Тема 6. СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
З ЮРИДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
Поняття, функції та принципи оцінювання знань студентів
І в сучасній вузівській педагогіці, і в практичній діяльності вузівських педагогів широко використовується термін “контроль за навчальною діяльністю студентів”. Неможливо не погодитись із думкою А.І.Кузьмінського, що в цьому проявляються “рудименти авторитарної педагогіки доби тоталітаризму, коли контроль був ледь не самоціллю, коли все й усі контролювали, перевіряли, карали”. В демократичному суспільстві, безумовно, потрібні інші підходи.
Оцінювання результатів навчальної діяльності студентів було й залишається складною проблемою. Важливу роль в її вирішенні відіграє чітке усвідомлення взаємопов’язаних понять і “критерії оцінки” і “норми оцінки”.
Критерії оцінки – це ті параметри, відповідно до яких викладач оцінює навчальну діяльність студентів.
Норми оцінки – це показники, на які опирається викладач при виставленні оцінки.
Під оцінкою успішності студентів розуміють систему показників, які відображають їх знання та вміння. Іншими словами оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння знань, умінь та навичок відповідно до програмних вимог.
Оцінка включає в себе бал тобто цифрову чи іншу символічну (словесну) форму вираження та фіксації оцінювання успішності, певні оцінювальні судження (коротку характеристику результатів учіння, їх позитивних моментів і недоліків).
Процес аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів передбачає реалізацію наступних функцій: діагностичної, навчальної, виховної, контрольної, коригувальної, стимулюючої, розвиваючої, прогностичної.
Навчальна функція виявляється в забезпеченні зворотного зв'язку як передумови підтримання дієвості й ефективності процесу навчання, в якому беруть участь два суб'єкти – викладач і студент. Тому система навчання може функціонувати ефективно лише за умов дії прямого і зворотного зв'язків. У переважній більшості у процесі навчання добре проглядається прямий зв'язок (викладач знає, який обсяг має сприйняти й усвідомити студент), але складно, епізодично здійснюється зворотний зв'язок (який обсяг знань, умінь та навичок і як засвоїв студент).
Дію цієї функції можна показати схематично:
Діагностична функція аналізу й оцінювання знань, умінь та навичок передбачає виявлення прогалин у знаннях студентів. Процес учіння має форму концентричної спіралі. Якщо на нижчих рівнях учіння трапилися прогалини, то буде порушена закономірність спіралевидної структури учіння. Тому так важливо своєчасно виявити прогалини, працювати над їх усуненням і лише потім рухатися далі.
Стимулююча функція аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів зумовлюється психологічними особливостями людини, що виявляється в бажанні особистості отримати оцінку результатів своєї діяльності, зокрема навчальної. Це викликано ще й тим, що під час навчання студенти щоразу пізнають нові явища і процеси. Значна частина студентів не може (або не бажає) об'єктивно оцінити рівень, якість оволодіння знаннями, вміннями та навичками. Викладач же зобов'язаний допомогти студентам усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулює їх до активної пізнавальної діяльності та ін.
Виховна функція полягає у впливі аналізу й оцінки навчальної діяльності на формування в студентів низки соціально-психологічних якостей: організованості, дисциплінованості, відповідальності, сумлінності, працьовитості, дбайливості й охайності, наполегливості та ін.
Розвиваюча функція виявляється в тому, що студент, отримавши оцінку, відчуває бажання і потребу в активізації пізнавальної діяльності. Це стимулює особистість до розвитку психічних властивостей і процесів – волі, уваги, мислення, мовлення та ін.
Коригувальна функція полягає у тому, що на основі виявленого рівня знань, умінь і навичок, утруднень, недоліків, причин неуспішності вживаються заходи щодо усунення прогалин у знаннях і компетенціях.
Прогностична функція – викладач отримує дані для оцінки результатів своєї праці, методики, для подальшого їх удосконалення. Оцінювання результатів навчальної діяльності студента допомагає йому скоригувати, поліпшити свою навчальну роботу.
Контрольна функція дає можливість визначити рівень знань, умінь, навичок і компетенцій студента, забезпечити об'єктивність оцінювання, підготуватися до засвоєння нового навчального матеріалу.
Основні принципи оцінки знань студентів визначаються метою навчально-виховного процесу у вузах, а також об'єктивними закономірностями педагогічного процесу в них. Це, насамперед:
1.Принцип індивідуального характеру оцінки знань студентів.
2. Принцип системності оцінки знань.
3. Принцип тематичності.
4. Принцип диференційованої оцінки успішності навчання студентів.
5. Принцип єдності вимог викладачів до студентів.
6. Принцип об'єктивності.
Принцип індивідуального характеру оцінки знаньстудентів передбачає індивідуальну роботу викладача з кожним студентом.
Принцип системності оцінки знань вимагає здійснення контролю протягом усього періоду навчання студента у вузі.
Принцип тематичності передбачає оцінку навчальної діяльності студентів не тільки за її кінцевими результатами за семестр чи навчальний рік, а й за кожною темою чи найважливішими темами курсів, що вивчаються.
Принцип диференційованої оцінки успішності студентів передбачає здійснення її на основі визначення однакових рівнів засвоєння знань.
Принцип єдності вимог викладачів до студентів передбачає врахування кафедрами і викладачами діючих загальнодержавних стандартів з підготовки спеціалістів. Викладачі зобов'язані ставити єдині вимоги до аналізу й ходу вивчення і оцінки засвоєння майбутніми спеціалістами навчально-програмного матеріалу в цілковитій відповідності з кваліфікаційними характеристиками, чинними навчальними планами і програмами.
Принцип об'єктивності передбачає постійну увагу викладача до підтримання необхідного рівня підготовки майбутніх спеціалістів, до систематичного аналізу результатів міжсесійного контролю і показників успішності з метою своєчасне п здійснення заходів для поліпшення організації і змісту навчально-виховного процесу.
