Використання інструментів соціальної політики у вирішенні молодіжних проблем

Те, що робить уряд, можна охарактеризувати як втручання в потік подій з метою внесення певних змін. Зміни досягаються за допомогою використання певних засобів: інструментів політики.

Інструменти політики можна визначити як засоби впливу та контактування з суспільством або як засоби досягнення певного політичного результату.

Як і будь-яка інша діяльність, соціальна політика для досягнення своїх цілей може використовувати певний набір інструментів.

Застосування різноманітних інструментів, їх поєднання допомагає вирішити соціальну проблему комплексно: попередити її виникнення в майбутньому та вплинути на вже існуючі наслідки.

 

Які ж використовуються інструменти соціальної політики у вирішенні молодіжних проблем?

Це:

 

Ø Фінансові трансферти – це будь-які грошові виплати (напр., допомога сім’ям з дітьми).

Ø Нефінансова, безготівкова, близька до готівки допомога – житлові субсидії, часткове субсидіювання вартості товарів та послуг для окремих категорій населення (проїзні квітки).

Ø Оподаткування – податкові пільги (оподаткування прибутків молодих підприємців, для підприємців, які створюють нові робочі місця).

Ø Прямі послуги/кредити на оплату послуг – це послуги з перекваліфікації та навчання безробітної молоді у відділеннях державної служби зайнятості, послуги, що надаються молоді центрами соціальних служб для молоді).

Ø Консультування, рекомендації та заохочення бажаної діяльності – прикладами використання цього інструменту є впровадження консультаційних та рекомендаційних програм щодо підтримання здорового способу життя, планування сім’ї, профорієнтаційне консультування (напр., для заохочення майбутніх матерів стати на облік у жіночій консультації у ранні строки вагітності, було передбачено ще й додаткову виплату цім жінкам, які виконували зазначені умови).

Ø Інформація – поширення та надання необхідної інформації (напр., вживання наркотиків, тютюну). Наразі в Україні існує потреба в ширшому використанні цього інструменту: недостатнім є інформування населення про існуючі соціальні установи, допомоги, соціальні програми, що зменшує їх дієвість.

Ø Заборона або обмеження – заборона будь-якої дискримінації при прийомі на роботу; заборона або обмеження реклами алкоголю, тютюну (забороняють рекламу та продаж алкоголю та тютюну на певній відстані від закладів освіти для дітей – шкіл та дитячих садків).

Ø Спеціальні стягнення – за персонально чи соціально небезпечну поведінку у вигляді штрафів, додаткових податків, ліцензування. У деяких країнах встановлено штрафи за куріння в громадських місцях. У прийнятому в Україні Законі „Про рекламу алкоголю і тютюну” передбачають додатковий податок на рекламу цих видів товару, кошти від якого мають спрямовуватися на соціальну рекламу.

Ø Угоди – угоди між соціальними партнерами (об’єднання профспілок, та роботодавців).

Ø Правові статуси – призначення статусів, що мають давати певні права та визначати обов’язки держави перед носіями правового статусу (статус безробітного, біженця).

Ø Заходи стосовно взаємодії груп та установ – створення соціальних програм, альтернативних державним, укладання колективних договорів.

Ø Права на приватні вимоги або захист – це може бути право працівника вимагати забезпечення норм безпеки праці. Право одного з батьків вимагати підтримку дітям у колишнього подружжя.

Ø Вторинні ефекти інших галузей – йдеться про використання вторинних ефектів інших галузей політики, наприклад, фінансової та економічної для досягнення цілей соціальної політики (помірні податки сприяють розвитку малого бізнесу, процентні ставки заощаджень).

Ø Молодіжні, дитячі організації та її спілки - спрямовані на вирішення проблем зайнятості молоді та реалізацію її підприємницьких ініціатив. Молодіжний волонтерський сектор - для вирішення як молодіжних проблем, так і покращення життя.

