Ідентичність глобалізації як головна проблема процесу ідентичності

Досить помітний той факт, що орієнтовні параметри зовсім різних політичних сил лівого і правого спрямування практично мають досить одноманітний характер, що не завжди можуть помітити пересічні громадяни. За даними опитування експертів, проведеного Українським незалежним центром політичних досліджень у жовтні 2008 р. з питань ідеологічних засад політичних партій та відповідності діяльності політичних партій проблемам національного розвитку, респонденти підкреслили співпадіння діяльності БЮТ і КПУ у соціальній сфері, яка виражається в однаковій тактиці фінансової або матеріальної підтримки усіх груп населення (94,1% для БЮТ і 76,4% – для КПУ). Відмінність між цими силами, на думку експертів, – у лобіюванні інтересів різних економічних груп: КПУ представляє інтереси найманої праці (так вважають 70,5% респондентів), а БЮТ – великого капіталу (88,2%). Інтереси великого бізнесу проводить і ПР, вказують 97% опитаних. Зазначено практичне співпадіння позицій ПР (76,4%), КПУ (97%), Блоку Литвина (44%) і БЮТ (79,4%) щодо небажання або гальмування законодавчого забезпечення впровадження прозорого ринку землі. Найбільш адекватною названа позиція „Нашої України” щодо захисту територіальної цілісності держави та суверенітету й послідовною в питанні практичного утвердження ідеї вступу України до НАТО (88,2%).

Характерно, що три чверті опитаних УНЦПД експертів вважають: не слід очікувати на появу в парламенті нової „третьої” сили. Зараз актуальним є новий спосіб ведення політики і новий спосіб ставлення політиків до потреб суспільства, що полягає в передбачуваній політиці та відповідальних професійних рішеннях. Основні очікування від парламентських виборів пов’язуються насамперед зі зміною стандартів політичної діяльності. Вони мають базуватися на принципово новій ролі коаліційної угоди як політичної домовленості. В основі переходу до формування засад європейського парламентаризму мають бути об’єднання політиків довкола принципів діяльності, а не розподілу посад, дотримання домовленостей і передбачувана діяльність на основі міжпартійної угоди в рамках проурядової коаліції.

Політичні партії України, на нашу думку, скоріше можна умовно розподілити на „лівих”, „правих” та „українських націоналістів”. Констатуючи значну кількість партій в Україні, необхідно відзначити ще одну проблему сучасного політичного розвитку українського суспільства: політичні партії недостатньо виражають інтереси виборців, не мають з ними тісного зв’язку та є досить малочисельними. Кількість членів усіх партій України не перевищує 1 млн. осіб, або 4% виборців. Що стосується громадських і політичних організацій та рухів загальнодержавного та локального рівнів, то лише 18–20% населення бере участь у їх діяльності. Помітно, що характер і вплив таких партій визначається не їх політичними орієнтирами, програмою, ідеологією, а їх наближенням до влади, наявністю авторитетного лідера. Доречно також згадати, що лише в третини програм партій прямо закріплені положення, що вписуються в структуру глобальних проблем, вектор сталого розвитку. Український феномен „партії влади”, на нашу думку, полягає в тому, що такої партії не існує. Могутньої політичної партії, яка могла б налагодити взаємозв’язок між громадянським суспільством і державою, не сформовано.

Важливим фактором впливу на процес формування політичної ідентифікації українського суспільства є неоднорідність українського соціуму та його поляризація. Наприклад, давнє історичне коріння мають ідеологічні розбіжності між Заходом і Сходом України. Населення західного регіону надає перевагу українській мові у спілкуванні, прагне максимально віддалитися від Росії, категорично не сприймає комуністів, підтримує приватну власність, симпатизує націоналізму, віддає голоси за політичні партії правого спрямування національно – демократичної орієнтації. У східному регіоні, навпаки, повсякденне спілкування відбувається російською мовою, населення орієнтується на дружбу з Росією, симпатизує лівим політичним партіям, підтримує планову економіку. Ситуація ускладнюється тим, що Захід не розуміє і не сприймає Сходу, населення регіонів по-різному сприймає і оцінює одні й ті ж політичні події. Достатньо контрастним у порівнянні західних і східних регіонів було сприйняття українським суспільством візитів глави РПЦ Патріарха Кирила до нашої держави у 2009-2010 рр.

Потужного впливу з боку глобалізаційних процесів зазнає нині релігія. Релігійна різнорідність України є тим фактором, який потребує врахування при формуванні не лише внутрішньої, а й зовнішньої політики. Аналіз характеру впливу глобальних процесів на релігію значною мірою залежатиме від вихідної парадигми – розуміння сутності процесу глобалізації. Однобічне тлумачення процесу глобалізації лише як універсалізації світу навряд чи розкриє сутність і розуміння основних напрямів еволюції релігійних поглядів суспільства.

