Визначення поняття третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викликає складнощі. У юридичній літературі досі до цієї категорії третіх осіб відносять суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з мстою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів, що охороняються законом.
Це визначення видається спірним, зважаючи на неправильне визначення характеру юридичної заінтересованості. Юридична заінтересованість може бути й матеріально-правовою, й процесуальною. Для того, щоб мати матеріально-правову заінтересованість у справі, необхідно бути учасником спірного матеріального правовідношення, яке є предметом розгляду в суді. До таких треті особи, які не заявляють самостійних вимог, не належать. Спірними правовідносини третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, і однієї зі сторін можуть стати лише після ухвалення рішення стосовно позивача її відповідача. Вилив судового рішення на права та обов'язки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, треба розуміти в тому сенсі, що законна сила судового рішення, яким встановлюються ті чи інші факти й правовідносини, поширюється на третіх осіб внаслідок такої його якості, як преюдиційність. Так, у процесі за регресними позовами не можуть оспорюватися факти й правовідносини, встановлені рішенням, ухваленим за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Отже, юридичний інтерес третьої особи без самостійних позовних вимог у чужому спорі полягає у встановленні юридичних фактів. Цьому юридичному інтересу безпосередньо надається судовий захист, тобто він охороняється законом. Отже, ця категорія третіх осіб має лише процесуальний інтерес у справі, що полягає в очікуванні позитивного рішення для і тієї сторони, з якою їх пов'язує матеріальне правовідношення.
Матеріально-правова заінтересованість третьої особи без самостійних позовних вимог щодо предмета спору є опосередкованою заінтересованістю в ухваленні позитивного рішення щодо тієї особи, на стороні якої вона виступає, і полягає в забезпеченій в майбутньому захисту своїх прав та інтересів стосовно однієї зі сторін. Тому весь комплекс цивільних процесуальних заходів, наданих законом третій особі без самостійних вимог, спрямований на захист інтересів того суб'єкта, на стороні якого виступає ця третя особа.
Відповідно до ст. 35 ЦПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача чи відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права чи обов'язки щодо однієї зі сторін.
Ця категорія третіх осіб має такі ознаки:
— відсутність самостійної вимоги щодо предмета спору;
— вступ у вже розпочату справу та участь у ній па стороні позивача чи відповідача;
— наявність матеріально-правового зв'язку лише з тією особою, на стороні якої третя особа виступає;
— захист третьою особою інтересів тієї особи, на стороні якої ця третя особа виступає, оскільки рішення у справі може в майбутньому вилинути на її права й обов'язки стосовно однієї зі сторін;
— поєднання захисту інтересів тієї особи, на стороні якої виступають треті особи без самостійних позовних вимог, із власною заінтересованістю (тобто третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виступає в цивільному процесі на захист інтересів іншої особи, але від свого імені).
У питанні підстав участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, ще дуже багато неясного як у теорії, так і на практиці. Загальною підставою участі в процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх опосередкована юридична заінтересованість у матеріальних правовідносинах, що входять до сфери судового розгляду, про що йшлося вище.
Конкретні підстави участі третіх осіб без самостійних позовних вимог та форми їх юридичної заінтересованості за окремими категоріями справ досить різноманітні й мають неоднозначне тлумачення.
Так, за договором купівлі — продажу продавець зобов'язаний захистити покупця товару від претензій, які можуть виникнути в сторонніх (інших) осіб на продане їм майно, виключити можливість притягнення до відповідальності покупця третіми особами (ст. ст. 659 — 661 ЦК). Таким чином, у разі відчуження проданої речі продавець зобов'язаний відшкодувати покупцю завдані йому збитки. При цьому покупець, до якого пред'явлений позов, опиняється в становищі відповідача не з власної вини, а з вини самого продавця. Саме тому продавець на вимогу покупця залучається в процес із тією метою, щоб надати допомогу покупцю з приводу придбаної ним речі.
Найбільш поширеною підставою участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є можливість виникнення регресного зобов'язання (ст. 1191 ЦК). Рішення, яке ухвалить суд, може виявитися підставою для пред'явлення нового позову в іншому процесі. Як правило, подібні випадки участі третіх осіб без самостійних вимог зустрічаються найчастіше в цивільних справах.
