А. Оксиген
Оксиген – найпоширеніший на Землі елемент, на його частку доводиться близько 47,4 % маси твердої земної кори. Він входить до складу всіх біохімічних сполук – білків, ліпідів, вуглеводів і т.д.
Форми існування Оксигену в природі (екзогенні форми) є: молекулярний кисень (О2), озон (О3) і атомарний кисень (∙О∙).
Молекулярний кисень – один з найважливіших компонентів повітря й з ним звʼязані більшість життєвих процесів. Маса кисню в атмосфері становить 1,5∙1015 т. Більшість його утворюється в процесі фотосинтезу в зелених рослинах згідно схеми:
6Н2О + 6С2 ® С6Н12 О6 + 6О2.
Цей процес реалізується при поглинанні квантів світла h n молекулами хлорофілу. Установлено, що 1 га дубового лісу за рік утворює близько 830 кг кисню, березового лісу – 725 кг, соснового – 540 кг. Щорічно в атмосферу надходить 350·109 т кисню, причому, приблизно половина цієї кількості виробляється фітопланктоном морів и океанів, хоча його маса на декілька порядків менше рослинної біомаси континентів.
Важливим екологічним фактором є підвищення розчинності основних компонентів повітря у воді при зменшенні температури (закон Генрі). Тому фауна водних басейнів полярних широт, яка потребує кисню для дихання, різноманітна й численна. У теплих тропічних водах концентрація розчиненого кисню нижче, тому водних тварин менше.
Кисень – газ без кольору, смаку й запаху. Розчинний у воді, причому розчиняється тем краще, чим нижче її температура.
Озон має характерний запах (запах повітря після грози).
Кисень вступає у взаємодію майже з усіма хімічними елементами й утворює з ними безліч сполук. Найпоширеніші наступні: оксиди (-О-), пероксиди (-О-О-), гідроксиди –ОН (кислоти й основи) і їх численні похідні. Сильний окиснювач – взаємодіє з усіма Ме, крім благородних, з усіма нeметалами, крім Hal. Підтримує процеси дихання, горіння, гниття.
Оксиген є життєво важливим хімічним елементом майже для всіх живих організмів. Основна функція кисню – окиснення органічних сполук з утворенням СО2 і Н2О. Звільнена при цьому енергія використовується для протікання життєвих процесів.
Вміст Оксигену в організмі дорослої людини становить близько 62 % від маси тіла (43 кг на 70 кг маси тіла). Число атомів у тілі людини: 1,7∙1027, в одній клітці 1,7∙1013. Він входить до складу молекул води (55-65 % від маси тіла) і всіх компонентів організму – білків, ліпідів, вуглеводів, нуклеїнових кислот тощо.
Основний шлях надхождення О2 в організм – через легені (дихання), де він проникає в кров, поглинається гемоглобіном і утворює оксигемоглобін, а потім із крові надходить в усі органі й тканини.
Оксиген надходить в організм також і у звʼязаному стані – у виді води та їжі. У тканинах кисень витрачається на окиснення різних речовин при цьому він відновлюється до СО2 і Н2О, і виводиться з організму через легені й нирки. Частина його йде на утворення нових біомолекул.
Добове надходження із продуктами харчування: 1,5 …2,5 кг, з повітрям – 500…1000 г.
Б. Гідроген
Атом Гідрогену в порівнянні з атомами інших елементів має найпростішу структуру й складається з ядра із зарядом +1 і одного електрона. Відомі три нукліди водню: протій 1Н, дейтерій 2Н (D) і тритій 3Н (Т). Протій і дейтерій стабільні, тритій – радіоактивний (період напіврозпаду 12,5 років).
Простою сполукою Гідрогену є водень – двохатомна молекула. Він одним з найпоширеніших елементів у Всесвіті й становить близько 1 % маси земної кори (вважаючи воду й повітря). Водень утворює більше сполук, чому будь-який інший елемент.
Хімія водню проявляється головним чином у трьох електронних процесах.
1. Втрата валентного електрона. Втрата одного валентного електрона приводить до утвору іона водню Н+. Цей іон являє собою протон, який має здатність обурювати електронні хмари, що оточують інші атоми. Тому протон ніколи не існує як такий, він незмінно з'єднується з іншими атомами або молекулами (наприклад, з водою він утворює йон гідроксонію Н3О+).
2. Придбання електрона. Атом водню може приєднувати електрон, утворюючи при цьому гідрид-іон Н–. Такий вільний іон, імовірно, існує в гідридах (наприклад, КН, СаН2).
