Соціально-педагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку.

Тема 1. Фізична культура в системі виховання дітей шкільного віку.

План.

1. Соціально-педагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку.

1.1. Мета, завдання, спрямованість фізичного виховання школярів.

1.2. Вікові особливості розвитку організму молодших школярів.

 

Соціально-педагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку.

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною у процесі суспільно-історичної практики, що характеризує досягнутий рівень у розвитку суспільства на кожному конкретному етапі. Відповідно до статті І Закону України „Про фізичну культуру і спорт” фізична культура – це „складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості”. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Визначаючи фізичну культуру із урахуванням її трьох аспектів (діяльнісного – який включає доцільну рухову активність у вигляді різних форм фізичних вправ, спрямованих на формування необхідних в житті рухових умінь і навичок, розвиток рухових здібностей; предметно-ціннісного – який представлений у вигляді матеріальних і духовних цінностей, створених суспільством для забезпечення ефективності фізкультурної діяльності; результативного – який характеризується сукупністю корисних результатів використання фізичної культури, які виражаються у володінні людиною її цінностями, надбанні нею високого рівня фізичної дієздатності) провідні фахівці галузі відмічають те, що „ фізичну культуру можна визначити як сукупність досягнень суспільства у створенні і раціональному використанні спеціальних засобів і методів, умов цілеспрямованого фізичного і духовного удосконалення людини ”.

Розглядаючи фізичну культуру у більш вузькому і конкретному значенні необхідно охарактеризувати поняття „фізична культура особистості”, адже не може бути високого рівня розвитку загальної фізичної культури в суспільстві, без виховання властивостей притаманних людині із високим рівнем фізичної культури, а саме уміння вести здоровий спосіб життя, самостійно займатись фізичними вп равами, удосконаленні своєї фізичної природи, володінні та високій культурі рухів, тому в даному контексті фізична культура зводиться не лише до розвитку рухових здібностей. Тому в даному контексті „Фізичною культурою” називають навчальну дисципліну в школі, профілактичні і лікувальні заняття в лікарнях та інших аналогічних закладах.

Також необхідно визначити таке поняття, як „Фізичне виховання” і його співвідношення до поняття „Фізична культура”, адже багато людей їх ототожнюють. Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини. Фізичне виховання складається із двох взаємопов’язаних компонентів: фізичної освіти та розвитку рухових здібностей. Термін „Фізична освіта” був впроваджений відомим російським вченим П.Ф. Лесгафтом. Таким чином під фізичною освітою тобто освітою в галузі фізичної культури розуміють формування життєво важливих рухових умінь і навичок, спортивних рухових умінь і навичок, накопичення та передача спеціальних знань в галузі фізичної культури. Під розвитком рухових здібностей розуміють цілеспрямований розвиток рухових здібностей (сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності) за допомогою нормованих функціональних навантажень. В раціонально організованій практиці фізичного виховання завжди органічно поєднані фізична освіта і виховання рухових здібностей із другими сторонами загальної системи виховання, а саме із сторонами виховання (розумовим, моральним і вольовим, естетичним, господарсько-трудовим) та якостями особистості (інтелектуальними, морально-вольовими, естетичними, любов до праці та її продуктивність). Принцип гармонійної освіти вимагає повного розвитку тіла і духу. Ніякий вид, ніяка сторона розвитку не повинні здійснюватись на шкоду іншій. Здоров’я, фізичний розвиток, зміцнення, формування тіла так само важливі, як ті ж властивості, що стосуються душі, тому що одне неможливе без другого. Фізичне виховання здійснюється шляхом проведення занять у дошкільних виховних, середніх загальних, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних програм, затверджених у встановленому порядку. Таким чином, фізичне виховання можна визначити як: „... педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом всього життя ”.

Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови його надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у конкретних документах і матеріалах розроблених державними органами управління у сфері фізичної культури і спорту, міністерством освіти і науки, обласними управліннями. Фізичне виховання школярів має документальну основу до якої належать: Закон України „Про фізичну культуру і спорт”, Державна програма розвитку фізичної культури, Державні вимоги до фізичного виховання, навчальні програми для всіх ланок освіти, Державний стандарт галузі, національна спортивна класифікація, Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України.

Соціально-педагогічне значення фізичної культури в системі виховання дітей шкільного віку полягає у:

- створенні міцного фундаменту гармонійного фізичного розвитку, зміцненні фізичного здоров’я, здійсненні всебічної фізичної освіти і виховання, формуванні передумов для успішного оволодіння виробничими та військовими спеціальностями;

- постійному підтриманні гарної фізичної та розумової працездатності, яка забезпечує належну успішність у навчанні, а в подальшому забезпечить високу ефективність суспільно корисної діяльності;

- раціональній організації дозвілля дітей, де учні залучаються до спортивної діяльності, і під час якої підвищується моральна, естетична, інтелектуальна, трудова культура підростаючого покоління.

