Оцінка рівня функціональної побудови цеху, дільниці

 

Аналіз організаційного рівня дає змогу за формою спеціалізації ВС ви­робничого підрозділу визначити його сукупну та окремі функції. Наприклад, дільниця спеціалізується на виготовленні деталей, де сукупною функцією є механічна обробка. Конструктивно-техно­логічна і планово-організаційна характеристики даної деталі ви­значають, у свою чергу, склад та зміст окремих функцій підроз­ділу. Технологія зумовлює вид обробки, наприклад: токарна, фрезерна, розточувальна, шліфувальна та ін.

При аналізі виробничої системи не слід плутати поняття “ме­та” та “функція”. Для визначення мети треба відповісти на за­питання: “Що повинна робити ВС?” Аналіз функцій починаєть­ся з відповіді на питання: “Як дана ВС має виконувати цю роботу?”.

Склад та зміст функцій визначають структуру елементів вироб­ничої системи. Важливо для раціональної функціональної побу­дови ВС забезпечити відповідність структурі елементного складу структури робіт, що передбачена планом. Після номенклатурно-кількісного розгляду позицій виробничої програми за кварталами та місяцями вирішують це завдання під час планування обсягів виробництва, де здійснюються послідовні розрахунки необхідних та існуючих ресурсів за групами технологічно взаємодіючого устаткування, щоб визначити можливості виконання робіт у на­мічені терміни.

Необхідні ресурси (наприклад, верстати) за трудомісткістю (нормо-годин) за місяцями розраховують за формулою:

 

 

Де t_штіj – сумарний штучний час обробки i-ї деталі на операціях даної j-ї групи устаткування, нормо-хв;

N_i - місячна програма випуску і -ої деталі, шт.;

К_п-зі та K_бі - коефіцієнти, що враховують по і-й деталі відпо­відно витрати підготовчо-завершального часу (1,01–1,10) та технологічно неминучі втрати від браку (1,01 - 1,05);

т - кількість номенклатурних позицій детале-операцій за мі­сячною програмою;

К_ві - коефіцієнт виконання норм у поточному місяці, що пла­нуються по і-й групі устаткування (K_вi ³ 1)

Існуючі (фактичні) ресурси (Ф_рj) — ефективний місячний фонд робочого часу j -ї групи устаткування визначається за фор­мулою:

 

 

де B_j – кількість верстатів в j -й групі устаткування;

D – кількість робочих днів у розрахунковому місяці;

S_j – змінність роботи j -ої групи устаткування;

T_j – тривалість зміни за j -ою групою устаткування;

1 - P_j – утрати часу, які плануються на ремонт j-ї групи устат­кування (2 - 4%).

Необхідні та існуючі ресурси розраховуються на всі групи або різновиди устаткування даної виробничої системи (наприклад, дільниці) та системи вищого рівня, до якої вона входить (цеху і відповідно підприємства). Відхилення в ресурсах необхідних та існуючих розраховуються за формулою:

 

 

Для збалансованості завантаження устаткування при нестачі ресурсів здійснюють оперативні заходи: частину робіт передають на інші, однотипні верстати, поліпшують технологію, використо­вують міждільничну кооперацію, збільшують змінність роботи устаткування та ін.

У разі надлишку ресурсів у цілому виводять з верстатного пар­ку відповідну частину устаткування, що сприяє збільшенню фон­довіддачі, зменшенню собівартості продукції, підвищенню рівня його завантаження.

Зміни попиту на продукцію, оновлення її номенклатури, вве­дення прогресивного устаткування та виведення його в ремонт, потребують постійного контролю за величиною відхилень у ре­сурсах і здійснення оперативних заходів для усунення диспропо­рцій у завантаженні устаткування.

У діагностиці виробничих систем використовуються відносні показники завантаження і змінності роботи за кожною групою устаткування:

 

 

де – місячний фонд часу роботи j-ї групи устаткування в од­ну зміну, = 1, звідси:

 

де – режим змінності.

Недовантаженість верстатів j -ої групи устаткування визнача­ється за формулою:

 

 

Вихід виробничої системи на нормативні величини коефіцієн­тів завантаження устаткування К_з та змінності його роботи К_зм дає змогу збільшити її потужність, пропускну спроможність пар­ку устаткування, знизити вартість основних фондів, собівартість продукції, що випускається, та підвищити фондовіддачу.