Епідемічний паротит. Визначення. Етіологія. Епідеміологія. Патогенез. Клінічні форми. Ускладнення. Діагностика. Лікування.

Епідемічний паротит — гостра вірусна хвороба, яка характеризується гаряч­кою, інтоксикацією, запаленням слинних залоз, нерідко ураженням інших зало­зистих органів і нервової системи.

Етіологія. Збудник хвороби — Mups virus — належить до родини Coronaviridae. Поліморфний РНК-вмісний віріон частіше має сферичну форму, не стійкий у J навколишньому середовищі, швидко інактивується під час нагрівання до 55— 60 °С протягом 10 хв, унаслідок дії УФО, різних дезінфекційних засобів — фор­маліну, лізолу, спирту.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є людина, хвора на маніфесту, стерту і безсимптомну форму хвороби. Заразний період настає в останні дні інкубацій­ного періоду і триває близько 10 днів. Найзаразнішою людина є в перші 3—5 днів від початку хвороби.

Механізм передавання інфекції — аерозольний, шлях — повітряно-краплин­ний. Щоб заразитися, необхідний тісний контакт здорової людини з хворою. Збудник хвороби виділяється зі слиною під час розмови, кашлю і чхання. Вірус нестійкий у навколишньому середовищі, але допускається можливість зараження через предмети побуту, іграшки. У літературі є дані про внутрішньоутробне зара­ження вірусом епідемічного паротиту.

Сприйнятливість до паротитної інфекції висока. Частіше хворіють діти, особ­ливо в дитячих колективах. Діти до року хворіють дуже рідко. В осіб, які пере­хворіли на епідемічний паротит будь-якої форми, включаючи субклінічну, розви­вається стійкий тривалий імунітет.

Перебіг хвороби спорадичний з епідемічними спалахами. Спостерігають ви­ражену сезонність хвороби. У Європейському регіоні найбільшу кількість пароти­ту реєструють узимку та навесні.

Клінічна картина. Тривалість інкубаційного періоду — від 11 до 23 днів (частіше 15—19). Хвороба перебігає в інапарантній (субклінічній) і маніфестній формах, остання може бути легкою, середньої тяжкості і тяжкою. З практичної точки зору важливо виокремлювати неускладнений і ускладнений епідемічний паротит, а також резидуальні (залишкові) явища.

Хвороба починається переважно гостро з вираженого синдрому інтоксикації та ознак ураження привушних слинних залоз. Можливий короткий продромальний період (1—2 дні), який супроводжується нездужанням, слабкістю, погіршен­ням апетиту. У типових випадках швидко підвищується температура тіла до 39— 40 °С, супроводжуючись ознобом, і триває 7—10 днів. Можливі біль голови, біль у м'язах і суглобах. Одночасно виникає і наростає тупий ниючий біль, відчуття напруження в привушній ділянці. Біль посилюється при натисканні, під час жу­вання, розмови. З'являється припухлість, яка заповнює ямку між гілкою нижньої щелепи та соскоподібним відростком, може поширюватися на шию та обличчя спочатку з одного, а згодом з іншого боку. Обличчя хворого набуває характерної розширеної донизу грушоподібної форми. Шкіра над ураженою залозою напру­жена, блискуча, нормального забарвлення.

Хворий намагається нахилити голову в бік ураженої залози, а при двобічному процесі тримає її прямо, обмежуючи найменші рухи. Якщо припухлість здавлює слуховий хід, виникають біль, шум у вухах, погіршується слух. Одночасно змен­шується слиновиділення, що спричинює сухість у роті. Уражена залоза під час пальпації болюча, має тістоподібну або дещо щільну консистенцію, після натис­кування ямка на ній не утворюється. До периферії припухлості зменшується її щільність і болючість. Слизова оболонка ротової порожнини суха і злегка гіперемована. Спостерігають набряк вивідної протоки слинної залози з утворенням яскраво-червоної облямівки довкола неї. Можливе ураження підщелепової (субмаксиліт) або під'язикової (сублінгвіт) слинної залози. Максимальний набряк розвивається на 3—5-й день хвороби, триває 2—3 дні, а потім поступово, протя­гом 7—10 днів зменшується. Тяжкість перебігу хвороби визначають синдромом інтоксикації та виникненням ускладнень.

Поряд із вибірковим ураженням залозистих органів вірус епідемічного паро­титу може спричинювати первинно-специфічний запальний процес у нервовій тканині. У таких випадках перебіг епідемічного паротиту розглядають як атипову форму і не слід трактувати її як ускладнення. Це є безпосередній прояв епідеміч­ного паротиту. Частіше спостерігають менінгіт, менінгоенцефаліт на тлі поперед­нього запального процесу слинних залоз — через 5—10 днів. Рідше може розви­нутись одночасно з ураженням слинних залоз. Інколи розвиток менінгіту випе­реджає ураження слинних залоз на 3—4 дні.

Серозний менінгіт супроводжується гострим повторним підвищенням темпе­ратури тіла до 39 °С і вище, болем голови, блюванням, менінгеальними симпто­мами (ригідність м'язів потилиці, симптоми Керніга, Брудзінського). Зміни в спинномозковій рідині відповідають серозному менінгіту (підвищення вмісту біл­ка, лімфоцитарний плеоцитоз від 200—700 до 900—1000 клітин в 1 мл і навіть більше) з повільною нормалізацією показників (1 — 1,5 міс.). У деяких хворих ви­никають симптоми менінгоенцефаліту: непритомність, млявість, сонливість, па­рези лицевого нерва, пірамідні знаки, геміпарез тощо. Перебіг паротитного менін­гоенцефаліту переважно сприятливий.