Мета системи фізичного виховання школярів полягає у сприянні всебічному, гармонійному розвитку фізичної культури особистості та підготовці дітей до життя.

Загальні завдання фізичного виховання дітей шкільного віку полягають у:

- сприянні нормальному і гармонійному фізичному розвитку учнів, зміцненні здоров’я, підвищенні загальної працездатності та опірності організму до несприятливих зовнішніх впливів, навчанні основам техніки рухів, удосконаленні рухових здібностей і пов’язаних із руховою діяльністю інтелектуальних, вольових, емоційних якостей учнів;

- вихованні потреби до регулярних занять фізичними вправами та використанні інших засобів фізичної культури, залученні до спортивної діяльності та забезпеченні поступового підвищення спортивних досягнень, вихованні моральних якостей, привчанні до дисциплінованості, організованості, відповідальності за свої вчинки, формуванні естетичних потреб та поглядів, вихованні естетичних почуттів.

Як відомо, фізичне виховання має декілька напрямків, а саме:

- загально-підготовчий або загальної фізичної підготовки (зміст цього напряму полягає у широкій освіті в галузі фізичної культури та досягненні базового рівня всебічного розвитку життєво важливих рухових здібностей та умінь і навичок);

- професійно-прикладний напрямок або професійно-прикладної фізичної підготовки (зміст цього напряму полягає у поглибленому удосконаленні рухових умінь і навичок, рухових здібностей, які необхідні для досягнення високих результатів в обраному виді професійної діяльності;

- спортивне тренування (зміст цього напряму полягає у поглибленому удосконаленні рухових умінь і навичок, рухових здібностей, які необхідні для досягнення високих результатів в обраному виді спортивної діяльності;

- адаптивна фізична культура (термін вживається в Росії) або фізична реабілітація (термін вживається в Україні) (зміст цього напряму полягає у широкому залученні засобів і методів фізичної культури з метою досягнення високого ступеню соціалізації особистості інваліда, хворої людини, її адаптації до праці, побуту, досягнення високого рівня самореалізації.

У зв’язку із вище зазначеним, фізичне виховання дітей в школі носить загально-підготовчу спрямованість, а професійно-прикладна спрямованість фізичного виховання притаманна вищим навчальним закладам 1-4 рівнів акредитації, а спортивний напрямок широко реалізується в дитячих юнацьких спортивних школах, федераціях за видами спорту і т.д.

Ефективне здійснення процесу фізичного виховання дітей можливе лише за умови знання і врахування вікових особливостей розвитку організму дітей певної вікової групи.

Нерівномірний (гетерохронний) розвиток організму обумовив необхідність періодизації шкільного віку учнівської молоді. Віковий період являє собою чітко обмежений відрізок часу, в межах якого особливості росту і розвитку організму протікають приблизно однаково, що обумовлює ідентичність засобів впливу та однакову методику фізичного виховання дітей і підлітків. Значення вікових періодів для практики полягає в тому, що правильне використання засобів фізичного виховання можливе лише за умови урахування анатомо-фізіологічних та психологічних особливостей учнів. В основі визначення вікових періодів лежить врахування вузлових років, коли змінюються темпи росту і розвитку організму дитини. У віковій фізіології та теорії фізичного виховання прийнята така періодизація шкільного віку: перше дитинство – 4-7 років, друге дитинство – 8-12 років, підлітковий вік – хлопці – 13-16 років, дівчата – 12-15 років, юнацький вік – 17-21 рік юнаки, дівчата – 16-20 років. В чому ж таки полягають методичні особливості занять із дітьми молодшого шкільного віку із урахуванням особливостей розвитку їх організму?

Враховуючи особливості розвитку опорно-рухового апарату дітей молодшого шкільного віку, які полягають у тому, що окостеніння скелету відбувається нерівномірно (до 9-11 років закінчується окостеніння фаланг пальців, а к 12-13 рокам – зап’ястя та кисті, зрощення кісток плеча та передпліччя, відбувається окостеніння ключиці), поступово формуються вигини хребта (к 7 рокам – шийна та грудна кривизна, к 12 рокам – поперекова), необхідно щоб фізичні навантаження на хребет були помірними і дозованими, сильні поштовхи і струси тіла мають бути, по мірі можливості, виключені, на заняттях слід уникати перенапруження суглобів, зв’язкового апарату та м’язів, особливу увагу слід приділяти формуванню правильної постави.

