на якому поєднуються операції з купівлі-продажу валюти на умовах "спот" та "форвард"; на ньому реалізується до 25 % всіх валютних операцій. б) біржовий - це сегмент валютного ринку, на якому операції з валютою можуть здійснюватися через валютну біржу або ж у валютних відділах товарних і фондових бірж за допомогою деривативів - похідних фондових інструментів. Валютні біржі є не в усіх країнах світу - наприклад, їх не існує в англосаксонських країнах.

Перспективи подальшого розвитку країн, що розвиваються.

Згідно з доповіддю ОЕСР, випереджальні індикатори країн, що розвиваються вказують на те, що економічні перспективи Бразилії та Росії погіршуються, а в Китаї спостерігається стале економічне зростання. Згідно з даними щорічної доповіді Світового банку про економічні перспективи, економіки країн, що розвиваються до 2020 р. будуть рости в середньому на 5 - 6 відсотків на рік. У результаті їхня частка у світовому виробництві з нинішніх 6 відсотків досягне майже 30 відсотків. Такий рівень Востаннє був зареєстрований у 1820 р.
У короткостроковій перспективі в економічному розвитку Таїланду та деяких інших держав Азії може відбутися деяка пауза, пов'язана з недавніми фінансовими проблемами в цих країнах.В опублікованому одночасно щорічному звіті Міжнародного валютного фонду міститься нагадування, що ще за рік до девальвації національної валюти Таїланду - бата - міжнародні фінансові структури попереджали цю країну про небезпеку, яку представляє триваюче зростання дефіциту платіжного балансу та про слабкість її фінансової системи.
Експерти Світового банку зазначають, що «локомотивом» загального зростання економіки країн, що розвиваються стануть 5 держав - Бразилія, Китай, Індія, Індонезія і Росія. На їх частку доводиться приблизно 8 - 10% світового виробництва і торгівлі. До 2020 р. вони зможуть, щонайменше, подвоїти цей показник за умови продовження економічних перетворень.

Необхідність міжнародного регулювання міграційних процесів.

Міжнародна трудова міграція є однією зі сфер державного регулювання міжнародних економічних відносин. Державна політика охоплює імміграційні та еміграційні процеси. Система міждержавного регулювання міграційних процесів включає в себе: двосторонні та багатосторонні міжнародні угоди використання праці мігрантів та їх соціально-економічних прав; діяльність міжнародних економічних організацій, таких, як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація з міграції (МОМ) та ін..З кінця XVIII ст. у Європі розповсюджується практика укладання між країнами двосторонніх конвенцій з регулювання міжнародної трудової міграції. З 20 рр. XX ст. більшість країн ввела законодавчі обмеження щодо міграції.Важливою формою державного регулювання міграції є встановлення кількісних квот на в'їзд мігрантів до країни в цілому, а також для окремих регіонів та галузей. У межах квоти діють певні якісні критерії відбору. Пріоритети на в'їзд, як правило, мають особи, які володіють значним фінансовим капіталом та інтелектуальним потенціалом. Діяльність таких іммігрантів розглядається як важливе джерело економічного зростання для приймаючої країни. Певну зацікавленість розвинуті країни можуть виявити і до некваліфікованих працівників, яких за мінімальну плату приймають для виконання важких непрестижних та шкідливих робіт. Квотування мігрантів, як правило, доповнюється контролем за терміном їх перебування в країні. Країни, що приймають мігрантів, нерідко реалізують програми зі стимулювання рееміграції.