3. Утворення звʼязку при виникненні спільної електронної пари. Цей звʼязок може бутинеполярним, як, наприклад, у молекулі Н2, або полярним,наприклад, у молекулі НС1.
Гідроген входить до складу води, своєрідного життєвого середовища, між молекулами якої утворюються водневі звʼязки, що мають велике значення у структуруванні білків і нуклеїнових кислот.
У процесі подиху Гідроген утворює воду й служить, як і Оксиген, для виділення енергії, необхідної для життя.
Гідроген є одним із шести елементів-органогенів. В організмі людини втримується близько 10 % Гідрогену, який перебуває в основному в ковалентно звʼязаному стані з Карбоном, Нітрогеном, Сульфуром й іншими елементами, у вигляді йону гідроксонію Н3О+, який має важливі біологічні властивості. Він бере участь у підтримці кислотно-основної рівноваги, сприяє реакції гідролізу в шлунковому соці, має бактерицидні властивості (вбиває мікроорганізми).
Дуже важливою властивістю Гідрогену є його участь в утворенні водневих звʼязків, у тому числі й специфічних водневих звʼязків між аденіном, тиміном, гуаніном і цитозином у молекулі ДНК.
Гідроген входить до складу різних органічних і неорганічних речовин, що відіграють важливу біологічну роль в організмі людини. Так, масова частка його в білках коливається від 6,5 до 7,3 %, він є основною частиною вітамінів, гормонів, ферментів, води і т.і.
Властивості пероксиду водню (H2О2).
Пероксид водню є безбарвною рідиною із устиною 1,47 г/см3; t пл = 1,7 °С, t кип = 151 °С. Пероксид водню – неміцна сполука, здатна розкладатися з вибухом на воду й кисень:
2Н2О2 → 2Н2О + О2.
У молекулі пероксиду водню Оксиген має ступінь окиснення –1. Тому пероксид водню проявляє властивості окисника, наприклад у реакції з йодидом калію:
2KI + Н2О2 → I2 + 2KOH,
й ввідновника, наприклад, при взаємодії з розчином перманганату калію в кислому середовищі:
2 KМnО4 + 5Н2О2 + 3H2SО4 → 2MnSО4 + 5О2 + K2SО4 + 8Н2О.
Розчин пероксиду водню (2,7-3,3 %-й) є фармакопейним препаратом. Застосовується завдяки окисній здатності й нешкідливості продукту його відновлення – води. У клітках під впливом ферментів (пероксидази, каталази) пероксид водню розщеплюється на воду й кисень. 3%-й розчин пероксиду водню застосовується як дезінфікуючий (антисептичний) і кровоспинний засіб.
В. Карбон
Карбон –2 s 1,2 p 3-елемент, ступені окиснення від –4 (СН4)….0, +2, +4. Унікальність властивостей його 4-валентного стану повʼязана з тим, що однакове число відданих і прийнятих електронів, число валентних комірок дорівнює числу валентних електронів. Карбон в органічних сполуках утворює гомоланцюги 4-валентного стану, з можливими трьома типами гібридизації (sp, sp2, sp3). З можливим утворенням повністю делокалізованного ароматичного звʼязку.
Атоми Карбону мають здатність утворювати ланцюги типу С−С будь-якої довжини й різного ступеня розгалуженості; ці ланцюги можуть замикатися в цикли. Карбон здатний до утворення необмеженої кількості структурних просторових сполук із іншими елементами. У цей час відоме понад 5 мільйони органічних сполук і щорічно синтезується близько 250000 нових сполук.
Фізіологічна роль Карбону визначається тим, що цей елемент входить до складу всіх органічних сполук і бере участь практично у всіх біохімічних процесах в організмі. У біомолекулах він утворює полімерні ланцюги й міцно зʼєднується з Н, О, N та ін. елементами.
Загальний зміст Карбону сягає близько 21 % (15 кг на 70 кг загальної маси тіла). Він становить 2/3 маси мʼязів і 1/3 маси кісткової тканини. Виводиться з організму переважно з видихуваним повітрям (вуглекислий газ) і сечею (сечовина). В організм людини Карбон надходить із їжею (близько 300 г у добу).
Окиснення сполук Карбону під дією кисню приводить до утворення води й вуглекислого газу; цей процес служить для організму джерелом енергії. Вуглекислий газ СО2 утворюється в процесі обміну речовин і є стимулятором дихального центру, відіграє важливу роль у регуляції дихання й кровообігу. Асиміляція СО2 у процесі фотосинтезу при поглинанні сонячної енергії приводить до утворення органічних речовин (у першу чергу – глюкози) і виділенню в атмосферу кисню.