За сучасних динамічних умов людського життя, інтенсифікації культурних зв’язків кожна релігія не може розвиватися в умовах повної ізоляції від інших релігій. Безумовно, зростатиме чисельність пошуків шляхів до Бога, які теж супроводжуватимуться певним обміном. Глобалізація веде до розвитку екуменізму як руху за створення всесвітнього (вселенського) об’єднання церков. При цьому, на відміну від періоду зародження цього руху, що охоплював переважно протестантські церкви, нині до нього долучається могутня католицька церква, прикладом чого були зусилля Папи Римського Іоанна Павла ІІ, який у місіонерських прагненнях відвідав церковні організації інших конфесій. Нині можна говорити про процес зближення релігій, і жодна з них ще не має шансів на створення єдиної релігійної системи. Створення єдиної релігії навіть у віддаленому майбутньому так само маловірогідне, як і поглинання однієї цивілізації іншою. Найбільш імовірний процес їх зближення та взаємозбагачення на засадах загальноцивілізаційних моральних цінностей.

Управління масштабним процесом глобалізації, відзначають сучасні дослідники, неодмінно потребує врахування низки соціально-психологічних факторів, які супроводжують зміни у сучасному світопорядку. Це насамперед зміни глибинних структур свідомості під впливом глобальних перетворень. Однак завдяки дії захисних механізмів трансформаційні процеси в індивідуальній і суспільній свідомості відбуваються значно повільніше, ніж змінюється середовище. О. Чумаков подібний процес характеризує як „ефект пізнього сприйняття”. Саме тому організація системи глобального управління і формування громадянського суспільства наражаються на практично непереборні перешкоди. Врахування особливостей психологічних процесів, які супроводжують глобалізацію, дасть можливість уникнути низки проблем при конструюванні нових форм організації міжнародної влади і управління.

Можна не погоджуватися із С. Хантінгтоном („Зіткнення цивілізацій”), відзначають сучасні вітчизняні дослідники, який стверджує, що процеси глобалізації неминуче ведуть до виникнення широкомасштабних цивілізаційних конфліктів, проте важко не погодитися з думкою, що радикальні зміни світового порядку в епоху глобалізації неминучі. Одночасно під сумнівом опинилися численні класичні парадигми теоретичної думки, стереотипи, засадничі принципи і постулати міжнародно-політичної практики. Виникла нагальна потреба переосмислення багатьох базових концепцій і понять. Не меншу стурбованість викликає уповільнений процес формування громадянського суспільства в умовах глобалізаційних змін, низький рівень політичної свідомості й правової культури населення, самовідсторонення громадян від участі у політичному житті держави, що дає можливість владі діяти безконтрольно і не завжди ефективно, без належної принциповості у відстоюванні прийнятих рішень і політичних програм.

На думку окремих дослідників, без остаточного усвідомлення змісту глобалізації, структури цього процесу і його причин судження про глобалізацію залишаються настільки розмитими, що стають практично неефективними. Такі твердження, говорячи філософсько-методологічною мовою, неможливо ні верифікувати, ні фальсифікувати. Суттєвий недолік подібних загальних тверджень полягає в тому, що вони створюють ілюзію природного перебігу глобалізації, залишаючи поза аналізом жорстку, а інколи й жорстоку боротьбу за контури глобалізованого світу. Глобалізація - не автоматичний процес, який відбувається за певним наперед визначеним алгоритмом. Вона є результатом діяльності людей і країн, які беруть участь у будівництві нового, більш цілісного світу. Результати такої діяльності багато в чому невизначені, але чим більше людей і країн беруть активну участь у дискусіях із питань ймовірних моделей її розвитку, пропонують власні версії і сценарії, тим більше обраний сценарій відповідатиме загальнопланетарним потребам.

Для України, виникнення і становлення якої як суверенної європейської держави є, по суті, глобальним історичним і політичним феноменом, проблеми впливу глобальних трансформацій і глобальної інтеграції постали особливо гостро. Вони певною мірою нашаровуються на складні внутрішньодержавні процеси, пов’язані зі створенням держави і громадянського суспільства, зародженням ринкової економіки, формуванням нового світосприйняття соціуму. В результаті найважливіші проблеми виживання, трансформації і розвитку набувають характеру накопичувальних і безперспективних, але цей факт не знімає потреби їх вирішення у найближчому майбутньому. Нині Україні необхідно увійти в глобалізований світ і одночасно вирішити внутрішні проблеми. У сучасних умовах, успіх вирішення проблем, важливих для окремої держави, дуже часто залежить від політичної волі до цього інших держав.

