Глава 1. Вчення Платона про державу

Великий філософ Платон жив ​​у Давній Греції, тобто там і тоді, коли заняття філософією вважалося справою шановним і навіть почесним. Мабуть ніде, ця своєрідна каста людей не займала такого становища в суспільстві, ніде і ніколи до них так не прислухалися, як у Стародавній Греції. Сам Платон, у своєму найбільш відомому творі «Держава» виділяє філософів в особливу групу, на яку практично не поширюються закони, за якими живе інше суспільство. Філософія - доля обраних: «натовпі не властиво бути філософом», говорить він.

Що ж таке «Держава»? Подібно багатьом іншим своїм творам, Платон будує його формі діалогу філософів, які ведуть неквапливий, грунтовна розмова про суть держави, про роль конкретної людини і тих шляхах. Які можуть привести їх до досконалості. Так і уявляється мальовнича група в білосніжних хітонах, яка попиваючи вино заїдаючи його виноградом, розмовляю на терасі якогось будинку, що стоїть на самому березі Егейського моря.

Уся розмова побудований навколо держави як форми організації життя суспільства і шляхи його поліпшення.

Платон був основоположником школи ідеалізму, тому його уявлення про такі вельми земних матерії як державний устрій так піднесені і чесно кажучи, такі далекі від реального світу.

Перше, інші чого сучасній людині хочеться заперечити - це твердження, що світом повинні правити філософи. Вони, наділені вищимиздібностями бачити не тільки перед собою, спочатку очистять світ і людину від бруду, а потім виліплять з нього досконалість. «Змішуючи і поєднуючи якості людей, вони створять прообраз людини, який визначається тим, що вже Гомер назвав боговідним і богоподібним властивістю, властивою людям....» - говорить Платон. Але вже кілька разів в історії человечства намагалися будувати світ за порадами філософів. Самий красномовний приклад: французька революція, в основі якого лежали ідеї філософів Просвітництва. Царство Розуму так і не побудували, а крові пролили...

Світ повинні будувати ті, хто пішов довгий шлях пізнання. Причому починати він повинен з тих наук, які виробляють стрункість думки, глибину і ширину мислення. Ази цього - в математиці, геометрії та астрономії: «у науках цих очищається і знову оживає деяке знаряддя душі кожної людини, який інші заняття гублять і роблять сліпим, а між тим зберегти його в цілості більш цінне, ніж мати тисячі очей, адже тільки при його допомозі можна побачити істину». Платон саме за предметами «математичного циклу» бачить основу мудрості.Ні слова про літературу, історію, але ж і вони дечому можуть навчити, що бажає дізнатися. Але пієтет греків до точних наук - загальновідомий, інакше не отримали б ми класичних канонів архітектури.

Слідом за точними науками - пізнання діалектики. Саме ці науки змусять душу, а, отже - думки відірватися від погляду лише вперед або вниз і поглянути на верх, і пізнати світ навколо себе (Платон приводить цікаву аналогію з довгим тунелем і ширмою, і - за якої виднозірки. Пройти шлях від мороку непізнаного до світла пізнання, в принципі, може кожен. Тільки для цього треба: цього захотіти і зуміти це зробити. А ось це вже воістину - доля обраних, надто важка робота для душі людської, яка з часів Платона не дуже-то й змінилася.

Як справжній ідеаліст Платон виступає проти двох вад будь-якого суспільства - багатства і бідності. Багатство для нього тільки - мудрість і доброчесність. Золото - еквівалент зла. «Раз в державі шанують багатство і багатіїв, значить, там менше цінуються чеснота та її володарі». Бідні ж - чи не головні вороги ідеального держави: «Якщо ж бідні і незаможні добиваються доступу до суспільних благ, розраховуючи урвати собі звідти шматок, тоді не бути добру: влада стає чимось таким, що можна заперечувати, і подібного роду домашня, внутрішня війна губить і беруть участь у ній, і інших громадян». Цікаво, а як до цього постулату великого грека ставилися більшовики, які як раз робили ставку на бідних?

Платон наполягає ще на одному неодмінної умови виховання гідних і мудрих: добровільність з самого дитинства. Кожен повинен займатися тільки тим, до чого має схильність. Але це не означає, що про інших науках юнак не узнает_ вони будуть йому прочитані, що називається, факультативно, «показати їх спорідненість між собою і з природою буття....». Це твердження Платона активно застосовується в сучасній освіті, і на жаль, часто дійсність дуже далеко від ідеального образу.

Найуспішніші в навчанні - майбутня еліта (тільки такий принцип її формування прийнятний для Платона, хоча він сам собісуперечить: трохи вище, він міркує про те, що не можна допускати дифузії станів, кожному-своє місце і роль в житті. Історія не одну сотню раз доводила нерозумність такого підходу. Адже саме прагнення «стрибнути вище» часто породжувало великих людей).

Але важливо дотримати ще один принцип: для заняття філософією, а отже - до управління державою можна допустити тільки людей вже пожили. Молодість - час гарячність, амбіцій та максималізму. «Я думаю, від тебе не сховалося, що підлітки, ледь скуштувавши про таких міркувань, зловживають ними заради забави, захоплюючись протиріччями і наслідуючи тим, хто їх спростовує, та й самі беруться спростовувати інших, відчуваючи задоволення від того, що своїми доводами вони, немов цуценята, тягнуть і рвуть на частини всіх, хто їм трапиться»- точності формулювання залишається тільки аплодувати. Ймовірно, греки уважно читали свого філософа, недарма практично у всіх містах при владі перебували геронти (тобто люди, старші 60 років).

