Тема 3.1. Передкласичний період. Національні школи. Винахід фортепіано.

Ужгородське державне музичне училище імені Д.Є. Задора

Лекція № 9

Тема заняття: Перед класична період. Естетичні ідеали.

Винахід фортепіано та його розвиток у XVIII столітті.

Національні школи.

План заняття:

1. Епоха Просвітництва та її прогресивна роль в естетичному розвитку суспільства.

2. Естетичні ідеали перед класичної доби..

3. Формування сонатно-симфонічного мислення.

4. Нові поняття в лексикону музиканта..

5. Винахід фортепіано та його розвиток у XVIII столітті.

6. Композиторські школи перед класичної доби.

Тема 3.1. Передкласичний період. Національні школи. Винахід фортепіано. - 1 год.

Естетичні ідеали епохи Просвіти. Боротьба буржуазії проти абсолютизму та його культури. Сентименталізм і прояв нових характерних тенденцій у мистецтві. Ф.Е. Бах – яскравий представник німецького сентименталізму у музиці. Трактат Ф.Е. Баха; його значення у боротьбі проти формалізму в питаннях інтерпретації. Теорія афектів та її прояв у клавірному виконавстві. Італійські клавіристи другої половини XVIIІ ст.

Завершення періоду клавіризму та початок етапу розвитку фортепіанного мистецтва. Винахід фортепіано у 1709 році та поширення цього інструмента у професійному середовищі. Розвиток фортепіанного виробництва. Подальше вдосконалення інструменту; англійська та віденська механіка.

1. Епоха Просвітництва та її прогресивна роль в естетичному розвитку суспільства.

Просвітництво - ідейний, громадський, культурний та естетичне рух у країнах Європи, пов'язане з загальними змінами в умовах життя під впливом розкладу феодальних і утвердження капіталістичних виробничих відносин. Умовно історичні рамки епохи Просвітництва можуть бути обмежені 1689-1789 рр.. Перша - дата з англійської історії. У 1688 р. відбулася "славна революція" в Англії. Друга дата - початок Французької революції, сприймався сучасниками як втілення просвітницьких ідей Свободи, Рівності, Братерства, які стали її гаслами.

Естетичним перевагами даного часу стало звернення до людини, незалежно від його соціального статусу.

XVIII століття підготувало також панування буржуазної культури. На зміну старій, феодальній ідеології прийшов час філософів, соціологів, економістів, літераторів нового століття - Просвітництва. Естетичне новаторство століття виявило себе не стільки в бажанні зламати або навіть реконструювати традиційні форми, скільки в створенні якихось інших форм, що існують в обхід традиції і як би незалежно від неї.

2.Естетичні ідеали перед класичної доби.

Європейське мистецтво XVIII ст. поєднувала в собі класицизм і романтизм. Романтизм, що виник в атмосфері, пронизаної ідеями Просвітництва, революційними подіями, на перше місце ставив уяву, емоційність і творчу натхненність художника. Використовуючи старі стилістичні форми класицизму, мистецтво епохи Просвітництва відображало за їх допомогою вже зовсім інший зміст.

У європейському мистецтві XVIII ст. було ще один напрямок - рококо. Для нього характерні краса, граціозність і примхливий орнаментальний ритм. Все мистецтво рококо побудоване на асиметрії, що створює відчуття неспокою - примхливість, іронічність, химерність, дратуюче почуття. Не випадково походження терміну "рококо " зводять до французького слова "рокайль " (діамант і прикраса з раковин), позначає стиль прикраси інтер’єру що грунтується на образних вигинах і спіралеподібних формах Рококо став провідним естетичним спрямуванням мистецтва у Франції в XVIII ст..

Музичне життя Європи середини18 ст. відзначалося надзвичайною різноманітністю стильових прикмет. Це в повній мірі стосується і клавірного мистецтва. Середина 18 ст. стає водорозділом між старим і новим,поліфонічним і гомофонним,церковним і світським,, органним і фортепіанним, між фугою і сонатою.

У другій половині 18 ст. нормою для поширення творів став нотний друк. Вже сформулювалося і стало прийнятим поняття самостійного музичного твору. Це вело за собою обмеження права на вільні зміни при виконанні. Тільки у варіаціях залишалося право експромтом створювати їх. Ще концерт давав більшу волю виконавцеві, а у сонатах та танцях передбачено було право тільки на вільну орнаментику. Але звання артиста і загального визнання діставали тільки творці музики. Виконавство не було усвідомлене як самостійне мистецтво.

В середині 18 ст. в Англії,Франції, Німеччині набули значного поширення публічні концерти як нова форма реалізації виконуваної музики. Перші платні концерти були організовані в Лондоні ще в 70-х роках 17 ст.

