Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють різні види спеціальних (вільних) економічних зон. Проте в законодавчих актах про режим спеціальних (вільних) економічних зон відсутні уніфіковані положення щодо їх класифікації. Так, в ст. 403 Господарського кодексу України міститься відкритий перелік спеціальних (вільних) економічних зон (відповідно до цієї статті на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним типам згаданих спеціальних (вільних) економічних зон).
Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні», спеціальні (вільні) економічні зони можуть бути таких типів:
- зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих ВЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є ВЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»;
- комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні спеціальні (вільні) економічні зони належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв», «Рені» та ін.;
- науково-технічні зони – спеціальні (вільні) економічні зони, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів (наприклад, технопарки «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів», створені відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»);
- туристсько-рекреаційні зони – спеціальні (вільні) економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культур-ний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в т. ч. із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу. Наприклад, спеціальні (вільні) економічні зони, створені Законом України від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»;
- банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України; в чистому вигляді на території України ВЕЗ такого типу не створені, хоча у світовій практиці вони досить широко використовуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залучають іноземний капітал; перелік таких офшорних зон міститься у Розпорядженні Кабінету Міністрів України № 77 від 24.02.2003 р.;
- зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; ВЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюються Положенням про прикордонний режим, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим» (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»).