Ідеальний вік для філософа і політика - п'ятдесят років: вже багато знаєш, багато чого бачив. І своїм авторитетом зможеш виховати собі наступника, який прославить тебе.

Визначивши для себе ідеального політика, Платон переходить до розбору існуючих типів державного устрою. Відомо, що сам Платон був активним прихильником рабовласницької аристократії. Аристократи - це мудрі філософи, яких охороняють не менш мудрі стражники і підтримують землевласники.

Самий неприйнятний для Платона тип держави - ​​олігархічний. Така держава небезпечно насамперед для його громадян, тих, хто не дуже багатий: «присмирити через бідність, він вдаряється в користолюбство, в крайню ощадливість і своєю працею потроху збирає гроші.Що ж, хіба, думаєш ти, така людина не зведе на трон свою жадібність і користолюбство і не створить собі з них Великого царя..?...

Крім багатства і багатіїв, ніщо не буде викликати у нього захоплення і шанування, а його честолюбство буде спрямоване лише на користолюбство і на все те, що до цього веде». столетии уже нашей эры мы можем наблюдать что-то очень похоже, причем в нашей стране. Здається, і в ХХ I столітті вже нашої ери ми можемо спостерігати щось дуже схоже, причому в нашій країні.

Платон не бачить переваг у демократичному ладі, бо там порушується найважливіший для нього принцип обраності: «демократичний лад, аніскільки не переймається тим, хто від будь занять переходить до державної діяльності. Людині виявляється пошана, лише б він виявив свою прихильність до натовпу». У демократичному ладі немає місця філософу при владі - натовп не в силах зрозуміти його міркувань. При демократії порушується принцип: все на своїх місцях, у своїх станах, яким належать з дитинства.

Головна ж вина демократії - свобода, вірніше е надмірність, а люди не вміють акуратно користуватися цим правом. Тому свободу змінює свавілля (знову це нагадує якусь країну, де дуже часто громадяни плутають два ці поняття). При демократії привільно відчувають себе трутні і базіки, а простому народу рідко дістається «його порція меду». І тоді - з надр народних виростає той, під чиїм керівництво народ змете трутнів. І це той стане тираном, якого народ із захопленням зведе на трон. «Він той, хто піднімає повстання проти володіютьвласністю....» І тільки потім почнеться те, що завжди буває у тиранів, неважливо в Стародавньому Римі чи в Європі ХХ століття відбувається:«Коли ж він примириться з деким із своїх ворогів, а інших знищить, так що вони перестануть його турбувати, я думаю, першою його завданням буде постійно залучати громадян в якісь війни, щоб народ відчував потребу в ватажка... та й для того, щоб з-заподатків люди збідніли і перебивалися з дня на день, менше злоумишляя проти нього....

А якщо він запідозрить кого у вільних думках і в запереченні його правління, то таких людей він знищить під приводом, ніби вони віддалися супротивнику. Заради всього цього тиранові необхідно постійно розбурхувати всіх за допомогою війни....». Поступово очищаючи країну від ворогів усіх видів тиран незабаром уподібнитися лікаря, «ті видаляють з тіла всі найгірше, залишаючи найкраще, тут же справа йде навпаки» - і знову-таки важко не погодитися з мудрим філософом. Воістину, людське суспільство не змінилося за минулі два з половиною тисячі років, так як те, що Платон говорить про тиранів і їх народи дуже сучасно: «По прислів'ю," уникаючи диму, догодиш увогонь "; так і народ з підпорядкування вільним людям потрапляє в служіння до деспотичної влади і свою непомірну свободу міняє на найтяжчий і гірке рабство - рабство в рабів».

Тут же Платон проводить вкрай цікаве дослідження вплив тиранії на особистість конкретної людини: у нього вивільняються всі темні сторони його душі. Які раніше або придушувалися і виявлялися тільки у снах, або «лікувалися» розумним вихованням і ідеальнимутворенням. Над такою людиною безроздільно царює Ерот: «Як одноосібний володар, він доведе охопленого ним людини, немов підвладне йому держава, до всілякої зухвалості, щоб за всяку ціну задовольнити себе, і супроводжуючу його буйну ватагу, скласти з усіх тих прагнень, що нахлинули на людину частково ззовні, з його поганого оточення, частково ж зсередини, від колишніх в ньому самому такого ж роду прагнень, які він тепер розпустив, давши їм волю. "

Людина подібна державі, отже йому притаманні і всі хвороби і вади останнього: при тиранії він бідний, чавити демонами, у ньому панують злі сили, він позбавлений вибору.

У кінці твору Платон знову повертається до теми філософів, на цей раз у зв'язку з його власною системою градації людей: одні - філософи, інші - честолюбці, треті - сребролюбци. Розібравши, в чому полягає сенс життя кожної, приходить до висновку, що філософи - істинно обрані: «вважає філософ все інше задоволення порівняно з пізнанням істини - в чому вона полягає - і постійним розширенням своїх знань у цій галузі? Хіба він не знаходить, що все інше дуже далеко від задоволення? Та й в інших задоволеннях він анітрохи не потребує, хіба що їх вже не можна уникнути: тому-то він і називає їх необхідними».

Пороки призводить до хвороби душі. Подібно до того, як тіло знищує хворобу, вони гублять душу. Платон стверджує, що душа людська практично безсмертна. Її не можна вбити впливом ззовні, вона може бути знищена тільки зсередини, діями самої людини. Але все, що з ним відбувається у поза його - в кінцевому підсумку йде їй на благо: «і для справедливого людини, все одно, спіткає його злидні, хвороби або що інше з того, що вважається злом, все це врешті-решт буде йому на благо за життя і після смерті».