 

Процес гармонійного розвитку молоді, соціалізація, адаптація та інтеграція молодої особи в суспільному житті в дусі виховання в неї найвищих громадських почуттів, високої правової, естетичної, моральної культури, як відомо, значною мірою визначає майбутній розвиток держави, суспільства, нації.

Сьогодні молодь – найбільш чутлива та уразлива частина суспільства. Вона потребує постійного захисту та допомоги з боку держави. Підтримка молоді міститься не у вирішенні проблем за неї, а в наданні їй можливості долати їх власними силами у межах соціально придатних моделей.

Слід виділити деякі особливості щодо перспектив розвитку та вирішення проблем молоді:

· велика кількість учбових закладів і, відповідно, значна чисельність учнів шкіл, профтехучилищ, студентської молоді;

· розвиненість промислової сфери та відтік молодих спеціалістів з виробництва;

· інтенсивність культурного, громадського життя, а також процесів самоорганізації у молодіжному середовищі;

· розвиненість інформаційних мереж;

· діюча структура управління державною молодіжною політикою: управління, відділи та комітети у справах сім’ї та молоді, центри соціальних служб для молоді, молодіжні центри, підліткові клуби за місцем проживання тощо;

· прийняття низки розпоряджень щодо соціального становлення та розвитку молоді;

· органічне поєднання у молоді демократичним цінностям у багатогранному політичному житті, терпимості та соціальної стабільності.

 

На вищезазначені особливості впливають реформи фундаментальних засад суспільства та нові соціально-економічні реалії. Це викликає водночас тісно пов’язані один з одним негативні та позитивні тенденції у розвитку підростаючого покоління.

З одного боку, відбувається погіршення ряду об’єктивних параметрів, що характеризують умови життя молоді. Це обмежує її можливості вже на старті входження до дорослого життя, яке все більше включає елементи конкурентної боротьби за соціальний статус.

 

Тенденції підтверджуються такими процесами:

 

• загострення демографічної ситуації;

• зниження фізичної та психічної дієздатності молоді;

• криміналізація молодіжного середовища;

• раціоналістично-споживацьке ставлення до життєвих цінностей;

• культ сили та агресивне вирішення проблем;

• підміна рівня розвитку особистості рівнем благополуччя та матеріального достатку.

 

Зниження соціального статусу молоді та її стартових можливостей потребує включення заходів молодіжної політики у першочергові заходи соціальної підтримки населення в цілому. При цьому слід зазначити, що захист інтересів молодіполягаєне тільки у сфері традиційних форм соціального захисту у вигляді різноманітних грошових допоміг, компенсацій та пільгового забезпечення товарами першої необхідності, а й у послугах, які компенсують брак життєвого досвіду (молодіжні біржі праці, центри правової допомоги, інформаційно-консультаційні пункти, центри соціальних служб для молоді, телефони довіри та консультації психологів, служби молодої сім’ї).

З другого боку, можна вести мову про якісне покращаннядійових та вольовиххарактеристик молоді, таких як самостійність, відповідальність за особисту долю, реальна оцінка своїх можливостей, мобільність,адаптованість до життєвих змін, громадська активність.

Ця стабілізуюча тенденція повинна перейти у конструктивні форми проявів активності молоді. Для цього необхідно: по-перше, закласти в основу інноваційної активності нові цінності творення та громадського служіння; по-друге, створити умови та систему спеціальних форм підтримки соціально-значущих ініціатив молоді.

Дефіцит ресурсних можливостей потребує розстановки пріоритетів та виділення основних напрямків, на яких необхідно сконцентрувати зусилля та кошти для отримання позитивного соціального та економічного ефекту.

Поширення таких негативних явищ, як злочинність, наркоманія, алкоголізм, проституція, розповсюдження ВІЛ-інфекції, бездоглядність дітей тощо, на жаль, необхідно розглядати як закономірний процес. За законами системного розвитку суспільства відомо, що збільшення рівня безробіття на 1% призводить до збільшення злочинності на 5% і кількості самогубств – на 4%.

