Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження Анастасії Носко полягає в тому, що по-перше, пора паперового виготовлення інформації рішуче йде в минуле, а та, що приходить на зміну їй – пора електронного створення інформації, – не залишає відбитків авторської роботи над текстом. А. Носко, взявши для дослідження творчість письменників, які ще належали до паперової ери – І.Франка, Л.Українки, М.Коцюбинського, Б.Лепкого, В.Стефаника – ґрунтовно простежила процеси саморедагування, розуміючи під ними «і певне інтуїтивне відчуття власного хисту, і життєвий досвід, освіченість, природні нахили та здібності автора, а також багатогранність та неповторність виявів психічних явищ, які лежать в основі будь-якої діяльності» (с. 6). Від молодшої генерації авторів – від О. Забужко, Ю. Андруховича, С. Жадана, Л.Дереша та багатьох інших – рукописної спадщини, напевне, загалом не зостанеться – усі їхні тексти не рукотворні, а комп’ютеризовані. Відтак, у авторки дисертації була унікальна нагода долучитися до процесу саморедагування видатних письменників сучасності.
По-друге, в Україні в час панування ринкових відносин у видавництвах з’явилася практика спрощення інституту редакторства, а це негативно позначилося на відпрацьованому роками процесі редакторської підготовки визначеної публікації до друку. Відбулося характерне самоусунення досвідчених редакторів від активної праці, що поклало на авторів редакторські обов’язки. Отже, на передній план у редакцій і видавництв виступила потреба в пошуку відмінних текстів професійно ерудованих авторів, які спроможні виготовити винятковий першотвір. У зв’язку з вище зазначеним констатуємо своєчасність звернення дисертантки до проблем авторського редагування.
Результати дисертаційного дослідження викладені в трьох основних розділах та вагомих додатках, які заслуговують окремої уваги. Опрацьований дисертанткою матеріал, уміщений на 160 сторінках містить розроблені А.Носко і схеми механізму процесу авторського редагування, і соціокультурну модель процесу авторського редагування письменників кін. ХІХ – поч. ХХ ст., і цитатні матеріали з листів І.Франка, Л.Українки, М.Коцюбинського, Б.Лепкого та В.Стефаника.
Варто підкреслити: авторка дослідження уміє аналізувати, систематизувати факти, вибудовувати свою наукову концепцію. У висновках вона самостійна. Рекомендуємо дисертацію до захисту.
4. К.філол.н., доцент Кравченко О. Л. (експерт)
Актуальність і новизна поданого до розгляду дослідження не підлягає сумніву. Історія редагування в Україні практично не досліджена, наразі немає жодної розвідки, в якій би системно висвітлювалися питання становлення редагування як науки в теоретичному й історичному аспектах.
Порушена дисертанткою тема, безумовно, розв’язує низку проблем у цьому плані. Зокрема, з позицій історичного книгознавства: обраний період передував науковому осмисленню редакторської діяльності і, як правильно зазначила Анастасія Михайлівна, емпіричний досвід саморедагування класиків української літератури став основою теорії редагування.
З іншого боку, дослідження розбудовує теорію редагування. Тут особливо хотілося відзначити підрозділ 2.1. Блок управління, де чітко й умотивовано виведено суб’єктивні фактори авторського редагування. Крім того, заслугою дисертантки є те, що вона висвітлила редакторську роботу письменника над власними творами на всіх етапах редакційно-видавничого процесу від підготовчого до поліграфічного, зачепивши навіть питання саморедагування оприлюднених творів.
Дослідження Носко Анастасії Михайлівни – цілісне, сформоване, самостійне і заслуговує на те, щоб рекомендувати його до захисту.
