План
1.Соціально-демографічна структура суспільства.
2. Демографічна політика
Соціально-демографічна структура суспільства
Соціально-демографічна підструктура є невід’ємним елементом, важливою складовою соціальної структури суспільства. Вона тісно пов’язана з соціально-поселенською, класовою, національно-етнічною, професійною підструктурами, результатом чого є їх взаємовплив і взаємофункціонування.
Відповідно до соціально-демографічної підструктури суспільство поділяється на певні соціальні групи, спільноти за такими критеріями: стать, вік, сімейний стан.
Оптимальна структура за статтю передбачає рівний розподіл чоловіків і жінок у суспільстві.
У цьому розумінні важливого значення набувають такі категорії, як біологічні та соціальні ознаки статі.
· Біологічна стать у простому визначенні означає біологічні (фізичні і генетичні) розбіжності між чоловіками і жінками. Те, що жінки здатні народжувати дітей, а чоловіки — ні, має велике значення для визначення місця і ролі жінок і чоловіків у суспільстві.
· Соціальна стать означає сукупність норм поведінки і позицій, які асоціюються з особами чоловічої і жіночої статі в будь-якому суспільстві. Одним із аспектів нашого соціального образу є те, як чоловіки і жінки навчаються, виховуються протягом життя в певних суспільствах з різними культурами в різні проміжки часу.
Тип вікової структури населення можна встановити за співвідношенням таких груп: 1) діти та підлітки до 16 років; 2) молоді люди від 16 до 30 років; 3) люди середнього віку 30— 55 років; 4) люди 55 років і старші.
Отже, об’єктом аналізу демографічної підструктури є кількість і якість населення, що виражається через чисельність і темпи зростання, чисельність і склад сімей, структуру населення за статтю, віком, станом здоров’я.
Основні категорії, що пов’язані з останнім, — народжуваність, смертність, шлюбність і міграція.
Народжуваність — частота дітонародження у тій чи іншій сукупності населення. Вона виражається відношенням кількості народжених дітей до тієї чи іншої чисельності населення (наприклад, до загальної кількості, до жінок дітородного віку і т.ін.). Біологічним підгрунтям народжуваності є здатність людини до відтворення потомства. Потенційна можливість дітонародження (плідність) реалізується у сукупності жінок у результаті репродуктивної поведінки, яка в суспільстві детермінована системою соціально обумовлених потреб і врегульована соціальними та культурними нормами, традиціями, громадською думкою.
Смертність — це процес вимирання населення. Він складається з сукупності одиничних смертей, які настають у різному віці серед різних верств населення. Її вимірюють відношенням кількості померлих до чисельності всього населення або його окремих груп, диференційованих за статтю, віком, соціальною належністю, територією.
Разом з народжуваністю смертність забезпечує безперервність процесу відтворення населення.
У широкому розумінні шлюбність — це всі процеси, що характеризують укладання та припинення шлюбів, тобто всі зміни шлюбного стану. Шлюбність — процес утворення подружніх пар, який включає укладання як перших, так і повторних шлюбів. Поняття шлюбності поєднано з процесами овдовіння та розлучуваності і становить разом з ними відтворення шлюбної структури населення.
З поняттями кількості й якості населення тісно пов’язана категорія міграції. Під останньою розуміють усі види переміщень у просторі, що призводять до зміни географічного розміщення населення, його густоти та заселеності територій. Міграції супроводжуються збільшенням або скороченням чисельності населення, зміною його статево-вікового, сімейного, шлюбного та етнічного складу, соціальної структури територіальних спільнот як у місцях виходу, так і в місцях поселення мігрантів.
В чому ж полягає специфіка соціально-демографічної ситуації в Україні? Які напрями має демографічна політика?
Оцінюючи соціально-демографічну ситуацію в Україні, можна сказати, що країна нині переживає стан демографічної кризи. Такий висновок дають можливість зробити ті тенденції, що спостерігаються.
· По-перше, перевага смертності над народжуваністю. Причинами цього є дорожнеча, інфляція, загальний низький рівень життя населення, зміна системи цінностей і т. ін. Зниження рівня життя і втрата опори на звичні соціальні інституції, невпевненість у майбутньому сім’ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів. Вкрай песимістичні прогнози пророкують навіть вимирання населення України як такого.
· По-друге, і це є наслідком першого, спостерігається старіння населення, а це значить старіння працюючого його складу. Звідси можуть виникати проблеми, які пов’язані безпосередньо з працівниками: зниження працездатності, певний консерватизм, несприйняття нових ідей і технологій, необхідність активізації служби соціального захисту і допомоги і т. ін.
· По-третє, перевага чисельності жіночого населення над чоловічим. Ця тенденція намітилася ще після Великої Вітчизняної війни і дотепер це співвідношення не вирівнялося.
· По-четверте, тенденції, пов’язані з низкою проблем сім’ї. Серед них: зростання альтернативних шлюбних форм сім’ї, велика кількість одинаків (незаміжніх, нежонатих), перехід до молодіжної сім’ї. Це пов’язано зі зниженням рівня життя, втратою опори на звичні соціальні інституції, невпевненістю у майбутньому сім’ї.
· По-п’яте, тенденція до еміграції, що впливає на зниження чисельності населення України. Це тривожний симптом, адже більшість тих, хто виїздить, — молоді й добре освічені люди. Їх від’їзд істотно знижує якість трудового, демографічного та інтелектуального потенціалу України. Досягнувши на певному етапі критичної маси, цей процес створює серйозні перешкоди для національного відродження країни.