У зв’язку із тим, що серцевий м’яз у дітей молодшого шкільного віку слабкий і ЧСС навіть за невеликих навантажень, швидко збільшується, але і так само швидко повертається до норми, на уроках фізичної культури слід обмежувати обсяг вправ із надмірними обтяженнями, уникати завищених та ущільнених навантажень, виключити значні статичні навантаження, вправи пов’язані із натужуванням, виключити складні завдання, які викликають великі нервово-м’язові напруження.

У зв’язку із тим, що обмін речовин у дітей відбувається швидше у порівнянні із підлітками, а також відновні процеси після короткочасних вправ також перебігають швидше, на уроках фізичної культури слід давати короткотривалі навантаження із достатніми паузами відпочинку, а також змінювати характер праці окремих м’язових груп.

У зв’язку із тим, що збудження і гальмівні процеси у дітей молодшого шкільного віку легко іррадіюють „поширюються” по корі головного мозку, і відповідно виконання нових рухів характеризується більшою скутістю та неточністю у порівнянні із старшими школярами, на уроках фізичної культури слід на початкових фазах навчання більше часу відводити на повільне виконання рухів і використовувати метод розучування вправ в цілому і полегшувати виконання за допомогою підвідних вправ, використовувати дзеркальний показ, здійснювати початкове виконання вправи в полегшених умовах.

У зв’язку із тим, що процеси збудження нервової системи переважають над процесами гальмування, і як наслідок цього в дітей молодшого шкільного віку велика рухова активність, часте переключення уваги з одного виду діяльності на інший і діти практично невтомні, і навпаки, одноманітні дії швидко втомлюють дітей, на уроках фізичної культури слід давати велику кількість різноманітних рухових дій та їх часто змінювати (ігри, розваги, біг, ходьба, лазіння, стрибки, естафети), а особливе місце в бюджеті часу відведеного на урок фізичної культури мають займати ігри (близько 50% часу).

У зв’язку із тим, що в дітей швидке і водночас поверхневе сприйняття навколишнього світу і процеси гальмування в корі головного мозку носять дещо спізнілий характер, та на уроках фізичної культури слід на першому етапі навчання рухових дій здійснювати якісний показ вправ (близький до ідеального) та супроводжувати його розповіддю, але дуже короткою за викладом.

У зв’язку із тим, що в молодших школярів домінує образне, конкретне мислення і дуже нестійка увага, нетерплячість, на уроках фізичної культури слід замість стройових команд використовувати розпорядження та вказівки, і застосовувати ігровий метод для збільшення стійкості уваги дітей.

У зв’язку із тим, що молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для розвитку рухових здібностей, на уроках фізичної культури слід давати на кожному занятті комплекси вправ для розвитку рухових здібностей, які находяться в сенситивному періоді (для хлопчиків і для дівчат окремо), а процес фізичного виховання має бути спрямований на загальну фізичну підготовку.

Враховуючи вище наведені особливості розвитку організму молодших школярів і відповідно до них особливостей методик фізичного виховання, можна конкретизувати завдання фізичного виховання в молодшому шкільному віці. Вони полягають у наступному:

- Зміцнення здоров’я, формування постави, профілактика плоскостопості, зміцнення серцево-судинної системи, загартування;

- Освоєння доступної техніки спортивних вправ, створення бази рухових умінь і навичок, закріплення і удосконалення сформованих рухових умінь і навичок;

- Розвиток рухових здібностей з акцентом на координаційні здібності, на розвиток швидкості, швидкісно-силових здібностей, гнучкості;

- Розширення і поповнення елементарних відомостей про користь фізичних вправ, способах їх виконання, про правила особистої гігієни, правилах безпеки;

- Прилучення до систематичних занять фізичними вправами, формування інтересу до певних видів рухової діяльності та видів спорту;

- Виховання позитивних рис особистості, сприяння розвитку психічних процесів.

Основними засобами фізичного виховання молодших школярів будуть:

- гімнастичні і акробатичні вправи (шикування і перешикування вправи з предметами і без них, лазіння, нескладні акробатичні, танцювальні вправи);

- легкоатлетичні вправи (ходьба, біг, стрибки, метання, подолання перешкод);

- плавання (підготовчі вправи, робота рук та ніг під час плавання різними способами, проливання 25 метрів);

- Елементи спортивних ігор та рухливі ігри (ігри для розвитку рухових здібностей та якостей особистості);

- Елементарні одноборства („перетягування в парах”, „бій півнів”, „виштовхування із кола” і т.д.).