Прихильники нового мистецтва єдналися під гаслом натуральності, правдивості почуттів та вірності природі. Ці погляди з найбільшою повнотою й категоричністю були висловлені Жан-Жаком Руссо - теоретика доби Просвітництва. Практичне втілення було пов’язано з поворотом від монументальних поліфонічних творів до доступного, побутового мистецтва. Культивування виразної чутливої мелодії поєднувалося з елемент – гомофонним викладом і спрощеним розвитком. В музичних образах траплялися сентиментальні перебільшення, але велика творча робота композиторів стала підготовчим етапом до появи правдивих образів Моцарта й Бетховена.

3. Формування сонатно-симфонічного мислення.

18 ст – час формування сонатно - симфонічного мислення. Якщо в основі фуги чи танців лежав один образ - тема, то сонатно - симфонічне мислення оперувало вже контрастними образами, яким властива була внутрішня єдність. Остаточно встановилося панування гомофонно – гармонічної фактури з пріоритетом мелодії в ній, ясної гармонічної мови з опорою на головні функції мажорного і мінорного ладів – T,S,D.

Ця доба залишила багато теоретичних праць про музику. Між європейськими країнами існував досить жвавий обмін у сфері мистецьких та наукових ідей. Тому головні засади класичного стилю в музиці і в сфері клавірного мистецтва, зокрема, набули міжнародного характеру.

У виконавстві 18 ст. головною естетичною засадою стала природність і правдивість відтворюваного почуття. До лексикону музично- теоретичних трактатів увійшли такі поняття як виразність і докладність. Ось що пише Хр. Шубарт:

«Музична виразність – це вісь, навколо якої обертається музична естетика.

Музичний вираз складається з трьох елементів:1) правильності, докладності й краси. Правильність – це точне прочитання нот і суворе дотримання ритму.

2)…Друга вимога доброго виконання – ясність і докладність. Те, чого ми не розуміємо, не може вплинути на серце. Треба чітко виділяти кожну музичну фразу,кожну окрему ноту; вправлятися в роздільному видобуванні звуків (ніщо не може бути докладнішим, ніж стакато..)

3)Плинність звуків, легке граціозне портаменто чи перехід від одного звуку до іншого, наростання. Спад, завмирання звуку, точність смаку при розсипанні дрібних прикрас, краса загального обрису кожної фрази…- все це загалом взяте,становить красу виконання».

4. Нові поняття в лексикону музиканта..

Прекрасним втіленням нової естетики була діяльність у 1750-177- рр.. знаменитого Мангеймського симфонічного оркестру. Найбільш вражали в їхній грі тривалі й поступові наростання та затихання звучності, які зовсім не прийняті були раніше. У мангеймській виконавчій манері динаміка гучності вперше стала самостійним виразовим засобом.

Боротьба за мелодику нової якості спричинила посилення тенденції «співу на клавірі». Розвиток нових стилістичних рис вимагав також гнучкості ритміки, не тільки динаміки: в клавірних методиках стали з’являтися вказівки на tempo rubato. Зародилося поняття фрази як виразової одиниці мелодії.

В сфері орнаментики зміни торкнулися питання, за який час слід виконувати мелізми. Якщо в бароковій добі переважав принцип субстракції, то від середини 18 ст. поширюється антиципація – спосіб виконання прикрас за час вартості попереднього тону.

5. Винахід фортепіано та його розвиток у XVIII столітті.

Фортепіано - збірна назва класу клавішно-ударних музичних інструментів - роялів і піаніно. Назва походить від італ. forte - "Голосно" і piano - "Тихо".

Історія

Попередниками фортепіано були клавесини і винайдені пізніше клавікорди. Їх недоліками були швидко згасаючий звук, що заважало грі legato, і постійний рівень гучності, що виключало одне з важливих виражальних засобів музики - динаміку (зміна гучності).

Фортепіано (англ., франц. Piano; нім. Klavier) - клавішний струнний інструмент з горизонтальним (рояль) або вертикальним (піаніно) розташуванням струн. На звучання Ф. великий вплив робить його конструкція. Ф. складається з акустичного апарату (резонансна дека, струнна одяг), клавішного механізму, опорних конструкцій (Футори, металева рама, вірбельбанк). Складна система важелів механізму дозволяє передати зусилля від гри через клавішу до молоточка, удар якого по струні виробляє звук. Сучасний діапазон Ф. - 7 ⅓ октав (88 клавіш).

Винайшов Ф. клавесинний майстер з Флоренції Бартоломео Крістофорі (1655-1732), Інструмент був названий "gravicembalo col piano e forte" (клавесин з тихим і гучним звуком), - піанофорте - а згодом закріпилася назва фортепіано. У винаході Б. Крістофорі були закладені основні деталі сучасного механізму фортепіано. Це молоточок,з голівкою, обтягнутою шкірою, який, підскакуючи догори, б’є по струні. Основа молоточка була закріплена у вирізі дерев’яної планки. Молоточок підкидається через шультер вертикальним стовпчиком – шпіллером. Ці стовпчики підштовхуються догори задніми кінцями клавіш. Після удару молоточка об струну шпілер відхиляється вбік і дає йому можливість впасти вниз. При цьому молоточок опускається на м’яку підкладку – рулейстик. Винахід Крістофорі поклало початок розвитку механіки англійської системи. Інші види механіки були розроблені Маріусом у Франції(1716) і Шретером в Німеччині (1717 - 21).