У вільному виді Карбон не токсичний, але багато його сполук мають значну токсичність. СО – чадний газ, дуже отруйна сполука (смертельна доза у вдихуваному повітрі становить усього 0,2 %). Молекула його міцніше кисню й здатна звʼязуватися з гемоглобіном, що порушує доступ кисню в тканини організму.
Токсичними є карбон тетрахлорид ССl4, карбон сульфід CS2, солі ціанідної кислоти HCN, бензен С6Н6 і ряд інших. Вуглекислий газ у концентрації понад 10 % викликає ацидоз (зниження рН крові), задишку й параліч дихального центру.
Тривале вдихання камʼяновугільного пилу може привести до антракозу – захворюванню, яке супроводжується відкладанням вугільного пилу в тканині легенів і лімфатичних вузлах, склеротичними змінами легеневої тканини. Відома токсична дія вуглеводнів і інших сполук нафти.
Г. Нітроген
Основна проста речовина Нітрогену – молекулярний азот. Вміст в атмосфе-рі – 78 %, 3,9∙1015 т. Газ без кольору й запаху.
Нітроген необхідний усім живим організмам для синтезу нітрогенвмісних будівельних блоків – амінокислот, з яких утворюються при біосинтезі білки, гормони, вітаміни, та ін. Білки в перерахуванні на суху вагу становлять 44 % від маси тіла.
Вміст Нітрогену в організмі дорослої людини становить близько 3 % від маси тіла (2,1 кг на 70 кг маси тіла).
Азот надходить в організм із харчовими продуктами, до складу яких входять білки та інші нітрогенвмісні речовини. Кінцевими продуктами метаболізму цих речовин є аміак NH3, сечовина NH3 – СО−NH3 й сечова кислота.
Д. Фосфор
Вміст фосфору в тілі дорослої людини близько 1% (приблизно 700 г на 70 кг маси тіла). Добова потреба людини у фосфорі становить 1,3 г.
В організмі основна кількість фосфору знаходиться в костях (близько 85 %), багато фосфору в мʼязах і нервовій тканини. Разом з кальцієм, фтором і хлором фосфор формує зубну емаль.
Значення фосфору для організму людини величезне. Фосфор перебуває в біосередовищах у вигляді фосфат-іона, який входить до складу неорганічних компонентів і органічних біомолекул. Фосфор присутній у всіх тканинах, входить до складу білків, нуклеїнових кислот, нуклеотидів, фосфоліпідів. Сполуки фосфору АДФ і АТФ є універсальним джерелом енергії для всіх живих клітин. Значна частина енергії, що утворюється при розпаді вуглеводів і інших сполук, акумулюється в багатих енергією органічних сполуках фосфатної кислоти.
Розчинні солі фосфорної кислоти формують фосфатну буферну систему, відповідальну за сталість кислотно-лужної рівноваги внутрішньоклітинної рідини.
Фосфор відіграє важливу роль у діяльності головного мозку, серця, мʼязової тканини.
Основна функція фосфору у вигляді фосфат-іона (РO4)3– полягає в утворенні інформаційних (нуклеїнові кислоти), структурних (фосфоліпіди й фосфати кальцію) і энергозберігаючих (АТФ і КФ) молекул.
Е. Сульфур
Сульфур – S (р -елемент, ступені окиснення 0, +4, +6, –1, –2, не утворює водневі звʼязки, в органічних сполуках представлений в групах R−SH (–2), R−S−S−R (–1), R−ОSО3H (+6).
Загальна масова частка Сульфуру в організмі людини становить 0,16 %. Добова потреба дорослої людини в ньому близько 4–5 г. Сульфур, як органоген, входить до складу багатьох органічних речовин, у тому числі білків і амінокислот (цистину, цистеїну, метіоніну), гормонів (інсуліну), вітамінів (B2), є складовою частиною сульфгідрильних груп (HS–),багато Сульфуру в кератині волос, вовни, кістках, нервовій тканині і т.д.
З біогенної точки зору головна функція Сульфуру полягає в здатності утворювати звʼязки між поліпептидними ланцюгами протеїнів. Він, як і Карбон, є структурогеном, служить «зʼєднувачем» молекул через місток −S−S− з можливістю розривати утворений звʼязок.
В організмі Сульфур окиснюється з утворенням сульфатної кислоти, яка бере участь у знешкодженні токсичних сполук, що утворюються в кишечнику з амінокислот.
4. Елементи електролітного фону
Елементами електролітного фону є Na, K, Ca, Mg. Іони цих становлять 99 % загального змісту металів в організмі. До них також відносять хлорид-іон.
