«Розуміти історію і біографію Леха Валенси – це як розуміти історію усієї Польщі»
Адам Міхнік
Для того щоб скласти повне враження про те, хто ж такий Лех Валенса, якої це величини політик та особистість на нашу думку доцільно дати коротку історичну довідку про умови в яких він зростав та формувався, його біографію.
Л. Валенса народився 29 вересня 1943 року в прибалтійській частині країни у селі Попово поблизу м. Ліпно (Вроцлавського воєводства). Свої корені Батько Валенси заробляв на життя працюючи теслярем. У 1943 році він був арештований і потратив у німецький трудовий табір звідки потім повернувся втративши здоров’я і через два місяці у червні 1943 року помер, залишивши сиротами чотирьох дітей.
Лех був улюбленцем матері, яку він сам характеризував як «мудру але малоосвічену жінку» [70, Т.1. С.12].
З точки зору реалізації цього покликання Валенса і розповідав про своє життя. Матері він завдячував і своєю селянською вірою в Бога.
Життя в післявоєному селі було тяжким. Ні друге заміжжя матері (вона вийшла за брата покійного батька), ні допомога родичів з США не рятували від злиднів.
По словах Валенси сім’я часто відчувала скруту у матеріальному становищі.У п’ять років майбутній президент почав пасти гусей, у сім — корів, а в десять уже виконував будь-яку селянську роботу. З 12 років наймитував у багатших сусідів. До школи доводилося ходити пішки чотири кілометри, до костелу — сім. Остання обставина важлива — не було неділі, коли б дуже релігійна родина не долала близько 15 кілометрів, аби помолитися Богу.
У чотирнадцять років Валенса вступив у ПТУ у м. Ліпно, яке у 1961 році закінчив. З 1961 по 1965 роки працював автомеханіком на машино-тракторній станції. Як розповідав Валенса у своїй автобіографії, згодом він стає відомим як гарний спеціаліст і майстер «золоті руки» [70, Т.1, С.116-117].
Трудову діяльність на три роки перериває служба у армії, яку він завершує у чині капрала. Повернення до дому після служби відкрило нові істини. Село стало здаватися тісним, а життя у ньому безперспективним. Тому він наважується поїхати у місто та розпочати своє нове життя у «великому світі».
У 1967 році Валенса влаштовується на посаду корабельного електрика на верфі ім. Леніна. Велике місто і величезний колектив породжують відчуття маленької людини «одного із багатьох тисяч». І визнаному на селі майстру знову необхідно було доводити свою кваліфікацію та завойовувати авторитет.
На верфі працювало близько 18 тисяч людей. Перші місяці виходець із села почувався маленьким гвинтиком у величезному механізмі. Тим більше що робота його в той час зводилася до розмотування на борту споруджуваних кораблів грубезних, «завтовшки з руку дорослого чоловіка», кабелів з величезних котушок. Оселився Лех у гуртожитку на вулиці Кльоновича, де мешкало 600 молодих неодружених робітників [56. С.15].
Умови праці — не позаздриш: не було навіть туалетів, не кажучи вже про душ.
Але не дивлячись на тяжкі умови праці для багатьох судноверф була життєвим шансом, можливістю отримати у місті квартиру Звідси легка політична збудженість місцевого робочого класу, у більшості своїй пришлого. Саме у цій обстановці і по її законам розвивається життя Л.Валенси у цей період [56].
8 листопада 1968 року Валенса одружився з 18-річною Данутою. Вона приїхала до Гданська з села, торгувала в кіоску квітами. Данута стала вірною супутницею Леха на все життя, народила йому вісьмох дітей [28. С.19-20].
У грудні 1970 року у них народжується перша дитина. В цей час був періодом відносної стабілізації життя Леха Валенси. На верфі він здобув повагу у репутацію «свого хлопця». Але життєвої стабільності було недостатньо для Валенси.
12 грудня 1970 року партійні функціонери Гданської верфі ім. Леніна і читали листа політбюро до членів партії, в якому обґрунтовувалася «сумна необхідність» підвищення цін на основні продовольчі товари. А 14 грудня на верфі почався стихійний страйк. Робітники пішли до воєводського комітету партії. Міліція розігнала мирну ходу і заарештувала кількох робітників.
Вирушив із делегацією робітників до директора верфі з вимогою скасувати підвищення цін і звільнити заарештованих товаришів. Директор сказав, що не може вирішити ні першого, ні другого питання. Тоді робітники пішли до воєводського комітету, долаючи дорогою опір міліцейських кордонів. Усі партійні функціонери втекли з приміщення комітету. Робітники підпалили порожній будинок і рушили до управління міліції, щоб визволити своїх заарештованих товаришів. А там уже роздавали бойові патрони. Валенса від імені робітників запропонував «обмін»: звільнити заарештованих корабелів за гарантії безпеки для правоохоронців. Але поки в будинку тривали переговори, в одного з міліціонерів, що стояли на вулиці, не витримали нерви: він вистрелив у натовп протестуючих, убивши одного з них.
У цей же час робітники різних підприємств громили магазини, підпалювали автомобілі. 17 грудня страйк силою було придушено за рішенням першого секретаря ЦК ПОРП Владислава Гомулки. Згідно з офіційними даними, у Гданську, Гдині та Ельблонгу загинуло 28 осіб. Серед сотень заарештованих після страйку робітників був і Валенса. Він вийшов із в’язниці через кілька днів [42].
Відтоді і до цього часу за Валенсою тягнеться шлейф звинувачень, що він нібито багато років співробітничав із комуністичною владою.
Згодом Валенсу обирають на пост профспілкового інспектора по праці. Тепер йому потрібно було виборювати у керівництва гідні умови праці для робочих. Тому Лех Валенса прийшов до висновку, що профспілки перетворилися в придатковий механізм вказівок керівництва партії безпартійним робочим. Останні повинні були лише «мовчати, працювати і коли треба піддакувати» [70, Т.1. С.88].
Поштовхом для появи думок про створення незалежних профспілок стало створення на Узбережжі у 1976 році незалежних організацій, насамперед руху прав людини і громадянина. Спроба обговорення планів створення такої організації і критика офіційних профспілок з якою він виступає на Конференіції самоуправління робітників у квітні 1976 року призводить до звільнення Валенси з роботи за скороченям штатів. Після чого у житті Леха починається період матеріальної струти.
