Тема 3. Конституційно-правові основи місцевого самоврядування
План
1. Поняття місцевого самоврядування.
2. Основні принципи місцевого самоврядування.
3. Система місцевого самоврядування.
4. Місцеве самоврядування і місцеві органи виконавчої влади
Поняття місцевого самоврядування
Проголошення незалежності України сприяло активізації процесу демократизації суспільства й держави, пошукам такої організації публічної влади, яка відповідала б європейським стандартам і була спрямована на забезпечення прав і свобод людини. Важливим складником цього процесу є побудова оптимальної системи місцевого самоврядування, яка в сучасному світі сприймається як єдино можлива демократична й раціональна модель влади на місцях.
Дослідження інституту місцевого самоврядування варто розпочинати насамперед з аналізу його поняття. У науковій літературі радянської доби широко вивчалося національне, професійне та громадське самоврядування. Наприкінці XX ст. активізувався розгляд самоврядування як форми державної влади на рівні адміністративно-територіальних одиниць.
У найбільш загальному вигляді під терміном «самоврядування» розуміють відносно автономне функціонування певного колективу (організації) людей, що забезпечується самостійним прийняттям його членами норм і рішень, які стосуються його життєдіяльності, а також відсутністю в колективі розриву між суб’єктом та об’єктом управління.
Самоврядування в межах адміністративно-територіальних одиниць, тобто організованим за територіальною ознакою називають місцевим. Місцеве самоврядування – це багатогранне, комплексне політико-правове явище, науковий потенціал якого розкривається в сукупності теоретичних конструкцій, базових юридичних понять і категорій, що сприяють оформленню відповідних теорій місцевого самоврядування.
Останнім часом поряд із нормативним підходом у дослідженні сутності місцевого самоврядування значного розвитку отримали соціологічний, системний, аксіологічний, гносеологічний, функціональний підходи.
Плюралізм стосовно розуміння місцевого самоврядування зумовлений тим, що воно тісно пов’язано з іншими явищами - державою, політикою, економікою, культурою, психологією, ментальністю.
В Україні місцеве самоврядування визнається й гарантується на конституційному рівні. Аналіз конституційних норм дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування треба розглядати, як один із фундаментальних принципів конституційного ладу, одну з форм народовладдя, специфічну підсистему публічної влади, форму залучення громадян до участі в розв’язанні питань місцевого значення, право, системну організацію, різновид суспільного управління.
Визнаючи місцеве самоврядування як один із принципів конституційного ладу, сутність якого полягає передусім у забезпеченні прав та свобод людини і громадянина. Основний Закон гарантує сталий розвиток цього інституту. В ст. 2 Європейської хартії про місцеве самоврядування зазначається, що принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві і, по можливості, в конституції країни [59]. Його визнання й гарантування виявляється в тому, що Конституція України встановлює межі для законодавця: визначає параметри для подальшого нормативного регулювання й унеможливлює необгрунтоване втручання держави у сферу компетенції місцевого самоврядування. З огляду на важливість цього інституту для становлення й розвитку громадянського суспільства порядок визначення його засад віднесено ст. 92 Конституції України до виключної сфери законодавчого регулювання [1].
Як форма народовладдя місцеве самоврядування отримало своє закріплення в ст. 5 Конституції України, згідно з якою саме народ має виключне право визначати і змінювати конституційний лад, яке не може бути узурповано державою, її органами й посадовими особами [1].
Самоврядування – це основний спосіб здійснення народовладдя, насамперед у масштабах суспільства. втілення інтересів народу та інших соціальних спільнот. Місцеве самоврядування зумовлюється об’єктивною заінтересованістю груп людей, людських колективів, об’єднаних за територіальною ознакою для вирішення спільно і під свою відповідальність важливих питань і проблем місцевого значення [63].
Місцеве самоврядування – особливий різновид публічної влади. Уже сама назва «самоврядування», «самоуправління» вказує на наявність у ньому управлінських взаємовідносин, які є одним із видів відносин влади. Аналізуючи місцеве самоврядування, ми розрізняємо спеціальний суб’єкт – територіальну громаду, спеціальний об’єкт – питання місцевого значення – і самостійність – ключову категорію, що характеризує його як самостійну підсистему публічної влади, що конституційно гарантується державою [63].
Разом із тим, необхідно зазначити, що місцеве самоврядування і муніципальна влада не є тотожними поняттями. Виникнення, організація і функціонування муніципальної влади неможливі без місцевого самоврядування, але не будь-яке місцеве самоврядування є проявом муніципальної влади. Місцеве самоврядування є більш широким явищем, ніж муніципальна влада.
Дійсно муніципальна влада може розглядатися лише як одна з найважливіших характерних ознак місцевого самоврядування. Загальні збори, громадські слухання, місцеві ініціативи, самооподаткування хоч і є самостійними й важливими формами участі громадян у вирішенні питань місцевого значення, проте ознак муніципальної влади вони не мають. Отже, місцеве самоврядування не можна зводити лише до муніципальної влади, тому що це явище набагато складніше й різнобічніше.
Місцеве самоврядування – це форма самоорганізації населення на місцях, що виявляється в таких соціальних характеристиках, як самоуправління, самодіяльність, саморегулювання, самоконтроль.
Місцеве самоврядування в Україні являє собою систему, яка складається із сукупності демократичних організаційних форм (виборів) та інститутів прямої безпосередньої демократії (референдумів), інших форм волевиявлення населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці й виборних та інших органів, що реалізують його цілі, завдання та функції.
Місцеве самоврядування трактується як право. У ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування визначається як право територіальної громади самостійно розв’язувати питання місцевого значення [1]. Відповідно до ст. З Європейської хартії про місцеве самоврядування це не лише право, а й спроможність (але не територіальної громади, а органів місцевого самоврядування) у межах закону здійснювати регламентування й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їх компетенції, в інтересах місцевого населення [59].
У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» враховано положення і Конституції України, і Європейської хартії про місцеве самоврядування, а тому місцеве самоврядування формулюється як гарантоване державою право й реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення[16].
Аналіз чинного законодавства України дає підстави для тлумачення місцевого самоврядування як системної організації з чітким внутрішнім взаємним підпорядкуванням, яка включає територіальну громаду; сільську, селищну, міську ради; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Сьогодні налічується більше 30 визначень поняття «місцеве самоврядування». Наявність таких різних концептуальних підходів до розуміння місцевого самоврядування в основному пов’язана з неоднозначним розумінням джерела та природи влади, яка здійснюється територіальними колективами громадян й органами, які вони обирають, та їх взаємодією з органами державної влади.
