Зайнятість як соціально-економічна категорія – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або дохід (прибуток).
Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та світовою статистичною практикою зайнятими економічною діяльністю (або зайнятими) вважаються особи у віці від 15 до 70 років включно, які:
· працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом, отримуючи винагороду в грошовому або
натуральному вигляді, працювали індивідуально (самостійно) або у окремих громадян на власному (сімейному) підприємстві;
· працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, що належить будь-кому з членів домогосподарства або в особистому підсобному сільському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена внаслідок цієї діяльності;
· особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце (власне підприємство), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особистих обставин, зберігаючи формальні зв’язки з місцем роботи.
До складу зайнятого населення не включаються особи, які виконують неоплачувану громадську чи добровільну роботу, та особи, які виконують тільки домашні обов’язки.
Добровільна діяльність є неекономічним видом діяльності і має три визначальні риси:
· відсутність оплати;
· добровільність на відміну, наприклад, від строкової військової служби;
· виконання роботи для організації, громади чи конкретної особи, з якою відсутні родинні зв’язки, поза власним домашнім господарством.
Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і права власності на засоби виробництва для її здійснення.
До зайнятого населення належать громадяни України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
· працюючі за наймом на умовах повного і неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
· громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;
· вибрані, призначені або затверджені на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
· громадяни, які служать у Збройних силах, Національній гвардії, Податковій поліції, органах національної безпеки, внутрішніх справах та ін.;
· особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
· працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Незайняте населення – це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.
Тимчасово незайняте населення – це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості як ті, котрі шукають роботу.
Головним завданням соціально-економічної політики держави є досягнення повної і ефективної зайнятості. В економічній науці виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну.
Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Вона забезпечується при рівні безробіття, який дорівнює природному рівню.
Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері та основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства.
Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом та пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Вона спрямована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.
Раціональна зайнятість визначається ефективністю трудової діяльності, поєднанням повної і ефективної зайнятості. Вона визначається суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць.
Потрібно розрізняти види та форми зайнятості. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями і та ін. Загалом, види зайнятості можна класифікувати за такими ознаками: за характером діяльності, за соціальною належністю, за галузевою належністю, за територіальною ознакою, за рівнем урбанізації, за професійно-кваліфікаційною ознакою, за статево-віковою ознакою, за видами власності.
Форми зайнятості класифікуються за такими ознаками:
за формами організації робочого часу розрізняють повну та неповну зайнятість. Повна зайнятість. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.
Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, розрізняють вимушену та добровільну неповну зайнятість.
· за статусом діяльності розрізняють первинну та вторинну.
· за стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну, тимчасову та сезонну.
· за характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну та нестандартну форми зайнятості.