Щоб не було зайвого шуму, Крістофорі ввів глушники – демпфери.

Заслуговує окремої уваги демпферний механізм раннього фортепіано. Звучання фортепіано 18 ст, дозволяло в найбільш ранній період фортепіанного виконавства вживати таку «регістрову педаль», при якій підйом глушників трактувався як барва. Як зміна регістра на клавесині.

У наступні роки поліпшення конструкції Ф. було пов'язано з еволюцією клавішного механізму, введенням чагунної рами, педалей, збільшенням діапазону, зміною розташування струн. Над клавішним механізмом у різний час працювали К. Г. Шретер, І. А. Зільберманом, І. А. Штейн, І. А. Штрайхер, І. К. Цумпе, А. Беккерс, С. Ерар, Ю. Блютнер, Дж. Брінсмід.

У 1721 р. німецький музикант і педагог Готтліб Шретер (1699-1782) винайшов принципово інший механізм, в якому молоточок, укріплений на кінці клавіші, підкидають і бив по струні (Prellmechanik). У другій чверті XVIII ст. виробництвом Ф. починають займатися німецькі органні майстри, з яких найбільш відомі І. Штейн і Р. Зільберманом. Йоганн Андреас Штайн (1728-1792), учень Г. Зільбеpманна (1683-1734), який реалізував ідею Г. Шретера, в 1770 р. удосконалив цей механізм. Тепер піаніст міг з більшою легкістю виконувати віртуозні твори, проте істотним недоліком була слабка репетиція. Механізм Штайна (Prellzungenmechanik) отримав назву "віденського" або "німецького" і був у вживанні практично без змін аж до другої чверті XIX в. На такому фортепіано грав В.А. Моцарт.

З 1750-х рр.. в Лондоні Йоганн Крістоф Цумпе (1735-1800) став робити чотирикутні Ф., забезпечуючи їх трохи зміненим механізмом Крістофорі.

З 1760-х рр.. Ф. широко поширюється в усіх європейських країнах, у тому числі в Росії.

6. Композиторські школи перед класичної доби.

Формування національних шкіл і їх найбільші представники:

англійська – М. Клементі (1752 0 1832):

французька – Е. Мегюль (1763 -1817);

італійська – В. Галуші, Д. Сарті,Д. Чимароза,Парадізі;

чеська – І. Банда, Ф. Душек, Я. Вангал,Л. Кожелух;

німецька – В.Ф. Бах (1710-1784);

І.К. Бах (1735-1832). Нова стилістиячна тенденція:

К.Е. Бах(1714-1788). Характеристика композиторської

творчості. Теоретична праця «Досвід про істинне мистецтво

гри на клавірі»

Передкласичні риси найраніше виявились в італійській музиці. Італія 18 ст. справедливо вважалася країною музики. Італійські музиканти мали європейську славу і працювали в багатьох країнах. Завершувати освіту в Італії вважалося обов’язковою умовою високого професіоналізму. Все це створило передумови для поширення тенденцій перед класицизму з Італії у численні країни Західної Європи.

Культивування опери і сольного співу визначило пріоритет для музичної мови в творчості італійських композиторів. В музиці вперше з’являється «другий план» - супровід. Мелодика набуло нового вигляду. На зміну стислим поліфонічним темам прийшла кантилена широкого дихання і чіткої структури.

Основним жанром італійської клавірної музики 18 ст. стала соната.

Задля виразності нового кантиленного тематизму часто зазнавала істотного спрощення клавірна фактура.

Новими мелодіями і фортепіанною фактурою італійські композитори внесли істотний вклад у формування музичного класицизму. Однак їм не вдалося в своїх сонатах досягнути справжньої глибини й розмаху.на їхнє ставлення до клавірної музики завжди накладав відбиток галантний стиль, який диктував камерність засобів і певну поверховість, облегшеність почуттів.

Типові риси такої перед класичної сонати вже повною мірою виявилися в творчості Доменіко Альберті. Він написав близько 40 сонат, які мають двочастинний цикл,я якому 1 частина – у старосонатній формі, а друга – може бути танцювальною або варіаційною, швидкою чи стриманою. Головна тема звичайно співуча й розвинена, а фактура спрощена до елементарної гомофонії. У музичній термінології з іменем Альберті пов’язався тип найпростіших акомпануючи фігурацій – «альбертієві баси», що ідеально підійшов до норм класичного стилю і став надзвичайно поширеним у середині століття.