Основні функції сім’ї та тенденції її розвитку.

Оскільки сім'я змінюється разом із суспільством, змінюються і її функції. Проте головними з них майже завжди були такі.

1) Репродуктивна полягає у біологічному відтворенні суспільства та задоволення потреби в дітях.

2) Виховна функція полягає у соціалізації молодого покоління, задоволення потреби у батьківстві, контакті з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях.

3) Економічно-побутова полягає в можливості підтримувати фізичне здоров’я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх та недієздатних членів родини, приглядати за дітьми, надавати та отримувати господарчо-побутові послуги між членами родини.

4) Функція первинного соціального контролю – моральна регламентація поведінки членів родини, моральна відповідальність та зобов’язаність між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми тощо.

5) Духовно-емоційна сприяє взаємному духовному збагаченню, надає психологічний захист членам родини, емоційну підтримку.

6) Дозвільна – раціональна організація дозвілля.

7) Сексуальна функція – суспільне значення цієї функції полягає у реалізації сексуального контролю за особистістю, а індивідуальне – у задоволенні особистих сексуальних потреб.

Зрозуміло, що всі функції сім'ї тісно пов'язані, але співвідношення їх і вагомість в суспільному житті у різні часи були різними. Сама ж потреба в існуванні сім'ї для нормального функціонування суспільства і є причиною того, що далеко не завжди людина брала шлюб за власним бажанням. Упродовж тисячоліть суспільство чи держава спонукало людей до цього.

Норми, традиції, батьки, закони, суспільна думка, економічні обставини вимагали від людини робити це в певному віці, за певних обставин, з певними партнерами.

Проте було б неправильно вважати, що тільки тиск з боку суспільства призводив до утворення сім'ї. Кожна людина в усі часи прагнула до цього. Причина цього в тому, що людина, як правило, вступає у шлюб з метою задовольнити власні потреби. І налічується їх багато:

• потреба в дітях, в батьківстві, контактах з дітьми, їхньому вихованні;

• потреба в одержанні матеріальних засобів існування одними членами сім'ї

від інших у разі непрацездатності чи в обмін на послуги;

• одержання господарсько-побутових послуг подружжям один від одного;

• духовне спілкування;

• одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки;

• потреби у соціальному просуванні;

• потреби у спільному проведенні дозвілля;

• фізіологічні, сексуальні потреби тощо.

Отже, люди створюють сім'ю з метою задоволення не окремих, а комплексу важливих для особистого життя потреб. Деякі з них можна задовольняти і поза сім'єю, але саме в ній їх задоволення здійснюється найбільш прийнятним для людини шляхом. У цьому і полягають причини міцності сім'ї як соціальної інституції. Досить часто, якщо один шлюб у людини був невдалим, вона робить спроби ще раз створити сім'ю.

Крім того, треба підкреслити, що сімейні відносини, образно кажучи, є "найсоціальнішими". Як це розуміти? Наприклад, у виробництві, політиці та інших сферах суспільного життя людина вступає у відносини з іншими людьми, регламентуючи їх заздалегідь певними правилами, статутами, інструкціями, посадовими розпорядженнями, етикетом, ідеологією, політичними вимогами і релігійними канонами, нормами прийнятої в суспільстві моралі. І за всім цим стоїть суспільство з його санкціями за порушення норм поведінки. Для того щоб не викликати загального осуду, уникнути санкцій з боку суспільства, людина мусить дотримуватись перелічених вимог і правил, тобто виконувати якусь функціональну роль у суспільстві. Коли ж вона переступає поріг свого будинку, вона знімає з себе весь цей "одяг", залишається сама собою. У сім'ї можна побачити, хто вона насправді. Тут із "суспільного" залишається тільки те, що зовсім переплавилося в особисте, стало її внутрішнім світом у результаті інтеріоризації. В сім'ї спілкування

відбувається на найбільш "суб'єктивному", "людському" рівні. Те, що на людях приховано, тут виявляється, як на фотоплівці. Мила, добродушна в суспільстві людина може виявитися нестерпною вдома. "Панцир" різних форм суспільної свідомості знімається, залишається тонка тканина індивідуальної свідомості.

Звичайно, деяка абсолютизація тут особливості поведінки людини в сім'ї зовсім не означає, що за поріг будинку не проникає "дух" зовнішнього світу. Без цього нова людина, яка народжується в сім'ї, не змогла б адаптуватися до суспільних реалій. Сім'я — частина суспільства. Однак саме тут контакти між індивідами найбільш сильні вже внаслідок того, що в макросвіті вони звичайно чимось опосередковані, а тут — безпосередні.