Порядок створення, механізм функціонування і ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон на території України визначений Законом України № 2673-12 «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року.
Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо його не буде продовжено Верховною Радою України. Спеціальна (вільна) економічна зона може бути ліквідована Верховною Радою України до закінчення строку, на який її було створено, за поданням Президента України або Кабінету Міністрів України. Питання про доцільність продовження строку функціонування спеціальної (вільної) економічної зони, або її дострокову ліквідацію може бути передано для вивчення комісії незалежних експертів, створеній Верховною Радою України.
Верховна Рада України повинна розглянути подані пропозиції і у трьохмісячний строк з дня подання зазначеної пропозиції винести відповідне рішення.
Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію. Для вирішення майнових та інших питань, пов’язаних з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони, врегулювання фінансових відносин між органом господарського розвитку і управління та суб’єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони Кабінетом Міністрів України створюється ліквідаційна комісія, яка набуває усіх повноважень щодо управління спеціальною (вільною) економічною зоною до моменту остаточного вирішення всіх питань, пов’язаних з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони.
Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб’єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації.
Спори, що виникають у зв’язку з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони між органом господарського розвитку, і управління, суб’єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судових або арбітражних органах України, а спори за участю іноземного суб’єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, в судових та арбітражних органах за погодженням сторін, в тому числі за кордоном.
5. Поняття та особливості функціонування «офшорних компаній»
Офшорна компанія – це компанія, що користується пільгами у сфері оподаткування, і зареєстрована в офшорній зоні, тобто в країні або на території, що цілеспрямовано привертає міжнародний бізнес шляхом надання йому податкових пільг. Офшорна компанія не веде господарської діяльності в країні своєї реєстрації, а власники цих компаній – нерезиденти цих країн. Це вимога країн, де дозволена реєстрація таких компаній. Як правило, в цих країнах дуже низьке або взагалі відсутнє оподаткування офшорних компаній (окрім фіксованого щорічного збору)
Легальне планування податків – не просто добре налагоджений бухгалтерський облік і правильне складання звітних балансів, це ще й законна можливість або не платити жодних податків, або звести їх рівень до мінімального.
«Офшор» (від англійського offshore – «поза берегом», «поза кордоном») – це один з найвідоміших методів податкового планування. Його основою є законодавства багатьох країн, які частково або повністю звільняють від оподаткування компанії, що належать іноземним особам, але за умови, що фірма не має прибутків у цій країні, а власники і керівництво не є резидентами країни.
Створюючи офшорну компанію, підприємець може суттєво і абсолютно законно зменшити суму податкових виплат його місцевої фірми. У результаті взаємодії місцевої фірми і офшорної компанії можна практично ліквідувати виплати по податку на прибуток і значно зменшити виплати по прибутковому податку.
Головне правило, якого потрібно дотримуватися при створенні і використанні офшорних компаній – врахування норм вітчизняного законодавства і норм країни реєстрації компанії. Невиконання елементарних вимог може призвести до негативних наслідків.
У світі нараховується більше 60 країн, нормативна база яких передбачає податкові пільги для офшорів. До числа найбільш відомих належать:
- Європа: Ірландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мадейра, Мальта, Монако, Нідерланди, Швейцарія.
- Британські острови: Гернсі, Гібралтар, Джерсі, Олдерні, Мен, Сарк.
- Близький Схід: Бахрейн, ОАЕ.
- Африка: Ліберія, Маврикій, Сейшельські острови, Занзібар.
- Тихий океан: острови Кука, Гонконг, Лабуан, Маршаллові острови, Науру, Сінгапур, Вануату, Західне Самоа.
- Центральна і Південна Америка: Беліз, Коста-Ріка, Панама, Уругвай.
Загалом усі ці країни можна розділити на дві групи:
а) ті, які обкладають офшорні компанії відносно невисоким податком;
б) ті, які повністю звільняють такі компанії від податків (у цьому випадку фірма платить Урядові фіксоване мито за продовження ліцензії на діяльність).
Країни, де реєструють офшорні компанії, умовно можна розділити на декілька категорій.
1. Невеликі держави, острови з невисоким рівнем розвитку власної економіки, але з досить високою політичною стабільністю (Багами, Британські Віргінські острови, Вануату, Сейшельські острови і т.д). Як правило, ці країни не висувають ніяких вимог до звітності, головне – це внесення щорічного фіксованого збору в казну.
2. Країни, з боку керівництва яких здійснюється більш жорсткий контроль, ніж у попередньому випадку (ведеться реєстр директорів і акціонерів компаній, але і престиж таких фірм набагато вищий). Це Кіпр, Ірландія, Гібралтар, Люксембург, Швейцарія, острів Мен та ін.
3. Також є ряд неофшорних країн, в яких можна працювати в пристойній компанії і при цьому виплачувати зовсім невеликі суми. Це США, Великобританія, Канада. Ці держави мають такі організаційно-правові форми, які дозволяють вести бізнес-діяльність з незначними затратами на фіксовані збори.
Питання для самоперевірки
1. На підставі яких нормативно-правових актів регулюється діяльність вільних (спеціальних) економічних зон?
2. Які існують види вільних (спеціальних) економічних зон?