Однак є й інша причина цього явища — руйнування системи виховання молодого покоління, тоді як нова система, що має прийти на зміну, перебуває у стані нестабільності, змінюваності. Це пояснюється, з одного боку, тим, що частина соціальних інститутів не бажає включитися у „віддалені” для них проблеми, з іншого — деякі структури не визначили свого місця у цій системі, крім того, необхідно враховувати певну пасивність громадськості, яка не бачить можливостей або ще не мас досвіду взаємодії в нових умовах.

Молодь залишається однією з продуктивних сил суспільства, від якої залежить його подальший розвиток. У свою чергу, реалізація соціальних функцій молоді обумовлюється її життєвими показниками, головним з яких є стан здоров’я.

На стан здоров’я молоді, як і всіх громадян, впливають такі фактори: умови і спосіб життя - 50-55%; стан навколишнього середовища - 20-25%; спадково-генетичні фактори - 15-20%; рівень діяльності закладів охорони здоров’я - 1-15%.

Велику шкоду здоров’ю наносять соціально негативні форми поведінки, статева розбещеність. Внаслідок цього стрімко зростає кількість хвороб, що передаються статевим шляхом, в тому числі СНІД.

Занепокоєння викликає алкоголізм та наркоманія серед молоді. За статистичними даними, підлітки та молодь віком від 15 до 25 років здійснюють кожний сьомий злочин, десяте хуліганство, сьомі-дев’яті крадіжки особистого майна і державної власності від загальної кількості правопорушень. На них припадає приблизно п'ята частина усіх крадіжок, розбійних нападів і зґвалтувань. Вживання наркотичних засобів породжує цілу низку правових проблем.

Посилення напруженості у працевлаштуванні молоді, зростання відкритого та прихованого безробіття, різке розшарування в рівнях оплати праці між державними і недержавними секторами економіки сприяють соціально-професійній переорієнтації молоді на працю у недержавному секторі, на отримання доходів у «тіньовій» сфері. Чисельність незайнятої молоді, її питома вага серед загальної кількості безробітних матиме тенденцію до поступового зростання. На ринку праці, насамперед, слід очікувати зменшення попиту на випускників навчальних закладів. Повільно вирішуються питання щодо підтримки молодіжного підприємництва.

Загострення економічної кризи відбивається на якісному рівні дозвілля молоді, його духовно-культурному змісті, спрямованості. Зниження престижу освіти і культури в молодіжному середовищі призводить до падіння рівня духовності, породжує моральну та інтелектуальну деградацію. В цих умовах потрібно забезпечити необхідний мінімум культурних благ і послуг молодим людям, всебічно сприяти раціональному використанню вільного часу. Однією із суттєвих проблем у роботі з творчою, обдарованою молоддю є її відомча розмежованість, що призводить до розпорошення зусиль, викликає непотрібне дублювання.

Загострення соціально-економічних проблем, відсутність дійових механізмів державної підтримки молоді в період її соціального становлення і розвитку негативно позначилися на матеріальному становищі молоді, погіршили здоров’я, фізичний та духовний розвиток молодих громадян.

Усе це доводить необхідність розробки та реалізації нових заходів і програм для здійснення молодіжної політики на всіх рівнях. Від того, наскільки повно й ефективно вирішуються проблеми і реалізуються потенційні можливості молоді, залежать темпи оптимізації соціальних та економічних умов життя як нинішнього, так і майбутніх поколінь.

Принципове значення під час розробки і реалізації ДМП в Україні має диференційований підхід до молоді за соціальними та віковими групами. При цьому маємо враховувати, що молодь ніколи не була, не є і не може бути однорідною. Вона різниться за рівнем освіти, професійної підготовки, ціннісних орієнтацій, соціальної активності, участі в політичних та інших суспільних процесах.

