Соціальна структура як істотний чинник організації суспільного життя визначає ряд важливих складових політики: її мету, суб'єкти, рушійні сили, ієрархію влади і багато інших. Своєю чергою політика в різноманітних виявах — економічному, соціальному, національному, культурному тощо — має зворотний вплив на розвиток соціальної структури. Саме тому структура, тенденції її розвитку належать до базових понять сучасної політології.
Під соціальною структурою розуміється сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп і відносин між ними, зумовлених врешті-решт суспільним поділом праці. В основі диференціації на такі групи лежить неоднакове становище людей у системі суспільного життя. Соціальні групи відрізняються як за критеріями диференціації суспільства, так і за своїми масштабами. Стосовно останнього серед соціальних груп виділяються великі, тобто спільності людей, інтегрованих у масштабах всього суспільства, держави в цілому. Саме такими макросоціальними групами виступають соціальні класи, соціальні верстви або, як їх прийнято називати в західній політології, страти. Це спільності, що інтегрують індивідів по "горизонталі". Є спільності іншого характеру, які мають певну "вертикальну структуру", тобто корпоративні. До великих соціальних груп відносяться також соціально-етнічні — нації, соціально-демографічні та деякі інші спільності, проте у контексті цієї теми вони не розглядаються.
Соціальна структура посідає проміжне, опосередковане місце між політичною та іншими сферами людської діяльності — економікою, культурою, духовним життям.
Політична думка завжди розглядала соціальну структуру як явище невіддільне від владних відносин. Розроблена Платоном модель соціальної організації включала в себе групу людей, що керують державою. Згідно з поглядами Фур'є, серед п'яти класів є двір і знать, тобто ті, що займаються політикою, управлінням. Загалом соціальна структура тлумачилася як певна множинність соціальних груп, які різняться функціями в суспільстві і розмірами багатства. На основі цих відмінностей складаються досить жорсткі відносини між групами в сфері влади (одні керують, інші підкоряються) і багатства (одні присвоюють працю інших). У міру розвитку вони змінюються: влада одних слабшає, влада інших посилюється. Проте самі відносини досить тривкі і залишаються незмінними протягом тривалого історичного часу.
Саме на грунті соціальної структури формуються соціальні інтереси, що зумовлюють дії соціальних груп. К.-А.Гельвецій, П.Гольбах і Д.Дідро вбачали в інтересах реальний зміст політики.
Інтереси соціальних груп не можна розглядати як механічну суму інтересів їхніх членів. Йдеться про явище системного, інтегративного порядку, оскільки в процесі взаємодії індивідів відбувається формування інтересів групи як цілого. В них втілюються найбільш спільні й істотні риси об'єктивного стану окремих індивідів.
Соціальні інтереси — як усвідомлення потреб і необхідних цілеспрямованих дій для їх задоволення — в політичному суспільстві досягають найвищої зрілості, трансформуючись в усвідомлення політичних дій і відповідне ставлення до влади, тобто перетворюючись у політичні інтереси. Вони завжди спрямовані на збереження або зміну політичного статусу тієї чи іншої соціальної групи, її місця в ієрархії влади, а отже, є основою політичного процесу.
Збіг інтересів — це об'єктивна умова інтеграції індивідів у соціальні групи, їх. трансформації в суб'єктів політичного життя. Інтеграція може грунтуватися на тотожності істотних, довготермінових інтересів. Тоді соціальні групи виступають як стійкі спільності. Саме вони найбільш важливі для політичного процесу, особливо враховуючи його стратегічні аспекти. Але об'єднання людей у соціальні групи може виникати на основі збігу короткотермінових інтересів. Такі групи іноді виступають важливими факторами політичного життя. Тим більше, що ранжування інтересів не постійне. Тому і соціальні групи є утворенням динамічним, рухомим. Взагалі соціальну структуру із властивими їй спільностями з їх інтересами, зокрема політичними, можна розглядати не як стан, а як процес, оскільки поглиблюється соціальна диференціація суспільства.
Однією з сторін цієї основи прогресу є спеціалізація людської діяльності, яка неминуче призводить до появи відмінностей між соціально-професійними групами, що формуються. Маються на увазі відмінності в інтересах і цінностях, нормах поведінки, соціальних ролях тощо. Поява таких відмінностей — природне явище, оскільки об'єктивно створює можливість розмаїття, багатства суспільного життя, а отже, всебічного розвитку особи. Але це означає і ускладнення соціальної структури. Західна політологія як одну із суттєвих сторін суспільного прогресу серед інших "еволюційних універсалій" виділяє соціальну стратифікацію (Т. Парсонс). Значний наголос робиться на її політичних аспектах — відповідних змінах у політичній системі, політичній поведінці.
Згідно з теорією груп, наявність соціальних класів, професійних та інших спільностей загалом створює основу для обмеження державного свавілля.
Недостатній розвиток груп призводить до авторитарних, тоталітарних режимів. Урізноманітнення соціальної структури є важливою передумовою демократизації суспільства, що пориває з тоталітаризмом. Посилення соціального плюралізму виступає важливим об'єктивним фактором демократизації життя в усіх його сферах. Це не виключає того, що держава, здійснюючи певну економічну і соціальну політику, якоюсь мірою, а іноді дуже істотно, впливає на спрямування соціальної диференціації. Історичний досвід засвідчує, що настанова на соціальне однорідне суспільство не відповідає потребам прогресу цивілізації. Інша справа, що цілком ймовірна перспектива подолання антагоністичних соціальних груп і гармонізації соціальної структури.
