Фонетичні особливості британського варіанту англійської мови

РОЗДІЛ 2

ФОНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВАРІАНТІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Фонетичні особливості британського варіанту англійської мови

Національною англійська мова стала до кінця 16 століття, цей процес співпав із становленням англійською нації. У тогочасній Англії мова існувала, в основному, як територіальний діалект. Національна ж мова існувала як надтериторіальна, усі письмові документи оформлювались саме нею. Мова розвивалась, поповнювалась запозиченнями з інших мов та діалектів. Великий вклад у формування національної мови зробив Джефрі Чосер, використавши різні елементи лондонського діалекту у своїх творах, а також Джон Вікліф, який переклав Біблію на англійську мову.

Поняття «мовна норма» ще не існувало, була лише «мовна традиція», але з винайденням друкарського станка, Уільям Кекстон надрукував «The Dictes and Sayings of Philosophers». Ця книга зазнала критики сестри короля – Маргарити Тюдор, таким чином почало розвиватись поняття «мовної норми». Протягом 16-17 століття фонетична система англійської мови зазнавала суттєвих змін, проте, поняття акценту лишилось і дотепер.

Акценти, характерні для жителів Англії, Америки, Австралії, Канади, Шотландії, Північної Ірландії, Уельсу відрізняють один від одного.

Англійська мова в Британії вважається найбільш чистою та правильною, але у кожній частині Об’єднаного Королівства існує власний акцент. Під акцентом розуміємо специфічні особливості вимови жителів конкретної території.

Британський акцент часто називають «правильний акцент» або «оксфордський акцент», в сучасній Британії почути його досить складно, але існує стереотип, що британці говорять саме так. Однак, є вагомі відмінності у вимові, за якими можна пізнати жителя Британії. Звернімо увагу на одну із сцен у телесеріалі «Друзі» https://youtu.be/xZpOY-bymZA, в якій Рос Ґелар читає студентам лекцію в університеті. Таким чином, американець звертає увагу на свій предмет шляхом британського «звучання», що здається йому більш цікавим, розумним та науковим.

Отже, основні принципи британського акценту:

1. Вимова літери «R». У британському акценті ця літера вимовляється лише на початку слова, після приголосного звука, але після голосного звучить як поєднання голосного з [h]: here – [ hɪuh], hurry - [ˈhʌhri ]. Слова, що закінчуються на –rl: girl, hurl – вимовляються як один склад з німою «r»: [ɡɜːl], [ hɜːl ]. Cлово mirror звучить як [ˈmɪhrə]. My heart was mortally hurt when you hurled that marker at me – [mai ha:ht wəz ˈmɔːh.təl.i hɜːt wən jə hɜːld ðət ˈmɑːh.kər ət mi ]. https://youtu.be/DCataNWjw-Q Наприклад, у шоу Джимі Фелона Бенедикт Камбербетч має чіткий британський акцент: store - [stɔːh], far-far away [fɑːh fɑːhrˬewei], unicorn - [ ˈjuː.nɪ.kɔːhn ].

2. Вимова букви «U». У словах stupid, duty буква “u” звучить як [əʊ] чи [əw]: [ˈstəʊpɪd ], [ˈdəwti ].

3. Вимова звука [a:]. Звук [a:] вимовляється задньою частиною порожнини рота, з відкритим горлом і звучить як [a:h]: pass, grass, glass - [paːhs], [gra:hs], [gla:hs].

4. Літера “T” завжди вимовляється досить чітко в порівнянні з американським акцентом, тобто, так зване «гортанне зімкнення», шляхом якого здійснюється уподібнення звуку [t] до звуку [d], не відбувається: battle - [ˈbætl], settle – [ˈsetl], daughter - [ˈdɔːtəh].

Якщо звернути увагу на вимову Деніела Редкліфа та Руперта Гріна в фільмі «Гаррі Поттер та філософський камінь», можна почути, як британські актори уподібнюють звук [t] до звука [tʃ] у словах: tripe, got, to, fat - [ tʃraɪp ], [ɡɒtʃ], [tʃə], [fætʃ]. https://youtu.be/eA16Dq99Ybw

На нашу думку, британський акцент також характеризується чіткою вимовою дифтонгів та окремим звучанням верхнього елемента та глайда. Якщо уважно прослухаємо відео телепередачі «Еллен» з Х’ю Лорі, то почуємо чітке звучання дифтонгів: close - [kləʊz], I don’t know – [ai dəʊnt nəʊ], really - [ˈriːəli], okay - [ˌəʊˈkeɪ]. https://youtu.be/wYmrg3owTRE

Також слід брати до уваги «музику» мови, тобто інтонацію. https://youtu.be/b6Q_Ioj6AhQ Том Хіддлстеун, читаючи поезію Уільяма Шекспіра, демонструє висхідний тон на початку речення, рівний тон – всередині речення, та нисхідний – вкінці. Його мовлення чітке та неквапливе, а логічні наголоси додають кращого сприйняття тексту.