Молодіжна інфраструктура

Соціальна молодіжна політика реалізується конкретними установами, закладами, організаціями, підприємствами різних форм власності та підпорядкування, які функціонують у молодіжній сфері. Окремі виконавці здебільшого об’днуються між собою або діють через уже існуючі організаційно-виконавчі структури. Розширення їхньої мережі сприяє збільшенню кількості суб’єктів молодіжної політики, що робить її сприйнятливішою для молоді, підвищує ефективність.

Молодіжна інфраструктура – це сукупність організаційно-виконавчих органів та організацій, закладів і установ, функції яких направлені на забезпечення конкретних потреб молоді, стосуються вирішення її проблем.

До молодіжної інфраструктури відносяться й заклади за місцем проживання, позашкільні заклади, установи та заклади з організації дозвілля, заклади з надання різноманітних соціальних послуг і необхідної допомоги молоді, молодіжні фонди, біржі тощо.

Всіх їх у молодіжну інфраструктуру об’єднує спрямованість діяльності на задоволення потреб та створення необхідних умов для ефективної соціалізації молодих громадян. Тобто на певній адміністративній території можуть одночасно і паралельно діяти найрізноманітніші структури, їхня внутрішня побудова й організація не є важливими для молоді. Для юнаків і дівчат важливим залишається те, щоб таких закладів було якомога більше, щоб їхні послуги були ефективними, щоб вони були доступними і надавали можливість вибору. Вони можуть користуватися неоднаковою популярністю серед різних категорій молоді, але за наявності їх широкої мережі задоволення найрізноманітніших смаків і потреб юнаків і дівчат є справою більш реальною.

Молодіжну інфраструктуру на певній території створюють заклади, організації, клуби тощо, які за специфікою діяльності групуються таким чином:

 

· соціальні служби для молоді;

· структури з працевлаштування та запобігання безробіттю серед молоді;

· позашкільні навчально-виховні заклади та заклади за місцем проживання;

· структури і заклади з організації дозвілля;

· клубні заклади;

· молодіжні фонди;

· молодіжні заклади оздоровчо-лікувального характеру;

· заклади, що мають за мету профілактику девіантної поведінки дітей, підлітків та молоді.

 

Кожний елемент молодіжної інфраструктури в конкретній місцевості відіграє свою роль у соціальному становленні молоді, підпорядковується різним вищим органам влади чи має автономне керівництво, отримує в порядку, установленому законом, фінансування з різних джерел, має своє кадрове та матеріальне забезпечення.

Молодіжну інфраструктуру складають елементи, підпорядковані не лише органам державної влади у справах сім'ї та молоді, а також іншим відомствам (Міносвіти, Мінкультури, місцевим органам влади тощо), приватні заклади, заклади громадських організацій, громадські клуби тощо.

Тобто, молодіжна інфраструктура регіону складається:

 

• з державного сектора,

• недержавного сектора.

Основою державного сектора є система соціальних служб для молоді та мережа позашкільних навчально-виховних закладів.

Недержавний сектор складається з громадських, приватних, інших закладів, які надають дітям та молоді різноманітні соціальні послуги, об'єднують їх за інтересами. Соціальна допомога молоді здійснюється не лише безкоштовно, але й на платній основі (визначено перелік таких послуг). Характерно, що на думку молоді, безкоштовно повинні надаватися послуги, які стосуються навчання в школі (71%), користування дошкільними та позашкільними закладами(61%), занять спортом (55%).

У системі державної молодіжної політики елементи молодіжної інфраструктури відіграють роль каналів зв’язку держави з молоддю.

 

Причому цей зв’язок має двосторонній характер:

- Прямий зв’язок установлюється через надання певних послуг молоді, інформування з проблем, які її цікавлять, фінансування тощо.

- З воротний зв’язок базується на установленій звітності, поданні матеріалів у засобах масової інформації, на матеріалах перевірок роботи, опитуванні населення тощо.

 

І якщо активність протікання будь-якого процесу характеризується кількістю і різноманітністю зв’язків між його учасниками, то подальший розвиток молодіжної інфраструктури буде позитивно впливати на активність провадження регіональної державної молодіжної політики.