Соціально-демографічна структура суспільства

План

1.Соціально-демографічна структура суспільства.

2. Демографічна політика

Соціально-демографічна структура суспільства

Соціально-демографічна підструктура є невід’ємним еле­ментом, важливою складовою соціальної структури суспіль­ства. Вона тісно пов’язана з соціально-поселенською, класо­вою, національно-етнічною, професійною підструктурами, результатом чого є їх взаємовплив і взаємофункціонування.

Відповідно до соціально-демографічної підструктури су­спільство поділяється на певні соціальні групи, спільноти за такими критеріями: стать, вік, сімейний стан.

Оптимальна структура за статтю передбачає рівний роз­поділ чоловіків і жінок у суспільстві.

У цьому розумінні важливого значення набувають такі ка­тегорії, як біологічні та соціальні ознаки статі.

· Біологічна стать у простому визначенні означає біологічні (фізичні і ге­нетичні) розбіжності між чоловіками і жінками. Те, що жінки здатні народжувати дітей, а чоловіки — ні, має велике значен­ня для визначення місця і ролі жінок і чоловіків у суспільстві.

· Соціальна стать означає сукупність норм поведінки і пози­цій, які асоціюються з особами чоловічої і жіночої статі в будь-якому суспільстві. Одним із аспектів нашого соціально­го образу є те, як чоловіки і жінки навчаються, виховуються протягом життя в певних суспільствах з різними культурами в різні проміжки часу.

Тип вікової структури населення можна встановити за співвідношенням таких груп: 1) діти та підлітки до 16 років; 2) молоді люди від 16 до 30 років; 3) люди середнього віку 30— 55 років; 4) люди 55 років і старші.

Отже, об’єктом аналізу демографічної підструктури є кількість і якість населення, що виражається через чисель­ність і темпи зростання, чисельність і склад сімей, структуру населення за статтю, віком, станом здоров’я.

Основні категорії, що пов’язані з останнім, — народжува­ність, смертність, шлюбність і міграція.

Народжуваність — частота дітонародження у тій чи ін­шій сукупності населення. Вона виражається відношенням кількості народжених дітей до тієї чи іншої чисельності насе­лення (наприклад, до загальної кількості, до жінок дітородно­го віку і т.ін.). Біологічним підгрунтям народжуваності є здат­ність людини до відтворення потомства. Потенційна можли­вість дітонародження (плідність) реалізується у сукупності жінок у результаті репродуктивної поведінки, яка в суспіль­стві детермінована системою соціально обумовлених потреб і врегульована соціальними та культурними нормами, тради­ціями, громадською думкою.

Смертність — це процес вимирання населення. Він скла­дається з сукупності одиничних смертей, які настають у різ­ному віці серед різних верств населення. Її вимірюють відно­шенням кількості померлих до чисельності всього населення або його окремих груп, диференційованих за статтю, віком, соціальною належністю, територією.

Разом з народжуваністю смертність забезпечує безперер­вність процесу відтворення населення.

У широкому розумінні шлюбність — це всі процеси, що характеризують укладання та припинення шлюбів, тобто всі зміни шлюбного стану. Шлюбність — процес утворення под­ружніх пар, який включає укладання як перших, так і повтор­них шлюбів. Поняття шлюбності поєднано з процесами овдовіння та розлучуваності і становить разом з ними відтво­рення шлюбної структури населення.

З поняттями кількості й якості населення тісно пов’язана категорія міграції. Під останньою розуміють усі види перемі­щень у просторі, що призводять до зміни географічного роз­міщення населення, його густоти та заселеності територій. Міграції супроводжуються збільшенням або скороченням чисельності населення, зміною його статево-вікового, сімей­ного, шлюбного та етнічного складу, соціальної структури те­риторіальних спільнот як у місцях виходу, так і в місцях посе­лення мігрантів.

В чому ж полягає специфіка соціально-демографічної си­туації в Україні? Які напрями має демографічна політика?

Оцінюючи соціально-демографічну ситуацію в Україні, можна сказати, що країна нині переживає стан демографіч­ної кризи. Такий висновок дають можливість зробити ті тен­денції, що спостерігаються.

· По-перше, перевага смертності над народжуваністю. При­чинами цього є дорожнеча, інфляція, загальний низький рі­вень життя населення, зміна системи цінностей і т. ін. Зни­ження рівня життя і втрата опори на звичні соціальні інститу­ції, невпевненість у майбутньому сім’ї призвели багатьох лю­дей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів. Вкрай песимістичні прогнози пророкують навіть вимирання населення України як такого.

· По-друге, і це є наслідком першого, спостерігається ста­ріння населення, а це значить старіння працюючого його складу. Звідси можуть виникати проблеми, які пов’язані безпосередньо з працівниками: зниження працездатності, певний консерватизм, несприйняття нових ідей і техноло­гій, необхідність активізації служби соціального захисту і допомоги і т. ін.

· По-третє, перевага чисельності жіночого населення над чоловічим. Ця тенденція намітилася ще після Великої Вітчиз­няної війни і дотепер це співвідношення не вирівнялося.

· По-четверте, тенденції, пов’язані з низкою проблем сім’ї. Серед них: зростання альтернативних шлюбних форм сім’ї, велика кількість одинаків (незаміжніх, нежонатих), перехід до молодіжної сім’ї. Це пов’язано зі зниженням рівня життя, втратою опори на звичні соціальні інституції, невпевненістю у майбутньому сім’ї.

· По-п’яте, тенденція до еміграції, що впливає на зниження чисельності населення України. Це тривожний симптом, ад­же більшість тих, хто виїздить, — молоді й добре освічені лю­ди. Їх від’їзд істотно знижує якість трудового, демографічно­го та інтелектуального потенціалу України. Досягнувши на певному етапі критичної маси, цей процес створює серйозні перешкоди для національного відродження країни.