Незважаючи на економічну потужність окремих країн, їх вплив на міжнародну економіку і політику, глобалізація не може зводитися до підкорення ними соціокультурних цінностей інших, менш потужних країн. Не підкорення, а взаємозбагачення духовно-культурного життя – ось чого вимагає глобалізаційний процес. Таке взаємозбагачення можливе лише за умови рівноправного існування культур. У глобалізаційному процесі проявляється необхідність у загальнопланетарному духовному синтезі. Глобалізація, хоч і є вищою стадією інтеграційного процесу, проте не набула ще такого ступеня зрілості, щоб ліквідувати істотні суперечності між суспільствами та людьми. З одного боку, вона уможливлює значне підвищення добробуту, забезпечує умови оволодіння людьми духовними надбаннями інших народів завдяки загальному зростанню продуктивних сил та інтенсифікації світогосподарських зв’язків на основі сучасної комунікативної технології. З іншого – здатна деформувати індивідуальність, підкорити її певному масовому культурно-духовному стандарту, поширюваному через мас-медіа, телебачення, та електронні засоби масової інформації, сприяючи нівелюванню культурного рівня особи. Повноцінне засвоєння культурних цінностей людства, насолоду культурними надбаннями художнього твору, що веде до збагачення духовності особи, вона в найбільш вульгарних проявах здатна підмінити спрощеним тлумаченням його змісту. Це може привести до спрощеного сприйняття досягнутої людством культури, а отже, до збіднення та примітивізації духовного світу людини. Наступ останньої ми спостерігаємо у мільйонних тиражах жовтої преси, спеціальних жанрах телеігор, розрахованому на суспільство споживання культі „зірок”, недотепному і низькопробному гуморі, негідній рекламі та ін.

Очевидно, що для значної кількості держав сучасного світопорядку, ліберальні стандарти (демократична держава, громадянське суспільство, ринкова економіка) є лише орієнтиром їх розвитку. Для досягнення таких стандартів недостатньо лише політичної волі урядів цих країн. Стан розвитку суспільства, цивілізаційна належність, складові геополітики мають при цьому істотне значення. І все ж є достатньо підстав вважати, що вирішення питань міжнародного порядку денного, в тому числі глобального характеру, залежатиме від рівня розвитку демократії кожної держави. Демократія стала не лише однією з глобальних тенденцій, тісно пов’язаною з глобалізацією, а й диференційованим процесом, збагаченим типологічно за рахунок країн пострадянського простору. Водночас для того, щоб розпочати відлік існування відкритого глобального суспільства, недостатньо самостійних зусиль громадськості чи неурядових організацій. Має налагодитися співробітництво між суверенними державами, а це вимагає політичної дії. Громадська думка і громадянське суспільство мають відіграти важливу роль, тому що за умов демократії політики мають бути чутливими до вимог народу.

За оцінками дослідників, у глобалізації складно переплітаються об’єктивне і суб’єктивне, несвідоме і цілеспрямоване. Коли суб’єктивні зусилля людей враховують зрілість об’єктивних детермінант, спрямованих на максимальну адекватність з ними, тоді глобалізація може стати органічним, природним процесом. Стрімкий розвиток інформаційних технологій помітно активізує спілкування між людьми, створює для них нові суспільно-політичні ролі, формує нові соціально-побутові вимоги, наполегливо залучає до економічних, політичних і культурних процесів нових учасників і свідків. Під впливом значних міграційних потоків, які є наслідком глобалізації, відбуваються суттєві чужорідні вторгнення в культури суспільств, що нерідко породжує конфліктні ситуації. Мільйони іммігрантів, які втратили підгрунтя „материнського” світу, а новий світ звузили до розмірів роботи, сфери споживання, побуту, особливо складно переживають ідентифікаційну кризу. Головні орієнтири власного попереднього розвитку суспільств зазнають значного тиску через „прозорість кордонів” держав, що призводить до розмивання традиційних основ національної ідентичності. Постійний виробничий, фінансовий та психологічний тиск загальновизнаних у світі ТНК формує атмосферу придушення ініціативи в розвитку приватного бізнесу. Ці та інші глобальні процеси змушують індивідів у той чи інший способи (навіть віртуально) включатися у нові відносини спільнот, що призводить до переоцінки цінностей і певних змін попередньої політичної самоідентифікації. Слід також зазначити, що процеси глобалізації суттєво впливають на політичну самоідентифікацію саме суспільств молодих демократій, в яких відбуваються складні процеси змін політичної і соціально-економічної системи. Для сучасного українського суспільства, як і для інших суспільств пострадянських країн, проблема політичної самоідентифікації набуває особливої гостроти ще й тому, що вона пов’язана з фактичною деградацією радянської ідентичності та несформованістю української ідентичності. Це є причиною нестабільних політичних орієнтацій громадян, розподілу і встановлення у суспільстві навіть несумісних, протилежних поглядів з найрізноманітніших питань, у тому числі при визначенні вектора сучасного розвитку, регіонального поділу держави за ознакою симпатії тому чи іншому політичному лідеру.