Ураження підшлункової залози. При епідемічному паротиті панкреатит розви­вається частіше, аніж його діагностують. Клінічні прояви панкреатиту спостеріга­ють на 4—7-й день хвороби, він супроводжується болем у надчеревній ділянці. На тлі високої гарячки, переймоподібного, оперізувального болю в животі виникає нудота, повторне блювання, пронос. Під час пальпації спостерігають напруження м'язів живота, симптоми подразнення очеревини. Гострий панкреатит із маніфестними проявами при епідемічному паротиті зустрічається рідко.

Орхіт і епідидиміт найчастіше виникають у підлітків і дорослих. Орхіт — че­рез 5—8 днів від початку хвороби і супроводжується новим підвищенням темпе­ратури тіла, появою потужного болю в ділянці калитки і яєчка, що часом іррадіює в пахвинну ділянку та поперек. Під час сечовипускання біль посилюється на­стільки, що перешкоджає хворому пересуватися. Яєчко збільшується у 2—4 рази, ущільнюється і стає різко болючим під час пальпації. Калитка також набрякає, розтягується, шкіра червоніє. Частіше орхіт однобічний, але можливе ураження обох яєчок. Збільшення яєчка зберігається 5—8 днів, пізніше воно поступово зменшується. Трапляються випадки атрофії яєчка.

Оофорит — запалення яєчників зустрічається зрідка, переважно в дівчаток-підлітків. Супроводжується болем внизу живота, ознаками аднекситу.

Ураження органа слуху трапляється рідко, але може призвести до глухоти. Переважно спостерігають однобічне ураження слухового нерва. Початковими симптомами є шум у вусі, погіршення слуху. Згодом приєднуються симптоми лабіринтиту: запаморочення, порушення координації рухів, блювання. У біль­шості випадків слух не відновлюється.

До рідкісних уражень епідемічного паротиту належать міокардит, артрит, мастит, тироїдит, бартолініт, гломерулонефрит. Унаслідок приєднання вторинної інфекції можуть виникати такі ускладнення, як пневмонія, стоматит, отит тощо.

При неускладнених формах прогноз сприятливий. Після перенесених усклад­нених форм епідемічного паротиту можливі тяжкі залишкові явища — глухота, цукровий діабет, безплідність.

Діагностика. Важливе значення має епідеміологічний анамнез — дані про контакт з хворим в інкубаційний період.

У типових випадках за наявності однобічної або двобічної припухлості в ді­лянці привушних слинних залоз діагностика нескладна.

Дані лабораторних досліджень неспецифічні. Звичайно в гемограмі виявля­ють лейкопенію з відносним лімфоцитозом. У більшості хворих у крові й сечі підвищений рівень амілази. Якщо епідемічний паротит ускладнився менінгітом, у спинномозковій рідині виявляють ознаки серозного запалення — збільшення вмісту білка і лімфоцитарний плеоцитоз.

Серологічна діагностика основана на дослідженні парних сироваток крові (у перші дні хвороби і через 2—3 тиж.). Діагноз підтверджується збільшенням титрів антитіл у РЗК або РГГА в 4 рази і більше.

Лікування. Етіотропного лікування немає. Щоб запобігти ускладненням, потрібно дотримувати ліжкового режиму протягом 7—10 днів, дієти, доглядати за ротовою порожниною. При неускладненому перебігу хвороби застосовують симп­томатичні засоби — протизапальні, гіпосенсибілізувальні, аналгетики, а також сухе тепло на ділянку запалених слинних залоз, УФО. У разі тяжких форм засто­совують дезінтоксикаційну терапію, при менінгіті й орхіті глюкокортикостероїдні препарати. Хворий з орхітом потребує ліжкового режиму й обов'язкового носіння суспензорія. При паротитному панкреатиті застосовують загальноприйняте ліку­вання.

Профілактика. У гострий період епідемічного паротиту до 9-го дня від початку хвороби хворого ізолюють. Карантину підлягають діти віком до 10 років, які не хворіли на цю недугу і не були щеплені, але були в контакті з хворим. Карантин триває 21 день. Якщо встановлено час контакту, в перші 10 днів після контакту дітям дозволяють відвідувати дитячий заклад (мінімальний інкубацій­ний період), а з 11-го по 21-й день контактну дитину ізолюють. За контактними дітьми у вогнищі інфекції встановлюють медичне спостереження. Приміщення, де був хворий, провітрюють, проводять вологе прибирання і УФО. Для активної профілактики епідемічного паротиту застосовують атенуйовану вакцину, яку вво­дять одноразово підшкірно дітям віком 12 міс., хлопцям у 14—15 років.

ВИСНОВОК:

Отже, скарлатина — гостра інфекційна хвороба, спричинена гемолітичним стрептококом, характеризується гарячкою, загальною інтоксикацією, тонзилітом і дрібноточковою висипкою з наступним пластинчастим лущенням.

Кір — гостра вірусна антропонозна хвороба, що характеризується вираженою інтоксикацією, катаральним і катарально-гнійним ринітом, ларингітом, кон'юнктивітом, своєрідною енантемою (плями Бєльського—Філатова—Копліка) і папульозно-плямистою висипкою.

Краснуха — гостра інфекційна антропонозна хвороба. Механізм передавання краплинний. Характеризується помірною інтоксикацією, гарячкою, дрібноплямистою висипкою, збільшенням лімфовузлів, особливо задньошийних і по­тиличних.

Вітряна віспа — гостра антропонозна висококонтагіозна вірусна інфекція, найхарактернішою ознакою якої є макуло-папуло-везикульозна висипка.

Епідемічний паротит — гостра вірусна хвороба, яка характеризується гаряч­кою, інтоксикацією, запаленням слинних залоз, нерідко ураженням інших зало­зистих органів і нервової системи.