Наявність вищезазначених проблем свідчить про необхідність проведення певним чином спрямованої демографічної політики.
Демографічна політика.
Демографічна політика — це частина політики народонаселення, яка включає економічні, соціальні та юридичні заходи, що впливають на демографічні процеси, і спрямована на досягнення у довгостроковій перспективі бажаного характеру процесів природного відновлення генерацій.
Найважливішими напрямами демографічної політики України мають бути:
· охорона материнства та дитинства;
· поліпшення матеріального стану багатодітних та малозабезпечених сімей;
· організація та вдосконалення служби побуту;
· надання безплатної медичної допомоги;
· збільшення грошових виплат у разі народження дитини;
надання пільг молодим сім’ям;
· створення сприятливих умов для творчого розвитку спеціалістів у всіх галузях суспільства і т.ін.
З усіх вікових груп найбільш проблемною є така соціально-демографічна спільнота, як молодь, тому на її особливостях ми зосередимо свою увагу.
Молодь — це соціально-демографічна спільнота, яка має свої специфічні фізіологічні, психологічні, культурно-освітні властивості. Основним змістом розвитку молодої людини є перехід від фізіологічної до соціальної зрілості, пошук свого місця в суспільстві, формування поглядів, навичок поведінки, соціальних зв’язків. У той же час їй притаманні відносна нестабільність соціального стану, мінливість життєвих настанов, відсутність вибіркового ставлення до джерел інформації. Засвоєння будь-яких поглядів у молоді тісно пов’язане з почуттями, емоціями, настроєм, з природними і духовними потребами. Молода людина зазвичай легко сприймає і робить своїми ті цінності, що відповідають її потребам, викликають почуття задоволення чи приглушують почуття незадоволеності.
Молодь — спільнота специфічна, тому що її істотні характеристики перебувають у стані формування і становлення. Цей період у житті людини позначається певними віковими межами. В радянській і західній соціології існує кілька визначень цих меж. Так, на Заході молодь — це люди віком від 12 до 30 років, причому 12—18 років — це етап юності, 19—30 років — молоді люди на порозі дорослого життя. У радянській соціології досить довго віковими межами молоді вважалися від 16 до 30 років, від моменту повноліття до набуття рис зрілої людини. Але зі зміною критеріїв, змінюється і віковий молодіжний інтервал. Нижчою межею є 14 років, що пов’язано з настанням працездатності людини і залученням її до трудової соціалізації, з можливим початком самостійного життя. Верхньою межею нині називають 35 років.
Однак соціологічне визначення молодіжного віку дещо розходиться з тим, як його дає Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», який молоддю називає молодих громадян віком від 15 до 28 років.
Є цікаві моменти і у професійному самовизначенні молоді.
Вибір професії — один з найважливіших, який багато в чому визначає трудовий і життєвий шлях особистості, формує її життєву позицію. З іншого боку, цей процес має велику соціальну значущість, адже він детермінує зміни у соціально-професійній структурі суспільства. Від того, наскільки планомірно, цілеспрямовано відбуватиметься розвиток соціально-професійної структури нашого суспільства, залежить відповідність її реальним потребам суспільства в кадрах.
При вивченні проблеми соціально-професійного вибору молоді перед соціологами постає завдання аналізу чинників, що найбільше впливають на соціально-професійне самовизначення молоді, з’ясування питання, яким чином суб’єктивні уявлення і орієнтації визначають соціально значущу поведінку людей.
Процес соціально-професійного самовизначення складається з двох етапів:
· первинне соціально-професійне самовизначення, що відбувається після закінчення навчального закладу школярами, коли вони вперше вирішують для себе проблему визначення свого місця у професійній структурі суспільства, своїх життєвих перспектив, питання про початок трудової діяльності або про можливість продовжити освіту в конкретному навчальному закладі;
· професійне самовизначення стосовно остаточного вибору сфери і роду діяльності, що містить професійні плани щодо майбутньої професії і місця роботи, уточнення орієнтацій, пов’язаних з майбутнім працевлаштуванням.
Література:
Основна:
1. Муромцева Ю. Демографія: Навчальний посібник. – К., 2008
2. Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні аспекти. – К., 2004
Додаткова:
1. Бреева Е. Основы демографии: Учеб пособие. – М., 2004
2. Бутов В. Демография: учебное пособие. – Ростов/на Дону, 2003.
3. Демографический энциклопедический словарьМ., 1985.
4. Демографічна криза в Україні, її причини і наслідки. – К., 2003
5. Крисаченко В. Динаміка населення. – К., 2005
6. Курс демографии (под ред. А. Боярского). – М., 1974.
7. Медков В. Демография: Учебник для студентов. – М., 2003
8. Народонаселение: Энциклопедический словарь. – М., 1994
9. Нечипоренко С. Молодіжна політика в Україні (Електронний варіант) – К.: ІДСД НАНУ, 20011
10. Пенсійна реформа в Україні: напрями реалізації (колективна монографія) / За ред. Е.М.Лібанової. (Електронний варіант) – К.: ІДСД НАНУ, 20011
11. http://www.ukrstat.gov.ua (Сайт Державного комітету статистики України).
12. http://www.ukrsеnsus.gov.ua (Сайт даних перепису населення України)
13. http://www.un. оrg (Сайт Організації Об’єднаннях Націй)