Наприклад, згідно зі ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) — володілець транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання чи утримання якого створює підвищену небезпеку. Однак володілець джерела підвищеної небезпеки вправі пред'явити до безпосереднього заподіювача шкоди (водія, який перебуває з володільцем у трудових відносинах) регресну вимогу про відшкодування сум, виплачених третім особам, якщо доведе, що шкода виникла з вини цього заподіювача шкоди. Згідно зі ст. 1191 ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою (працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків — ст. 1172 ЦК), має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи.
Цивільний процесуальний закон широко тлумачить випадки участі в процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: будь-яка особа, інтерес якої залежить від вирішення справи на користь однієї зі сторін, може заявити про своє бажання взяти в ній участь чи може бути залучена до участі в справі судом за клопотанням сторін або інших осіб, які беруть участь у справі. Цс вносить неясності в суто практичні питання застосування ст. 35 ЦПК і навіть викликає труднощі, оскільки «вплив» судового рішення на права й обов'язки може бути як безпосереднім, так і доволі віддаленим. Цс положення обумовило поширювальне тлумачення вказаної норми на практиці. На усунення цього недоліку спрямовані постанови Пленуму Верховного Суду України з окремих категорій справ.
Особливістю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є те, що вони вступають у процес, не пред'являючи позовної заяви. Ці особи самостійно можуть звернутися із заявою про свою участь у справі. Сторона, у якої за рішенням суду виникне право пред'явити вимогу до третьої особи чи до якої в такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.
Вступити у процес треті особи без самостійних позовних вимог можуть не лише з власної ініціативи, а й залучатися за ініціативою суду, клопотанням сторін та інших осіб, що беруть участь у справі. У заяві про залучення третьої особи до справи на стороні позивача або відповідача мають бути точно вказані ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місце знаходження і підстави, з яких вона має бути залучена до участі в справі.
Незалучення третьої особи без самостійних позовних вимог у певних випадках може потягти несприятливі наслідки для сторони. Так, ч. 2 ст. 660 Ц К передбачає, що якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі в справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.
Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення третьої особи чи допуску третьої особи без самостійних вимог до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.
Щодо питання залучення чи допуску до участі в справі третьої особи без самостійних вимог суд постановляє ухвала. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне розгляду справи спочатку.
Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення як третьої особи та роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі.
Після постановлення ухвали судом про допуск до процесу в третьої особи виникають процесуальні права й обов'язки, які полягають у сприянні забезпеченню розгляду правового спору. Вони здійснюються незалежно від сторони та її заперечень.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має достатні права (ст. 27 ЦПК) для того, щоб було ухвалене правильне рішення, оскільки це для неї в подальшому може мати правове значення. Крім того, третя особа без самостійних вимог має право апеляційного й касаційного оскарження (ст. ст. 292, 324 ЦПК). Вона самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами і не пов'язана при цьому волею сторони, на стороні якої виступає. Ця категорія третіх осіб не має процесуальних прав, спрямованих на розпоряджання предметом спору: зміна підстави та предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, відмова від позову, визнання позову чи укладення мирової угоди, а також право на вимогу примусового виконання судового рішення.
Найважливішим обов'язком третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є своєчасна явка за
викликом суду. Але якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї (ч. 3 ст. 36 ЦПК). Незалежно від фактичної участі третя особа вважається такою, що бере участь у справі, з моменту постановлення відповідної ухвали суду, і на неї поширюватиметься законна сила рішення стосовно преюдиційного його значення. У разі відмови третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору від фактичної участі в справі, вона позбавляється права посилатися в подальшому на неправильність ведення справи (наприклад ч. 3 ст. 660 ЦК)
У судовій практиці виникають труднощі, пов'язані з розмежуванням третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, що беруть участь у справі, і сторін та органів державної влади та місцевого самоврядування, що надають висновки у справі, прокурора та представника. Таке розмежування треба проводити, виходячи з характеру юридичної заінтересованості (особиста і службова, матеріальна і процесуальна).
