Етико-правовий аспект зороастризму

Зороастризм - давньоіранська релігія, що склалася у X-VII ст. до н. е. і набула поширення у Середній Азії. Основні постулати релігії втілені у збірнику священних книг «Авеста». Виникнення зороастризму пов'язують з ім'ям легендарного Заратустри (прибл. VIII ст. до н. е.). Позитивний сенс і мету буття Заратустра вбачав у боротьбі добра зі злом, вірячи в абсолютну перемогу добра. Цей ідеальний постулат став фундаментом вчення зороастризму.

Зороастризм виник як духовна альтернатива давнішнім традиціям Близького Сходу, для яких окрема людина була безправною, пасивною, другорядною істотою - і в Космосі, і в соціумі. Тепер вперше в історії духовної культури людства проголошувалась свобода волі та вибору індивідом свого власного життєвого шляху, свого вибору між добром, яке персоніфікує Ахурамазда - головне божество, що уособлює світло, добро, істину, життя, та злом, втіленням якого є Анра-Майю - божество темряви, зла, брехні і смерті.

Заратустра, закликаючи всіх служителів Ахурамазди до взаємної любові, всепрощення, миру і злагоди, вчив, що держава покликана втілювати добро небесного царства Ахурамазди, а правитель зобов'язаний опікуватися знедоленими і боротися зі злом.

Політична модель суспільства Стародавнього Сходу вкладалася в просту схему: політичний лад зосереджувався в богові-цареві, його підтримували і оточували жерці-бюро-крати, які тлумачили світ за допомогою міфу, а політичний союз був початком і кінцем всього життя суспільства. Держава мислилась як цілісний організм, даний самою природою, як чинний орган здійснення вищих ідеалів правди і добра, яким людина зобов'язана служити, взірець найвищої реалізації моральної досконалості. Проте тут окремий індивід не мислився як цінність. Найвищою цінністю була держава, очолювана правителем, який уособлював або втілював Бога на Землі.

На рубежі II—І тис. до н. е. спостерігається поступова деміфологізація політико-правових уявлень. На зміну приходить раціональне осмислення дійсності. Здійснювалося це відповідно до вимог об'єктивного розвитку суспільства. Саме в цю добу спостерігається перехід від ранніх цивілізацій до традиційних станово-класових суспільств Сходу. Влада поступово десакралізується, відокремлюється від власності, натомість набирає розвиток приватна ініціатива. Політика, як стратегія людської волі та хитрощів, відокремлюється як самостійний чинник від релігійного культу. Людина відчуває за собою моральне право, санкціоноване вищими силами буття на свободу і відкриту непокору владі з її зловживаннями і несправедливим вря-дуванням. Даоси іронізують над державною службою, буддисти не визнають сакральності варнового поділу суспільства, зороастрійці наголошують на свободі вибору між добром і злом.

Відповідно спостерігаємо уже в Стародавньому Китаї чітку орієнтацію правової свідомості і політичної культури на норми природного права (книга Шу-цзин), ідея якого тільки визрівала в Стародавньому Єгипті. Основні засади природного права про природну рівність людей, право на реалізацію потреби свободи, були втілені у вченнях Заратустри, буддистів, даосів. Ідею договірного походження держави знаходимо у вченні Мо-цзи. Глибоке укорінення у патріархальні традиції суспільства Стародавнього Китаю сприяло формуванню тут і утвердженню ідеї патерналістськоі природи держави на етико-морсшьних (конфуціанство) і тоталітарних (легізм) засадах.

№2 У політико-правових навчаннях Стародавньої Греції і всієї античної цивілізації, кореняться витоки європейського розуміння права, політики держави. Слід враховувати, що історико-наукова реконструкція навчань минулого виявилася можливою не раніше XIX століття.Стосовно до Стародавньої Греції не можна не вказати і на труднощі реконструкції досліджуваних ідей, які нерідко пояснюються її більш ніж скромної емпіричної базою. У цілому ряді випадків відтворювати ці ідеї доводиться лише з дійшли до нас фрагментами творів мислителів, свідченнями сучасників і ін Винятки становлять праці Платона і Аристотеля.

Особливості становлення і подальшого розвитку політико-правової думки в Древній Греції зумовлені передусім унікальністю поліса як форми політичного спілкування. Слово "поліс" (від грец. Polis) перекладається як держава, точніше, їм позначають місто-держава, що складається з міста і прилеглої до нього території; похідна від поліса "політика" (від грец. Politike) - державні справи, мистецтво управління державою. Проте поліс - це не держава в його новоєвропейському і сучасному розумінні.

По-перше, слід підкреслити общинний, замкнутий характер поліса, що прагне до автаркії, самоізоляції в економічному, соціальному відносинах. Автаркія виступала економічною основою свободи - окремої людини як громадянина і поліса в цілому як політично незалежного (наприклад, в концепції ідеальної держави Арістотеля) держави ^1.

По-друге, поліс - це не просто автаркического громада, а громадянська громада, тобто колектив вільних громадян. З ідентичності поліса і громадянського колективу виходили всі політико-правові вчення Стародавньої Греції. У них відбивається найтісніший, буквально фізично відчувається громадянином поліса його зв'язок з полісом (державою) як єдиним цілим. Політика є для громадянина поліса природним проявом його суспільної життєдіяльності, політичне життя - «це розвиток його власного існування» ^2. Протиставлення громадянина полісу було неприйнятним для цивільного колективу і суворо каралося (підтвердження тому - доля афінського мудреця Сократа). Хоча сказане відноситься насамперед до афінської класичної демократії, але й за часів її кризи та розпочатого занепаду полісної організації поліс залишався для давньогрецьких мислителів, включаючи і Аристотеля, вищою цінністю.

Виникнувши в умовах поділу людей на вільних і рабів, антична політико-правова думка оформилася і розвивалася як ідеологіявільних. Свобода - фундаментальна цінність, головна мета зусиль і основний предмет турбот всієї давньогрецької політичної теорії та практики. У центрі уваги давньогрецької думки виявилася проблематика, пов'язана з дослідженням закономірностей походження і функціонування політико-правових явищ. Відхід від міфологічних поданні, формування раціонально-логічних, філософських, а потім і наукових (в зародковій формі) способів підходу до навколишнього світу поставили обговорення та розгляд названої теми на теоретичну грунт. Початкові міфологічні уявлення (Гомер і Гесіод) поступово поступаються місцем формується філософського підходу («мудреці»,Піфагор, Геракліт, Демокріт), раціоналістичним інтерпретацій (софісти), логіко-понятійному аналізу (Сократ, Платон) і, нарешті, зародковим формам емпірико-наукового (Аристотель) та історико-політичного (Полібій) дослідження держави і права.

Пройшовши школу Платона, критично переосмисливши її, Аристотель узагальнив, систематизував і істотно розширив всі відомі тоді відомості в області філософії, логіки, астрономії, історії, політики, психології, природознавства. Його твори справили неоціненний вплив на розвиток.

І до цього дня багато думки Платона і Аристотеля не втратили свою актуальність.

Метою нашої роботи буде аналіз праць Арістотеля і Платона про державу. Завдання:

1. Проаналізувати вчення Аристотеля і Платона про державу

2. Розглянути значення робіт Аристотеля і Платона для сучасного суспільства.