ВОПРОС. Права та обов'язки третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, — це ймовірні суб'єкти спірного матеріального правовідношення, які вступають у такий, що вже виник між позивачем і відповідачем, процес для захисту самостійних прав щодо пред­мета спору.

Згідно зі ст, 34 ЦПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до за­кінчення судового розгляду (до видалення суду в нарадчу кімнату), пред'явивши позов до однієї чи обох сторін відповідно до загальних правил, що регулюють пред'явлення позову. Для вступу в справу третя особа із самостійними вимогами має володіти правом на пред'явлення позову та дотримуватися установленого законом порядку його пред'явлення. Стаття 125 ЦПК указує на те, що положення ст. ст. 123, 124 ЦПК застосо­вуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження. Підсудність визначається за зв'язком справ. Відмова в прийнятті такої заяви має ґрунтуватися на правилах ч. 2 ст. 122 ЦПК та може бути оскаржена третьою особою із самостійними вимогами на загальних підставах.

Третя особа із самостійними вимогами, яка не вступила в.процес, не позбавлена права пред'явити самостійний позов ок­ремо.

Отже, третя особа із самостійними вимогами може вступити в справу лише з власної ініціативи, суд не може залучити її до участі в справі. Однак якщо суду стало відомо про можливу участь у процесі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, то цивільним процесуальним законодавс­твом передбачена можливість повідомлення її про справу, що перебуває в суді, та час її розгляду, а також роз'яснення права на участь у ній. Так, відповідного ч. 1 ст. 120 ЦПК позивач має додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів не лише відповідно до числа відповідачів, а й відповідно до числа третіх осіб, а суд у свою чергу має розіслати ці копії й таким чином повідомити третіх осіб про можливість участі у справі.

Вступ у процес третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, має супроводжуватися визначенням судом її правового статусу — постановлення ухвали про прийняття позову третьої особи. Але відповідні процесуальні права й обов'язки у цієї категорії третіх осіб виникають уже з моменту подання позовної заяви.

Заінтересована особа, яка подає позовну заяву, може помил­ково вважати себе третьою особою. У такому разі після відкриття провадження за дотримання всіх формальних умов пред'явлення позову суддя роз'єднує відповідні вимоги у самостійні провадження, якщо первісний позов не має зв'язку із тим, що надійшов після відкриття провадження від третьої особи.

Незалежно від моменту вступу третьої особи в справу (до судового розгляду або в його ході) суд має забезпечити їй од­накові процесуальні можливості з первісними сторонами для захисту суб'єктивного права. Так, при вступі у справу третьої

особи із самостійними вимогами у ході судового розгляду суд має роз'яснити третій особі, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, право заявити клопотання про розгляд справи спочатку (ч. 2 ст. 34 ЦПК). У разі надходження такого клопо­тання суд має відкласти розгляд справи й повернутися до стадії провадження у справі до судового розгляду, тобто здійснити підготовчі дії за заявленою вимогою третьої особи.

Заявляючи самостійні вимоги щодо предмета спору, третя осо­ба, як правило, зачіпає права й інтереси як первісного позивача, так і відповідача, тому відповідачами за її позовом здебільшого можуть бути обидві сторони. У деяких випадках позов третьої особи може бути пред'явлений до однієї зі сторін. Так, позов третьої особи пред'являється лише до відповідача, якщо позивач є неналежним і не бажає відмовлятися від позовних вимог, а третя особа є ймовірно належним позивачем.

Третя особа може заявити самостійні вимоги як на весь пред­мет спору, так і на його частину.

У юридичній літературі досі спірним залишається питання, що розуміти під предметом спору сторін.

(Під предметом спору сторін слід розуміти не матеріальний об'єкт спору в самостійному значенні чи в правовому зв'язку зі спрямованою щодо нього вимогою, а спірні матеріальні пра­вовідносини між сторонами, а також між сторонами і третьою особою.

Самостійність вимоги третьої особи визначається перш за все тим, що її позов має свій предмет й свою підставу.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору користуються всіма правами й несуть усі обов'язки позивача. Це означає, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, володіють усім комплексом процесуальних прав, належних сторонам (ст. ст. 31, 292, 324 ЦПК), мають матеріально- правову й процесуальну заінтересованість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі матеріальні й процесуальні на­слідки судового рішення, що набрало законної сили.

Участь третіх осіб із самостійними вимогами не обмежує прав сторін. До третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може бути пред'явлено зустрічну позовну ви­могу. Припинення справи чи залишення первісного позову без розгляду не впливає на розгляд вимог третьої особи.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, слід відрізняти від співпозивачів.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, завжди вступають у процес, що вже виник, а співпозивачі можуть одночасно порушити справу. Вимоги, що пред'являються співпозивачами, не виключають одна одну. Задоволення чи відмова в задоволенні ви­моги одного із співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог. Вимоги позивача і третьої особи виключають одна одну повністю або частково. Вимоги позивача спрямовані до протилежної сторони. Що стосується третьої особи, то відповідачами за заявленою нею вимогою можуть бути як обидві сторони, так і одна зі сторін.

Отличия третьих лиц, заявляющих самостоятельные требования относительно предмета спора, от соистцов заключаются в следующем:

-третьи лица вступают в уже начатый процесс, после первоначального истца, тогда как соистцы могут вступить в процесс одновременно;

-процессуальные интересы соистцов не противоречивы, а у первоначального истца и третьего лица, заявляющего самостоятельные требования относительно предмета спора, процессуальные интересы прямо противоположны;

-требования соистцов не исключают друг друга, в то время как одновременное удовлетворение требований третьего лица и первоначального истца невозможно;

-соистцы могут составить и подписать общее исковое заявление, а также поручить ведение дела одному из соистцов, тогда как третье лицо такими полномочиями не обладает.