Сучасна демографічна політика України.

Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність державних органів і інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення, покликана зберігати або змінювати тенденції динаміки чисельності, структури, розселення і якості населення. Вона розглядається як органічна частина соціальної політики, специфічна за своїми цілями і частково за методами їх досягнення, але узгоджена з іншими сферами, такими, як регулювання умов зайнятості і праці, а також рівня життя і соціального забезпечення населення, освіти, охорони здоров'я тощо.

Найбільш поширений і близький за вживанням термін — політика народонаселення.

Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні:

різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту;

постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;

скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;

погіршення здоров’я нації;

інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демог­рафічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний.

Відбувається зростання смертності від інфекційних та паразитичних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Зросла смертність від туберкульозу. Швидко збільшуються масштаби смертності населення внаслідок неприродних причин смерті. Нещасні випадки, отруєння, травми, самогубства посідають друге місце у летальних випадках осіб чоловічої статі та четверте — жіночої, особливо це помітно в містах. Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напруженістю. Поширюються соціальні хвороби (алкоголізм, наркоманія).

Існує тенденція значного погіршення здоров’я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п’яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров’я населення перетворилися у проблему його елементарного збереження.

Аналізуючи показники природного руху населення, слід зазначити, що кількість народжених зменшилась з 880,5 тис. у 1959 р. до 390,7 тис. у 2002 р. З 1959 р. народжуваність почала знижуватися прискореними темпами. Зменшення чисельності народжених характерна як для міських поселень, так і сільської місцевості. У цілому по Україні коефіцієнт народжуваності на 1000 наявного населення у 2002 р. сягав 8,1, зокрема у міських поселеннях 7,7, у сільській місцевості 9,0.

Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що їх може народити кожна жінка впродовж усього репродуктивного періоду свого життя, зменшився з 1,9 у 1989 р. до 1,1 дитини у 2001 р. У 2002—2003 рр. він підвищився до 1,2 дитини. Бачимо, що для розширеного відтворення населення необхідно мати 2,2—2,4 дитини.

Причини падіння народжуваності не можна зводити лише до економічних негараздів, хоча вони, безумовно, відіграють свою роль. Узагальнення сучасних чинників зниження народжуваності дає підстави виокремити такі групи: економічні, соціальні, психологічні, біологічні. Задоволення потреби в дітях, у материнстві та батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим простіших, чим нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення так чи інакше оцінюють витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, розумового розвитку та професійної підготовки і порівнюють їх із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують майже елементарні потреби в їжі, одязі, житлі. Не слід очікувати, що з підвищенням рівня життя автоматично зросте і народжуваність. Якби зв’язок був таким простим, не відбулося б істотного скорочення народжуваності в економічно розвинутих країнах. Зниження народжуваності — загальна історична тенденція, притаманна як високорозвинутим країнам, так і країнам, що перебувають на перехідному етапі. Крім формування несприятливої демографічної ситуації, це також має негативні соціально-економічні наслідки.

На демографічну ситуацію в Україні суттєво впливає стан здоров’я населення, який останніми роками помітно погіршується. Здоров’я як соціальна категорія тісно пов’язана з конкретним середовищем проживання і характером діяльності людини.

Визнано, що приблизно 50% здоров’я людини визначає спосіб життя. Його негативними чинниками є шкідливі звички, незбалансоване харчування, надмірне моральне і психологічне навантаження, несприятливі умови праці, малорухомість, незадо­вільні матеріально-побутові умови та інше. Негативно позначається на формуванні стану здоров’я і несприятлива екологічна ситуація, зокрема забрудненість ґрунту, води, повітря (їх внесок дорівнює приблизно 20 %). Соціальну значущість здоров’я можна оцінити через показники працездатності, інвалідності й смертності. Тимчасова непрацездатність й особливо цілковита втрата працездатності завдають соціальної та економічної шкоди не лише конкретній особі, а й суспільству в цілому. Підвищення рівня захворюваності, інвалідності та смертності — це пряма втрата трудового потенціалу, що негативно впливає на хід розширеного відтворення. Істотне значення має стан генетичного фонду, який не менше як на 20 % визначає рівень здоров’я населення.

Безпосередньо на охорону здоров’я, тобто якість медичної допомоги, на ефективність медичних профілактичних заходів припадає до 10 % рівня здоров’я населення.

Техногенне та радіоактивне забруднення атмосфери, ґрунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавиноподібно по­ширюватися. Наслідком цього стане біологічно зумовлене знижен­ня народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб і виявлення їхніх нових форм.

Дослідження науковців Інституту демографії та соціальних досліджень свідчать, що кількість померлих компенсується новонародженими лише на 52,6 %, що значно звужує передумови сприятливого демографічного розвитку країни у майбутньому. Якщо тенденція збережеться, за прогнозами демографів, чисельність населення України до 2016 р. скоротиться до 44,5 млн осіб. Природне скорочення населення України супроводжувалось зниженням тривалості життя, особливо у чоловіків

Протягом тривалого часу частота реєстрації шлюбів знижується. Велике занепокоєння викликає зниження дітородних установок сім’ї, на відновлення яких необхідний час — не менше тривалості життя одного-двох поколінь. До 2015 р. очікується стабілізація шлюбності на рівні 6—8 ‰ із певним підвищенням розлученості на рів­ні — 3,5—4 ‰. Унаслідок втрат чисельних шлюбних континген­тів та поширення незареєстрованих шлюбів немає підстав спо­діватися на відродження високих рівнів шлюбності у найближчій перспективі.

Другою важливою складовою, що формує кількісні зміни населення, є міграційні процеси. Скорочення кількості населення залежно від міграційних процесів становить близько 1/3 частини загального обсягу кількісних втрат.

ЛІТЕРАТУРА

 

 

1.	Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998.
2.	Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки та мрії. — К., 1992.
3.	Гловаха Е. І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. — К., 1994.
4.	Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1992
5.	Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв­ня 1996 р. — К., 1996.
6.	Гурне Бернар. Державне управління. — К., 1993.
7.	Райт Глен. Державне управління. — К., 1994.
8.	Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.