Чи можна сформулювати загально дидактичні критерії оцінки знань, не рахуючись з особливостями окремих наук? Можна і потрібно. Назвемо наступні: розуміння і ступінь засвоєння теорії питання; методологічну підготовку; ступінь засвоєння фактичного матеріалу, знайомство з обов’язковою і додатковою літературою; вміння застосувати теорію до практики, знайомство з історією науки, логіка, структура і стиль відповіді, вміння захищати власну думку.
Екзамени і заліки
Оцінка знань студентів у вигляді екзаменів в університетах Європи встановилася давно (від лат. – випробування). Одні екзамени служили формою завершення навчальних занять, інші призначалися для перевірки підготовленості до зайняття тих чи інших посад, до виконання відповідних функцій. Такі екзамени в різних країнах отримали назву державних. У Росії перші екзамени державного характеру були введені за Петра І.
Екзамени проводяться відповідно до затвердженої програми курсу. Програма – це обов’язковий документ, який визначає обсяг вимог до студента на екзамені. Студент користується програмою до екзамену і має право на користування нею під час екзамену.
Екзаменаційні білети можуть складатися або не складатися на розсуд екзаменатора. Але весь перелік екзаменаційних питань студентам повинен бути відомим.
У практиці вузів встановлено, що для підготовки відповіді на екзамені студенту відводиться 30-50 хв. З окремих предметів за рішенням кафедр екзамен може проводитися письмово.
Завдання викладача на усному екзамені полягає в тому, щоб уважно слухати студента, даючи йому можливість повністю викласти підготовлене питання. Тільки в тому випадку, якщо студент відійшов у сторону від поставленого питання, якщо відповідає не по суті, екзаменатор вправі спробувати направити його на потрібний шлях.
Не можна забувати, що студент досить часто починає відповідь з великого вступу, бажаючи показати свою ерудицію, а інколи прагнучи за цим вступом приховати недостатню підготовку. Екзаменатор вправі в таким випадках дати студенту пряму вказівку на необхідність приведення відповіді у відповідність з екзаменаційним питанням. Інколи можна переключити студента на пряму відповідь додатковим запитанням. Якщо ж і після цього він продовжує взяту лінію, це, безсумнівно, свідчить про його недостатню підготовку до цього питання. Тоді, очевидно, доцільно зупинити відповідь на це питання і перейти до відповіді на наступне питання. При всіх умовах необхідно вислухати студента з усіх екзаменаційних питань, з одного боку, для того, щоб у екзаменатора не було сумнівів щодо підготовленостістудента, а з другого – для того, щоб сам студент впевнився у своїй непідготовленості і внутрішньо прийняв незадовільну оцінку екзаменатора, якщо заслужив її.
Досвід показує, що для судження про успішність студента і його вміння викладати думки, як правило, достатньо відповідей на екзаменаційні питання білета чи на питання, поставлені викладачем в усній формі до початку екзамену, якщо він проводиться без білетів. Як правило, більшість екзаменаторів цим і обмежується, Але нерідко викладач вважає необхідним поставити ще й додаткові питання.
Додаткові питання ставляться у наступних випадках:
1) коли відповідь студента виявилася недостатньо повною, чіткою і ясною; коли упущені суттєво важливі аспекти питання; коли у відповіді містяться помилки;
2) коли відповідь на питання білета не викликає твердої впевненості екзаменатора в достатності знань студента;
3) коли з тих чи інших причин у екзаменатора виникли сумніви в самостійності підготовки відповіді;
4) коли в результаті всіх прослуханих відповідей екзаменатор коливається у визначенні оцінки знань: відмінно чи добре, добре чи задовільно, задовільно чи незадовільно.
Тривалість екзамену одного студента ні в якому разі не може перевищувати 15-20 хвили, так як на групу з 20-25 чоловік повинно витрачатися не більше 7-9 годин. Це необхідно вважати законом для кожного викладача, яку б дисципліну він не читав. Справа в тому, що при більш короткочасних екзаменах неможливо вияснити глибину знань кожного студента. Екзамени тривалістю 12-15 годин на одну групу з 25 чоловік взагалі недопустимі, оскільки на них змучуються і екзаменатор і той хто екзаменується.
Опитування студентів протягом 30-40 хвилин свідчить про безсилля педагога у формулюванні питань, про його невміння вести екзамен. Якщо він сам все формулює чітко і ясно, то і студенти привикають до того ж. У такому випадку, навіть 10 хвилин достатньо, щоб скласти правильну думку про знання студентів. Дуже тривалий екзамен приводить до перевтомлення студентів, у результаті вони можуть забути і не відповісти навіть на ті питання, які знали добре. Екзамен у цьому випадку буде проходити не в формі спокійної бесіди, а в формі постійної постановки питань з боку викладача. Без додаткових питань студент уже не може розказати послідовно навіть той розділ науки, який добре знав на початку екзамену.
На екзамені повинна бути дружелюбна атмосфера. Викладач всіма засобами показує, що його мета всесторонньо виявити знання студентів, а не прагнення довести його незнання. Екзамен проходить у вигляді бесіди двох спеціалістів однієї галузі.
Література:
Фарбер И.Е. Очерки вузовской педагогики. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1984. – С. 230-248.
Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. Метод. посіб. для студентів магістратури. – К.: Центр. навч. літератури, 2003. – С. 176-197.
Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – С. 415-441.
Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / За ред. З.Н.Курлянд. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005. – С. 146-152.
Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2006. – С. 213-231.
Гронлунд Норман Е. Оцінювання студентської успішності. Практ. посіб. – К.: Навч.-метод центр “Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні”, 2005. – 312 с.