Наявність вищезазначених проблем свідчить про необхід­ність проведення певним чином спрямованої демографічної політики.

Демографічна політика.

Демографічна політика — це частина політики народона­селення, яка включає економічні, соціальні та юридичні захо­ди, що впливають на демографічні процеси, і спрямована на досягнення у довгостроковій перспективі бажаного характеру процесів природного відновлення генерацій.

Найважливішими напрямами демографічної політики України мають бути:

· охорона материнства та дитинства;

· поліпшення матеріального стану багатодітних та мало­забезпечених сімей;

· організація та вдосконалення служби побуту;

· надання безплатної медичної допомоги;

· збільшення грошових виплат у разі народження дитини;

надання пільг молодим сім’ям;

· створення сприятливих умов для творчого розвитку спеціалістів у всіх галузях суспільства і т.ін.

З усіх вікових груп найбільш проблемною є така соціаль­но-демографічна спільнота, як молодь, тому на її особливос­тях ми зосередимо свою увагу.

Молодь — це соціально-демографічна спільнота, яка має свої специфічні фізіологічні, психологічні, культурно-освітні властивості. Основним змістом розвитку молодої людини є перехід від фізіологічної до соціальної зрілості, пошук сво­го місця в суспільстві, формування поглядів, навичок поведін­ки, соціальних зв’язків. У той же час їй притаманні відносна нестабільність соціального стану, мінливість життєвих наста­нов, відсутність вибіркового ставлення до джерел інформації. Засвоєння будь-яких поглядів у молоді тісно пов’язане з по­чуттями, емоціями, настроєм, з природними і духовними потребами. Молода людина зазвичай легко сприймає і ро­бить своїми ті цінності, що відповідають її потребам, викли­кають почуття задоволення чи приглушують почуття незадо­воленості.

Молодь — спільнота специфічна, тому що її істотні ха­рактеристики перебувають у стані формування і становлен­ня. Цей період у житті людини позначається певними віко­вими межами. В радянській і західній соціології існує кіль­ка визначень цих меж. Так, на Заході молодь — це люди ві­ком від 12 до 30 років, причому 12—18 років — це етап юності, 19—30 років — молоді люди на порозі дорослого життя. У радянській соціології досить довго віковими межа­ми молоді вважалися від 16 до 30 років, від моменту повно­ліття до набуття рис зрілої людини. Але зі зміною критері­їв, змінюється і віковий молодіжний інтервал. Нижчою ме­жею є 14 років, що пов’язано з настанням працездатності людини і залученням її до трудової соціалізації, з можли­вим початком самостійного життя. Верхньою межею нині називають 35 років.

Однак соціологічне визначення молодіжного віку дещо розходиться з тим, як його дає Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», який молоддю називає молодих громадян віком від 15 до 28 років.

Є цікаві моменти і у професійному самовизначенні молоді.

Вибір професії — один з найважливіших, який багато в чо­му визначає трудовий і життєвий шлях особистості, формує її життєву позицію. З іншого боку, цей процес має велику со­ціальну значущість, адже він детермінує зміни у соціально-професійній структурі суспільства. Від того, наскільки плано­мірно, цілеспрямовано відбуватиметься розвиток соціально-професійної структури нашого суспільства, залежить відпо­відність її реальним потребам суспільства в кадрах.

При вивченні проблеми соціально-професійного вибору молоді перед соціологами постає завдання аналізу чинників, що найбільше впливають на соціально-професійне самови­значення молоді, з’ясування питання, яким чином суб’єктив­ні уявлення і орієнтації визначають соціально значущу по­ведінку людей.

Процес соціально-професійного самовизначення склада­ється з двох етапів:

· первинне соціально-професійне самовизначення, що відбувається після закінчення навчального закладу школяра­ми, коли вони вперше вирішують для себе проблему визна­чення свого місця у професійній структурі суспільства, своїх життєвих перспектив, питання про початок трудової діяль­ності або про можливість продовжити освіту в конкретному навчальному закладі;

· професійне самовизначення стосовно остаточного ви­бору сфери і роду діяльності, що містить професійні плани щодо майбутньої професії і місця роботи, уточнення орієнта­цій, пов’язаних з майбутнім працевлаштуванням.

Література:

Основна:

1. Муромцева Ю. Демографія: Навчальний посібник. – К., 2008

2. Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні аспекти. – К., 2004

Додаткова:

1. Бреева Е. Основы демографии: Учеб пособие. – М., 2004

2. Бутов В. Демография: учебное пособие. – Ростов/на Дону, 2003.

3. Демографический энциклопедический словарьМ., 1985.

4. Демографічна криза в Україні, її причини і наслідки. – К., 2003

5. Крисаченко В. Динаміка населення. – К., 2005

6. Курс демографии (под ред. А. Боярского). – М., 1974.

7. Медков В. Демография: Учебник для студентов. – М., 2003

8. Народонаселение: Энциклопедический словарь. – М., 1994

9. Нечипоренко С. Молодіжна політика в Україні (Електронний варіант) – К.: ІДСД НАНУ, 20011

10. Пенсійна реформа в Україні: напрями реалізації (колективна монографія) / За ред. Е.М.Лібанової. (Електронний варіант) – К.: ІДСД НАНУ, 20011

11. http://www.ukrstat.gov.ua (Сайт Державного комітету статистики України).

12. http://www.ukrsеnsus.gov.ua (Сайт даних перепису населення України)

13. http://www.un. оrg (Сайт Організації Об’єднаннях Націй)